Олександр Левченко вже багато років є незмінним капітаном ФК ІнБев.
Більш того, він грає за «пивоварів» з моменту створення команди - вже 16 років. При цьому зараз, в свої 33, встигає працювати і виховувати двох дітей — трирічну дочку та дев'ятирічного сина.
- Олександре, як ти взагалі почав займатися футзалом і потрапив в ІнБев?
- Не буду розповідати банальну історію - футболом професійно ніколи не займався, не ходив в спортивну школу. Як в нас кажуть «виріс у дворі, катав м’яч у дворі». А потім мене доля звела з ІнБевом, який став моєю першою і єдиною командою.
- Не буду розповідати банальну історію - футболом професійно ніколи не займався, не ходив в спортивну школу. Як в нас кажуть «виріс у дворі, катав м’яч у дворі». А потім мене доля звела з ІнБевом, який став моєю першою і єдиною командою.
- Як це трапилося?
- Навчався в Політесі і там познайомився з хлопцями, які потім стали кістяком команди. Ми грали в команді за університет, брали участь в універсіадах, грали на чемпіонаті міста. Всі були любителями, зірок ми, на жаль, «не хапали», але набиралися досвіду. Тобто починалося все з Політеху. Нас тренував Василь Бабій. Коли завершили навчання, пішли працювати в кампанію ІнБев і там вже організувалася однойменна футзальна команда. Її першим тренером став Вадим Котвицький. Весь футбольний бомонд його знає, просто він зараз трохи зав’язав з футболом. Фактично, грати у свої 25 я вчився у нього.
- Навчався в Політесі і там познайомився з хлопцями, які потім стали кістяком команди. Ми грали в команді за університет, брали участь в універсіадах, грали на чемпіонаті міста. Всі були любителями, зірок ми, на жаль, «не хапали», але набиралися досвіду. Тобто починалося все з Політеху. Нас тренував Василь Бабій. Коли завершили навчання, пішли працювати в кампанію ІнБев і там вже організувалася однойменна футзальна команда. Її першим тренером став Вадим Котвицький. Весь футбольний бомонд його знає, просто він зараз трохи зав’язав з футболом. Фактично, грати у свої 25 я вчився у нього.
- Фактично, за 11 років ви пройшла шлях із універської команди до чемпіонів Житомирі і одного з найпотужніших колективів міста. За рахунок чого вдалося досягнути таких результатів?
- Мабуть, це такий стиль життя у керівників клубу, які працюють топ-менеджерами і звикли, що на роботі, що в житті, що в спорті ставити перед собою і командою лише максимальні цілі і досягати їх. Тому рано чи пізно це мало статися і ми змогли перервати гегемонію “Атлета” в Житомирі. Я вважаю, що головна складова успіху — це наша ідея.
- До речі, хто зараз залишився в команді ще з часів Політеху, крім тебе?
- Таких людей не так багато, як хотілося. Це Костянтин Кожанов, Микола Кирилович, Андрій Сімашкін, Сімко Саша, я і, здається, все. Хтось грає за першолігову команду, хтось - у вищій лізі міста.
- Як вдалося зберегти університетську команду після завершення навчання?
- Так вийшло, що після навчання ми практично всі пішли працювати в компанію “ІнБев” і там вирішили продовжити справу з командою. Просто університет і футзал нас всіх дуже сильно здружив. Це вже більше ніж команда, ми товаришуємо сім'ями.
- Як і коли ти став капітаном?
- Я був капітаном ще з часів Політеху.Точно вже не згадаю подробиць, але ми провели таємне голосування, на якому обрали мене. Так вийшло. І з того часу ношу капітанську пов’язку.
- Що значить для ІнБева бути капітаном, яка головна роль в команді?
- В різних командах по різним критеріям обирають капітанів - лідер на полі, лідер в роздягальні, хтось старожил. У нас, мабуть, це сплав усіх перерахованих якостей. Але найголовніше, на мою думку, бути прикладом і не лише на футбольному полі, а й в житті. Показувати приклад своєю поведінкою, своєю грою. Для мене саме це важливо. І я сподіваюся, що не підвожу команду, раз так довго ношу капітанську пов’язку.
- Як настроюєш себе на матчі?
- Якщо говорити про мене, то коли їду в машині на матч, то вмикаю агресивну музику. Мандраж є лише коли йдеш від кута поля до центру. Коли лунає свисток вся втома, нервозність, переживання, все це зникає. Нервуєш хіба що в роздягальні, коли тренер дає тобі установку.
- Як вдається поєднувати роботу, сім’ю та футзал і все встигати?
- Мабуть, навчився цього, працюючи в ІнБеві. Головне тут - правильне планування. Правильно розподіляти час допомагає не лише в спорті, а й в роботі, особистому житті, у всьому. Якщо правильно розставити пріоритети, все вийде. Я думаю, що успіх в цьому - правильне планування.
- Дружина нормально сприймає?
- Я думаю, вона це не нормально сприймає, але з цим змирилася. Вона бачить, що мені це не просто подобається - я цим живу і не уявляю себе без футзалу. З березня по липень був травмований і не міг грати, ходив в гіпсі, я просто сходив з розуму без тренувань і м’яча.
Син займається футзалом в ІнБев Junior?
Так і це дуже круто. За півроку існування команди син вже з'їздив на змагання більше, ніж я за 30 років. Багато виїздів, це колосальний досвід для малого і я дуже щасливий, що у нас ця команда з'явилася. Головне, якщо тільки буде бажання, то він в правильному напрямі рухатиметься. І це дуже здоров, коли пацан у всім років на м'яч наступає і бачить поле — це дуже здорово. Провели колосальну роботу і ІнБев Junior — це фантастика, чесно. Я дуже задоволений, що так все вийшло.
