РоссияЕвгений Куксевич: «Строительство команды еще не завершено, но основные концепции «нашего дома» сложены»Вторая лигаДмитрий Бербенцев: «Важно, чтобы ребятам хотелось добиться чего-то, а всё остальное придет»Футзал в миреШуша возвращается в Бразилию, Кайо переходит в «Кайрат»?ПортугалияЛео Жарагуа: «Таких фанатов, как у «Спортинга», я не видел нигде»Румыния«Империал Вет» – чемпион Румынии-2018/19Экстра-лига«Екстра-футзал»-18/19: випуск № 31Россия"Тюмень" – второй финалист российской СуперлигиИталияСьогодні свій день народження святкує найстаріший діючий гравець Серії А. Марсіо – 52 роки!ИталияЖіноча збірна Італії натуралізувала двох бразилійокПольшаПольша. Экстракласа. 26 тур. «Клирекс» завоевывает медали 11 лет спустяБразилияОголошений список учасників Клубного чемпіонату світу призвів до скандалуЛитваBaltic Futsal Cup-2019: «Сокол» – второй, сборная Литвы – третьяБразилияБразилия-2019. 5 тур. Негостеприимные хозяева и первое поражение «акул»БеларусьВиктор Тарчило: «Вратари, мягко говоря, не выручили»ИспанияИспания-2018/19. Лучшие голы, комбинации и сейвы ответных матчей 1/4 финала плей-оффИспанияИспания. «Хаэн», «ЭльПосо» и «Барса» – в полуфинале плей-оффПортугалияПортугалия. «Модикуш» преподносит сюрпризБеларусьБеларусь-2018/19. БЧ и «Столица» выходят в полуфинал плей-оффИталияИталия. 1/2 финала плей-офф. 72 секунды, которые перевернули игруПортугалияЛео Жарагуа: «Очень помог прошлый опыт – поражение 0:7 два года назад стало худшим моментом моей карьеры»

Футзал у крові: мама і син. Юлія і Владислав Завертані

Дивовижна історія в українському футзалі


Не зважаючи на відносну молодість футзалу, як виду спорту загалом, і тривалості його історії в нашій країні зокрема, у нас уже з'являються певні династії гравців. Як тут не згадати батьків і синів Віктора та Романа Бакумів, Олександра Гірку-старшого та Олександра Гірку-молодшого. Проте є й цікавіші випадки.

Приблизно два роки тому широкий загал вітчизняних прихильників футзалу вперше почув про талановитого хлопця з системи НФК «Ураган» Владислава Завертаного. Універсала запримітив головний тренер молодіжної і юнацької збірних України (на той момент виконувач обов’язки) Віталій Одегов. Він викликав здібного гравця до лав юнацької збірної України U-17 для участі у Турнірі розвитку УЄФА у квітні 2017 року. З того часу універсал поступово проходить усі сходинки піраміди національних збірних, зігравши за збірні України U-17 (6 матчів/2 голи+5/5 у неофіційних матчах з клубними командами), U-18 (2/0) і U-19 (10/5+1/0 у неофіційному матчі з клубною командою).
 

10 жовтня 2017 року Владислав підписав свій перший професійний контракт з «Ураганом», а вже 21 жовтня потрапив в заявку на гру основного складу з «ХІТом». Правда це був більше аванс і весь сезон молодий універсал провів в «Урагані-2 КФВ» у Першій лізі, причому зіграв найбільше матчів серед усіх гравців (17 матчів/2 голи+1 гольова передача). Поточний сезон він теж проводить у складі дублюючого складу «Урагану», і з великою долею ймовірності буде захищати кольори юнацької «жовто-блакитної» дружини у відборі до Євро U-19.

Однак не всі знають, що мати Владислава й сама колись грала у футзал у чемпіонаті України, відстоюючи честь рідного Коцюбинського. Саме про це все ми з нею і поспілкувалися.
 

Досьє
Юлія Галка народилася 1980 року у селищі Коцюбинське, що на Київщині. З 1993 по 1997 рр. виступала за «Біличанку» (Коцюбинське). 1997 року вийшла заміж і завершила футзальну кар’єру. 2000 року народила сина Владислава.

 Як футзал з’явився у Вашому житті і чим він Вас зацікавив? 
 Володимир Васильович Колок працював вчителем фізкультури у нашій школі. Зазвичай усі набирали на футбол хлопчиків, а він вирішив набрати дівчат. От і видивлявся на уроках якихось більш активних дітей, яких і запрошував у команду. Це все почалося ще десь може навіть з 1991 року. Набрав нас людей 15 десь і створив клуб «Біличанка-93». 93 у назві означало, що команда утворена 1993 року. На той час це був справжній фурор, що дівчата тренуються грати у футзал. Мені також було цікаво тренуватися з м’ячем. Так я і опинилася у команді.

