У рубриці «Історії найкращих» футзалістка національної збірної України і харківської «Тесли-ЗХО» Христина Єрьоменко.
Спортсменка розповіла про кар’єру у футболі та найпрестижніші змагання - Лігу чемпіонів, про те, як потрапила у харківську «Тесла-ЗХО», дзюдо та розвиток у галузі IT.
Про футбольну Лігу чемпіонів та перехід у футзал
– Якими були Ваші перші кроки у спортивній кар’єрі?
– Як і всі у 12-13 років грала із хлопцями у дворі у футбол. У моєму місті не було жіночих команд, але вчитель фізкультури був знайомий із тренером, який на той час був наставником команди із Луганська. Запропонував мені там спробувати свої сили. Я порадилась із батьками та поїхала на перегляд. Моя гра сподобалась тренеру і я залишилась у команді. Клуб грав у футзальних і футбольних змаганнях, стали переможцями Першої ліги. Коли команда припинила своє існування, мене покликали у чернігівську «Легенду», де відіграла 5 років. Потім переїхала у Харків грати за футбольну команду «Житлобуд-1». Моя кар’єра там теж тривала 5 років. Коли був вільний час, ходила на тренування у «Теслу», щоб підтримувати форму, а також футзал завжди був до вподоби. Відтоді вирішила залишитись у цьому виді спорту, він викликає в мені більше цікавості.
Переглянути цей допис в InstagramДiвчата)
– Які були відчуття від поєдинків у жіночій Лізі чемпіонів та чи були виправдані очікування від змагань?
– Відчуття та емоції були неймовірними! Можна було порівняти із нашим чемпіонатом, організацією змагань та полями. У нас матч відвідує декілька десятків вболівальників, а якщо провести паралель із поєдинками Ліги чемпіонів, то це небо і земля. Рівень команд набагато вищий, якісні поля, підтримка - все дуже розвинено. У Європі футбол розвивається значно швидше, тому людям більше до вподоби рівень їхніх чемпіонатів. Інвестори вкладають сили та фінанси, тому все разом дає гарний результат європейського жіночого футболу. На жаль, у нас все розвивається не з такою швидкістю, але зараз, коли сказали, що у кожного чоловічого клубу має бути аналогічна жіноча команда, гадаю, рівень чемпіонату стане кращим.
– Як гадаєте, не виникнуть труднощі, щоб набрати дівчат та створити такі команди?
– У нашій країні дуже багато дівчат займаються футболом, тому складнощів зібрати команди не виникне, а от яким буде їхній рівень, це вже інше запитання. Якщо такий задум втілиться у життя, то тренери будуть шукати дівчат під свою тактику, таких, які б виконували їхні настанови. Ось із цим буде трішки складно, але реально. Потрібно буде підбирати футболісток, які б давали результат.
– Ви виступали за луганську команду «Зоря-Спартак», яка виступала водночас у футбольному та футзальному чемпіонатах. Чи не було складно постійно перелаштовуватись?
– На той час мені не було складно, все складалось добре. Зараз вже складніше. Коли 10 років граєш у футбол, напрацьовуються навички, які за короткий час не зможеш змінити. На початку були такі труднощі, але зараз наче звикла до футзальної гри.
– Наскільки Вам важко адаптуватись у новій команді?
– Я дівчина комунікабельна, тому мені не складно знайти спільну мову із дівчатами у новій команді.
Переглянути цей допис в InstagramTesla ❤️
– Що здивувало, коли поповнили розташування харківської «Тесли»?
– Як тільки приїхала у команду, багато чого дивувало. Зовсім інший підхід до тренувального процесу, організація матчів, я звикла трохи до іншого. Пам’ятаю, коли грали у місті товариські зустрічі із чоловіками, у нас за день до поєдинку був вихідний, щоб відпочити та підготуватись. Коли казали, що буде відпочинок перед матчем, мене це дуже здивувало. У футболі такого не було, бо за день до зустрічі проводяться передматчеві тренування, щоб бути в тонусі.
– Із ким у Вас найкращий зв’язок у команді на майданчику?
– Звичайно, з нашим капітаном Юлією Титовою. Вона наш лідер і з нею відчуваєш впевненість у своїх діях. У збірній допомагає те, що разом граємо у харківському клубі, завжди підказує на паркеті.
– Не шкодуєте, що перейшли у футзал?
– Ні, це великий досвід, отримую від нього лише позитивні враження. Сподіваюсь, що наші цілі, які ставимо із харківською «Теслою-ЗХО», все-таки втіляться у життя. Витрачаємо на це багато сил, енергії, тому хотілось би вже здобути серйозний результат до якого ми прагнемо.
– До чого було найскладніше звикнути у перших матчах у футзальній команді?
