Перша частина. Роман Ковальчик: «Свого часу міг очолити збірну Польщі»

– Сезон 2014/15 видався найважчим для ЛТК. Команда перебувала у складних умовах після переїзду до Сум. Проте колективу навіть вдавалося лідирувати після 10 турів у «регулярці», а також обіграти сильний «Локомотив» 3:0. Як вдалося зберегти боєздатний колектив за таких умов?
– З кожним із трьох президентів у моїй тренерській кар’єрі у нас є угода. З Мироном Романовичем була угода, що він гратиме у футзал і стане майстром спорту. З огляду на це зовсім по-іншому формується команда. З Юрієм Михайловичем – навести порядок в Академії, правильно вибудувати структуру, щоб випускники тої академії мали ціну. Ми дуже добре виконали поставлені завдання і після цього завершився той етап тривалістю в 4 роки. Ми почали продавати гравців, але вже до цього готували хлопців, які були готові працювати на результат, з декількома точковими змінами і гідним рівнем гри – все було налагоджено. В Суми ми виїжджали дуже важко. Те, як нас туди вивозили – це окрема історія. Все-таки ми дали слово, а таких людей як Юрій Михайлович підводити не можна – надзвичайно порядна, хороша і розумна людина. Ми всі допрацювали до кінця, тому з тими хлопцями, що були, непогано виступили у чемпіонаті. Ми мали хороших гравців і якби це все закінчилося, і ми повернулися назад, то треба було б буквально 3-4 позиції поміняти та й то не основних. Тоді б це була команда, яка би зараз боролася за перші місця. Але все розсипалося… Я отримав пропозицію в такому ракурсі з Хмельницького, де ми працюємо і все це формуємо.

– А як команда виїжджала?
– Десь о 7-й ранку у нас під вікнами спорткомплексу почалася шалена стрілянина з автоматів. До мене в кімнату забіг президент і повідомив, що зараз терміново підженуть два автобуси і будуть нас вивозити. Брати тільки документи і найнеобхідніше, і заховати це все, а решту – лишати. «Я не можу гарантувати вам безпеку», – сказав він. Ми всі негайно заскочили в автобус і сказали, що їдемо на гру. Нас разів шість зупиняли і наші, і колабораціоністи. Зупиняли і перевіряли. Паспорти поховали, а начальник команди Геннадій Удовенко за все домовлявся. Ми так виїхали і нас посадили на поїзд, який їхав з Донецька два чи три дні. Так і перебазувалися. Шкода було все лишати і Юрію Михайловичу, звичайно, було важко, але він старався і зберіг ту команду в Сумах. Гра була поставлена. Нам би точково декількох футзалістів поміняти, бо вони не відповідали тому рівню, який був потрібен для результату… Ми це знали, але мусили допрацювати той сезон, бо фінансово було дуже важко.

– Кого з гравців ЛТК вдалося продати найдорожче?
– Десь після 2,5 років роботи у нас почали купувати гравців. Потім ми всіх почали продавати, просто суми не знаю. Я цим не займався – є начальник команди. Мене це не цікавило, а інтересувало те, щоб гравець відповідав рівню і дійсно був дуже сильним виконавцем – ті ж Разуванов. Свиридов і .д. Просто про це домовлялися президент і начальник команди, а я в це не ліз. Ми цей етап закінчили. На наступному повинні були створювати нову команду, тому що побудували академію, мали молодих гравців, і тренувальний процес налагодили, щоб вони приблизно в тих ракурсах працювали, яких нам було потрібно, щоб на тренуваннях було легше і скоріше йшов результат. Зараз ми це робимо в «Соколі» і готові до цього етапу. Наших гравців зараз запрошують інші клуби і ми їм чесно все це говоримо, але хлопці не хочуть йти.

