Президент ФК «Альтернатива» Валерій Чернєв – про свій клуб, сезон 2017/18 та плани на майбутнє

Зальний сезон у країні потрохи завершується, команди вже подумки вийшли на відкриті майданчики, і саме час підвести підсумки виступів деяких команд.
 
Про становлення флагману столичного футзалу, про перебіг сезону 2017/2018 та про плани на майбутнє нашому кореспондентові розповів президент ФК «Альтернатива» Валерій Чернєв.
 
– Валеріє, розкажіть, як розпочинала свій шлях «Альтернатива»? Коли вперше гравці з гербом цієї команди на формі вийшли на майданчик?
– Усе розпочалось вісім років тому. Як і будь-який футбольний аматорський колектив, «Альтернатива» спочатку була колективом друзів, яким просто подобалось грати у футбол. В будні ми працювали, а на вихідних проводили час за грою. Тоді це був просто привід зібратись разом.
 
– Перший офіційний матч команди. Зможете згадати його?
– Навряд чи зможу. Пройшло багато часу з того моменту, коли ми вперше зіграли. Можу лише сказати, що це була Бізнес-ліга.
 
– На якому етапі існування «Альтернативи» розпочались розмови про створення команди для участі у «професійних» змаганнях?
– Таких розмов не було тоді і їх немає зараз. Сприймати чемпіонат міста чи вищі дивізіони Бізнес-ліги, як професійні змагання, не можна. Адже попри засилля в них гравців високого рівня статус аматорських таки залишається. І де б ми не грали, все одно залишаємось колективом однодумців, друзями на майданчику і людьми з основною роботою і футболом, як хобі.

Андрій Бузинний

– Хто з гравців залишився у складі з тих часів?
– Андрій Науменко досі грає, він зараз капітан команди, Андрій Бузинний – наш голкіпер та Коля Воронюк. Нещодавно я та Саша Чікаловець завершили виступи.
 
– Чому саме футзал?
– На той час Бізнес-ліга була вже розкрученим турніром для фірм та компаній, тому вибору особливого не було.
 
– Згодом Ваша команда почала грати і у форматі 5 на 5. Взагалі, який формат для Вас є ближчим?
– Якщо говорити про аматорський рівень, то у форматі Бізнес-ліги грати легше. Але сам турнір поступово став не цікавим, адже після того, як його виграєш, ніякого розвитку немає. Зараз у Фейсбук зайти неможливо – кожен вважає себе чемпіоном, навіть якщо виграв 25-ту лігу «Z». На кого не подивись – усі чемпіони. Само собою, що ціна такого чемпіонства вже не така висока, тому і грати стає не цікаво.
 
Зараз ми розглядаємо турнір Бізнес-ліги виключно як етап підготовки до футзальних змагань, але дати гарантію, що у наступному сезоні ми ще заявимось туди, я не можу. Що стосується 5 на 5, то наразі футзал розвивається досить стрімкими темпами, тому саме цей формат нам найбільш цікавий, саме тут ми хочемо себе реалізувати.
 
– Хто був першим тренером, який очолив «Альтернативу»?
– Вперше з нами почав працювати Геннадій Біч, згодом команду очолив Віталій Шишов, який тренував нас дуже довго. Зараз з командою працює Микола Костенко.
 
– З чим пов’язана остання зміна на тренерському містку?
– Нам потрібно було щось нове. Ми поспілкувались і дійшли висновку, що для команди так буде краще, з Шишовим не було ніяких непорозумінь. На той час команді необхідні були нові знання, новий підхід та нові виклики. Тому звернулись до Миколи Костенка, який з радістю погодився на пропозицію очолити «Альтернативу».

Микола Костенко

– З приходом нового тренера у складі з’явилась достатня кількість нових гравців. Як це вплинуло на колектив?
– Знову ж таки, якщо ми говоримо про командну гру, то ротація пішла їй на користь. Прийшли гравці високого рівня – Макєєв, Атаманенко, Біч, Киян, Заєць та інші, які відповідають вимогам тренера щодо малюнку гри. Особисто я ніколи на тренувальний процес не впливаю і повністю довіряю тренерові, тому і не став заперечувати щодо ротації. Але команду залишили старожили, які довгий час були обличчям «Альтернативи». Тому, якщо говорити про ротацію з точки зору колективу, то тут «Альтернатива» трішки втратила. І це не лише про нашу команду, так відбувається у всіх.
 
– Як проходить повсякденне життя команди? Чи практикуєте так звані «тімбілдінги»?
– Маємо як мінімум два тренування на тиждень, які проходять у манежі олімпійської бази на Конча-Заспі. Чому так далеко? Нажаль, проблему з залами у Києві ніхто не хоче вирішувати, а в ЦСКА, де ми вже давно виступаємо, нам не знайшлося місця. Також проводимо спаринги, по можливості. Коли наступає час відповідальних матчів, кількість тренувань збільшуємо, перед Фіналом чотирьох Кубку України взагалі кожен день тренувались протягом двох тижнів. Перемоги святкуємо за спільним столом, по понеділкам відвідуємо сауну, на Дні народження виставляємось – усе, як в нормальних дружніх командах.
 
