Найтитулованіший український тренер розповідає про принциповість протистоянь «Інтеркасу» і «Шахтаря» та фінансові аспекти українського футзалу
Перша частина - Станіслав Гончаренко: «Оболонь» підпадала під сферу впливу Фашиста»
У продовженні розмови Станіслав Гончаренко розповідає про атмосферу і принциповість протистоянь «Інтеркасу» та «Шахтаря», основні події в історії київського гранда, героїв того часу і причини розформування клубу.
«Протистоянь рівня «Інтеркасу» та «Шахтаря» зараз і близько немає»
– В базі даних УАФ вказано, що ви грали за «Інтеркас-2». Було таке?
– Так, ми грали в своє задоволення. Просто заявилися своєю компанією – Веселов, Кучеренко, Дяченко, Кошелюк, Люстерник, Клименко... Організували команду для себе і заявилися в київську зону Другої ліги, щоб можна було грати взимку.
– В той час ходило багато чуток про зацікавленість у послугах Сергія Корідзе іноземних клубів, причому ще до тріумфального виступу на Євро-2001. Це відповідало дійсності?
– До «Діни» у нас була конкретна пропозиція з італійського «Лаціо». Здається, це було зимою з 1999 на 2000 рік. Нашим представником на цих перемовинах був агент з ліцензією ФІФА Андрій Артеменко, який потім став президентом футбольного клубу ЦСКА (Київ). Він займався цим трансфером і навіть літав в Італію. Артеменко мені розповідав, що одягнув на перемовини свій козирний годинник за 25 тисяч доларів. Під час переговорів дістав свою руку з годинником для солідності, а потім, як побачив, що у тих, з ким спілкувався, годинники вдвічі дорожчі, заховав її назад і до кінця розмови не діставав. Копія контракту вже була в Україні, але, на жаль, не пам’ятаю, чому цей перехід зірвався.
Корідзе залишив наш клуб після чемпіонату Європи 2001 року в Москві, де він став найкращим бомбардиром. Президент «Діни» Сергій Козлов особисто прилітав у Київ і вів перемовини напряму з Сергієм. Ми домовилися, що не будемо перешкоджати цьому переходу, бо розуміли, що Корідзе уже переріс рівень українського чемпіонату, тож відпустили його доброзичливо. Москвичі запропонували за трансфер 25 тисяч доларів, а ми навіть не торгувалися. Ба більше, наш президент Веселов сказав: «Нам не потрібні гроші. Краще віддайте їх Сергію, бо він зробив для нашого клубу стільки, що ці гроші нас не цікавлять». Так воно і сталося – Козлов передав ці гроші Корідзе.
– В сезоні 2002/03 ви відіграли 7 очок відставання у «Шахтаря» і стали чемпіонами, але троє лідерів команди (Павленко, Москалюк, Мірошник) перейшли в «Шахтар». Це було для вас ударом? Чи були шанси їх втримати? Все-таки команда мала грати у Кубку УЄФА чи фінансові умови «гірників» неможливо було перебити?
– Тоді фінансові умови в «Шахтарі» були значно кращі, ніж у нас. Той, хто йде з першого місця на друге, лишаючи себе участі у Кубку УЄФА, живе тільки матеріальними благами. Спортивна складова стає другорядною. Звісно, це було сильним ударом для мене і клубу, але втримувати перебіжчиків керівництво клубу та й я не хотіли.
– І наскільки кращими були там умови?
– Зарплати в «Шахтарі» були в 2,5-3 рази вищі, ніж у нас, але це не заважало «Інтеркасу» постійно з ними конкурувати за перше місце.
– Чи правда, що після трансферу цього тріо ви змінили умови контрактів в команді?
– Так, правда, були змінені пункти в контрактах стосовно юридичної складової при переходах в інші клуби та підвищились матеріальні умови для гравців.
– Після першого сезону Ільдара Макаєва в «Інтеркасі», у вашому інтерв’ю говориться про те, що він повинен стати лідером атаки і ви чекаєте від нього 20-22 м’ячі за сезон. За свою кар’єру йому лише одного разу вдалося досягнути цього показника і це було в останньому сезоні «Інтеркаса». Макаєву вдалося реалізувати свій потенціал на 100%?
– Якщо він став володарем Кубка УЄФА, провівши повністю півфінал і фінал у складі «ВІЗ-Сінари», то я вважаю, що він розкрився повністю. Я якраз був на фіналі чотирьох у Москві і все це бачив. У нас в країні лише двоє володарів Кубка УЄФА – Ільдар Макаєв і Дмитро Бондар, от тільки Бондар тоді не грав.
