Інтерв’ю із заслуженим тренером України Станіславом ГОНЧАРЕНКОМ
– Тренуючи «Оболонь», Ви дали шлях у великий футбол Нівінському, Гребеножку, Свідерському. Чи думали тоді, що вони так далеко підуть, адже той же Свідерський пограв на чемпіонаті світу?
– Так, це дійсно так. З осені 1993-го по жовтень 1995 року я очолював київську «Оболонь». Зі Свідерським ми працювали один рік, а з Нівінським та Гребеножко два. Ці гравці дійсно були сильні, і ще тоді було очевидно, що вони здатні заграти на хорошому рівні. Усі троє відзначалися вишколом і мали хорошу школу підготовки.
– Чому Ви у підсумку обрали футзал, а не футбол?
– Ймовірніше навіщо я обрав таке рішення. Покинувши «Оболонь», я певний час не працював. В той час я тісно спілкувався зі своїм другом – Сергієм Олеговичем Веселовим, який організував команду «Інтеркас». Він дуже наполегливо пропонував мені стати тренером цієї команди. Певний період часу я не погоджувався, але у підсумку здався і з літа 1996-го року я очолив «Інтеркас». Три роки – з 1993-го по 1996-й командою керувала чудова людина – Юрій Миколайович Компанієць, нині покійний, царство йому Небесне. Вигравши чемпіонат у Першій лізі, команда по праву йшла у Вищу, і тут стало питання про професійний статус команди. Сергій Веселов хотів створити команду не на один рік, а надовго і з високим рівнем завдань, що і стало вирішальним фактором мого рішення.
– Якими були Ваші перші кроки як футзального тренера? Адже в ті часи інтернет не був розвинений, а цей вид спорту був новим для України. Доводилося вчитися на власних помилках чи якось переймали досвід у колег?
– Мені доводилося перебудовуватися по ходу: оволодівати методикою гри у футзал, осягнувши особливості цього виду спорту. Моделі тренувань, використання методів і способів побудови тренувального процесу давалися мені не важко. Я був захоплений новою справою, до того ж ми мали непоганий підбір гравців, що і дозволило нам у дебютному році завоювати «срібло», поступившись лише одеському «Локомотиву» – неперевершеній команді і донині. В той час у нашій країні інтернету не було і здобувати відомості та знання міні-футболу було ніде. Особняком того часу була російська команда «Діна», в якій грали найвидатніші гравці тієї епохи. Доводилося відряджатися в Москву, з ухвали Сергія Олеговича Веселова, на різного роду турніри, звідки і здобував знання у цьому виді спорту.
– Чи продовжуєте Ви слідкувати за великим футболом? Вам імпонує чиясь гра?
– Так, слідкую безперервно, уважно і з цікавістю. Прогрес донецького «Шахтаря» очевидний, професіонально виставлена робота в Харкові та Дніпропетровську. Як киянин, шкодую про суттєвий спад в останніх роках київського «Динамо». Імпонують підходи до роботи Костова, Максимова і Тарана. І за футзальною першістю, хоч зараз і не працюю, але теж спостерігаю.
– Як Вам гра «Енергії» в останніх матчах – вона стала сильніше чи слабкіше?
– Я Вам відповім тільки з позиції цифр. Якщо в минулому році за весь сезон команда програла двічі, то в цьому році за неповні три кола команда програла вже сім ігор. Відповідь вичерпана і коментарі зайві.
– Чи є у великому футзалі певні моменти, які можна застосувати у футболі?
– Не є таємницею, що командою №1 у світі є «Барселона» і, зауважте, що володарем Кубка УЄФА з футзалу також є «Барселона», але ми з Вами говоримо про великий футбол. Вона грає у міні-футбол тільки на великому полі. Весь набір тактико-технічних засобів, що застосовується у футзалі, «Барселона» демонструє у своїй грі на великому полі. Гравці цієї команди виграли зі збірною два чемпіонати Європи, один чемпіонат світу та дві Ліги чемпіонів – подібного не робив ніхто у світі!
