Рівненський «Кардинал» здобув свою першу перемогу в Екстра-лізі. Львівська «Енергія» сьогодні стартує в єврокубках. І, напевно, більш ніж до місця опублікувати сьогодні інтерв'ю з легендою українського футзалу, людиною, яка віддала цим двом командам п'ятнадцять років своєї ігрової кар'єри. Зустрічайте - Сергій Піддубний.
 
Сергій Піддубний
Народився 15.09.1976
 
Футзал:
1995/96 Україна (Львів)
1998 Случ (Рівне)
2000-2001 МФК Рівне
2002-2009 Енергія (Львів)
2009-2010 Ураган
2010-... Кардинал-Рівне
 
Футбол
1997-2001 Явір (Цумань)
2015 Колос (Ківерці)
 
Чемпіон України: 2006/07
Срібний призер чемпіонату України: 2005/06, 2007/08
Срібний призер Першої ліги 2001/02
Фіналіст Кубка ліги: 2002/03, 2004/05
Фіналіст Кубка України: 2005/06, 2010/11
Фіналіст Суперкубка 2006, 2007
 

 
Інтерв’ю з граючим тренером МФК «Кардинал-Рівне».
 
Лише нещодавно в Одесі завершився масштабний футзальний турнір – чемпіонат та кубок України серед ветеранів у трьох вікових категоріях. На цей форум з’їхались футзальні знаменитості з усієї країни, тому природно, що саме в Одесі нам вдалось поспілкуватись з цікавими особистостями.
Першим, хто згодився приділити увагу нашій прес-службі, став граючий тренер рівненського Кардиналу Сергій Піддубний. Особистість легендарна, і дуже цікава. У розмові з ним ми дізнались, де міг грати наш герой, якби не футзал, яку філософію сповідує нинішній Кардинал та що заважало рівненському клубові досягати більших висот.
 

 

 
- Сергію, коли вперше у Вашому житті з’явився футзал? Як це сталось?
 
- Мабуть, як і у більшості з нашого покоління гравців, футзал з’явився на обрії випадково. Це було у 95-му році, коли під час одного з аматорських матчів у великому футболі мене помітив функціонер і запропонував спробувати свої сили у міні-футболі…
 
 
- Не було боязно змінювати вид спорту?
 
- Зовсім ні. Функціонер сказав «Міні-футбол – це твоє, тому поїдь і спробуй, з твоїми даними тебе мають взяти в команду одразу!». Так я відправився на перегляд.
 
- Поїхали один?
- Ні, нас поїхало троє. У підсумку один так і не підійшов тренерському штабові.
 
- Як називалась та команда?
- «Україна» (Львів). Можна сказати, це був мій перший професійний клуб.
 
- Які умови чекали на вас у Львові?
- Справа в тому, що на той час ще не було настільки професійних клубів, як зараз. Здебільшого це були команди з більш-менш достатніми для існування умовами, адже футзал тоді лише набирав популярності. Це вже згодом (у 2001 році) у моєму житті з’явилась львівська Енергія, у якій все було організовано на найвищому рівні. Там я і продовжив свою кар’єру, там же почав грати на хорошому рівні, отримуючи стабільну ігрову практику.
 
- Не секрет, що великий футбол більш розкручений вид спорту. Знову ж таки, кажуть «Великий футбол – великі гроші. Малий футбол – малі гроші». Чи не було відчуття, що з переходом у футзал ви більше втрачаєте, ніж здобуваєте?
- Я сам родом з Волині. Так от, у нас тренери (і Кварцяний у тому числі) кажуть на таких, як я, «кімнатні футболісти». Це означає, що у великий футбол таким грати не дано (знову ж таки, за їх думкою). Тому, можна сказати, доля сама мене спрямувала туди, де я мав опинитись. Хоча у великому футболі я почував себе не гірше, ніж у футзалі…
 
- На якій позиції виступали?
- Здебільшого під нападаючими…
 
- Тобто, ви були інженером атак?
- Звісно. Взагалі любив грати в першу чергу головою, думаючи на полі і організовуючи моменти для нападників…
 
- А пропозиції з-за кордону у Сергія Піддубного були?
- Не буду приховувати, але коли я перейшов до «Енергії», у мене були пропозиції від кількох закордонних клубів. Можна було поїхати до Польщі. Також запрошували команди з Першої та Другої ліг нашого чемпіонату.
 
