РоссияЕвгений Куксевич: «Строительство команды еще не завершено, но основные концепции «нашего дома» сложены»Вторая лигаДмитрий Бербенцев: «Важно, чтобы ребятам хотелось добиться чего-то, а всё остальное придет»Футзал в миреШуша возвращается в Бразилию, Кайо переходит в «Кайрат»?ПортугалияЛео Жарагуа: «Таких фанатов, как у «Спортинга», я не видел нигде»Румыния«Империал Вет» – чемпион Румынии-2018/19Экстра-лига«Екстра-футзал»-18/19: випуск № 31Россия"Тюмень" – второй финалист российской СуперлигиИталияСьогодні свій день народження святкує найстаріший діючий гравець Серії А. Марсіо – 52 роки!ИталияЖіноча збірна Італії натуралізувала двох бразилійокПольшаПольша. Экстракласа. 26 тур. «Клирекс» завоевывает медали 11 лет спустяБразилияОголошений список учасників Клубного чемпіонату світу призвів до скандалуЛитваBaltic Futsal Cup-2019: «Сокол» – второй, сборная Литвы – третьяБразилияБразилия-2019. 5 тур. Негостеприимные хозяева и первое поражение «акул»БеларусьВиктор Тарчило: «Вратари, мягко говоря, не выручили»ИспанияИспания-2018/19. Лучшие голы, комбинации и сейвы ответных матчей 1/4 финала плей-оффИспанияИспания. «Хаэн», «ЭльПосо» и «Барса» – в полуфинале плей-оффПортугалияПортугалия. «Модикуш» преподносит сюрпризБеларусьБеларусь-2018/19. БЧ и «Столица» выходят в полуфинал плей-оффИталияИталия. 1/2 финала плей-офф. 72 секунды, которые перевернули игруПортугалияЛео Жарагуа: «Очень помог прошлый опыт – поражение 0:7 два года назад стало худшим моментом моей карьеры»

Валерій Легчанов: «Лисенчук налаштовував так, що ти виходив на матч ніби найкращий гравець світу»

Головний тренер ФК «Енергія» Валерій Легчанов – про збірну, Геннадія Лисенчука, сім'ю, натуралізацію, найкращих партнерів і найсильніших суперників

Валерій Легчанов: «Епізоди вирішують особистості, а матчі і трофеї виграють команди»
Валерій Легчанов: «Ти або граєш, або тренуєш, інакше не буде розвитку»
Валерій Легчанов: «Матч з «Бенфікою» став для нас великим уроком»
Валерій Легчанов: «Поганий той солдат, який не хоче бути генералом»
 
У заключній частини великого інтерв'ю головний тренер «Енергії» Валерій Легчанов розповідає про збірну, Геннадія Лисенчука, сім'ю, натуралізацію, найкращих партнерів і найсильніших суперників.
 
– Минулого року «Енергія» мала більше проблем з командами, що використовують воротаря у ролі п’ятого польового. Ви говорили, що було б добре мати такого голкіпера в команді. Чи відпрацьовуєте із наявними стражами воріт елемент контролю м’яча і участі в грі у ролі п’ятого?
– Поки що правилами не можуть «збити» цей компонент. І це є одним з варіантів ведення гри, контролювання темпу. Ми говоримо з Андрієм Пітулею і Назаром Войтовичом про це і як тільки відчую впевненість, то будемо частіше задіювати підключення воротаря. Цей елемент гри у нас ще не такий досконалий. Тут важлива не тільки праця і впевненість самого воротаря, а й розуміння всієї четвірки як перебудуватись і відрізати передачі. Є в нас приклади Казахстану і Бразилії. Бразильці грали четвертий матч за шість днів і вони постійно підключали воротаря при виграшному рахунку в останніх матчах, бо сил вже не вистачало в польових. Ми працюємо над цим компонентом. Але наразі немає тієї впевненості щоб ставити цей елемент обов’язковим чи додатковим.
 
– Молодіжна команда має готувати гравців для першої. Чи ставите Ви завдання тренеру КІВС «Енергія» щодо Ваших потреб?
– Назар Станкевич добре працює щодо розвитку і скорішого зростання молодих гравців. «Не лізу» у їхню внутрішню ситуацію, побудови. Він добре розуміє що треба, напрямки і вимоги першої команди. Проводить тренування з першою командою.   

