Футзал в миреФініньо і Маноел Тобіас будуть відзначені на матчі усіх зірок ЛНФЭкстра-лига«Ураган» знову перемагає у ПольщіФутзал в миреInternational Masters Futsal: «Бенфіка» знищує «Інтер» і виграє трофей, «Спортінг» сильніший за «Кайрат»БразилияБразилия-2019. 17 тур. Лучшие голы, финты и сейвыСборная Украины«Montagiu Cup». Юнацька збірна України поступилася ФранціїФутзал в миреInternational Masters Futsal: «Кайрат» програє «Бенфіці», «Інтер» і «Спортінг» розійшлися миромЭкстра-лига«Эпицентр К Авангард» дважды победил «Продэксим-2»Экстра-лига«Ураган» на зборах у Польщі тільки перемагаєСборная УкраиныЮнацька збірна України зіграє у матчі за 3-тє місце «Montaigu Futsal Cup»Ассоциация футзала УкраиныДенис Куций та Ярослав Вовчок отримали призначення на міжнародні матчіКазахстанАФК «Кайрат» – победитель кубка города ПортиманЖенский футзалТарас Шпичка: «Нет предела совершенству, много над чем нужно работать!»Футзал в мире Матчі між Іраном і Катаром відмінено: мрія Шамсаї під загрозоюФутзал в мире«Лондон Хелвесія»: підписання Арі і Оскара, бразильський вектор у наборі техперсоналуФутзал в миреВін був зіркою збірної Англії з футзалу, але вирішив почати свій шлях у футболі з самих низівФутзал в миреАнатолий Тимощук будет играть за МФК «АЖИО»Экстра-лигаИгроки «Продэксима» поупражнялись в падел-теннисеФутзал в мире«Динамо» (Кишинев) провел два матча с «Юнайтед Галац»Сборная УкраиныДенис Бланк: «У другому матчі на Montaigu Cup хотілося б зіграти з Іспанією»Экстра-лигаВолодимир Фелишин: «Гравці зразу не повірили, що «Енергія» буде грати у Вищій лізі»

Федір Пилипів: «В чемпіонському сезоні «Ураган» тренував Біро Жаде»

У першій частині інтерв’ю екс-капітан збірної України згадує з чого почалася його ігрова кар’єра, що змусило його повернутися у футзал, скільки разів він міг опинитися у закордонних командах, хто тренував чемпіонський «Ураган» та інші деталі своєї непересічної кар’єри.

Біографія Федора у Вікіпедії.
 
Фото з газети "Високий Замок"
 
 
«Раніше усі хотіли грати у Шахтарі»

- Федоре, ви одразу себе бачили футболістом чи щось зумовило ваш вибір?
- У дитинстві батько мене часто відправляв за травою для кроликів. Але яка трава? Постійно ходив грати у футбол і так до ночі. В сутінках доводилося рвати траву і бігти додому. Приносив її, а батько мене постійно сварив за те, що я робив це дуже пізно. Так що я з малечку любив грати у футбол.

- Як ви потрапили в ДЮСШ?
- Моїм першим тренером був Микола Пристай, який раніше грав за івано-франківський «Спартак». Я вчився в школі, а вона відносилася до тисменецької ДЮСШ. До нас приїжджало багато різних тренерів, але їх відправляли геть, а його залишили. Пристай вів мене до 9-го класу, а потім його перевели у якусь івано-франківську школу, а він мене забрав з собою. 

- Потім була армія?
- Повчився трохи в обласному центрі, після чого мене призвали в армію і я опинився в Бердичів. Наша військова частина відносилася до Прикарпатського військового округу. Спочатку я поїхав грати у футбол у чемпіонаті Збройних сил України (ЗСУ). Мене там помітили і я навіть їздив на збори з київським ЦСКА. Начальником команди був Юрій Мошковський, який займався у них селекційною роботою – він мене і запросив. Десь місяці три провів у них на зборах, коли тренером «основи» був Сергій Морозов, а ЦСКА-2 тренував Олександр Петраков. У склад «армійців» не пройшов. Потім поїздив по різним командам і повернувся в рідну частину. Тоді саме починався чемпіонат ЗСУ з міні-футболу. У ньому виступала команда, складена з  гравців, які значилися у війську, але грали за запорізьку «Дніпроспецсталь» (ДСС). Головним тренером був Олександра Гуржеєв, який і забрав мене у Запоріжжя. Я пройшов збори із ДСС, а в мене якраз завершився строк служби в армії, тож залишився у них і пішло-поїхало.

- Ви якось казали, що служили у танкових військах. На танку вдалося проїхатися? 
- Місяць до присяги я провів у «вишколі» («учєбці»). Один раз їздив у  танку – вперед-назад, вліво-вправо по спеціальному майданчику. Я був механіком-водієм. Потім прийняв присягу і мене одразу взяли у спортроту.

- Після ЦСКА не було нагоди закріпитися у футболі?
- Був на зборах в чернігівській «Десні», потім в Угорщину їздив – назву команди не пам’ятаю. Мене туди з хлопцями відправили. Ми приїхали, а вони в той час йшли на першому місці у чемпіонаті, але після першого кола знялися зі змагань. До нас приїхала якась жінка - начальник команди чи щось таке – і сказала, що команда розвалюється, мовляв збирайте речі і їдьте додому, але проїзд нам оплатили.