– До швидкості перебудування на майданчику, адже футзал – тактичний вид спорту. Якщо у футболі на полі у тебе більше часу, щоб подумати та зробити правильну дію, то на паркеті потрібно приймати таке рішення дуже швидко, думати потрібно на крок вперед. Ти не можеш рухатись так, як хочеш, залежиш від команди та її тактики, пересування на майданчику. У футболі відбирають м’яч у суперника взагалі по-іншому. У перших своїх матчах саме за футбольними навичками старалась забрати м’яч у суперниці, різко викидувалась на гравчинь, тому мене просто обігрували.
Переглянути цей допис в Instagram💙💛 @pavlokyiv
Про сильний характер та дзюдо
– Як проводите карантин?
– Займаюсь спортом, дивлюсь серіали, читаю книжки. Маємо хобі із Вікою Сагайдачною – вивчаємо англійську мову протягом одного року. Два рази на тиждень у нас заняття, поки карантин у нас відеоконференції.
– Які книга і фільм справили на вас особливе враження і змусили замислитись про власне життя?
– Є багато класних фільмів. Із останніх, які переглянула, це спортивний фільм «Лід» та його друга частина. Життєва історія про професіональний спорт, відновлення після травм, операцій, повернення на ковзани - дуже вразило наскільки все-таки складний шлях професійного спортсмена.
– Який досягненням у кар’єрі пишаєтесь найбільше?
– Мабуть, коли вперше стала чемпіонкою України з футболу. На той момент це для мене було найвищою нагородою. А зараз те, що мені присвоїли звання «Майстер спорту міжнародного класу з футзалу». Ми потрапили у четвірку найкращих команд Європи, але хочеться вже привезти медалі з чемпіонату Європи.
– Розкажіть про те, як спорт загалом, і футзал зокрема, впливає на Ваш характер і життя?
– Вважаю, що досить позитивно. Спорт дав мені сильний характер. Коли мені було 15-16 років, то відбувалось формування мене, як особистості. У цей час якраз перебувала у розташуванні чернігівської команди, усі дівчата були досвідчені та сильніші. Вони нас вчили, тренували, виховали у нас справжній спортивний характер. Це період кар’єри, якому я дуже вдячна, гарні були часи.
Переглянути цей допис в Instagram⛵⚓🌤️
– Задоволені тим, чим зараз займаєтесь? Відчуваєте ріст і потенціал у своїй кар’єрі?
– Відчуваю, що росту у професійному плані, але не на всі сто відсотків. У деяких моментах граю не так, як би мені цього хотілось. Але над цим працюю, сподіваюсь, що незабаром мій спортивний ріст піде вгору.
– Ваша футбольна навичка, яка може допомогти у футзалі та дає перевагу над дівчатами?
– Мабуть, гра головою. У футзалі особливо ніхто головою не грає. У футболі ж ця навичка мені була завжди потрібна, тому досить добре можу нею зіграти чи віддати верхову передачу.
– Якщо вам надійде гарна пропозиція від футбольного клубу, то повернетесь у футбол?
– Не виключаю такого рішення, все залежить від пропозиції, клубу та його цілей. Зараз дуже тривала пауза у фут залі. Ми вже два місяці без нього, а ще ж три місяці чекати початку наступного чемпіонату - це достатньо довго.
– З якої футзальної країни Україні слід було б брати приклад і чому?
– Звичайно, це Іспанія та Португалія, але нам дуже далеко до цих країн. У них футзал, як вид спорту на дуже високому рівні, гарні команди, вони більш технічні і тактично підковані на майданчику, тому є на що рівнятись та рости. На першому офіційному чемпіонаті Європи випала гарна нагода спостерігати з трибун за грою цих збірних. Звичайно, я раніше дивилась їхні матчі у інтернеті, але наживо це було вперше. Вони неймовірні! Їхні футзалістки із м’ячем просто на «Ти».
– Футзал – це…?
– Зараз це моє захоплення, те, чим я живу, любов, емоції і сенс життя.
Переглянути цей допис в InstagramКто чем занимается 😁👌 @pavlokyiv
– У якому ще виді спорту, окрім футзалу та футболу, Ви може дати гарний бій суперниці?
– У дитинстві захоплювалась бойовим мистецтвом, займалась дзюдо, до речі, у мене гарно виходило, навіть якийсь розряд тоді був. На обласних змаганнях перемогла суперниць і отримала золоту нагороду. Тому гадаю, що якби пішла далі, то змогла б скласти конкуренцію у цьому виді спорту.
– Які навички дзюдо можна застосувати на майданчику?
– Мабуть, вони можуть допомогти у відборі м’яча, коли ставиш корпус. У дзюдо нас вчили як його правильно ставити, основне завдання – покласти суперника на лопатки, тому тобі потрібно дужу міцно стояти на ногах, корпус завжди потрібно тримати у напрузі. Напевно, лише у цьому аспекті гри корпусом на майданчику можуть допомогти навички дзюдо (сміється).
