Экстра-лигаМаксим Бессалов: «Хаві Родрігес – це людина із зовсім іншим менталітетом»БразилияМаноэл Тобиас: «Не сомневаюсь, что мое наследие победило во всех смыслах»РумынияФлорин Игнат: «Очень хорошо, что чемпион определится на площадке»КазахстанБекет Парух: «Провожу время с пользой: много читаю, привожу в порядок душу и тело»ДнепровскаяБудівництво Палацу спорту у Кам’янському дійшло до екваторуИспанияПауло Роберто: «Победа над Бразилией на турнире в Сингапуре в 1997 году разделила все на до и после»Экстра-лигаКирило Ципун: «І в риболовлі, і у футзалі треба хоч що-небудь спіймати»Италия«Аква&Сапоне»: Белларте уходит, Маммарелла остаетсяРоссияСими Сайотти продолжит защищать цвета МФК КПРФЮношеский футзалБогдан Шпирка: «В 16 років діти вже можуть самі вибрати куди їм краще в футбол чи в футзал»ИспанияБорха Диас: «Отмена сезона видится мне самым реальным вариантом»Бразилия100% матчей бразильской LNF в интернете и на ТВПольшаВ наступному сезоні в польській Екстракласі зіграють 18 команд ПольшаАнджей Шлапа: «Мы заслужили эту золотую медаль»Детский футзалВіктор Пархоменко: «Переконаний, що доки футзал не стане хоча б олімпійським видом спорту, ми не маємо права зосереджуватися тільки на ньому»БразилияРодриго: «Хочу завершить карьеру в сборной после чемпионата мира»РоссияАртем Ниязов: «Барселона»? Лучшего жребия не могло быть!»Экстра-лигаДмитро Сорокін: «У роботі з Хаві Родрігесом було чимало сюрпризів»ИспанияДавид Марин – новый главный тренер «Сарагосы»Экстра-лига«Продексім» – чемпіон України-2019/20

Валерій Легчанов: «Епізоди вирішують особистості, а матчі і трофеї виграють команди»

Головний тренер «Енергії» Валерій Легчанов – про початок своєї кар'єри, футзал минулих років, власну результативність і службу в армії

Головний тренер «Енергії» Валерій Легчанов минулого тижня відсвяткував день народження – 13 лютого йому виповнилося 39 років. В інтерв'ю «Футзал України» він розповів про початок своєї кар’єри, сім’ю, найбільшу заробітну плату, бізнес, своє бачення футзалу та поділився враженнями від тренерської роботи.
 
 Як Ви потрапили у футзал?
– Перші футзальні кроки були 1992 році у Покровському, де зараз приймає «Титан», коли там відкрили Палац спорту. Цей спорткомплекс став знаковою подією для всього краю. Раніше в селах було дуже мало чогось подібного, навіть наявності залу. Відстань до Дніпра велика і там сільські змагання не проводились. Мати змогу тренуватись у ДЮСШ в залі, в стандартному залі і з системними тренуваннями – це дуже добре. Через рік-два на обласних змаганнях серед сільських команд ми відчували себе на голову сильнішими. Бо хтось займався в шкільних залах, волейбольних, баскетбольних, а ми мали змогу тренуватися в нормальному залі.
 
Мені тоді дуже подобалось. Проводилось багато турнірів. Було багато команд, навіть з різних куточків колишнього Радянського Союзу приїжджали. Якась Євро-Азіатська ліга була. До нас часто заїжджали «Механізатор», «Ніка», «Фортуна». Це дніпровські і запорізькі команди, які мали у своїй обоймі у майбутньому заслужених майстрів спорту. Великий обсяг футзалу дав поштовх займатись ним професійно. Хоча паралельно займався футболом. Літом був футбол, взимку – футзал.
 
Потім поїхав на навчання і там була команда. З 1995 по 1999 рр. я навчався в Оріхівському сільськогосподарському технікумі – це місто Оріхів, Запорізької області. В місті створилась команда «Орсільмаш» і заявилась у Другу лігу. То були перші ігри на професійному рівні.
 
 Не пробували себе у великому футболі?
– Напевно я не так виділявся на тих сільських змаганнях з великого футболу, щоб мене запросили в «Дніпро» чи «Дніпро-75», або інтернат. У мене параметри не футбольного плану. Можливо, і я десь підсвідомо не шукав футболу. Можливо, на область і були пропозиції, але футзал був цікавіший.
 
