Поки всі футзальні чемпіонати тимчасово зупинені, а футзалістки змушені залишатись на карантині та тренуватись вдома, одна із лідерок київського «IMS-НУХТ» Ірина Майбородіна розповіла як потрапила у футзал, чим займається під час карантину, та хто ж з команди був би її тренеркою.

Про це все та більше у рубриці «Історії найкращих».
 
Про футзальну кар’єру

– Як потрапили у футзал?
– Я збиралась переїжджати із Харкова у Київ. Тоді подумала, що хотіла б зіграти у футзал. Мені завжди подобався міні-футбол, тому захотіла спробувати. Вибрала хорошу команду «IMS-НУХТ». Взагалі, я з 17 років у футболі. У Донецьку потрапила у клуб «Донеччанка». Потім перейшла у «Житлобуд-1», а із харківської команди вже у футзальний «IMS-НУХТ». Близько 2,5 років граю у футзал, просто захотілось спробувати щось нове для себе.

– Батьки не були проти?
– Батьки трохи переживали, тому що «Житлобуд-1» у нашому чемпіонаті хороший клуб, вони тримають рівень української першості. Батьки не знали, що мене буде чекати у Києві, але зараз все добре. Вони знали, що все моє дитинством я була зі спортом. Я спочатку не знала, що існує жіночий футбол в Україні, просто грала з хлопцями у дворі. В 17 років до нас у школу приїхав дитячий тренер, так склалось, що взяв мене на перегляд, я одразу зрозуміла, що маю їхати.

– Займались ще якимось видом спорту?
– Я займалась вісім років кікбосингом та виконала норматив КМС (Кандидат в майстри спорту). Також грала в баскетбол, а футболом професійно до цього не займалась.

– Із ким легше працювати із тренерів – чоловіком чи жінкою?
– Першим моїм тренером була жінка, це Тетяна Громовська, яка тренувала мене п’ять років. Наступною стала – Валентина Котик. Мені здається, жінка жінку завжди зрозуміє. Але чоловіки добріші.

– Якби потрібно було вибрати когось із дівчат із команди, яка з них була б вашим тренером?
– Це буде Ірина Дубицька. Вона – лідер нашої команди, а також ми друзі. Вона веде за собою  вперед усю команду.
 

Ірина Майбородіна та Ірина Дубицька / IMS-НУХТ

– За який матч було соромно?
– Останні матч, який спадає на думку, це гра із «Будстаром-НПУ» – 2:7. У першому таймі сили були рівні, десь ми не дограли, випустили суперника вперед. Насправді, я не зациклююсь – «Йдемо далі», як говориться. Матч складається із перемог та поразок, головне, винести з цього правильний урок. Найкращі уроки виносиш після поразок, а не перемог. Добре, коли є конкуренція, сильні гравці, це мотивує, інакше було б нудно. 

– Тобто після провальних матчів Ви відходите легко?
– Я не можу сказати, що легко. Але гадаю, один-два дні вистачає, щоб відновитись та відійти від матчу. Нікого не бачити, не чути, просто закритись і ні з ким не розмовляти.

– Чого не вистачає у Вищій лізі?
– Не вистачає кількості гравців та команд. У футзалі хотілося б більше суперників, щоб була більша конкуренція, тому що навіть у великому футболі було, здається, 10 команд у чемпіонаті, а в нас лише шість.

– В якій футзальній команді хотіли б спробувати свої сили?
– Я не загадую наперед, поки що мене все влаштовує. Можливо, я б хотіла зіграти у іспанському чемпіонаті. Там технічний, швидкий футзал, також багато боротьби, зовсім інші швидкості, мені дуже подобається.

– Потрібно зібрати команду, щоб зіграти проти чоловічих команд. Кого б з українських футзалісток Ви б обрали?
– На воротах – Вікторія Кислова. Треба друзів просувати (сміється). Треба ще когось з неординарною технікою, думаю це буде – Ірина Дубицька, вона б у боротьбі перемогла у всіх. Анастасію Кліпаченко – голеадор нашої команди, а також Юлію Титову.

– Чи вистачає на життя тих коштів, які заробляють лише в українському футзалі? Чи потрібно поєднувати спортивну кра'єру ще з однією роботою?
– Так, цілком реально жити лише за рахунок футзалу. У кожного свої потреби, я знаю є гравчині, які тільки займаються футзалом і їм достатньо цих коштів для життя. Якщо хочеш чогось більшого, потрібно поєднувати футзал із ще однією роботою. 