Взагалі Макаєв з харизмою і це дійсно талановитий футзаліст, але з часом більше вималювалося, що він краще розкрився як командний гравець. Я передбачав, що з його даними він повинен забивати по 20 голів, але коли почав з ним більше працювати, побачив, що в ньому більше домінують задатки командного гравця, ніж індивіда: прийом на «стовпа», розворот, вкочування м’ячів, виведення і обслуговування партнерів... Макаєв виявився більш різносторонньо розвиненим, ніж я акцентував на ньому, як на голеадорі. Можу визнати, що я десь помилився, передбачаючи на перший погляд, що він виросте і буде забивним.
– Але в збірній Макаєв зіграв не дуже багато.
– Це тому що Лисенчук не бачив його. Геннадію Анатолійовичу більше подобався Рогачов. Скудний вибір був у Лисенчука. Я вважаю, що в той час він не завжди аргументовано викликав гравців у збірну. Він Романова любив. Я не сперечаюся, Михайло хороший гравець, але не завжди були періоди, коли він чи Рогачов повинні були грати у збірній.
– В сезоні 2003/04 «Інтеркас» посів найнижче в історії сьоме місце, але вдало виступив у Кубку УЄФА, де мав шанс вийти з «групи смерті» у фінал. Якраз на момент другого кваліфікаційного етапу єврокубка і припав пік форми команди, але в плей-оф ви поступилися «ДСС». Як так сталося?
– Це був єдиний провальний рік «Інтеркасу» під моєю орудою. Врахуйте, що з чемпіонського складу крім Мірошника, Павленка та Москалюка, ми недорахувалися також й Олександра Кондратюка, який повернувся з оренди до харківського «Універ-Локо», тобто цілої четвірки. Потрібно було знову створювати нову команду. По ходу сезону була розроблена програма, де пік форми мав припасти на квітень - місяць півфінальної частини Кубка УЄФА в Мадриді. Керівництво клубу навмисно скорегувало наміри команди, де пріоритетом було досягнення успіху в Кубку УЄФА, віддавши перевагу європейському турніру, ніж виступам на внутрішній арені, враховуючи обставини, в яких опинився колектив в тому сезоні.
– Після сезону 2003/04 в стан «Шахтаря» перейшов і капітан команди Георгій Мельніков. Ви стверджували, що для жодного гравця в країні не було зроблено стільки, скільки для нього в «Інтеркасі». Цей удар був сильнішим за попередній чи ні?
– Георгій Мельніков – видатна людина. Для мене і для президента клубу він багато що значив, був капітаном команди, неперевершеним лідером. З моєї ініціативи клуб запропонував Мельнікову п’ятирічний контракт. За умовами нового контракту Мельніков отримав трикімнатну квартиру, чого ніколи не було за всю історію вітчизняного футзалу. Та й не в якійсь «хрущовці», а в «сталінському будинку», де стелі були висотою в 4 метри, а метраж 100 «квадратів». А далі судіть самі...
– Чи є зараз в українському футзалі протистояння, яке за рівнем свого градусу і принциповості могло б хоч віддалено нагадувати те, що було між «Шахтарем» та «Інтеркасом»?
– Категорично ні. Сьогодні це неможливо ні в якому вигляді – ні за рівнем, ні за інтригою, ні за глядацькою аудиторією, ні за підбором гравців, ні за харизмою, ні за популяризацією. Останні нагадування цього були в 2011-2012 роках, коли «Енергія» грала «енергетичні дербі» з «Ураганом», у складі якого виступали Сержао, Біро Жаде і Ренатіньо.
– Ви ще в «Інтеркасі» почали підключати Владислава Лисенка п’ятим польовим гравцем. Побачили у ньому необхідні задатки для цього?
– В мене існувало негласне прислів’я «Там, де Лисенко – там перемога». Я постійно про це наголошував в своїх командах. Владислав дуже талановитий, завдяки багатьом аспектам воротарської майстерності, але він ще сильніший, як людина-лідер та чоловік.
Він чудово читав гру, як воротар, і розбирався в тонкощах ігрових ситуацій. Оцінивши це, я запропонував йому підключатися і моделювати нашу гру з п’ятим польовим. По-перше, він дуже добре грав ногами. По-друге, він чітко розумів перипетії і характер гри. По-третє, за своїм ігровим єством він був ігровиком. Не просто воротарем-захищалою, а саме ігровиком.
«Трансфери Мельнікова і Макаєва – найдорожчі в історії українського футзалу»
– Якими були найдорожчі трансфери в і з «Інтеркасу»?
– Найдорожчим вихідним трансфером став перехід Георгія Мельнікова в «Шахтар» за 50 тисяч доларів 2004 року. Найбільшою покупкою стало придбання 2005 року з «Енергії» Сергія Тригубця за 20 тисяч доларів.
– Тригубець відпрацював цей трансфер?
