Сборная УкраиныИстория выступлений сборной Украины на чемпионатах мира среди студентовБразилия«Пато Футзал» – обладатель Кубка Бразилии-2018!Экстра-лигаИгорь Калинин: «Турнир в Румынии прошел на высшем уровне»ПольшаВадим Иванов: «Будем бороться за чемпионство»БеларусьМихайло Грицина: "«Столиця» ставить перед собою найвищі завдання"Футзал в мире«Мес Сунгун Варзаган» – победитель клубного чемпионата Азии-2018ПольшаАндрей Бурдюг – игрок "Red Devils"!БеларусьВиктор Тарчило: «Хочется выигрывать всегда, но жертвовать собой пока очень рано»Экстра-лигаМаксим Почебут получил серьезную травмуЭкстра-лига«Эпицентр К Авангард» в Румынии: поражение и победаЭкстра-лига«Енергія» зіграє два контрольні матчі у ПольщіБеларусьПоддубный и Кручок забивают за «Гранит», Михайленко адаптируется в «УВД-Динамо»БеларусьКовельчанин Бобилєв змінив команду у БілорусіИспанияИспания. Лучшие голы сезона-2017/18. Элисандро и ХуанпиБеларусьАлександр Даниленко возглавит «Форте»Экстра-лига«Эпицентр К Авангард» начнет с «Галац Юнайтед», «Сокил» – с самарским «Динамо» ИспанияИспания. Лучшие голы сезона-2017/18. Дани Монтес и Хуанхо КателаФутзал в миреЧетверо енергетиків викликали у збірну України на чемпіонат світу серед студентівФутзал в миреКлубный чемпионат Азии-2018: в финале сыграют чемпионы Ирана и ВьетнамаЖенский футзалЖіноча студентська збірна України розпочала підготовку до чемпіонату світу

Микола Сохорук: “Головне – виховати хлопців справжніми чоловіками”

Микола Сохорук, тренер СК «Сокіл» – про свою ігрову кар’єру,  хмельницький футзал  та роботу з дітьми

 

 – Миколо Григоровичу, в базі ФФУ зазначено, що Ви грали в аматорському футболі ще в 2001 році за команду «Споліеласт» (Славута). Було таке?
 – Так. Я народився в Славуті  19 грудня 1975 року. Мій перший тренер – Заєць Борис Васильович. Честь йому і хвала. Раптом він прочитає це інтерв’ю, і йому буде приємно, що його вихованець пам’ятає про нього. Давно його не бачив, і дуже хотілося б з ним поспілкуватися. Я виховувався там, в славутському футболі, і після того, як закінчив школу, мене запросили в «Споліеласт». Там я і почав свою футбольну кар’єру.

  –  У сезоні 2001-2002 рр. у Вашому житті з’являється футзал. Ви граєте за «Комунальник» з Житомира – 6 ігор, 1 гол. Пам’ятаєте, як це було?
  –  Ми виступали в першій лізі України. У 2000-му році я приїхав зі Славути в Хмельницький  –  мене запросили зіграти кілька ігор за команду УМВС Хмельницької області. Я приїхав, зіграв, і мені запропонували роботу в органах міліції. Я подумав і дав згоду на працевлаштування. Після цього, пройшовши всі етапи, я потрапив на первинну підготовку, яка проходила в місті Житомир та тривала протягом шести місяців. Так я потрапив в команду «Комунальник», яка брала участь в змаганнях Першої ліги України.

 –  Які враження залишилися від першої ліги тих часів?
  –  Я зіграв за «Комунальник» шість ігор. Тоді це було цікаво  – нові команди, нові міста, багато вражень, але озираючись назад, розумію, що ми грали не в футзал, а в футбол в залі. Незабаром моє навчання закінчилося, і я повернувся до Хмельницького. Тут я виступав за «Динамо», яке грало і в футзал, і у великий футбол. Ми об’єднувалися з «Університетом-Поділля» та брали участь у чемпіонаті міста. Пізніше ця команда почала брати участь у змаганнях Другої і Першої ліг України з футзалу.

