У завершенні розмови Станіслав Гончаренко розповідає про роботу з аматорами, свій конфлікт з Максимом Павленком, складає різноманітні символічні збірні а також аналізує поточний сезон у Favbet Екстра-лізі і стан збірної України.

Перша частина – Станіслав Гончаренко: «Оболонь» підпадала під сферу впливу Фашиста» 

Друга частина – Станіслав Гончаренко: «Веселов попросив Козлова віддати 25 тисяч доларів за трансфер самому Корідзе»

Третя частина – Станіслав Гончаренко: «Президент «Ель-Посо» сказав, що у них зарплатна відомість 160 тисяч євро. Я відповів, що у нас теж…тільки у гривнях»

Четверта частина – Станіслав Гончаренко: «Павленко вміє грати ключові матчі, а Легчанов поки що ні»
 

«Треба вміти працювати і з професіональними командами, і з аматорськими»

– У вас в тренерській біографії є і багато аматорських команд. Ось і зараз ви тренуєте київську «Енергію». Наскільки важко себе морально перелаштувати в цьому плані? Ще вчора ви боролися за медалі на найвищому рівні, а сьогодні доводиться піднімати команду, можна сказати, з самих низів.

– З аматорами працювати дуже цікаво. Вони люди зі звичайного життя – такі, які є. В професійній діяльності все набагато відповідальніше, системніше. За складністю більше втомлюєшся з аматорами. Тому що треба набагато більше вкладати зусиль в процеси навчання покроково від початкових азів гри до більш вагомих можливостей кожного окремо і команди в цілому.

У Екстра-лізі висока компетентність, базові знання, школа вишколу, а з аматорами все починається з нуля. Треба вміти працювати і там, і там.

У мене в кар’єрі була аматорська команда «Конструктив» заводу промислово-будівельної групи Ковальська. З людьми, які мене оточували, з футзалістами, які грали за команду, я пройшов довгий шлях трудового вишколу, почуття ліктя, порядності, життєвого досвіду, колективної відповідальності і чоловічої дружби. П’ять разів поспіль наш колектив перемагав у першості ПБГ «Ковальська», що зміцнило мою думку про те, що якщо ти знаєш рецепт перемоги та формулу успіху, то вона буде переможцем на всіх рівнях.

В професійній діяльності ти більше вчишся перемагати, а з аматорами більше навчаєшся життю та відносинами в ньому з простим людом.
 
– Максим Павленко тренувався під вашим керівництвом 13 років і в 3 різних командах. Проте, судячи з вашого коментаря після матчу з «Ураганом», у вас із ним натягнуті стосунки. Що стало причиною цього конфлікту? 
– На мій погляд, між вчителем та його учнем апріорі не повинно існувати конфлікту. Якщо він існує, в першу чергу це провина вчителя, який на життєвому шляху не навчив учня, не зважаючи на будь-які обставини, залишатися учнем на все життя.

Мені знадобилося пропрацювати 16 років у футзалі, тобто до 2019, щоб зрозуміти слова президента «Інтеркасу» Сергія Веселова. Він мені їх сказав ще 2003 року, коли Павленко втік до «Шахтаря», будучи корінним киянином та ще й вихованцем школи «Динамо», як і сам Веселов. В ті часи футзальна спільнота ототожнювала протистояння між «Інтеркасом» та «Шахтарем» таким самим, як і у футболі між «Динамо» та тим же «Шахтарем». Футзальними візитівками двох міст на піку буму цього виду спорту в країні визначали саме ці дві команди. Це як сьогодні, скажімо, Віктор Циганков перейде до «Шахтаря». На ментальному рівні подібні вчинки вважаються зрадою. Тоді Веселов по-дружньому порадив мені, щоб я забув про цю людину, бо якщо вона тебе зрадила один раз, то запам'ятай, що обов'язково зрадить і вдруге.

Через деякий час він став не потрібний «Шахтарю», що віддав його в оренду до «ЛТК». В «ЛТК» він отримав тяжку травму – перелом ключиці і вилетів на довгий термін. По закінчені сезону я вмовив президента Веселова повернути його до «Інтеркасу», хоча той був категорично проти. Аргументуючи своє рішення до Веселова, сказав йому: «Я не тільки тренер, а ще й батько, вчитель, нянечка, друг, і ми повинні прощати помилки, допомагати в житті». Сергій Олегович погодився. Через рік, знову вийшовши на високий рівень готовності граючи в «Інтеркасі», він залишив клуб і переїхав до Казахстану на кращі умови.

В Казахстані закінчуються гроші і Павленко повертається до Києва, де підписує контракт з «Планетою-Міст». Але мені і на цей раз вдається його вмовити і запросити до «Тайму». Після кризи в «Таймі» я очолюю «Енергію» і знову беру його з собою.