 Як протікала Ваша футзальна кар’єра? Як тоді все відбувалося і що Вам запам’яталося?
 На жаль, це було дуже давно і я мало що пам’ятаю про самі змагання. Я дуже любила їздити по країні, а цікавих виїздів у нас було чимало. Наприклад, ми якось їздили на Говерлу, а потім вдома у тренера допомагали йому проявляти фотоплівку з тої поїздки.

В той час був зовсім інший футзал, ніж той що зараз. Ми просто тренувалися й іноді грали. Усі дівчата були зовсім малими, а тому наша команда часто програвала.
 

 Що відрізняло «Біличанку» від усіх інших клубів? 
 «Біличанка» відрізнялась тим, що ми були як сім'я. Нам тоді було по 12-13 років і на зріст ми теж були невисокі. А ще поважали свого тренера, бо він нам був як батько.

 Як Ваш чоловік відноситься до футзалу? 
 Він дуже любить футзал і добре знає правила. Він в середині-кінці 1980-х грав у футбол в Миронівському районі (Київська обл. – прим. авт.), але потім сконцентрувався на фермерстві. Якось я бачила як він грав, то в нього дуже хороші задатки були.

 Рішення зв’язати свою долю з футзалом прийняв Ваш син чи Ви йому якось з цим допомогли? 
 Він сам. Я бачила, що так станеться ще як йому було 5 років. У нас в Коцюбинському десь кожен третій грає у футбол. Ми живемо недалеко від футбольного поля і він змалечку весь час проводив біля нього. Коли був зовсім малий, то подавав м’ячі тим хлопцям, які там грали. Якось повз поле проходив Олександр Червоний і побачив Влада. Запитав у нього: «Чий ти син?» Влад і сказав, що Юлії Галки. Олександр Володимирович одразу сказав, що мовляв значить будеш у нас тренуватися. Як у воду дивився, бо потім так і сталося. 

Коли «Біличанка» стала на ноги, то Володимир Васильович і Олександр Володимирович створили у нас дитячо-юнацьку спортивну школу, в якій дітей тренували гравці «Біличанки». От у ній Влад і займався.

 Це правда, що першим тренером вашого сина стала ще один гравець «Біличанки» Катерина Шеремет? 
 Так, правда. Катерина тренувала його 9 років. Владислав і зараз вважає її найкращим тренером. 

 Кажуть, що Ви навіть грали проти свого сина. Як і за яких обставин це відбувалося? 
 Насправді такого не було. Я й сама приходила тренуватись до Катерини і запропонувала допомогу. З того часу я їй допомагала в цьому питанні, коли вона була зайнята чи відсутня. І на змагання ми завжди їздили разом. Зазвичай, коли до кінця тренування залишалося 45 хвилин, ми проводили двосторонню гру. Катерина завжди намагалася ставити мене в одну команду з сином. І я знала, що він мені завжди віддасть зручну передачу, і хоча б два моменти з десяти я реалізую (посміхається).

З того часу ми з Катрею дуже сильно затоваришували і вже стали як справжні подруги. Я народила другу дитину, та й вона не так давно народила, тож у нас зараз діти майже одного віку. 
 

 Що Ви відчули, коли дізналися, що «Біличанки» більше не існує? 
 Я була ошелешена. Тренер дуже багато вклав в «Біличанку» і мені його шкода.

 Яким чином Владислав опинився аж у Івано-Франківську? 
 Наші діти з Коцюбинського на якомусь турнірі грали проти «Урагану». Там було чимало команд з різних регіонів України, але от саме з франківцями вони здружилися найбільше. Тренер «Урагану» Володимир Ярославович Слободян його запримітив і сказав, що наш син гратиме за їхню команду. Через певний час так і сталося. У 16 років вони його запросили і він туди поїхав після 9 класів вчитися у коледж. 
Що цікаво, Владислав мріяв грати саме в «Урагані». Він знав, що це справжній клуб і там не треба буде оплачувати поїздки, екіпірування і т.ін.

 Чи обговорюєте гру сина після матчі, можливо, даєте йому якісь поради? 
 Так, ми завжди обговорюємо його гру всією сім'єю, а поради  це обов'язково (посміхається). Інколи буває, що він злиться, але загалом йому цікаво, що скажуть тато і мама.