- Як же ж в кінці 1999 року вас занесло у алуштинський «Алустон-98»?
 - То була ніби як дочірня команда ДСС. При Гуржеєві я був основним в команді, але потім прийшов новий тренер Сергій Комлєв. Він мені й сказав: «Ти не місцевий – їдь звідси». От так я й опинився в Криму. Був такий момент, що навіть казали «закінчуй кар’єру». 
 
Аматорська збірна України. Пилипів п'ятий зліва у першому ряду. Фото з особистого архіву Андрія Гулія. 

- Ви вже грали у футзал, але опинилися в аматорській збірній України з футболу. Що там за історія була?
- Юрій Мошковський мав зв’язки і відправив мене на збори в ірпінський УФЕІ, на основі якого формували аматорську збірну. Тренером тоді був Юрій Коваль. У кваліфікації ми програли Мінську 1:2, але за них виступали двоє гравців з Вищої ліги і їх дискваліфікували. Так ми й потрапили у фінальний турнір Кубку Регіонів УЄФА. Він проводився в Італії і туди нас вже повіз Павло Яковенко. Я там навіть капітаном встиг побути. Спочатку «капітанив» Володимир Дейнега, але він отримав червону картку у матчі з Ізраїлем і капітанська пов’язка перейшла до мене. Наша команда здобула бронзові нагороди і за це усім дали звання майстрів спорту з футболу. Після цього я повернувся в ДСС і хотів забрати свої документи, щоб шукати іншу команду. Але у стані запорожців якраз помінявся керманич і замість Комлева граючим тренером став Раміс Мансуров. Він відмовив йти і сказав, що вірить у мене. Після цього почалася моя серйозна кар’єра у футзалі.

- 2000 року ви вже поїхали у складі студентської збірної на чемпіонат світу. «Жовто-блакитні» їхали у статусі чемпіонів світу у бойовому складі, але посіли лише 7-ме місце. Що стало причиною такого результату?
- Не знаю чого так сталося. Я ж був молодий і вперше їздив зі збірною, хай і студентською. Може з групою нам не пощастило (Італія, Іспанія, Кіпр – прим. авт.). Я там на диво непогано зіграв. Валерій Водян поїхав тоді зі збірною, а він в той час якраз тренував єкатеринбурзьку «Альфу». Він запропонував Олексію Васильченку (віце-президент ДСС – прим. авт.) обміняти мене на Віталія Одегова. Це було прямо у літаку, коли ми летіли з ЧС. Водян торгувався з Васильченком, але той мене не відпустив. А я був не проти поїхати – кар’єра тільки починалася. Видно, що доля розпорядилася так, що мені треба було залишитися в ДСС. 

- Ви в ДСС доволі надовго затрималися. Хіба не було кращих пропозицій?
- Були пропозиції і з «Шахтаря», і з «Інтеркаса». Однак у нас був хороший колектив та й умови непогані. Мене все влаштовувало, але рано чи пізно все закінчується. Останній сезон в ДСС я добряче «вистрілив» і мене вирішили продати. Хоча наче й хотіли лишити. Президент говорив одне, а Васильченко - інше. Хай самі розбираються, але факт залишається фактом – я перейшов у стан «гірників». 
 

- Чому саме «Шахтар», а не «Інтеркас»?
- Чесно кажучи, тоді усі хотіли грати у «Шахтарі». Там була зібрана уся збірна України. Запропонували хороші умови та й я хотів стати чемпіоном України. Ще до цього Раміс Мансуров теж перейшов в «Шахтар», а ми вперше в історії посіли друге місце у чемпіонаті, бо до того завжди були третіми. У нас підібрався дуже хороший молодіжний колектив і ми билися одне за одного. Так що кар’єру в ДСС я завершив на мажорній ноті.

- Перед чемпіонатом Європи 2005 року у збірній стався конфлікт. В чому була причина?
- Керівництва АМФУ і «Шахтаря» якісь свої питання вирішували, але нас з Олексієм Поповим і Сергієм Ситіним таки відпросили, і ми поїхали на Євро. Тоді якісь папери підписували, але я не підписував. Сказав, що у збірну поїду, бо представляю інтереси нашої країни, а вони нехай між собою розбираються і у їхні особисті справи я лізти не хочу. Багато хто казав, що мені буде гірше, але, слава Богу, все обійшлося. Керівництво нормально поставилося до мого від’їзду і ніяких конфліктів у нас щодо цього не було.
 

