ТурнирыМеждународный турнир в Гомеле. День 1. LIVE!Экстра-лигаОфіційно: Юрій Когут – новачок «Урагану»ТурнирыМіжнародний турнір “LVIV OPEN CUP 2018”: календар змаганьСборная УкраиныИстория выступлений сборной Украины на чемпионатах мира среди студентовБразилия«Пато Футзал» – обладатель Кубка Бразилии-2018!Экстра-лигаИгорь Калинин: «Турнир в Румынии прошел на высшем уровне»ПольшаВадим Иванов: «Будем бороться за чемпионство»БеларусьМихайло Грицина: "«Столиця» ставить перед собою найвищі завдання"Футзал в мире«Мес Сунгун Варзаган» – победитель клубного чемпионата Азии-2018ПольшаАндрей Бурдюг – игрок "Red Devils"!БеларусьВиктор Тарчило: «Хочется выигрывать всегда, но жертвовать собой пока очень рано»Экстра-лигаМаксим Почебут получил серьезную травмуЭкстра-лига«Эпицентр К Авангард» в Румынии: поражение и победаЭкстра-лига«Енергія» зіграє два контрольні матчі у ПольщіБеларусьПоддубный и Кручок забивают за «Гранит», Михайленко адаптируется в «УВД-Динамо»БеларусьКовельчанин Бобилєв змінив команду у БілорусіИспанияИспания. Лучшие голы сезона-2017/18. Элисандро и ХуанпиБеларусьАлександр Даниленко возглавит «Форте»Экстра-лига«Эпицентр К Авангард» начнет с «Галац Юнайтед», «Сокил» – с самарским «Динамо» ИспанияИспания. Лучшие голы сезона-2017/18. Дани Монтес и Хуанхо Катела

Олександр Косенко: "А забий Корідзе – ми б стали чемпіонами Європи"

Інтерв’ю "Футбол 24" із Олександром Косенком, головним тренером збірної України з футзалу, а в минулому – топовим бомбардиром і дворазовим віце-чемпіоном континенту

Вп’яте поспіль національна збірна України з футзалу вилітає на стадії 1/4 фіналу чемпіонату Європи. Перемога над Румунією (3:2) і поразка від Португалії (3:5) дозволили підопічним Олександра Косенка кваліфікуватися у плей-офф, де вони не зуміли подолати майбутніх фіналістів – іспанців (0:1).

"Футбол 24" підбиває підсумки європейського форуму, який приймала Словенія, а також пригадує перші кроки футзалу на території України. Благо, Олександр Косенко стояв біля витоків цього виду спорту на початку 90-х.

 

"Зіграти проти Росії? Без проблем"

– Олександре Петровичу, ви вже відновилися фізично, а головне – емоційно, після чемпіонату Європи?
– Усе гаразд. Потихеньку забувається.

– Вп’яте поспіль збірна України зупинилися у чвертьфіналі. Але, попри те, ми дали справжній бій чемпіонам – Португалії та віце-чемпіонам – Іспанії. Як оціните виступ своєї команди?
– Коли поступаєшся, неприємний осад все одно залишається – незалежно від того, кому програли. Ми хотіли пройти далі, але не вдалося. Хлопці старалися, дорікнути їм не можу ні в чому. За самовіддачу і трудоголізм поставлю своїм підопічним хорошу оцінку. Але от за результат… Ми прагнули пробитися у півфінал.


– Ви робили прогноз на фінальний матч – ставили на іспанців, але не вгадали. Якщо вважали фаворитом Фурію, отже, проти них збірній України було важче?
– Не зовсім. Я ставив на Іспанію, бо на її користь свідчила статистика. Португалії важко із психологічної точки зору – іспанці завжди були в цій парі фаворитами. Щоправда, на шляху до фіналу Євро-2018 португальці виглядали яскравішими від свого суперника. Але Іспанія – це досвід. Я відштовхувався саме від нього. Усі серії колись закінчуються. Португалія стала чемпіоном Європи абсолютно заслужено. Можу їх тільки привітати із цим досягненням.

– Рікардінью – найяскравіший, найобдарованіший гравець Євро-2018?
– Він, без сумніву, – зірка, видатний гравець. Але я казав ще перед початком чемпіонату, що Португалія сильна не лише одним Рікардінью. Там увесь колектив хороший. Рікардінью свої функції виконує, він – справжній лідер збірної. Не тільки в плані гри, а й у плані поведінки, підтримки партнерів. Я ні разу не бачив, щоб він комусь "піхав". Що тут скажеш – вожак. І за ним йдуть всі інші.

Збірна Португалії має згуртований колектив із сильним духом. Якщо не йшла гра в Рікардінью, вмикалися його партнери, які зуміли переламати хід поєдинків проти Росії та Іспанії. У підсумку це принесло їм чемпіонський титул.


Рікардінью багато років поспіль залишається лідером світового футзалу. Він підіймає рівень і привабливість цього виду спорту. На чемпіонаті Європи-2018 португалець традиційно був одним із найкращих. Але, на мій погляд, Дуглас із збірної Казахстану виглядав на цьому форумі більш цікаво.