– Впродовж 11 сезонів у Вищій лізі «Інтеркрас» лише одного разу не завоював нагороди. З чим пов’язана така стабільність?
– Перш за все з особистим характером, принципом якого є працювати тільки на перше місце; великою працездатністю особистою та усіх гравців, з якими мені довелося попрацювати. Елементами стабільності успіху були футбольний президент, що пройшов школу київського «Динамо», його правильні підходи, одержимі розумні гравці і поставлений тренувальний процес.
– За рахунок чого можна було конкурувати з «Шахтарем», який тоді скупав усіх найкращих українських гравців?
– Той «Шахтар» з таким складом автоматично зачіпав за живе. Бажання сперечатися, змагатися, відстоювати приналежність до імені київського «Інтеркасу». Уболівальники того часу порівнювали протистояння Києва і Донецька як «Динамо» – «Шахтар», але тільки в міні-футболі. Зізнаюся, що за підбором виконавців «Шахтар» переважав нас, але ми сповідували різні підходи у побудові команди, принципах комплектації і веденні самої гри: щось нам вдавалося й іноді ми їх переважали.
– Ви були тренером збірної на чемпіонаті Європи-2001. Як вважаєте, чи могли ми тоді перемогти, чи все ж таки іспанці нам були не по зубах, адже ми їм програли і у групі?
– Якщо не обіграли – значить не могли. Відбулося те, що мало відбутися. Елемент досяжності був присутній, розуміння вистачало у нашій команді, але не вистачало досвіду, а значить упевненості. Адже ми програли тоді тільки в додатковий час, коли пропустили «золотий м’яч» з дикої помилки судді.
– Чи зможе наша збірна у перспективі вийти на один рівень з провідним збірними світу?
– Спостерігаючи за АМФУ останні років 10, при цьому весь час відкрито опонуючи їй, а також побувавши минулої осені на елітному раунді Кубка УЄФА і побачивши усю грандіозність іспанської футзальної системи, беруся стверджувати, що ми відстали, напевно, років на 20, якщо не назавжди. У визначення поняття «перспектива» входить рухатися вперед, наявність залів, спеціалізованих шкіл з міні-футболу, підбір тренерських кадрів, змагальна модель всього дитячо-юнацького плацдарму і нарешті рівень самої Екстра-ліги. Ну і головним є те, що нашим футзалом у країні довгі роки керували не професіонали своєї справи, а категорія людей, яка вміло пристосовувалась, прислужуючись своєму беззмінному господарю, для яких міні-футбол не був процесом роботи і піклування про цей вид спорт, а засобом достатку і наживи, за виключенням Володимира Івановича Братуся, який за моєю інформацією, два роки тому відмовився від зарплати у Федерації і на громадських засадах виконує посаду першого віце-президента та члена виконкому.
– Команди під вашим керівництвом п'ять разів стартували у Кубку УЄФА. Чи був у якомусь сезоні моменти, коли Ви знали, що саме цій команді по силах досягти найвищого результату?
– Хочу зауважити, що з п'яти разів нашої участі у Кубку УЄФА, чотири рази ми грали на етапах Елітного раунду і в усіх чотирьох випадках жереб зводив нас чи то з діючим володарем Кубку УЄФА, чи то з його майбутнім переможцем. Лише в першому дебютному розіграші ми вилетіли на етапі основного раунду в Угорщині.