– Коли в команду прийшов Косенко, то «Енергія» часто грала з п’ятим польовим. Ви не плануєте в теперішній ситуації (проблеми з кадрами) теж перейти на таку гру?
– В тому сезоні це був вимушений захід. Молодь, яка тоді була, не дотягувала. Ми пішли на той крок. Олександр Петрович більше часу витрачав на тренуваннях на цей компонент. Наявність великої  кількості гравців високого класу і з хорошою культурою пасу дозволяла це робити. Це не тільки схематична гра. Тут треба бачити весь майданчик, добре виходити з-під пресингу. Якщо є таких п’ять гравців, то така гра добре дається. Для мене найкраще, коли гравець розуміє гру і приймає нестандартне рішення. Ми ще не на тому рівні.
 
– Чому дебютували за збірну аж в 27 років?
–  Ще з кінця 90-х років у мене була мрія потрапити у збірну. Вона має бути у кожного молодого гравця, що розвивається. Можливо, я тільки тоді вийшов на той рівень, що був потрібен збірній. Не треба забувати, що наші заслужені майстри спорту підняли рівень збірної і його на сьогоднішній день ще важко підтвердити. Як тільки «Енергія» стала командою під задачу «тільки чемпіонство», гравці стали кандидатами у збірну. Як тільки клуб став серйозним конкурентом за нагороди, почали уважніше дивитись за гравцями.
 
– Після ЧС 2008 року Геннадій Лисенчук публічно охарактеризував гру кожного гравця. У ній він і Вас критикував. Чи повинен тренер збірної публічно критикувати своїх гравців?
– Найголовніше, щоб незалежно від критики чи похвали гравець міг правильно все проаналізувати і рухатись вперед. По тих виступах на ЧС можу тільки підтвердити його слова. Надіялись на краще, але десь психологічний бар’єр був. До критики ставлюсь правильно і намагаюсь зрозуміти як покращувати результати.      

– Ви поїхали після травми і в кожному матчі показували все гіршу форму…
– Нам не сприяв календар. Чемпіонат проходив восени, коли в нас тільки стартують внутрішні змагання. Тому був дисбаланс функціональної та фізичної готовності гравців. Якби чемпіонат був поглибше в сезоні, то було б легше готуватись до такого короткого відрізку змагань.
 
– Ви реалізували себе в збірній?
– Самим часом, проведеним у збірній, я задоволений. Шкодую, що нам не підкорився чвертьфінал і ми не позмагались за медалі. Нагоди для цього були, і серії пенальті, і не забитий 10-метровий в Угорщині проти Азербайджану. Щастя також треба заслужити.
 
– Після 2012 року Вас вже не викликали в збірну. Тренери про це говорили з Вами?
– У кінці сезону11/12 я мав травму. Було прийнято рішення, що на початку наступного сезону я не поїду в Таїланд на ЧС, хоча мав їхати як капітан. Лисенчук дуже хотів щоб я поїхав, але був такий стан, що вирішили поберегти. Порахували всі за і проти та вирішили залишити,
щоб не погіршити ситуацію. Була ймовірність, що я можу вилетіти в першому ж матчі. Тому прийняли рішення не їхати. Потім сезон трохи не вдався. Той період напевно найтяжчий у плані гравця і з цього часу вже не викликався.  
 
– Заміна Лисенчука на Ривкіна себе виправдала?
– Якщо дивитись з точки зору нових тенденцій розвитку футзалу, то зміни, може й напрошувались. Щодо результатів, то збірна Ривкіна теж не пройшла стадію чвертьфіналу. Хоча грала в збалансований футзал, можливо не яскравий, але орієнтований на результат. Вибрана стратегія була правильна і зіграні товариські матчі перед чемпіонатом це показали. Аналізувати це повинні найвищі посадові особи. Лисенчук покинув всі посади. Збірна пішла своїм шляхом, але і Євген Ривкін потім зрозумів, що поєднувати з клубною роботою дуже важко. Особливо коли твій клуб бореться за найвищі місця. Тому його прихід був проміжним етапом.