– Поговорімо про збірну України. Одразу у двох матчах (проти Румунії та Португалії) наша команда зуміла повернутися у гру, поступаючись 0:2. Самовіддачу своїх підопічних ви вже відзначали. З характером також усе гаразд?
– Звичайно, характер у команди є. Але на таких форумах потрібно демонструвати ще й індивідуальну та командну майстерність – особливо у матчах проти Португалії та Іспанії це було зрозуміло. Хотілося б, аби на базі характеру та самовіддачі ми прогресували ще й у технічному плані.

– Справді, однією з причин поразки у чвертьфіналі ви назвали брак рішучості і сміливості у прийнятті рішень. Як змінити психологію українських гравців?
– Щоб перемогти сильного суперника, потрібно якомога частіше грати із такими командами. Причому, не тільки на рівні національних збірних, а й у більш ранньому віці. Щоб юнаки бачили і розуміли, як можна грати проти будь-якого суперника. Адже важко, коли футзаліст вариться у власному соку, грає тільки в Україні, а у віці 21-22 років потрапляє в національну збірну. Звісно, йому буде важко проявити себе на таких престижних форумах. Це психологічний момент. Докоряти хлопцям я не збираюся, лише констатую факт.

– Як ви ставитеся до практики натуралізації? За ту ж збірну Росії виступали кілька бразильців…
– До цього можна ставитися по-різному. Якщо взяти до уваги збірну Росії, то російські гравці відрізняються від бразильців в ігровому плані. У них – власний малюнок, почерк. Свого часу вони власними футзалістами вигравали чемпіонат Європи і солідно виглядали на міжнародній арені. Бразильці – індивідуально сильніші, плюс – у них стійкіша психологія. На цьому чемпіонаті бразильці забивали за Росію важливі голи – Едер, Робіньо.

Але все ж ставку потрібно робити на своїх. Російський футзал має безліч виконавців, гідних національної збірної. Але їм потрібно працювати над психологією та технікою – це така ж проблема, як і у нас. Якщо ж говорити про збірні Азербайджану та Казахстану, то без бразильців вони навряд чи досягнули б чогось. Це вже трохи інша історія.

– На Євро-2018 ми мали всі шанси перетнутися із збірною Росії. Чи не побоювалися ви цього матчу, адже ажіотаж такого протистояння мав би не тільки спортивний аспект?
– Не думаю, що в цьому полягала б якась проблема. Ми нормально спілкувалися і спілкуємося. Ось Олімпійські ігри відбуваються – і все нормально. Зіграли б і ми.

– Найвищим досягненням в історії збірної України стала участь у фіналах чемпіонатів Європи 2001 та 2003 років. Що змінилося з того часу? У нас прийшло менш талановите покоління? Зріс загальний рівень європейського футзалу? Банальний нефарт?
– Так, загальний рівень футзалу зріс – це безперечно. Всі команди прогресують, розвиваються. Що у нас? Мені важко відповісти. На мою суб’єктивну думку, нам потрібно вирощувати молоде покоління, шукати талановитих гравців не лише в містах, а й у селах, і створювати для них усі необхідні умови. Іншого шляху немає.
Чітка вертикаль – від дитячого спорту до професіональних команд. Юні футзалісти повинні бачити перспективу, усвідомлювати, що можуть досягнути чогось серйозного. Тільки тоді Україна зможе повернутися на втрачені позиції. Країна у нас велика, людського резерву вистачає. На фразах "Давай-давай, нам потрібна перемога" далеко не заїдеш. Для того, аби щось виграти, потрібно спершу щось зробити.


"У футзалі 90-х можна було заробити на квартиру або машину"

– Пригадую прізвища із успішних 90-х: Шайтанов, Корідзе, Москвичов, Пилипів, Косенко… У ті часи не існувало чітко відпрацьованої вертикалі підготовки, футзал тільки-но зароджувався, але, разом з тим, було стільки неймовірно яскравих індивідуальностей…
– Це, напевно, збіг обставин. Дійсно, були у нас Корідзе, Москвичов, Мансуров, Безуглий, Москалюки – це особистості, які могли самотужки вирішити долю поєдинку, зробити гол "з нічого", на рівному місці. Плюс – ми тривалий час, 4-5 років, грали разом і сформувалися, як монолітна команда. Відчували один одного і розуміли з півслова. Ось вам і секрет тодішнього успіху.

– Як і чому ви прийшли у футзал? Адже свою кар'єру розпочинали у великому футболі, займалися у знаменитій школі "Дніпро-75"…
– Закінчив школу, зокрема – футбольну, потім пішов в армію. На два роки випав не те що з футболу, а й узагалі зі спорту. Після дембеля вступив в інститут. Навчався і одночасно грав у футбол доти, поки мене не запросили у дніпропетровську міні-футбольну команду Механізатор. Сказали – спробуй, відмовитися завжди встигнеш. На початку 90-х ще мало хто розумів, що таке міні-футбол. На рівні вузів наша команда обігрувала всіх, тож я так і залишився у цьому виді спорту, про що зовсім не шкодую.