– Якщо ми його купували, значить щось бачили і на щось сподівалися, але цей трансфер не виправдав себе на 100%, бо чемпіонами ми більше не ставали, хоча Кубок України 2005 року виграли. Проте я запросив Сергія у «Тайм» і працював з ним там.
– Перехід Мельнікова найдорожчий в історії українського футзалу?
– Так. Був ще тільки один трансфер з такою сумою, коли «Тайм» за ті ж 50 тисяч доларів викупив Ільдара Макаєва у «ВІЗ-Сінари». Я його з «Інтеркасу» відправив у «ВІЗ-Сінару», де він грав два сезони і виграв Кубок УЄФА. Після цього ми його захотіли повернути назад.
– Хто отримував найбільшу зарплату в «Інтеркасі»?
– Сергій Корідзе та Георгій Мельніков.
– Яким був бюджет «Інтеркасу»? Чи був він конкурентним на фоні «Шахтаря»?
– Щороку бюджет змінювався – так створено спортивне життя команд, враховуючи економічні зміни. У ті часи бюджет «Шахтаря» був вищий тільки за рівнем зарплат та преміальних. Все інше було на високому рівні за однакових умов існування клубів. Ми точно переважали «гірників» в одному компоненті: вони на ігри їздили поїздом чи автобусом, а ми літали на літаку. У президента клубу Веселова була своя оцінка зарплати гравцеві за рівнем статусу умов в країні та оплати за працю спортсмена в адекватному еквіваленті.
Наскільки я пам’ятаю, починали ми з бюджету десь в 300-400 тисяч доларів на рік. А в ті роки, коли конкуренція з «Шахтарем» досягла піку, бюджет «Інтеркасу» коливався від 700 до 800 тисяч доларів на рік.
– За 11 сезонів під вашим керівництвом «Інтеркас» лише одного разу залишився без медалей. За рахунок чого вдалося досягнути такої стабільності?
– Це завдяки правильній політиці клубу, яка ініціювалася самим Веселовим. Він був футбольним президентом і являвся вихованцем СДЮШОР київського «Динамо», де пройшов від А до Я всі ази виховної роботи. Звісно, що такий президент дуже чітко розумів, як треба правильно вибудовувавати політику клубу і принципи її роботи. Мені, як тренеру, з ним дуже легко працювалося, бо він був футбольною людиною за рахунок правильного підходу і розуміння підводних течій та всього іншого, що оточувало цей вид спорту. Веселов дуже тонко і грамотно в цьому розбирався. Звісно ж, розумів і що потрібно для команди, щоб вона постійно могла стабільно виступати і показувати хороший результат. Сергій Олегович робив для цього все можливе, починаючи від комплектації команди і закінчуючи екіпіруванням та навчально-тренувальними зборами.
– Літом 2007 року загострився конфлікт між «Інтеркасом» і АМФУ. Сергій Веселов начебто навіть звертався за підтримкою до львівської «Енергії»але у підсімку розформував команду. Чи були якісь варіанти переграти ту ситуація?
– Річ у тім, що президент Асоціації міні-футболу України ініціював збільшення кількості команд у Вищій лізі нерегламентованим шляхом. Розглядався варіант про зменшення кількість команд до 12, що було записано у регламенті, для того щоб підвищити конкурентоспроможність і рівень чемпіонату. А замість цього не за спортивним принципом, не за статусом, вищий дивізіон мали поповнити 6 команд, одна з яких навіть в Першій лізі посіла 8 місце. Керівництво Асоціації піклувалося не про підвищення якості та статусу чемпіонату, а про грошові внески, які сягали тоді 80000 гривень з кожної команди.
Ключовим у цьому конфлікті було те, що 1 липня президент «Інтеркасу» Сергій Веселов святкував день народження. Президент АМФУ Геннадій Лисенчук приїхав його привітати і в своїй промові пообіцяв, що наступний сезон у Вищій лізі заради рівня чемпіонату та інтересів збірної розпочнуть 12 колективів, але згодом його слова виявилися брехнею. Ця непорядність особисто зачепила Сергія Олеговича. Після декількох звернень до керівництва Асоціації, яке проігнорувало законність положення регламенту, він вирішив припинити існування команди. Мотивував це тим, що якщо можна порушувати закон і не тримати слово, нема сенсу продовжувати співпрацю з керівництвом АМФУ в проєкті чемпіонат України. До «Енергії» Веселов не звертався.
Третя частина - Станіслав Гончаренко: «Президент «Ель-Посо» сказав, що у них зарплатна відомість 160 тисяч євро. Я відповів, що у нас теж…тільки у гривнях»
Четверта частина - Станіслав Гончаренко: «Павленко вміє грати ключові матчі, а Легчанов поки що ні»
П'ята частина – Станіслав Гончаренко: «Максим Павленко зробив одну помилку, що стала вирішальною в наших стосунках»
Андрій Гулій, futsalua.org