«Після травми я закінчив бути тим Пилипівим, яким був раніше»

- У лютому 2006 року ви потрапили у страшну аварію. Не думали, що це кінець кар’єри?
- Мені всі лікарі казали, що я закінчив. Я подумав «ви собі говоріть, а я знаю своє». В один момент поїхав у Київ до спортивного лікаря. Він подивився мої знімки і сказав, що буде дуже важко і боляче, треба тяжко працювати, але все буде нормально. Як він сказав – так все і відбулося. Слава Богу відновився. Коли я був поза грою, то віце-президент «Шахтаря» Євген Бойчук особисто мене підтримував, оплачував необхідні ліки. Він в мене повірив. Я йому сказав, що треба рік почекати і відновлюся. У мене якраз ще залишався рік контракту і вони мене не кинули. Зарплату виплачували не в повному обсязі, але платили. Дуже їм за це вдячний, бо інші команди у подібних ситуаціях просто «викидали» гравців. У мене якраз перед аварією дружина завагітніла і народила чудового сина.

- Сильно втратили після травми як гравець?
-  Я закінчив бути тим Пилипівим, яким був раніше. Я втратив різкість. Після травми я ще півроку-рік більш-менш тримався – не на своєму рівні, але відсотків на 50. А останній сезон в «Шахтарі» я вже не був тим, ким був до аварії. Так, начебто все виходило, грав у збірній, але думаю, що вже був не той. Зрозуміло, що я старався, але різкість зникла. Я раніше дуже сильно цим виділявся. Потім вже сам відчував, що раніше прибирав м’яч і забивав голи, а після травми робив так само, але захисники почали встигати перехоплювати мої передачі і блокувати удари. У мене до аварії навіть була пропозиція з Росії. Після того як ми вдало виступили у другому відбірковому раунді Кубка УЄФА в Белграді, і вийшли в півфінал на «Бумеранг Інтерв'ю». Мені подзвонили і сказали, що коли у мене закінчиться контракт, то мене заберуть, мовляв чекай дзвінка. Так що я вже тоді планував їхати в Росію. Потім поїхав у Запоріжжя, а там ожеледиця і…

- Що це був за клуб?
- Не хочу його називати, нехай це залишається таємницею.
 

- Після «Шахтаря», окрім «Урагану», ще хтось кликав?
- Була ще нагода поїхати у Єкатеринбург, у «ВІЗ-Сінару», але ми не зійшлися по умовам.  Мені зателефонував Олександр Бубен, але я йому сказав, що є пропозиція від «ВІЗа» і якщо домовлюся, то поїду в Росію, бо хочеться там пограти під завершенні кар’єри. Там було хороше керівництво і можна було б з ними домовитися, але я відчував, що заслабкий для російського чемпіонату. Був вже немолодий – 30 років, і після травми – було б важко. Може б щось там і вийшло, але в Єкатеринбурзі холодно і, чесно кажучи, особливого бажання туди їхати не було, хіба що заробити гроші. Тим паче, що в «Урагані» запропонували гідні умови. Взагалі з України у мене було дуже багато пропозицій і навіть більше грошей пропонували ніж «Ураган». Та ж «Енергія» пропонувала в два-три рази більше, казали, що дамо скільки ти попросиш. Просто я дав слово Бубену, що поїду в Івано-Франківськ. Проте, в принципі, я правильно зробив. Олександр Олександрович – молодець, а «Ураган» – чудова команда. У Франківську сподівалися на одного Федора, а отримали іншого. Були певні непорозуміння з людьми, з тренерським штабом. У мене своє бачення, а у них своє.

- Що стало вирішальним фактором у здобутті чемпіонства «драконами»? Прихід Сержао і Біро Жаде?
- Вони дуже сильно допомогли. Відверто кажучи, Біро Жаде почав тренувати команду. Сергій Гупаленко відійшов на другий план і не тренував, хоча вважався головним тренером. Все вирішували Біро Жаде і Сержао.
 

- Як вам з ними працювалося?
- Спочатку дуже добре, а потім я їм висловив свою думку щодо деяких питань. А вони ж хитрі – не люблять, щоб з ними сперечалися. На перших порах грав, а після тієї розмови посадили мене на лаву на півроку, ну хіба що іноді виходив на заміну. Потім знову грав, але через певний час травмувався, а далі завершив кар’єру.

- Але ж ви після «Урагану» ще грали у Першій лізі за «ДЮСШ-5-Мегапром».
- Та то людина подзвонила, попросила допомогти. Приїжджали на ігри, а вони платили гроші за проїзд. Але яка це вже кар’єра? Там треба було залишатися, жити і тренуватися з хлопцями, а так ми просто в день гри з Максимом Павлюком на машині приїжджали. У них своє бачення майданчика, а у мене своє. Вони думали, що ми їм допоможемо, але що ми там допоможемо, якщо тільки у неділю приїжджали? Грали як могли, але ж там молодь, а вони нас не розуміють. Ми їм щось пояснювали, а тренерський штаб казав інше, ну і що я буду розповідати, якщо в чужу команду приїхав?

Друга частина - Федір Пилипів: «Де Локомотив? Він програв Максиму Павленку»

Андрій Гулій, futsalua.org

Автор висловлює подяку прес-аташе НФК "Ураган" Олегу Ланяку за надані світлини.

Похожие Новости

Комментарии:

Вы должны быть зарегистрированы чтобы оставлять комментарии. Авторизуйтесь под существующим аккаунтом или создайте новый.

Futsalua © 2018 Проект разработан командой Futsal Ukraine. Все права защищены.