Про мотивацію у спорті та розвиток у галузі IT
– Що надихає на перемоги?
– Взагалі не люблю програвати, навіть на тренуваннях, мене це дратує. Мені сильно не потрібно налаштовуватись на перемоги, тому що завжди хочу перемагати. Я дуже важко відходжу від програшних та провальних матчів, вони можуть тижнями згадуватись у снах. Насправді складно забути гру навіть через тиждень-два, особливо якщо це був важливий поєдинок.
– Багато потенційно хороших спортсменів втрачають мотивацію йти далі. Як перетворити цей потенціал у гарний результат?
– Все залежить від того, чому людина покинула спорт. Спорту ми віддаємо дуже багато часу, тому складно поєднувати його з ще якоюсь роботою. Втратити мотивацію можна лише тоді, коли у твоїй команді платять ту суму, за яку тобі складно прожити, враховуючи те, що на додаткову роботу тобі доволі важко влаштуватись. Потрібно, щоб молоді талановиті гравчині думали лише про футзал та свій розвиток у ньому, а на це потрібне більше фінансування. Багато дівчат закінчували кар’єру через травму або через те, що йшли кудись працювати.
– Наскільки складно Вам визнавати власні помилки?
– Мені не складно їх визнавати. Вважаю, якщо ти визнаєш власні помилки, значить ти на вірному шляху, щоб їх виправити і більше не повторювати. У цьому немає нічого особливого, помиляються усі. Коли переглядаю програшні матчі, дивлюсь на те, як я зіграла у тому чи іншому моментів. Зациклююсь на тому, що могла зіграти краще, щоб принести команді інший результат.
Переглянути цей допис в InstagramАйнерис Салтариан @shulha21 и компания 😋
– Щоб досягати результату, потрібно бути…?
– Цілеспрямованим, постійно працювати над собою, не лінуватись. Можна бути дуже талановитим, а при цьому не досягти жодних результатів. Потрібно мати сильний характер та завжди боротись до останнього. У нашому спорті слабохарактерним не місце. Хто буде більше старатись, віддавати всі сили, йти у підкатах та боротьбу, той здобуде омріяний результат.
– Який відрізок Вашої кар’єри був найбільш яскравий?
– Якщо брати емоційну складову, то це 1-2 роки, коли перейшла із чернігівської «Легенди» у харківський «Житлобуд-1». Колектив був дуже класний, дівчата дружили між собою, на полі грали одна за одну та віддавали усі сили на полі. Якщо брати «Теслу-ЗХО», то тут теж гарні дівчата, немає такого, що хтось із кимось не дружить. Коли виходимо на матч, ми єдина команда, а це завжди дає хороші позитивні емоції. Не у всіх клубах є такий мікроклімат, жінкам завжди є що поділити між собою, тому складно створити насправді хорошу команду. Тому саме такі відрізки у кар’єрі запам’ятовуються найбільше.
– Наскільки складно грати за пустих трибун?
– За таких умов зіграли лише одну гру із «Будстаром-НПУ», коли вже ввели карантин. Для мене не сильно відрізняється пусті трибуни чи ні. У футзалі немає часу роздивлятись хто на кріслах сидить. Навіть якщо трибуни порожні, знаєш, що твої рідні дивляться поєдинок через інтернет і підтримують, це все одно завжди відчувається. Звичайно, краще грати, коли є вболівальники і ти їх безпосередньо чуєш. Все-таки надаю перевагу матчам із глядачами.
Переглянути цей допис в Instagram❤️
– Які думки приходять під час поєдинку?
– У матчі все настільки швидко відбувається, що не маєш часу думати про щось інше, окрім футзалу. Потрібно продумати як краще відібрати, обрати позицію чи розіграти стандарт. Коли відпочиваєш на лаві запасних після заміни, можеш про щось подумати, але теж недовго. Немає такого, що біжу і думаю який же мені завтра манікюр зробити (сміється).
– Яким бачите своє майбутнє після кар’єри?
– Не хотілося б просто працювати на когось, натомість треба мати щось своє і розвиватись у цій галузі. Зараз вивчаю англійську мову, паралельно стараюсь працювати у напрямку IT. Хотілося б розвиватися у цій галузі. Поки що я не бачу себе тренером.
– Як поставились до звістки про дострокове завершення чемпіонату?
– Хотілося б дограти сезон, не зважаючи на те, що лідер чемпіонату відірвався від суперниць, але боротьба за розподіл інших місць ще була. Залишались дуже цікаві матчі, тому хотілося б завершити чемпіонат за спортивним принципом.
Софія Кулай