  –  У сезоні 2010-11 Ви знову граєте у першій лізі України. На цей раз за команду «Поділля-УМВС» – 15 ігор, 7 м’ячів. В дебютному матчі Ваша команді грає внічию на виїзді, в Луцьку з «Шанс-Авто»  – 7:7, і Ви забиваєте два м’ячі.
  –  Я пам’ятаю цю гру. Маленький зал, багато глядачів і дуже висока напруга боротьби в цій зустрічі. Рахунок змінювався то в одну, то в іншу сторону. Не пам’ятаю, чесно кажучи, які за рахунком я забивав м’ячі. Перемогти хотіли і ми і господарі, але в результаті вийшла бойова і результативна нічия.

 –  Це був не єдиний дубль в цьому сезоні  –  в Чернівцях знову два голи, на цей раз «Меркурію», але команда програла 2:5.
  –  І цю гру я пам’ятаю. У Чернівцях тоді була гарна команда, вона була на ходу, а наша, навпаки, тільки формувалася, і об’єктивно ми були слабшими. Це був один з перших випадків, коли ми зіткнулися з командою, яка грала саме в футзал. З ігор того сезону запам’яталася ще домашня гра з МФК «Одеса», яку ми програли з рахунком 3:8. Ми розраховували на перемогу і навіть відкрили рахунок в цьому матчі. Але одесити дуже грамотно грали тактично, і у них було багато домашніх заготовок при виконанні стандартів. Ми до цього були не готові і в підсумку крупно програли. Ось тоді ми зрозуміли, що ми ще аматори по футзальним міркам.

Але найбільше мені запам’яталася гра 1/16 фіналу Кубка України проти львівської «Енергії». Це був той випадок, коли ми зустрілися з командою, яка професійно ставиться до всього. Вже за півтори години до матчу гравці «Енергії» вийшли на розминку. Коли вони вийшли на майданчик, всі були екіпіровані у тренувальну форму. Для нас це було в новинку і справило сильне враження. Як і розминка, яка тривала хвилин 40. Нам з перших хвилин вдалося нав’язати їм боротьбу  –  приблизно пів тайму точилася рівна, наполеглива гра, і десь на 8-9-й хвилині старший тренер «Енергії» Микола Сич взяв тайм-аут.  Я чув, як він сказав: «Хлопці, я не зрозумів, чого ми сюди приїхали? Це команда, якої  немає. Взагалі немає. Це не футзальна команда, це футбольна команда. Як ми можемо так з ними грати?» І «Енергія» після такої прочуханки заграла більш активно. Вони забили нам двічі в першому таймі, ще раз у другому, ми зуміли забити у відповідь (Олексій Колесников), але в підсумку поступилися з рахунком 2:5. Колесников в тому матчі дуже добре зіграв, і саме він забив два голи. Ми програли, але ця гра була для нас дуже корисною. Саме в іграх з такими суперниками можна багато чому навчитися.

 – У наступному сезоні (2011-12) знов перша ліга, але вже в складі «Спортлідера +»  – 13 ігор, 2 м’ячі.
 – У тому сезоні «Поділля-УМВС» вже не планувало виступати в першій лізі України з футзалу а в Хмельницькому було створено нову футзальну команду, в яку мене запросив Артем Глас. За великим рахунком це був мій останній сезон в професійному фут залі, як гравця. Перша ліга тоді була сильніша нинішньої, і в 37 років наздогнати молодих було вже складно (посміхається).

 – Як взагалі розвивався футзал в Хмельницькому? Виходить, Ви брали участь в цьому процесі з самого початку?
 – Так. Серйозно, по-справжньому професійно ставитися до футзалу в Хмельницькому почали буквально 5-6 років тому, коли Артем Глас зареєстрував Асоціацію Хмельницької області. Якщо до цього ми частенько грали футбольними м’ячами та за правилами, які мали мало спільного з футзальними, то з цього моменту ситуація стала змінюватися.  З кожним роком наш футзал стає сильніше, почали з’являтися команди, керівники яких відносяться до футзалу все більш професійно, залучають тренерів, гравців, які свого часу пограли на професійному рівні, регулярно тренуються.  Це дає результат.  Тепер у нас є команди, які можуть конкурувати на аматорському рівні і у всеукраїнських змаганнях.