– Яким тренером був Лисенчук?
–  Акцент був на досвідчених гравців і клубні зв’язки. Ніхто переучувати не буде. Він був більше тренер-мотиватор. Психологічно налаштовував так, що ти виходив на матч ніби найкращий гравець світу. Ніхто точно не скаже, що він говорив. Ніби одні й ті самі фрази щоразу. Але своєчасно сказані слова йшли від душі, так сприймались, що крила виростали.       
 
– За що зараз Ви відповідаєте у збірній?
– У нас працює цілий тренерський штаб.
Петрович обговорює всі рішення, які необхідно приймати. Відповідальність лежить на ньому, як і останнє рішення. У нас дуже добрий діалог особливо що стосується викликів, легіонерів, інформації про гравців.
 
– Між матчами Ви маєте завдання?
– Ми більше відштовхуємось від загального календаря на сезон. Дивимось коли є вікна і починаємо планувати спаринги, рівень суперників. Кого і на які матчі викликати. Коли можна перевірити гравців, що зарекомендували себе в чемпіонаті. По тактичним побудовам підбираємо гравців. Все залежить від загального календаря. Матчів стало більше, ніж раніше, але загалом ще не така кількість, де можна було б подивитись усіх кандидатів. Все залежить від того який суперник, скільки часу до офіційних матчів.   
 
– Рівно рік тому після Євро-2018 Ви сказали наступне: «Треба шукати гравців високого рівня. Коли буде більший вибір, тоді буде набагато легше». Зараз вибір більший?
– Їх повинна бути достатня кількість. Тих, хто вирішує, тих, хто «носить рояль», має бути тактична гнучкість (де додати в агресії, де у швидкості). Чим більше гравців з високим рівнем інтелекту, виконавською майстерністю, розумінням сучасного футзалу, а не просто грою на помилках і очікуванням свого шансу, тим краще.

Сучасні реалії показують, що чим більше ти будеш на м’ячі, більше контролювати його і домінувати, тим легше досягти успіху. Однією роботою на чужому, хорошою фізичною готовністю і грою воротаря далеко не заїдеш. Користуючись нагодою хочу сказати всім збірникам і потенційним кандидатам, щоб вони допрацьовували окремо над роботою з м’ячем, швидкістю прийняття рішень, які сильно відрізняються у збірній і у нашому чемпіонаті.  
 
– Як Ви ставитесь до натуралізації?
– Негативно. Але не до бразильців чи португальців, а до самої сутності натуралізації. Так через два, три чи чотири форуми і ми будемо грати чемпіонат Бразилії, а не чемпіонат Європи. В когось вони будуть сильніші, а в когось слабші. На клубному рівні запрошення сильних легіонерів – це правильно. У збірній важливо грати за прапор та герб. Ніколи не повірю, що бразилець стане українцем. Тут ще закладена фінансова сторона. Запрошують ті держави, що мають гроші.
 
Я добре ставлюся до легіонерів, якщо вони розвивають чемпіонат, дають імпульс для розвитку. З іншого боку мені їх шкода. Бо бразильських гравців так багато, що всі не зіграють на чемпіонаті світу, а їм теж хочеться.
 
– Ви часто казали, що не міняли Львів на інші команди, бо сім’я на першому місці…
– Ви маєте рацію. Моя дружина, Катерина, теж з Покровського. Після закінчення університету, вона переїхала до мене. Ми рік жили у цивільному шлюбі. Потім розписались. За всі ці роки Львів став таким близьким місцем, що 2014-16 роки, які ми були в Покровську, ніби дома, відчував не те що дискомфорт, але адаптовувався дуже важко. 2016 року повернувшись до Львова відчув, що це не тільки друга Батьківщина, а й місто для моєї сім’ї.
 
– Ви зустрічаєтесь з університету?
– Я вже вчився в університеті, а вона закінчувала школу. В квітні цього року буде 20-річчя нашого знайомства.  
 