– Чи збереже «Сокіл» лідерів на цей сезон?
– Ми не зберігаємо. Все чесно говоримо – вони все знають. Є пропозиції із-за кордону і у Педяша, і у багатьох інших гравців з України, але вони самі нікуди не хочуть йти. Ми їх не тримаємо, але у нас є команда. Ми всі разом гуртуємося і тримаємося одне одного. Я не хочу нікуди йти і ніхто не хоче кудись йти, тому що у нас дійсно склалася непогана команда по психологічному підбору і по роботі. Думаю, що за таких умов нікого й тримати не треба - всі тримаються дружно.

– Тобто побачимо усіх, хто був минулого сезону?
– Всі залишаться. Ще підбираємо 5 молодих хлопців, щоб трошки понюхали пороху, попрацювали, придивилися. Може вони не стільки будуть працювати на тренуваннях, як більшою часиною спостерігати, але будуть знати всі вправи, де які акценти розставляти. Будемо їх підпускати потрошки, бо надзвичайно важко – вправи непрості, не на фішках. Це все треба бачити і пробувати, бо хлопець може одразу психологічно отримати і його можна загубити. А знайти маленький талант і розвинути його надзвичайно важко, оскільки їх у нас в Україні не багато. Дехто каже, що у футзал йдуть ті, хто не потрапляє у футбол. Це говорять ті тренери, які тільки говорять. Я вважаю, що в обидва види спорту йдуть таланти. Просто футбол сильніше розкручений і більше фінансується, але якщо правильно виховувати і тренувати, то у таланта все складеться і у футзалі.

– Як оціните минулий сезон для «Сокола»?
– Я його вважаю для нас закономірним за результатом. У нас надзвичайно молода команда і четвірки змінилися. Люди, які грали на ключових позиціях зіграли на максимумі того як могли на даному етапі, тому що йде формування не тільки футзаліста, а і його психології. Так що малюнком гри і баченням того як хлопці його виконують я задоволений. Результат? 2-ге і 6-те місця розділили всього три очки, а це одна перемога. Вона могла бути будь-де. Наприклад, в Покровському ми вигравали 3:0, але програли, бо трохи не вистачило психологічної стабільності, впевненості у своїх силах. Я вважаю, що все закономірно. А плей-оф… Ви бачили, що відбувалося в Херсоні. Що я буду вам говорити? Ми півроку грали без уболівальників. Ви самі знаєте як Асоціація і арбітри працювали проти «Сокола». Я не розумію чому вони вели проти нас таку роботу, адже у команді грали молоді хлопчаки. Хотіли показати себе на шкіряному кріслі, а нас відсовували. У всіх ключових іграх були суддівські скандали, як от з «Локомотивом». Попри те, що коїлося, хлопці вистояли і той сезон зробив нас сильніше. Я бачу по хлопцям, що нас хотіли зробити слабкіше, а зробили сильнішими. Але нічого, ми все перебороли. Цікаво, де був би «Продексім» чи інша команда, якби півроку грала без уболівальників і їх так пресували. Нас з «Продексімом» розділив арбітраж. М’яч з пенальті залетів у ворота Тимощук, а Ципуну вилетів, хоча їхній воротар двічі вибігав з воріт до удару. Однак у нас молода команда і пенальті вони били дуже погано, а не так як ми відпрацьовували. Це молодість і переживання.

Коли ми в ЛТК програли «Енергії», то за нас виступали Разуванов та інші, і от зараз би та команда перемогла. Але ми по пенальті програли львів’янам і вони виграли кубок. Ми на чемпіонаті Європи потенційні медалі двічі програвали в серії пенальті. Одного разу в Угорщині у 2010 році, потім у 2012 році у Хорватії. Там били усі ті, хто зараз є тренерами - Легчанов, Павленко… А в Хорватії били «харківські» і вони тоді ще були молоді. Надзвичайно важка стресова ситуація, велика відповідальність і гравець може похитнутися.