Хочеш, щоб син став футзалістом?
Я вважаю, що це має бути його вибір. Захоче він грати у футзал чи там на скрипці — я не буду його відмовляти в будь-якому випадку. Тим паче, що зараз у нього такий вік — 9 років і “сім п'ятниць на тижні”. Іноді він приходить з тренування у захваті, а буває, щось не виходить, приходить додому, кидає футзалки і заявляє, що більше не буде туди ходити. Потрібно розуміти цю межу і десь його налаштувати, мотивувати чи направити, але вибір він має вчитися робити сам. Тим паче, що інтересів в нього зараз багато. Він і на шахи ходить і комп'ютерами захоплюється
- Повернемося до тебе. Чого ще хочеш досягнути в спорті?
- Якихось амбіційних планів у футзалі в мене вже не може бути. Хочеться ще пограти якомога довше і отримувати від цього задоволення. І якомога довше утримувати чемпіонство в місті. Про тренерство ще точно рано думати.
- Мабуть, це такий стиль життя у керівників клубу, які працюють топ-менеджерами і звикли, що на роботі, що в житті, що в спорті ставити перед собою і командою лише максимальні цілі і досягати їх. Тому рано чи пізно це мало статися і ми змогли перервати гегемонію “Атлета” в Житомирі. Я вважаю, що головна складова успіху — це наша ідея.
- До речі, хто зараз залишився в команді ще з часів Політеху, крім тебе?
- Таких людей не так багато, як хотілося. Це Костянтин Кожанов, Микола Кирилович, Андрій Сімашкін, Сімко Саша, я і, здається, все. Хтось грає за першолігову команду, хтось - у вищій лізі міста.
- Як вдалося зберегти університетську команду після завершення навчання?
- Так вийшло, що після навчання ми практично всі пішли працювати в компанію “ІнБев” і там вирішили продовжити справу з командою. Просто університет і футзал нас всіх дуже сильно здружив. Це вже більше ніж команда, ми товаришуємо сім'ями.
- Як і коли ти став капітаном?
- Я був капітаном ще з часів Політеху.Точно вже не згадаю подробиць, але ми провели таємне голосування, на якому обрали мене. Так вийшло. І з того часу ношу капітанську пов’язку.
- Що значить для ІнБева бути капітаном, яка головна роль в команді?
- В різних командах по різним критеріям обирають капітанів - лідер на полі, лідер в роздягальні, хтось старожил. У нас, мабуть, це сплав усіх перерахованих якостей. Але найголовніше, на мою думку, бути прикладом і не лише на футбольному полі, а й в житті. Показувати приклад своєю поведінкою, своєю грою. Для мене саме це важливо. І я сподіваюся, що не підвожу команду, раз так довго ношу капітанську пов’язку.
- Як настроюєш себе на матчі?
- Якщо говорити про мене, то коли їду в машині на матч, то вмикаю агресивну музику. Мандраж є лише коли йдеш від кута поля до центру. Коли лунає свисток вся втома, нервозність, переживання, все це зникає. Нервуєш хіба що в роздягальні, коли тренер дає тобі установку.
- Як вдається поєднувати роботу, сім’ю та футзал і все встигати?
- Мабуть, навчився цього, працюючи в ІнБеві. Головне тут - правильне планування. Правильно розподіляти час допомагає не лише в спорті, а й в роботі, особистому житті, у всьому. Якщо правильно розставити пріоритети, все вийде. Я думаю, що успіх в цьому - правильне планування.
- Дружина нормально сприймає?
- Я думаю, вона це не нормально сприймає, але з цим змирилася. Вона бачить, що мені це не просто подобається - я цим живу і не уявляю себе без футзалу. З березня по липень був травмований і не міг грати, ходив в гіпсі, я просто сходив з розуму без тренувань і м’яча.
Син займається футзалом в ІнБев Junior?
Так і це дуже круто. За півроку існування команди син вже з'їздив на змагання більше, ніж я за 30 років. Багато виїздів, це колосальний досвід для малого і я дуже щасливий, що у нас ця команда з'явилася. Головне, якщо тільки буде бажання, то він в правильному напрямі рухатиметься. І це дуже здоров, коли пацан у всім років на м'яч наступає і бачить поле — це дуже здорово. Провели колосальну роботу і ІнБев Junior — це фантастика, чесно. Я дуже задоволений, що так все вийшло.
Хочеш, щоб син став футзалістом?
Я вважаю, що це має бути його вибір. Захоче він грати у футзал чи там на скрипці — я не буду його відмовляти в будь-якому випадку. Тим паче, що зараз у нього такий вік — 9 років і “сім п'ятниць на тижні”. Іноді він приходить з тренування у захваті, а буває, щось не виходить, приходить додому, кидає футзалки і заявляє, що більше не буде туди ходити. Потрібно розуміти цю межу і десь його налаштувати, мотивувати чи направити, але вибір він має вчитися робити сам. Тим паче, що інтересів в нього зараз багато. Він і на шахи ходить і комп'ютерами захоплюється
- Повернемося до тебе. Чого ще хочеш досягнути в спорті?
- Якихось амбіційних планів у футзалі в мене вже не може бути. Хочеться ще пограти якомога довше і отримувати від цього задоволення. І якомога довше утримувати чемпіонство в місті. Про тренерство ще точно рано думати.