 Владислав зараз впевнено рухається по піраміді збірних України, вже має професійний контракт з «Ураганом». Яким Ви бачите його у майбутньому?
 Я особисто хочу, щоб він став дуже мудрим і талановитим тренером. Таким як мій перший тренер Володимир Колок. Хочу сказати, що я надзвичайно щаслива, що мене виховував саме цей тренер, бо він для мене був і є взірцем. Знаєте, футзаліст – це така мінлива професія, бо ти не знаєш, що буде завтра. Можна отримати травму і рано завершити кар’єру. А тренерська робота більш стабільна. Я бачу в ньому задатки хорошого тренера. Не знаю кого він буде тренувати – юнацьку команду чи професійний клуб, але задатки є. Він весь час помічає якісь деталі, наприклад, коли дивимося якусь гру, то він звертає увагу на те, як розвинені м’язи гравців на ногах і т.д. Кажу йому, щоб він записував усі тренування, звертав увагу на нюанси – це все знадобиться у майбутньому. Чомусь мені здається, що під час своєї кар’єри він поїде закордон. Звісно, хотілося б, щоб і в нашій країні до спорту повернулися обличчям, і в ньому можна було реалізуватися на Батьківщині, але поки що ситуація цьому не сприяє.
 

Своїми спогадами і думкою про сім’ю Завертаних з нами поділився також і тренер Юлії Володимир Колок, який зараз працює в угорському клубі «Agenta Girls»:

«Юля була в складі першої дівочої команді у Коцюбинському. Та команда ще навіть не називалася «Біличанкою». Просто була група дівчат. Вона мала веселу вдачу і часто підбадьорювала команду кумедними витівками. Якось, наприклад, розповіла хлопцям-сусідам, що ми літали в Черкаси на змагання на літаку. Це викликало справжній фурор у школі. А одного разу вона з подругою закинула м'яча, який я дав їм додому для тренування, на дах магазину і потім мусила просити тих самих обдурених літаком хлопців його діставати (посміхається). Але всі ці пригоди веселили команду і створювали позитивну атмосферу. Юля вміла це робити. Вона взагалі по життю дуже позитивна людина. Усмішка не сходить з її обличчя і цим позитивом вона заряджає інших. 

У грі вона була дуже креативна, часто діяла нестандартно, одна з перших оволоділа простими обманними рухами і часто використовувала їх у грі. Їй було цікаво не перебігати суперника, а перехитрувати. Вона була одним з головних бомбардирів тієї команди. Найбільш пам'ятний її гол був забитий у ворота легендарної «Ніки» з Чернівців
(полтавський ПЗМС є правонаступником цього клубу - прим. авт.). Ворота тоді захищала чи не найкращий воротар України усіх часів Ольга Ткачук. Принаймні найефектніший так точно. А Юля спромоглася забити їй гол у матчі другого кола першого чемпіонату України в Черкасах. І це було вперше, коли 13-14 річні «біличанки» були попереду у матчі з незаперечним лідером, хоча той матч ми програли з рахунком 1:19.

Юлія часто виходила на майданчик пограти в футзал з сином, коли Влад був малим, і вона запалила в ньому любов до цього виду спорту. Свого часу вона підказала йому перейти в «Ураган» і всіляко підтримувала його і як мати, і як палкий вболівальник. Це дуже суттєво вплинуло на його становлення як гравця. 

Я радію, що виховав таку спортсменку, яка виховала гравця юнацької збірної України. Хоча, ще років 8 тому у розмові з Владом, я пророкував йому, що він у майбутньому повинен грати в національній збірній. Ми мали розмову про це, бо я бачив його потенціал. Зараз чекаю здійснення цього пророцтва. Поки що воно здійснилося на половину. Але я думаю, що за підтримки його чудової родини і такої «футзальної» мами це не за горами.

Влад,  до речі, з раннього дитинства любив грати у футзал. Його завжди можна було знайти на шкільному майданчику, особливо влітку він там практично жив. Додому забігав поїсти і поспати ввечері. Він грав з усіма: хлопцями, дівчатами, великими, малими... Владислав був одним з небагатьох, кого років з 11 брали до себе грати дорослі чоловіки, бо він дуже добре розумів гру, мав хорошу техніку і грав з хитринкою, як колись його мама.

Думаю, було б справедливо згадати і його тренерів, які пробивали йому дорогу у великий футзал – це Катерина Шеремет (теж відомий гравець «Біличанки») і Олександр Червоний. Це ті, хто дав йому хороший старт у футзалі.»


Андрій Гулій, ​futsalua.org

Похожие Новости

Комментарии:

Вы должны быть зарегистрированы чтобы оставлять комментарии. Авторизуйтесь под существующим аккаунтом или создайте новый.
2019-03-05 11:39:42 Доречі,я теж була гравцем в свій час Біличанки-93,і зараз виховую 10-річного сина,який теж грає у футзалі.Дуже сподіваюся,що на майбутнє він теж себе проявить як Влад,поки що досвід набираємо в своєму селищі Коцюбинське.
2019-03-05 11:31:33 Чудове інтерв'ю,пишаюся похресником Владом.Дуже хотілося б,що в житті його все склалося.Щоб він досяг найвищого рівня в спорті.Добився мети і цілі.

Futsalua © 2018 Проект разработан командой Futsal Ukraine. Все права защищены.