Після вступу 1990 року до Агроуніверситету все продовжилось. Університет був з футзальними традиціями. Свого часу брали участь у Вищій лізі. Пам’ятаю, що один сезон точно був (ФК «Агроуніверситет» (Дніпропетровськ) став бронзовим призером сезону 1991 року. Це був чемпіонати УРСР/України під егідою Союзу міні-футбольних клубів України. – Прим. авт.). Достатньо амбіційний тренер був. Футзал був на достатньо високому рівні. В зал приходили великі майстри, в тому числі з футболу. Було велике задоволення з ними тренуватись. Зал, до речі, раніше називали «Сільхоз».
 
Тоді теж утворилась команда, яка була тільки рік – «Ольвія». В Першу лігу її заявили. Вона була створена на базі студентів і додались гравці, так би мовити, ветерани українського футзалу: Олексій
Єременко, брат Костянтина Єременка, Володимир Єлізаров, Юрій Миргородський. Це великі імена. Вони пройшли «Крим і Рим» початкових футзальних років. Дуже багато чого від них вчились і з їхньою допомогою «Ольвія» виграла перше місце.


«Механізатор», 1991 р.

 Чому тоді немає команди в Дніпрі з такими традиціями?
– На превеликий жаль, після «Механізатора» топ-клуб так і не з’явився. Багато дніпровських футболістів захищають і захищали клуби різних міст. Думаю, більше це питання до функціонерів. Кожного року в нульових думалось і хотілось. Був «Будівел», але це був більше трамплін і змога реалізувати себе та поїхати в більш топовий клуб. Дуже прикро, що немає команди, яка бореться за найвищі місця. Тоді фінансові можливості були набагато більші…
 
 Чи вплинули сильні футбольні школи «Дніпра» і «Металурга» на відсутність цікавості до футзалу?
– Можливо, і так. Я б повністю на це не скидав. Десь, можливо, і бум пройшов. Команди утримували заводи-монстри. А починаючи з середини нульових весь бум перейшов на Львівщину. Тут з'явилось багато команд. Одного бажання замало.         
 
 Ви вчились в технікумі, потім в університеті. Не розглядали футзал, як свою професію?
– Ні. Бачив себе у спорті із самого дитинства. Це все завдячуючи матері. Вона говорила: «Будеш добре вчитись, будеш ходити на тренування». Тому в мене були хороші оцінки. Я по співбесіді вступив у технікум, потім так само в університет. Вдавалось поєднувати, але в університет як спортсмену була більше пропозиція.
 
У шкільні роки було так: вчишся добре – ходиш на тренування, маєш трійку в табелі – вибачай… Навчання давалося мені непогано. Вчився добре, але бачив себе у спорті. Вчився для мами. Поклав їй ті дипломи, сказав «дякую» і поїхав у Львів.
 
Велике дякую мамі за виховання, підняття на ноги. В неї склалась тяжка доля. Хочу їй подякувати за все хороше. Від неї багато залежало, як я сформуюсь, як людина. Хочу попросити вибачення, що так рідко відвідую.
 
 Яку професію освоювали і чим могли б займатись?
– Навіть не скажу зараз. В ті часи дуже мало людей працювали за спеціальністю. Кого куди життя закине. Грали роль знайомства, ще щось. Думаю, був би при якомусь ділі. Спорт завжди був на першому місці. Якби не професійна кар’єра, то може б молодим тренером став.  

 На початку кар’єри Ви були граючим тренером…
– Я про це дуже багато думав. І тепер дивуюсь, як це все встигалось, робилось. В кінці все зводиться до неправильного шляху. Тоді це була вимушена міра. Навіть в ті 22 роки по досвіду. У нас були всі свої виконавці, приїжджих не було, молодь. Це були ті хлопці, з якими ми йшли пліч-о-пліч від районних змагань. Разом поговорили і за мене вирішили: «Нехай ти будеш». Це не такий тренер, як звикли бачити. Так, я вів тренувальний процес, давав вправи, але в цілому у нас була сімейна атмосфера, всі друзі. Не було такого щоб сказав: «Віджався!». Не було піраміди, яка потрібна для правильного розвитку у футзалі: президент, директор, тренер, помічник, гравці. У нас був президент і одразу тренер з гравцями.
 