- Не жалкуєте?
- Я вважаю, що зробив правильний вибір, і ні про що не жалкую! Це моє. Так, як ось зараз я говорю своєму гравцеві, Богданові Новаку: «Футзал – це твоє», і він, як мені здається, саме зараз починає це по справжньому відчувати. І це добре, коли є кому підказати, бо в наші роки про футзал мало хто щось знав, доводилось вчитись на власних помилках.
 

  

 
- В якій команді, на вашу думку, пройшли найбільш яскраві футзальні роки?
- У львівській «Енергії».
 
- З якими тренерами вдалось попрацювати в той час?
- Стефанків, Васильчук, Кобзар, Вонярха, Когут, також працював з білоруським спеціалістом Сафоновим…
 
- Чия філософія гри вам була ближчою?
- Насправді, у той час не гравці підлаштовувались під тренера, а навпаки. Тому говорити про філософію не дуже доречно, скоріше, кожен грав так, як вмів, вчилися один в одного, особливо у тих, хто вже довгий час грав – Тригубець, Вацяк…
 
- Практично все життя ви граєте на заході України. Чи відчувається різниця між західною і східною фут зальними школами?
- Не відчуваю взагалі. Скоріше, є різниця у футзалі нинішньому та колишньому. У комбінаційний футзал почали грати лише зараз, натомість раніше гра трималась на індивідуальностях, людях, які могли завдяки своїй особистій майстерності вплинути на результат.
 

 
- Як відбувся ваш переїзд до Рівного?
- Особисто я у Рівному вже виступав до переїзду «Кардиналу», грав там наприкінці двотисячних. А щодо «Кардиналу», то цей проект народився в головах Михайла Кондратюка та Сергія Валявки. Ми поспілкувались і вирішили, що команда продовжить свої виступи у Рівному. Усі підтримали це починання…
 
- Чи вплинув переїзд на результат і на саму гру?
- Як виявилось, вплинув, і доволі суттєво. Граючи у Львові, ми були на той час аутсайдерами, а у свій перший сезон у Рівному одразу посіли четверте місце. Потім поступово результат і гру вдавалось покращувати.
 
- Можливо, це вдавалось завдяки хорошому фінансуванню?
- Звичайно, фінансування грає велику роль у футболі. Адже якщо ти маєш змогу запросити хороших гравців, то й результат буде кращим. Хоча, на той час ми при досить скромному бюджеті як для команди Вищої ліги обігравали і «Локомотив», і «Енергію», і «Ураган», і «Єнакієвець»… Та загалом стабільне фінансування – стабільна гра, так було, є і буде.
 
- Який сезон того «Кардиналу» ви вважаєте найбільш успішним?
- Можу відмітити два роки – 2011 та 2013. Тоді ми поїхали на міжнародний турнір до Кувейту, посіли друге місце, поступившись у фіналі збірній Єгипту (клубу «Міср ЛельМакаса», у складі якого грали гравці египетської збірної – ред.). Крім того, добре виступали і на внутрішній арені.
 
- За рахунок чого вдавалось досягати таких результатів?
- На ті роки припав пік розвитку саме того складу, який у нас був. Перед сезоном 2011/2012 нам вдалось втримати своїх лідерів, від яких залежала гра. Взагалі, наша команда чи не найбільше втрачала гравців серед усіх учасників Вищої ліги. Вистрілив Волянюк – забрали, вистрілили Бондар, Чернієнко, Маринюк – переманили. Навіть в останній сезон перед кризою ми могли спокійно боротись за медалі, у нас теж був хороший склад – Басіч, Сондак, Гурко, Танський, Волянюк, Маринюк, Дєнюжкін, але в найбільш непідходящий момент двоє останніх пішли з команди…
 

 

 
- Ви тоді видали дуже драматичну гру з «Енергією» у півфіналі…
- Так, це був останній матч плей-офф. Тоді Павленко зрівняв рахунок на останній секунді (хоча у мене є запитання і до арбітрів того матчу…), а у серії пенальті ми програли.
 
- Невже втрата двох гравців так вплинула на колектив?
- Колектив – це механізм, і коли з цього механізму викрутити два гвинтики, він перестає злагоджено працювати.
 