– Чи вдається поєднувати у часі?
– Якщо є бажання, тоді можливо все. Звичайно, не на кожну роботу тебе візьмуть через такий графік в нашому футзалі. Можна працювати через інтернет.

– Що важче – футбол чи футзал?
– Насамперед між цими видами спорту є відмінності. Я не думала, коли переходила у футзал, що так все буде відрізнятись. У футболі потрібно дуже багато бігати, чи ти з м’ячем чи без, навіть, якщо ти можеш за 40 хвилин лише тричі торкнутись м’яча. У футзалі більша інтенсивність бігу. Тут потрібно завжди тримати концентрацію, інакше, ти можеш пропустити швидко гол чи небезпечну атаку. Тут залежить від людини. Хтось не любить бігати, тому для таких людей, футзал та його динаміка буде набагато цікавішою.

Про життя футзалістки

– Ваші хобі у житті?
– Пити каву (сміється). Люблю ходити на прем’єри фільмів у кінотеатр. За два роки напевно половину свого бюджету витратила на це. Будь-який вид спорту для мене може стати, як хобі. Я люблю активний спосіб життя.

– Чим займаєтесь під час карантину?
– Я не скучаю, у мене на це немає часу. Є план і я стараюсь його дотримуватись.

– Розпорядок дня Майбородіної?
– Прокинулась о 8-9 годині. Важливо дотримуватись режиму сну, тому що від цього залежить моє самопочуття протягом дня. Після можу щось прочитати, подумати, як я проведу цей день. Далі снідаю та йду тренуватись, це обов’язково. Якщо є бажання, тоді записую відео із тренування. Потім побутові справи вдома. Зараз починаю вивчати для себе одну справу, тому у мене є онлайн-конференції. Я собі також виділила годину на англійську, читання і загалом, так проходить день. Насправді, для мене дуже швидко летять дні під час карантину.

– Які 3 найкращі вправи від Вас, що допоможуть тримати себе у формі?
– Присідання, бьорпі, а також тримати різні планки.

– Чи хотіли б вести спортивний блог у Instagram чи онлайн-марафон?
– На час карантину, я стараюсь безкоштовно вести для свого близького оточення, щось таке як онлайн-марафон, просто, як правильно харчуватись, питання щодо здоров’я, щоб тримати себе у формі. Взагалі, це є в моїх майбутніх планах. Зараз багато чого продається через Instagram, я хочу працювати і в онлайн режимі, щоб люди могли тренуватись. Якщо чесно, я такий собі блогер (сміється).

– Спорт – це ...?
– Спорт для мене – улюблена справа, для людей – здоров’я та хороше самопочуття.

Про атмосферу у збірній України

– Яка була атмосфера у студентській збірній? Чи відрізняється вона чимось від клубної?
– Грала я на чемпіонаті світу. У клубі ти кожен день усіх бачиш, знаєш, а у збірній всі різні, знайомишся по новому із дівчатами. Я цей чемпіонат запам’ятала на усе життя. Він був неймовірний, у мене був великий заряд енергії. Матчі кожен день, ми зіграли 4-5 ігор. Перемога у матчі на ньому найголовніше, бо проходиш далі у турнірі.

– Що краще – гірке срібло чи приємна бронза?
– У фіналі завжди важко грати, особливо, якщо програвати. Тоді на цьому турнірі, срібло, це було, як хороше досягнення. Команда із Франції не була сильніша за нас. Загалом зіграти у фіналі, це круто. Мені здається, що ми взяли срібло тому що всі вже подумали, що срібло, це вже дуже класно, ми молодці і це нас розслабило дійти до кінця. Усі сприйняли срібло ще до початку гри, але це особисто моя думка.

– Ви стримано святкуєте усі свої голи, чому так?
– У мене немає коронних святкувань. Забивати треба більше і частіше, тоді і будуть інші святкування.

– Голи за збірну – пам’ятніші, ніж за клуб?
– Це були перші голи за футзальну збірну, було приємно (прим. - Ірина Майбородіна забила у матчі проти Словаччини). За відчуттями ці голи відрізнялись, але це був товариський матч.

– Яка Майбородіна в житті?
– Добра, працьовита та позитивна.

– Що для Вас означає футзал?
– Футзал + футбол = любов.

 

Софія Кулай