Спитають чому я так вчиняв. Розумієте, я дуже цінив і поважав Максима. Він був дуже відповідальним та обов'язковим. Система та філософія гри команди, яку я втілював, без Максима була неможлива в своїй досконалості. Тому всі свої проєкти з різними командами я пов’язував з ним. Він був дуже схильним до навчання. Коли він був гравцем, я йому все пробачав. Коли він став тренером, зробив одну помилку, образивши мене – вона стала вирішальною в наших стосунках. Щиро висловлюючись, за межами усілякого злорадства, я визнаю його найкращим учнем із тих, з ким мені долею випало працювати, а також найсильнішим тренером за результатами в останні п'ять років, про що я вже казав.

Зверніть увагу, найбільша група тренерів, яка працювали або працює зараз, пройшла школу «Інтеркасу». Рахуйте: Сергій Ожегов, Олег Солодовник, Віталій Чернишов, Тарас Шпичка, Олег Лук'яненко, Сергій Тригубець, Олег Шуст, Олег Шайтанов, Ільдар Макаев, Владислав Лисенко, Микола Костенко, Сергій Корідзе, Олег Безуглий, Максим Павленко. Впевнений, що в Україні подібних клубів немає! То може все ж таки, як тренер, я робив щось правильне у своєму житті? Слідкую за Максимом та зичу йому багато перемог.
 

 «ХІТ – це єдина команда, яка спроможна замахнутися, щоб відібрати чемпіонство в херсонців»

– Вже минула більша частина регулярного чемпіонату в Favbet Екстра-лізі. Які висновки можна зробити?
– Насамперед «Продексім» став слабкішим. Відхід з клубу Хаві Родрігеса позначився на силі команди. При Хаві гравці творили, літали, а яка експресія була в грі, динаміка, геометрія переміщень, інтенсивність дій! Нині 2 поразки херсонців і декілька натужних ігор свідчать, що команда в цьому сезоні більше мучиться над результатом, ніж грає. Як порівняти з минулим сезоном, в цьому чемпіонаті новому тренеру не вдається створити 2 рівноцінні четвірки. 65% голів забиті першою четвіркою збірників країни. Вочевидь, що найсильнішим у лізі в цьому сезоні є Михайло Зварич.

Претендентам на чемпіонство «Урагану» та «Енергії» не вистачить міцності, підбору виконавців, кадрового потенціалу, рівноцінності і довжини лави запасних, матеріально-технічного базису та ще й того ж таки матеріально- технічного бонусу.

Другим за силою є київський «ХІТ». До речі, це єдина команда, яка спроможна замахнутися, щоб відібрати чемпіонство в херсонців. Всі інші не дотягують за рівнем виконавців та моделлю гри до цих двох клубів.

Скажу так, «Продексім» виглядає незбалансованим, грає на базі кадрового підбору, на старому багажі, руки тренера поки що не відчувається. «ХІТ» виглядає привабливіше за рахунок щільності складу та збалансованості в четвірках, тому і має очну перемогу над херсонцями, але помітно, що киянам не вистачає дисциплінованості, як на лаві запасних, так і на майданчику. Але якщо Броканело перестане «бракодельничать», як, наприклад, у зневажливому післяматчевому інтерв’ю після гри з «ДЕ Трейдингом» щодо наступного суперника, збалансує склад команди та поставить стабільність гри, то тоді хай «ХІТ» хоч 4 рази за сезон переможе «мельників», а чемпіоном все одно стане команда з Херсону. Якщо ж бразилець цього не зробить, то може з’явитися новий чемпіон країни.

На мій погляд, вирішальним в титульній боротьбі за чемпіонство, як правило, стає роль та вага тренера в команді, його вміння керувати грою, відчувати її хід, та застосовувати під час матчу тактичні дії на випередження, що повинні відображати і уособлювати загальну стратегію вміння грати на результат в окремо взятій грі в регулярному чемпіонаті, а особливо на стадії плей-оф. За цим показником команди з першої п’ятірки мають перевагу. Тому ми й бачимо по ходу змагань нестабільність результату «ХІТа» у вигляді 4 нічиїх та поразки у 13 матчах. «ХІТ» більше асоціюється в образі гри як команда сильних гравців, характеру, бійцівських якостей, таланту та особистостей, ніж єдиної цілісності тренерсько-командної міцності. За кількістю жовтих і червоних карток «ХІТ» є найбільш недисциплінованою командою чемпіонату, що може позначитись на кінцевому результаті, у такий спосіб ілюструючи відсутність авторитету тренера. 
 