«Локомотив» у півфіналі Кубку теж могли обігрувати, але знову по пенальті програли. Знову-таки «хороше» суддівство. За 8 хвилин до кінця ми вели 3:2 і судді починають «чудити» в Києві. Дотягнули до 3:3, посадили на фоли і програли по пенальті. В Херсоні взагалі страшне що робилося. Так само дотягнули до пенальті і програли. По грі наша команда нікому не програвала. При тому, що ми почали той сезон і нас залишили деякі провідні гравці – той же Власович, на якого ми надіялися. І у нас в основі почав грати Кручек, якого рік тому ніхто не знав, а він досить непогано відіграв. Ми зараз підібрали непоганих хлопців і я дуже ними задоволений, і президентами, які хочуть розвиватися і ще навіть нас підштовхують. Мені зараз пощастило і з командою, і з президентом, і з начальником, і з лікарем – з усіма. Зараз гріх не зробити те, що ми запланували. Так що ми серйозно підготувалися і вже треба не працювати, а робити результат.

– Торік завдяки вдалому ривку в кінці чемпіонату «Сокіл» ледь не посів 6-те місце. Як Ви думаєте, якби вдалося таки за нього зачепитися і зустрітися з «Локомотивом», а не «Продексімом», то були б шанси проти далі? Чи вже не було особливої різниці з ким грати, бо рівень усіх суперників був приблизно однаковий?
– Нам немає різниці з ким грати. У нас сильна команда і на тому етапі мені треба було подивитися, що хлопці можуть сміливо грати і з «Локомотивом», і з іншими командами. Вони це все довели. Втім, то все були перші поштовхи, а зараз вони більш впевнені. Нас вибили і там, і там по пенальті через молодість колективу. Якщо всі матчі подивитися, то за грою ми нікому не програвали – ні ХІТу, нікому. Хіба що один матч ХІТу на виїзді ми дійсно погано зіграли і провалили йогопо самому веденню гри (1:4 – прим. авт.). Усі інші матчі ми вигравали, якщо порахувати ТТД та інші показники. Це не удари з центра майданчика, як рахували в «Локомотиві», що вони багато пробивали і мали б виграти, а небезпечні удари. В цьому є багато нюансів.

– Кого з молодих гравців Ви б виділили, якщо не брати до уваги «Сокіл»?
– Не хотів би когось виділяти і говорити прізвища, але в деяких командах було по 1-2 непоганих хороших футзалістів з якими можна працювати і вони будуть надзвичайно сильними. В тій же «Енергії», в «Локомотиві» двоє непоганих було. Якби їх усіх зібрати то можна було б «зліпити» надзвичайно сильну команду. Але я вважаю, що наші молоді гравці на голову вище. Вони вже більш сильніші і більш спрацьовані. Я б все-таки віддав перевагу своїм хлопцям.

– Якою ви бачите ідеальну гру «Сокола»?
– Максимально висока швидкість ведення гри, комбінаційний високотехнічний атакуючий футзал.

– Хто з гравців з якими Вам довелося попрацювати не зумів реалізувати свій великий талант або зробив це не в повній мірі?
– Було дуже багато здібних хлопців, але не хочу називати їхні прізвища. Вони не змогли себе реалізувати повноцінно або через свій характер, або через порушення режиму, або через середовище, де проживали, або через травматичність. Хоча, ми намагаємося четвертий пункт обходити і у нас із цим все більш-менш нормально, але не будемо зарікатися. Все-таки дитина росте і середовище впливає плюс кожен має різний характер, інакше бачення. Дуже важко це сформувати. Немало сильних хлопців себе не реалізували, а дехто себе реалізував, але зробив неправильний вибір. Спілкуюся з хлопцями, хоча може іноді й помиляюся. Просто спустившись з тої гори другий раз важко підніматися - не так як вперше. Не хочу нікого ображати, тому без прізвищ. Навіть у Хмельницькому з талановитим гравцем, який має всі задатки і може працювати, ми попрощалися влітку через недотримання режиму.