– Вона у Вас смілива. Вирішила одразу після університету переїхати до хлопця в незнайоме місто…
– Вийшло так, що перші роки ми були поруч (Покровське і Дніпро розташовані поруч). Тоді тільки зароджувались почуття. Коли надійшла пропозиція від «Енергії», ми, говорячи про майбутнє, розуміли, що наші відносини пройдуть випробовування відстанню. Вирішили, а чому б і не випробувати. І батьки її це говорили. Найбільший термін, коли ми не бачили одне одного – три місяці. Я дуже задоволений, що ми це пройшли. Вона закінчила навчання і переїхала у Львів на постійне місце проживання. Час показав, що прийняли правильне рішення.
 
– Вона Ваша найбільша підтримка?
–  Вона, сестра і мама. Після невдалих матчів, прикрих поразок наступає пустота. Особливо коли вихідні дні даються. Тому в родині, сім’ї, їх легше пройти. Ти не закриваєшся в собі. Переживати всі негаразди завжди легше в колі сім’ї.

– У Вас дочка і син…
– Дочка Софія народилась 13 серпня 2008 року, якраз перед чемпіонатом світу. Я був, коли вона народилась, а наступного дня, після того, як її забрали, поїхав на підготовку до сезону і побачив наступного разу аж в листопаді. Якось так вийшло. Сину Івану 27 грудня виповнилось
шість років.
 
– У дітей є задатки до спорту?
– Софія у мій рід вдалася. Вона енергійна, аж зашкалює. Інколи жартую, що мала хлопцем народитись. Коли вона була маленька, то надягала мої кросівки, ганяла м’яча, з вулиці не забереш. Іван вдався в маму, більш домашній. Діти розвиваються, не хочу насильно їх спрямовувати. Треба буде поради чи підтримки, то дам. Дочка ходить в танцювальний гурток.
 
– Якщо захочуть займатись футзалом або іншим професійним спортом, то будете відмовляти?
–  Якщо побачу, що в перспективі щось може вдатись, то підтримаю. Займатись - це добре, але великий спорт не всім дається. Щоб не втрачали час, а навчались. Хочу, щоб на моєму прикладі розуміли, що треба займатись чимось одним. Між просто чимось займатись і професійним підходом є велика різниця. Якщо є прогрес і в майбутньому ти пов’яжеш життя із спортом, то чому б і ні.
 
– Ви вже львівська родина?
– Думаю, так. Близькі родичі в Покровському, нас там завжди чекають і жартома називають львів’янами. Коли приїжджаємо у відпустку, то кажуть, що «львів’яни приїхали». Відчуваю себе тут як вдома. І вже діти кажуть, коли поїдемо в Покровське, а не додому.    
 
– Квартиру вже маєте у Львові?
– Ні, знімаємо. Зараз очікуємо, коли добудується будинок. 2016 року вирішили, що досить жити на зйомних і треба щось своє.
 
– Чого 2014 року повернулись в Покровське?
– Були у місті справи по бізнесу. Також у мене було розчарування після цього сезону, травматизм, ситуація в країні, команді. Хотілось відволіктись. Я і так хотів роком раніше закінчити грати, але поспілкувавшись з керівниками команди вирішили ще рік пограти. Хотів до мами приїхати, щоб бабуся з онуками поняньчилась. Хотів перезавантажитись на тренерську роботу.
 
– Що у Вас за бізнес?
– Аграрний. Він ще підтримується, але я сконцентрований на тренерській роботі.
 
– То не дарма вчились в аграрному університеті?
– (сміється) Може й так. Гроші вкладались ще коли був гравцем.
 
–  Бізнес став прибутковим?
– На початках була дуже хороша тенденція. Все розширювалось, працювалось на перспективу. Але 2014 року з початком війни стало тяжкувати. Проте це діло вистояло і досі працює. Ним займається хресний моєї доньки. Попрацювавши в цій сфері, я все одно побачив, що ближче до футзалу, ніж до бізнесу.