– Нещодавно збірна України провела два матчі з угорцями. Вам не здається, що за їхніми підсумками дуже чітко проявилася катастрофічна залежність головної команди країни від херсонської четвірки?
– Ми в усі часи тяжко грали з угорцями. Перемоги непереконливі, але у цей складний час авторитетні і дуже необхідні. З воротарями рішення вірне – з часом Олександр Сухов неодмінно буде потрібний збірній.

Збірна однієї четвірки – в цьому нас переконав сам Олександр Косенко у своєму інтерв’ю. Як я вже казав, «Продексім» теж кує результат завдяки цій четвірці. Хвороба Артема Фаренюка і травма Михайла Грицини завадили побачити більш цілісну картину спроможності збірної. Роботи по створенню другої і третьої четвірок немає краю.

Тарас Кузь і Мар’ян Пелех – гравці хорошого рівня, але до топової обойми гравців під збірну вони ще не дотягують. Можливо, Кузь сьогодні найкращий в «Енергії», та і як людина дуже вихований, але не в країні. Всі бачать, що є сильніші гравці в інших клубах. Кадрова політика з білоруським десантом має право на життя за своїми сутністю, змістом та інтересом, але це рішення завжди повинно підтверджуватися результатом. З угорцями цього вистачило, вистачить і на датчан, але шлях на європейський чи світовий форум з грифом «п’єдестал» пролягає з набагато сильніших збірних.

Навантаження і відповідальність, що їх виносять гравці херсонської четвірки, будуть накопичуватись, включаючи обсяг роботи у клубі в чемпіонаті країни, в Лізі чемпіоні та у збірній. Це може не збігтися з піком їхніх можливостей на вирішальних етапах збірної, тому треба вдосконалювати склад.
 

«Моя шана і повага до усіх президентів без винятку»
 
– Як виглядатиме ваша п’ятірка «Інтеркасу» за всі часи?
– Владислав Лисенко, Сергій Ожегов, Георгій Мельніков, Сергій Корідзе, Олег Шуст.

– Яка вашу п’ятірка українських гравців за всю історію українського футзалу?
– Владислав Корнєєв, Георгій Мельніков, Сергій Корідзе, Олег Безуглий, Ігор Москвичов.

– Назвіть п’ятірку найсильніших легіонерів в історії українського чемпіонату.
– Сержао, Вассура, Біро Жаде, Роніньо, Фумаса. Якщо ж обов’язково треба воротар, то Фумасу можна замінити на Ігоря Кіркіжа.

– А якою буде змішана п’ятірку найкращих гравців українського футзалу, тобто легіонерів і українців?
– Мій вибір тут аналогічний п’ятірці найкращих українських гравців, бо жоден легіонер, який грав у нашому чемпіонаті, нікого в ній не перевершив.

– Ви пройшли дуже довгий шлях змагальної конкуренції і побачили різне у стосунках з гравцями, адміністрацією клубів, функціонерами та іншими людьми. Кого ви найбільше шануєте із тих, з ким довелося долати цю дорогу?
– Почну з президентів. Не зважаючи на те, який слід кожен із них залишив у моїй душі, шана і повага до усіх президентів всіх часів без винятку. Вдячний усім за те, що вони вкладали і вкладають свої гроші в улюблений мною вид спорту. Без них не було б мене з моїми перемогами, як й інших талановитих тренерів та гравців, які люблять цю гру. Щодо тих, з ким мені випало попрацювати, без сумніву найсильнішим за статусом, вмінням тримати слово, солідністю і порядністю є Сергій Веселов.

Дуже вдячний долі, що працював та дружу з Сергієм Ожеговим від природи футзальним гравцем, що вдалося відчути таланти Сергія Корідзе, кожному за етап у збірній Україні зі срібним відтінком, за одеський десант талантів (Сергій Корідзе, Георгій Мельніков, Олег Безуглий), за відданість і порядність Олега Шуста, за працездатність і чистоту відносин Олега Шайтанова, за унікальність і харизму Ільдара Макаєва, за мужність і стійкість Владислава Лисенка, за хитрість і нестандартність Сергія Чепорнюка, за філософію футзалу Олександра Кондратюка, за почуття ліктя в нелегкі часи Сергія Тригубця, за конкуренцію і силу у відносинах Олега Солодовника. Дякую Тетяні Скорій, яка відкрила мені очі на те, якою повинна бути жінка футболіста, вдячний за доброту і толерантність своєму колезі Володимиру Когуту, який допомагав мені в «Таймі», за віддану і безкорисну дружбу на все життя Василю Симонову і Юрію Кобзарю. Це той контингент людей, які назавжди залишив свій слід у моєму житті, вчив мене жити, перемагати і любити.
 
Андрій Гулій, futsalua.org