– Ви певний час входили в тренерський штаб збірної. Головним тренером тоді був Геннадій Лисенчук, а ви з Євгеном Ривкіним обіймали посади його помічників. Як між вами розподілялися обов’язки?
– Геннадій Анатолійович вів гру і організовував збори, запрошував гравців. Я відповідав за тренувальний процес, щоб гравці на піку форми виходили на матчі. Євген Семенович нам багато допомагав по тактиці і стандартним положенням. Він відповідав більше за тактичний підхід.

– Що Ви винесли для себе від того, що були тренером у національній і молодіжній збірних України?
– Дуже вдячний, що мені довірили цим займатися. За ті 7 років я багато для себе взяв: знімав, писав, слідкував. Знаєте, коли прийняв ТВД, мені здавалося, що я все знав. Десь років через 8 у мені щось клацнуло і я тільки тоді зрозумів, що почав розумітися у футзалі. До того я тільки знав. що треба зробити те і те. Повірте, дуже важко просто глянути і все обґрунтувати. Років за вісім я це чітко зрозумів і зараз мені працюється легко. Всі роки у збірній я їздив і вчився, бо вчитися ніколи не пізно. Я й зараз багато читаю, а коли вчився на тренерську категорію, почув багато нового. Футзал не стоїть на місці, а тому треба розвиватися й самому. Бо як тільки зупинишся на якихось своїх вправах - на тому все і закінчиться. 

– Куди рухається сучасний футзал?
– В Європі висока швидкість ведення гри і більший акцент на тактику, чого років 6-7 тому не було. Ну і все відштовхується від індивідуальної майстерності гравців. Навіть останній чемпіонат Європи в Сербії показав, що команди, які посіли високі місця – ті ж самі серби – мають високотехнічних і індивідуально сильних гравців. Так само ви бачили як збірна України грала з хорватами – там є сильні гравці. Ну і кубок світу в цьому ракурсі все показав. Тому тренувальний процес треба корегувати в такому ракурсі. Просто багато команд вже досягнули такого рівня коли все читається і прогнозується, а тому індивідуальна майстерність виходить на перший план: витягування гравців, рішення зберегти м’яч або дуже швидко розвивати атаку, щоб команда не стала атакувати і т.д.

– Можете розповісти якусь цікаву історією зі своєї ігрової кар’єри?
– Якщо команда дружня, то буде більше смішних історій і буде веселіше. В такій команді хочеться грати і жартувати. Якщо команда розділена тренером або лідерами на майданчику чи в роздягальні, то там весело не буде. Всього має бути потрошечки. У нас і в Хмельницькому зараз багато смішних історій. Воно повинно бути – так веселіше жити.

Ми в «Україні» на виїзд завжди возили з собою самовар. Самовар носив гравець, який у чомусь провинився. Начальником був Роман Богданович Мелех. І перед грою не можна було зробити щось не так, чи щоб автобус не так розвернувся, чи щоб жінка десь стала, чи щось інше. У нас все мало бути чітко по-математичному вирахувано. Їхали на виїзд в Донецьк. Пообідали. Сіли в купе потяга. Ну і ми вирішили розіграти начальника. Тільки-но сіли в поїзд, а розетки ж не працюють. Ну я й кричу: «Романе Богдановичу, хочу чаю!» - «Як чаю?» - «Треба чаю, бо завтра не зіграю. Нежить.» То він бідний бігав з тим самоваром по всім вагонам і шукав справну розетку. Врешті-решт зі своєї кишені заплатив провіднику і десь вони таки закип’ятили той самовар. Це жарти і вони нас більше здружували. 

Багато у мене було і помилок. Хоча, якби мав змогу зараз прокрутити життя назад, я б нічого не повертав. Щось було легко, а щось – важко, але це життя, може тим воно і цікаве.

Андрій Гулій, futsalua.org