– Питання, яке напрошується – яку роль в розвитку футзалу в Хмельницькому зіграв «Спортлідер +»?
– «Спортлідер +», на мій погляд, виступив в ролі каталізатора, який різко прискорив розвиток футзалу в місті. Для того, щоб із ним конкурувати, командам доводилося розвиватися. Ми змогли побачити спочатку на рівні першої ліги команди з різних міст країни, а потім і клуби Екстра-ліги. Та й в нашому клубі виступали гравці високого рівня. Завдяки цьому ми наочно побачили, що таке екстра-футзал. Ми побачили технічні, тактичні прийоми, яких раніше просто не знали.
Були різні тренери – Іван Стасюк з Кам’янця-Подільського, Віктор Мглинець з Чернівців, зараз Роман Ковальчик, у якого дуже багатий досвід роботи з різними командами. Команда ставала віце-чемпіоном країни, а цього сезону лідирує в Екстра-лізі.

– «Спортлідер-3» – триразовий бронзовий призер чемпіонатів АФЛУ. У скількох фіналах брали участь Ви?
– Я брав участь в двох фіналах – у 2015 році в Запоріжжі і в минулому сезоні, вже в складі «Динамо-ГУНП». Від першого фіналу залишилися дуже яскраві, найсильніші враження, бо це був для мене перший такий фінал. І тому, що в Запоріжжі є прекрасні зали, була відмінна атмосфера, багато різних, цікавих, сильних команд. На той момент це був дуже високий рівень. В усьому – у організації змагань, в рівні гри цих команд. І цей рівень з року в рік зростає. Я можу зробити такий висновок, виходячи з вражень, які отримав в цьому році, коли поїхав на Всеукраїнський фінал АФЛУ з «Динамо-ГУНП» у Дніпро. Мене вразила одеська команда МКВ, яка сильно виглядала і дуже мені сподобалася. Тільки за рахунок дисципліни нам вдалося обіграти одеситів. Це був той випадок, коли дисципліна побила клас.

– «Динамо-ГУНП» – теж велика глава в футзальному житті Миколи Сохорука?
– Це окрема, дуже об’ємна тема. Я думаю, ми ще обов’язково поговоримо про «Динамо-ГУНП».

– Сьогодні Ви працюєте в дитячій школі СК «Сокіл» тренером. Коли почали свою тренерську кар’єру?
– В 2013 році керівництвом клубу було прийнято рішення про створення власної школи і мені запропонували тренувати дитячо-юнацьку команду.

– Якого віку?
– Ми не знали, з якого віку починати. Сіли, подумали і вирішили, що це буде 2000-ий рік народження, тобто 13-річні хлопчаки. Той, 2013-й рік, був знаковим для дитячого футзалу Хмельницького, бо до цього дитячого футзалу у Хмельницькому не було взагалі.

– Тобто можна говорити про тому, що Ви були першим дитячим тренером в місті?
– Так, я був першим дитячим саме футзальним тренером в Хмельницькому (посміхається). І через мене пройшло дуже багато дітей. Спочатку це були в основному ті, хто з якихось причин не підійшов великому футболу.

– А хтось із цих хлопців заграв? З того, першого набору?
– Так. В цьому сезоні троє вже в першій команді – Владислав Ліпчинський, Вадим Кіт і Владислав Вербовий.

 – Чотири роки тому Ви стали першим тренером першої дитячо-юнацької футзальної команди. Скільки сьогодні команд в структурі СК «Сокіл», скільки тренерів і скільки приблизно дітей займається в школі?
– Сьогодні в школі працює чотири дитячих тренера. З найстаршими – U-17 і U-15 займається Віталій Розпаченюк. З хлопцями 2004-2005 рр. н. і 2008-2009 рр.н. працює Ярослав Федоренко, я працюю з 2006-2007 рр.н., а групу 2010-11 рр.н. веде Олександр Бондар. За кілька років вдалося створити структуру, в якій займаються приблизно 150 дітей від п’яти до сімнадцяти років.

– Які цілі ставить керівництво клубу перед вами як тренерами?
– Завдання – виховати в них колективізм, почуття взаємовиручки, зробити з них справжніх чоловіків. І звичайно, хочеться, щоб серед них з’явилися ті, хто поповнить головну команду клубу.

Прес-служба СК “Сокіл”

Похожие Новости

Комментарии:

Вы должны быть зарегистрированы чтобы оставлять комментарии. Авторизуйтесь под существующим аккаунтом или создайте новый.

Futsalua © 2018 Проект разработан командой Futsal Ukraine. Все права защищены.