Тоді для Веселова і для всієї нашої команди це було жахливим шоком. Вартою уваги була поїздка в Іспанію в 2004 році. В Мадриді, де групу склали діючий володар Кубку УЄФА «Плайас де Кастельон», його майбутній володар, господар групи, «Бумеранг Інтерв’ю», нині «Інтер Мовістар», та чемпіон Нідерландів «Вест Старс». Свідком тих подій був голова нашої делегації Володимир Іванович Братусь. В першій грі ми зіграли в нічию з «Плайас де Кастельон», в наступній поступилися «Бумерангу» лише 4:5. В тій грі, поступаючись за п'ять хвилин до кінця 3:5, ми випустили п’ятого польового, забили четвертий м’яч і за 12 секунд, повірте мені, розіграли комбінацію з пасом на дальню стійку на Антона Татаринова. Тримаючись за стійку, він примудрився не влучити по м’ячу, маючи перед собою абсолютно порожні ворота. Якби Антон забив тоді гол, ми б вийшли у фінал, оскільки в грі між собою іспанці зіграли 2:2 і за сумою забитих м’ячів у нас би було 10-10, а у обох іспанських команд 7:7. За рахунок більшої кількості забитих м’ячів ми б вийшли у фінал на «Бенфіку», тоді розіграш Кубку проходив за системою без попереднього раунду: основний та елітний, тобто півфінал з двох груп по 4 команди і переможці цих груп напряму виходили у фінал.
До речі, «Бумеранг» тоді обіграв «Бенфіку» і став володарем трофею. Нідерландці у нашій підгрупі не бралися в розрахунок, оскільки вони програли всім трьом командам і підрахунок очок та голів вівся серед трьох інших учасників. І все ж таки за всі 5 разів виступів в Кубку УЄФА, вважаю найкращою командою з цих п’яти складів за рівнем і підбором виконавців львівський «Тайм» зразка 2009 року. Тоді на етапі елітного раунду ми програли тому ж «Бумерангу», майбутньому володарю цього трофею, з рахунком 1:3.
- Чого не вистачає українським командам, щоб хоча б пробитися у «Фінал чотирьох», адже командам з інших пострадянських республік неодноразово вдавалося туди пройти?
- Не вистачає знань, умінь, а найголовніше – можливостей, відсутність високого рівня у самому чемпіонаті, нестача досвіду на високому міжнародному рівні. Команди пострадянського простору виходили в «Фінал чотирьох» тільки завдяки великій кількості легіонерів. До прикладу, «Араз» і «Кайрат», виходячи у «Фінал чотирьох» мали бразильського тренера і 9 бразильців, а нинішній учасник «Фіналу чотирьох» «Іберія Стар» 10 бразильців і бразильського тренера.
- Чи скучили Ви за тренерською діяльністю?
- Ні, ще не встиг та й обставини не дозволяють відчути це. На сьогоднішній день навколо мене багато підлості і невдячності – від цього мені зараз дуже важко. Дім, сім’я та собака, піклування про команду «ДЮСШ-25» – це мої єдині розради.
- Як Ви ставитеся до легіонерів в Екстра-лізі? Це піде на користь конкуренції чи перекриє шлях нашим гравцям?
- До легіонерів, які грають в наших командах, я ставлюся з певною долею іронії та сарказму. Ті легіонери, які сьогодні заповнили команди, за винятком Павла Будняка, який грає в «Урагані», середнього рівня, а їхні зарплати вдвічі, а то і втричі переважають заробіток наших гравців. До прикладу, в тому ж «Урагані», на мій погляд, є ряд наших гравців, які за рівнем вищі, ніж легіонери, які покликані грати за цю команду. Чи візьмемо той же «Єнакієвець». Якого рівня там легіонери, якщо команда може навіть не потрапити у плей-офф? Є правило: «Легіонер зобов’язаний бути на голову сильніше ніж наш гравець». Цього аж ніяк не спостерігається. Середній рівень не може створювати конкуренцію, він лише усереднює наш чемпіонат, який і без того перебуває на невисокому рівні.
- Як Ви вважаєте, чи прийдуть зміни у наш футзал після виборів нового президента?
- Справа не стільки у тому хто, а як і навіщо. Потрібні професіонали. Той, хто не знає куди прямує, дуже здивується, потрапивши не туди. Краще цілитися у досконалість і не влучити, ніж цілитися у недосконалість та ненароком влучити. Кон’юнктура нашої чиновницької системи заохочує бездарну точність, а не талановиті помилки.
Андрій ГУЛІЙ
Український футбол