– Хто з відомих футболістів навчався разом з вами у "Дніпрі-75"?
– Футзалісти – брати Москалюки. Сергій Мамонов, який потім захищав ворота Механізатора. Перетинався із Костею Єрьоменком (уродженець Дніпропетровська, який виступав за футзальну збірну Росії, отримав прізвисько "Російський Пеле" і був визнаний найкращим футзалістом XX століття, – "Футбол 24"). Ну і, звісно, варто згадати про Валерія Воробйова, голкіпера московського Торпедо та національної збірної України.

– Театр починається з вішалки. А з чого розпочинався український футзал?
– Нам було простіше в психологічному плані, адже ми, грубо кажучи, нічого не бачили і не знали, як грають у футзал закордоном. Спокійно тренувалися і грали. Зараз складніше, бо завдяки інтернету всі бачать, як повинно бути в ідеалі, і вимагають всього й одразу.

– Правила гри, яких ви дотримувались, повністю співпадали із загальноприйнятими?
– В нас у міні-футбол розпочали грати ще наприкінці 80-х. Десь трохи й самі складали правила, грали за власними законами (Усміхається). Згодом дізналися правила європейського футзалу, тому намагалися їх поєднати. У 1993-му виникла Асоціація футзалу України, з'явився президент. Відповідно, розпочали співпрацю з УЄФА і повністю перейшли на європейські міжнародні стандарти.

– Чи реально було в 90-х заробити собі на життя, граючи у футзал?
– Реально. Я заробив на квартиру. Інші також заробляли непогано. Але для цього, звісно, потрібно було грати за провідні українські клуби. Мова не йде про якісь нечувані суми, але на автомобіль чи квартиру ти заробляв спокійно.

– У 2000-му ви покинули Запоріжкокс і стали гравцем російської Альфи. Там рівень був вищим?
– На мою думку, рівень чемпіонату Росії завжди був вищим, ніж в Україні, якщо брати до уваги середній клас. У нас були потужні лідери: Шахтар, Інтеркас, згодом – Тайм, Енергія. Але якщо подивитися на середнячків, то 5-6 команди російської першості мали переконливіший вигляд, ніж українські колективи. Це я одразу відчув на собі, приїхавши в Росію. Важко було адаптуватися, але згодом втягнувся і навіть здобув Кубок Росії та Кубок кубків. Ми обігрували португальські, італійські клуби.

– Повертаючись до теми двох програних збірною України фіналів Євро 2001 і 2003 років… Де ми були ближчими до перемоги?
– Хоча Іспанія була сильнішою від Італії, важче довелося саме проти апеннінців – вони грали в рідних стінах. Натомість фінал-2001 з Іспанією пройшов у Москві. Туди приїхали багато українських вболівальників і ми почувалися, як вдома. Нічия 1:1 в основний час, але в екстратаймі пропустили "золотий м'яч". А забий Корідзе – ми б стали чемпіонами Європи. Проте Сергій влучив у стійку.

В Італії-2003 нашій команді довелося важче. Італійці сповідують більш закритий футзал. Особливо, коли вони відкрили рахунок, то зачинилися у глухій обороні і нам було надзвичайно складно. Справжнє футзальне катеначчо!
Тим паче, за кілька місяців до старту чемпіонату Європи ми провели із Скуадрою Адзуррою два спаринги і двічі перемогли – 3:2, 4:2. Вони нас боялися, тому у фіналі закрилися, обравши дуже обережну тактику. Нам довелося капітулювати – 0:1.

– Чи запрошували вас у клуби топ-чемпіонатів після здобуття європейського "срібла"? Можливо, були пропозиції з Іспанії?
– Ні, в Іспанію не запрошували. Пригадую, ще у 1998-му, коли ми перемогли на студентському чемпіонаті світу у Португалії, до мене підходили представники італійської ліги. Але я поїхав додому, кілька разів ми ще списалися, проте у підсумку вони віддали перевагу бразильським легіонерам. Знаю, що на Апенніни запрошували і Сергія Корідзе.

– Ви входите у топ-5 найкращих бомбардирів за всю історію збірної України. Чи намагалися підрахувати, скільки голів забили упродовж всієї кар’єри?
– Наприкінці кар’єри мені бракувало трьох голів до позначки 300. Коли дізнався про це від статистиків, поставив перед собою мету таки досягнути цього гросмейстерського показника. Неймовірно важко далися фінальні м’ячі, але я їх все ж забив. Якщо чесно, я ніколи не гнався за бомбардирськими рекордами. Значно більше задоволення отримував, виконавши результативну передачу.

Джерело –
football24.ua

Похожие Новости

Комментарии:

Вы должны быть зарегистрированы чтобы оставлять комментарии. Авторизуйтесь под существующим аккаунтом или создайте новый.

Futsalua © 2018 Проект разработан командой Futsal Ukraine. Все права защищены.