– Минулого року Ваша команда поїхала до Дніпра, де зіграла у фіналі АФЛУ. Що завадило тоді виступити краще?
– Ми взагалі не розраховували на результат у тому фіналі, адже на турнір поїхали далеко не основним складом. У нас тоді було багато травмованих, хтось захворів, хтось був зайнятий. Щоб ви краще уявили наш склад - якщо за весь сезон команда забила 80 голів, то до Дніпра поїхали гравці, на долю яких припало голів 5. Краще, ніж ми зіграли тоді, ми б навряд чи зіграли.

– Якщо порівнювати минулорічне чемпіонство і цьогорічне: яке було здобуте з меншими зусиллями?
– Я б не став порівнювати два чемпіонства, адже самі чемпіонати були різними. Минулого року ми були іншою командою, пережили зміну тренера і складу, цього ж сезону ми вже були сформованим колективом з чіткою грою і чіткими завданнями. Матчі також складались по різному: з фаворитами гралося легше, а от з аутсайдерами доводилось попітніти. Кажуть, захистити звання чемпіона важче, ніж його здобути, але я вважаю, що тут взагалі не доречне порівняння.
 
– Цього року «Альтернатива» ледь не повторила шлях «Манзани» і зупинилась на стадії півфіналу розіграшу Кубку України. За рахунок чого вдалось так далеко пройти у змаганнях? І чому не вдалось переграти львівську «Енергію»?
– Одразу скажу – нам пощастило. Не хочу хвалитись нашою силою, адже команді ще є над чим працювати. Але велику роль у цьогорічних кубкових здобутках зіграв жереб. «Енергія» стала першою серйозною командою, яка трапилась нам на шляху, і закономірно ми не змогли її переграти. До цього ж ми лише раз грали з представником Першої ліги. Не можна сказати, чи були ми сильнішими у протистоянні з львів’янами, чи слабшими. «Манзана» також не була сильнішою за своїх суперників, але «пенальті-пенальті, зі скрипом» виграли кубок. Тим ці змагання і цікаві…
 
– Чув думку, що якби у півфіналі передбачалось два матчі, вам би вдалось пройти енергетиків…
– Такі думки дійсно були, адже протягом усієї турнірної дистанції ми провалювали перший матч, і дуже сильно виступали у другому. Але я б не хотів погоджуватись з тим, що «могло б бути», чи «не могло».

«Енергія» - команда досвідчена, професійна, і вони б точно змогли правильно налаштуватись на повторну зустріч. До того ж, ми добре зіграли у півфіналі, і якби зараз ми реалізували 10-метровий штрафний удар у кінці матчу і по пенальті пройшли у фінал, ніхто б не згадував про можливість грати у півфіналі два матчі і нашу слабкість у першому з них. Повторюсь – я дійсно вважаю, що у розіграші Кубку нам щастило, тому нарікати на його результат не варто, ми гідно виступили.
 
– Що взагалі можете сказати про рівень організації Фіналу чотирьох?
– Я сам родом з Запорізької області, тому поїздка туди була для мене вдвічі приємнішою. Ми маємо брати приклад з Запоріжжя. Так, як там відносяться до футзалу, має бути усюди. По доброму заздрю президенту «АРПІ» Едуарду Босенко, у якого є і підтримка місцевої влади, і любов уболівальників. Він вкладає душу у свій проект, і це відчувається. Рівень організації фіналу перевершив усі мої сподівання.
 
– А от для перемоги у цьогорічному фіналі АФЛУ команді не вистачило сил. Так, у всякому разі, говорить більшість експертів…
– Не сил, а емоцій. Після складного сезону в одній з найсильніших ліг України та участі у Фіналі чотирьох ми просто не змогли знайти у собі емоції для перемоги. Хлопці, що називається, «наїлися». Ми за кілька останніх тижнів зіграли одинадцять офіційних поєдинків, хоча це не може виправдовувати наш результат. Вважаю, що цей турнір ми мали вигравати, адже рівень його учасників був, м’яко кажучи, не високим. Не хочу казати, що харків’яни виграли незаслужено, але у їх складі грають майже всі аматори, за виключенням декількох досвідчених гравців, а у нас є гравці, які б і в Екстра-лізі не загубилися б.

– Чи варто по фіналам АФЛУ судити про рівень столичного футзалу?
– У якійсь мірі АФЛУ є дзеркалом рівня. Вважаю, що наш футзал один з найсильніших у країні, адже тут в аматорських змаганнях виступають гравці високого рівня. І це, нажаль, не є добре, бо через високі зарплати в аматорських командах гравці втрачають інтерес до всеукраїнських змагань.
 
В регіонах з цим простіше – там рівень зарплат нижчий, і гравців легше зацікавити виступами в Першій чи Другій лізі. А у нас гравці на основній роботі отримують 20-30 тис. грн., то чи кине він усе і за 7-10 тис. грн.. піде грати у футзал? Відповідь очевидна. Тому моя команда і не може розраховувати на підвищення у класі, адже це зовсім інші гроші. Хоча, якби «Альтернатива» базувалась у якомусь регіоні, то з таким самим бюджетом ми б грали як мінімум у Першій лізі!
 
– Нинішній сезон – це крок вперед, чи все ж його можна розцінювати, як невдалий?
– За сезон можна сміливо ставити позитивну оцінку. Ми виграли Суперкубок, чемпіонат, дійшли до півфіналу Кубку України. І хоча поразка у фіналі АФЛУ додає гіркого осаду, але у цілому за сезон хочу подякувати команді, тренерові та вболівальникам. Рухаємось далі!

В’ячеслав Скоропад