- Але ж гравці і повертались до «Кардиналу» не раз…
- Бо у нашій команді вони отримували постійну ігрову практику. Тригубець – забиває у нас 20 м’ячів, і «Енергія» тут же пропонує йому хороші умови. Переїхав до Львова – сидить на лавці. Повертаємо його до нас – знову більше 20-ти м’ячів за сезон. Та ж сама ситуація була з Волянюком.
 

 
- За вашу тренерську кар’єру ви попрацювали з багатьма гравцями. Ким більше усього пишаєтесь? Хто став справжньою зіркою українського футзалу?
- Танський – дуже толковий футболіст, той же Новак – майбутнє нашого футзалу. Був у нас такий гравець, Кашуба. Нажаль, він поки що обрав великий футбол, але з його даними можна спокійно грати в Екстра-лізі. Також слід згадати Чернієнка…
 
- Де він зараз?
- Успішно виступає в чемпіонаті Білорусі.
 
- Маринюк?
- Сказати, що цей гравець відкриття «Кардиналу», я не можу. Але ми зробили багато для його становлення – за станом здоров’я його «зарубали», але ми дали йому шанс, взяли до команди і саме у нас він набрав ту форму, яка дозволила виступати на високому рівні. Зараз Мар’ян після сезону в «Енергії» завершив кар’єру.
 
- Що заважає Волянюку вийти на більш кращий рівень?
- У нас він дуже добре виглядав, але пішов до «Єнакієвця». Там два сезони практично не грав, знову повернувся до нас. Тепер він у «Продексімі», але стабільно грати не дозволила травма. Його викликали на товариські матчі збірної України, і повірте, він би закріпився у складі…
 
- Але…
- Але гравці базового клубу збірної мають передусім практику виступів на міжнародній арені, що є суттєвим фактором у виграші конкуренції. Як би я не тренував гравця, без міжнародного досвіду він не буде розвиватись.
 
- Якого стилю гри дотримується Сергій Піддубний?
- Комбінаційний футзал – головне, що я вимагаю від підопічних. Дуже бурхливо реагую, коли гравець вилітає з загальної схеми гри, робить незрозумілі чи неточні передачі.
 
- Як вам у свої роки вдається так добре виглядати на майданчику і грати практично без змін, коли це потрібно?
- Не можу відповісти на це питання. Пригадую, як у одній з моїх команд у великому футболі грали двоє 39-річних футболіста. Мені тоді було років 18. Я у них запитував, як їм вдається грати у такому віці? На що ті відповіли – будеш бігати ще довше, ніж ми. Тоді для мене це здавалось нереальним.
 
- Можливо, здоровий спосіб життя?
- Скоріше, Бог дає мені таку можливість грати, не отримуючи серйозних травм. Адже багато хто саме через травми не зміг дотягнути до сорока років на майданчику. Той же Тригубець – геніальний футболіст, який досі грає, але якби не травми, він би розкрився набагато ширше.
 
- Вважаєте, травматизм футболіста – це природне явище?
- Так, якщо у тебе м’язи від природи готові до великих навантажень – травм не буде, і ніякі тренування не змінять цієї аксіоми.
 
- Думок про те, щоб  завершити виступи, не було?
- Вже зараз починаю про це думати, адже зрозумів – тренер повинен бути на лавці, спостерігати за грою зі сторони. Та наразі немає такого гравця, який би міг повноцінно замінити мене на полі. Керівництво вимагає, щоб росла молодь. А для цього потрібно не лише словами підказувати, а й демонструвати свої вимоги власним прикладом.
 

 
- Поговоримо про новітню історію «Кардиналу». В першу чергу цікавить ваше молоде поповнення – Філь, Фаренюк, Мануйленко та Концеба… Ви особисто слідкували за цими хлопцями? Як вони з’явились в команді?
- Роки три тому я побачив Сергія (Філь, авт.) у грі, поцікавився, що за хлопчина. Мені запропонували забрати його до себе, але тоді не було можливості. І ось зараз, коли команді необхідно було поповнення, я згадав про такого гравця, подзвонив йому і запросив до себе у команду. Тим більше, що в основу «Спортлідера+» йому так і не вдалось пробитись. Фаренюк – це наш вихованець, на час, коли у нас були фінансові проблеми, ми відпустили його з умовою, що він повернеться. Коли йшла розмова з Артемом, той сказав, що без контракту у них в команді ще й Мануйленко, тому гріх було не запросити Максима. А от Концеба сам напросився!
 