 У Вас була дуже хороша результативність (56 голів у 27 матчах)…
– Хтось може сказали, що «летіло». Десь футзал був іншим. Тоді грали ті, хто більше забивав. Траплялись рахунки і 12:9. Не треба забувати, що це був рівень Першої ліги, у Вищій набагато важче даються голи. У сучасних реаліях ще більше боротьби. Добре, що увійшов в історію. Я постійно гравцям допомагав, вони мені. Більше часу проводив на майданчику. Підходив з таким настроєм, якщо не я, то ніхто не зробить.
 
 Раніше футзал був більш комбінаційним і видовищним?
– Раніше футзал менше занурювався у тактичні схеми. Ти міг обіграти гравця і вийти один на один чи два проти одного. Зараз, на щастя, більше тактичних побудов, розбору сильних сторін суперника, індивідуальне закриття сильних гравців. Тому футзал в плані командних дій став кращим. Саме там закладена основа досягнення результату. Епізоди вирішують особистості, а матчі і трофеї виграють команди. Навіть маючи у складі багато хороших виконавців, якщо вони не будуть підпорядковані командним діям, то виграти з ними буде важко. Рано чи пізно потрапиш на організовану команду і програєш. Зараз усі прагнуть вдосконалюватись, шукають «капкани» для команд-суперниць, незручні побудови для суперника. Тому і результативність впала. Не скажу, що видовищність повністю впала, але футзал став більш орієнтований на мислення, а не на красу.   

 Ви робите відеонарізки іа проводите тактичні розбори суперників?
– У клубі є окремі перегляди, коли ми дивимось матчі суперників та просто вчимося на прикладі матчів інших команд. Нещодавно ми дивились матч Бразилія – Португалія. Мене дуже вразила гра бразильців, особливо у порівняні з минулими роками, коли я їх бачив востаннє 2016 року на чемпіонаті світу. Цей склад був зібраний із гравців, що виступають в європейських командах. Дуже приємне враження. Були вибрані епізоди, щоб футзалісти бачили, в якому напрямку треба рухатись, як своєчасно відкриватися, як приймати правильне рішення. Ми неодноразово робили такі перегляди. З Кубку УЄФА вибирали матчі («Барселона» – «Газпром-ЮГРА»). Необхідно не тільки варитися у своєму соку. Треба, щоб хлопці розуміли напрямок розвитку. Підхоплювали його і намагалися реалізувати.
 
Я епізодично виписую наші матчі чи наступного суперника. А ті матчі, що озвучив, щоб мати загальну картину, то дивимось півтайму, або те, що я передивився, що потрібно для розвитку команди, великими проміжками. Як сприймають суперника, як починають, командні рішення, тактичні побудови.
 
Ви казали, що у 20 років не перейшли в ДСС, бо ті не могли вирішити питання з армією. Призивний вік тоді був до 25 років. Хто і як вирішив це питання?
– Питання вирішилось у Львові. З Дніпра повернувся в Покровське і в «Титані» мені організували відстрочку, здається на півроку. В «Енергії» це одне із перших питань, які мені пообіцяли закрити. Я служив у військовій частині 4114.
 
Тоді з мене трохи жартували, бо я ходив з волоссям, а треба було підстригтись. Всі казали, що не треба стригтися, побудеш у частині тиждень і вийдеш після присяги. Я не витерпів, пішов сам та підстригся, бо в їдальні хлопці починали за спиною говорити погані слова. Коли з’явився в розташуванні команди, то всі вже побачили, що точно був в армії.
 
Був на строковій службі. З вищою освітою тоді служили 9 місяців. В грудні прийняв присягу і у вересні 2004 року отримав військовий квиток. Мені було заборонено їздити закордон, час від часу з'являвся в частині, але повноцінно грав за «Енергію». Потім мене долучали до військових змагань. А для того щоб грати, треба було йти на контрактну основу. Так що я і ще кілька гравців з «Тайму» та «Енергії» були на контракті три роки.
 
 То Вам, як військовослужбовцю запасу, мала прийти повістка для мобілізації в АТО…
– Згідно з паперами я був у стрілецькій роті. Тому 2014 року мені прийшла повістка, як «великому» гранатометнику. Тоді частині не вистачало такої спеціальності. Але коли побачили всі документи, то розібрались і сказали, що я не підходжу.  
 
У другій частині – про перехід в «Енергію», першу зарплату,
«Титан» і своє ставлення до ролі «граючого тренера»...

Розмовляв Станіслав Безушко

Похожие Новости

Комментарии:

Вы должны быть зарегистрированы чтобы оставлять комментарии. Авторизуйтесь под существующим аккаунтом или создайте новый.

Futsalua © 2018 Проект разработан командой Futsal Ukraine. Все права защищены.