- Це як???
- Буває і таке. Хлопець виявив бажання поїхати на передсезонку, спробувати свої сили. Я його раніше не знав, але помітив, коли він грав проти нас за ЛТК-ІнБев-НПУ. Дуже вразили стандарти в його виконанні, нам як раз потрібен був гравець з таким ударом, під якого можна придумувати різноманітні комбінації.
 
- За воротарську позицію тепер відповідає Дурбан…
- Знову ж таки, коли ми грали з «Приватом», він там дуже виділявся. Хотілось бачити такого голкіпера у своїй команді, і перед сезоном ми поспілкувались. Як виявилось, у нього вже тоді були пропозиції від інших клубів, та мені вдалось його вмовити переїхати до Рівного.
 
- Але ж Гурко провів чудовий минулий сезон…
- Ваня дійсно дуже добре виглядав у минулому чемпіонаті, але по завершенні сезону вимагав кращі умови. Коли з’явився Дурбан, Гурко команду залишив, потім була розмова щодо його повернення, але на той момент позиція голкіпера в «Кардиналі» вже не потребувала підсилення.
 
- Які завдання стоять перед «Кардиналом» у сезоні 2016/2017?
- Завдання у такої команди, як "Кардинал", завжди одне – грати тільки на перемогу! Хочеться потрапити до плей-офф, а там будемо бачити. Ну і награвання складу ніхто не відміняв, у нас оновилась команда, а це завжди впливає на якість гри.
 

 

 
- Ви є ще й граючим тренером у місцевому «Комфорт-Сервісі», з яким нещодавно приїздили на літній футзальний фестиваль до Одеси… Які враження від цього турніру?
- Турнір шикарний, ми з задоволенням приймаємо в ньому участь. Того року ми були треті, цього здобули срібло.
 
- Чи задоволені ви грою своєї команди?
- Можна сказати, що задоволений. Хоча, я там хоч і тренер, але велику роль у визначенні командної гри визначає президент. Також були деякі нюанси, які завадили зіграти ще краще…
 
- Травми?
Так, нам не вистачило лави запасних. Під час турніру зламався Новак, Басіч, Зелінський зламав руку. Знову ж таки, цих хлопців потів нам не вистачило у Хмельницькому, адже я на них розраховував.
 
- Ходили розмови, що під назвою «Комфорт-Сервіс» приїхав «Кардинал»…
- Це не є правдою. Від «Кардиналу» приїхав тільки я та Басич. Щодо Концеби, то він тільки приєднався до команди, а от Новак більше гравець «Комфорт-Сервісу», ніж «Кардиналу», він працює на фірмі, а ми просто беремо його в оренду.
 
- Вразила гра з «Партизаном», у якій ви за три хвилини до завершення поступались 2:5, а у підсумку виграли 6:5. Тоді вдалось здобути результат завдяки грі з п’ятим польовим. Але команда, попри малу кількість часу, нікуди не поспішала, розігруючи комбінації до вірного. Так було заплановано? І взагалі, звідки такий спокій?
- Справа в тому, що в цій команді як раз зібрались флегматичні гравці – Гергелюк, Новак, Концеба, плюс я веду гру, намагаюсь не нервувати. Чим більше нервуєш, тим менше в тебе виходить. Якщо ми маємо зрівняти, ми встигнемо це зробити і за секунду.
 
- Але ж в одній з атак вдалось зробити чотири передачі в один дотик в шестиметровій зоні суперника! Це було щось неймовірне…
- Я своїм хлопцям під час тайм-ауту сказав – ми маємо виграти цей матч, і для цього в нас ще безліч часу! Потрібно просто розіграти чотири хороші комбінації… Так і сталось, ми виявились спритнішими за суперників, чим довели – головне нікуди не спішити, і в першу чергу грати головою!
 

 
- Найперше, хочу побажати, щоб у нашій країні настав мир. Тоді і спорт буде розвиватись, і люди будуть ходити на матчі. Ну і щоб кожний футболіст у своїй кар’єрі якомога рідше зіштовхувався з травмами!