Зліва направо – Сергій Вацяк, Віталій Брунько, Андрій Паршиков

– Назвіть п’ятірку найкращих партнерів під час кар’єри?
– Як нікого не образити (сміється)? Вдячний всім, з ким грав. Можливо з кимось більше досягав. Якщо в «Енергії», то це  Сергій Вацяк, Андрій Паршиков, Віталій Брунько. Ми найбільше часу в такому квартеті проводили на майданчику і здобули моє найбільше досягнення в перший період перебування у клубі. В «таймівські» часи, то ми як перейшли четвіркою, яку зробили ще в збірній, так і грали. Це Сергій Якунін, Денис Овсянніков, Олександр Кондратюк. Ми більше двох років грали, не міняючи партнерів. Багатьох можу виділити, з кимось більше часу провів на майданчику, з кимось менше. Якщо людина з хорошим розумінням футзалу, то спільну мову можна знайти дуже швидко. Потім в «Енергії» були Максим Павленко, Євген Рогачов, Дмитро Бондар, Олександр Бондар. З усіма було приємно грати.
 
– Ускладню задачу. Якщо б Ви були тренером і мали виставити стартову п’ятірку із колишніх партнерів…
–  Не хочу образити Євгена Іваняка і Владислава Лисенка, та беручи кількість зіграних матчів, виберу Володимира Кардаша. Останній захисник – Дмитро Бондар. Якщо легкий форвард, то Максим Павленко, якщо той, що чіпляється – Віталій Брунько. Півсередні – Олександр Кондратюк і Андрій Паршиков. 

– П’ять найсильніших суперників?
– Добре, що довелось з багатьма пограти. Так склалось статистично, що найважче мені було забити Дмитру Литвиненку. Стовп, тут без шансів, Сержао. Останній – Дмитро Камеко; півсередній – Вассура. За межами чемпіонату: воротар «ВІЗ-Сінари» Сергій Зуєв; захисник – Кіке; стовп – Бетао; півсередні – Фалкао, Рікардіньо.
 
– Найбільш пам’ятні гол, перемога і поразка?
– Можливо, перший гол у Вищій лізі. Ні, напевно не той. У ворота «Лупаренсе» – штрафний у матчі Кубка УЄФА (3:3 зіграли). Перемога? Якщо за грою, то «Тайм»«Шахтар» (8:0) після чемпіонату Європи. Вся злість вийшла на донеччан. Поразка – це 1:2 від «Урагану» в останньому матчі фінальної серії. Вона найприкріша. Ми втратили трофей. Ми двічі перемогли з «Таймом» і мали шанс взяти чемпіонство з об’єднаною командою. Розпач від тієї поразки був найбільший.

– Найкращий тренер, з яким працювали?
– Олександр Косенко. Я жалкую, що раніше з ним не зустрівся. Він найбільший приклад змін радянських постулатів на нове. Він розуміє нові реалії, доносить до гравців в чому суть футзалу. За час роботи під його керівництвом в клубі і збірній саме він найбільше дав мені в розумінні футзалу.
 
– Найбільш пам’ятні моменти в «Енергії»?
– У футболці - це перше чемпіонство, його не відбереш. Перемога 3:1 у шістці над ТВД. А в тренерстві – перший трофей, Кубок у Запоріжжі.
 
– Хто найбільш перспективні і найбільш прогресуючі гравці чемпіонату України?
– Олександр Педяш («ХІТ»), Микола Микитюк, Артем Фаренюк (обидва – «Ураган»), Віталій Радевич («Енергії»), Ігор Салтанов («Кардинал-Рівне»), Петро Шотурма («Продексім»).
 
– Шотурма?!
–  Він прогресує. Він нарешті зрозумів, що прогресувати не так страшно. Маю на увазі в лідерських якостях. Він перейшов у фазу гравця навколо якого можна будувати команду   
 
– Зараз дуже багато говорять про не припустимість виклику у збірну України гравців, які грають в Росії. Також суспільство не задоволене тим, що спортсмени їдуть туди на змагання чи виступають за місцеві клуби. У збірну України з футзалу викликали гравців, які грали в Росії: Євгена Іваняка («Діна»), Миколу Білоцерківця («Норільський нікель»), Володимира Разуванова («Прогрес», «Діна»). Як приймалось це рішення? І яке Ваше ставлення то цієї ситуації?
– Коли кажуть, що спорт поза політикою, то це нереально. Я б дуже хотів, щоб прийняли єдине правило і визнали на найвищому рівні, що коли спортсмен туди їде, то вибач - у збірній тебе не буде. Є більш відомі види спорту, є менш. Якби була чітка позиція у керівників нашого спорту, то не було б зайвих питань і коментарів.
 
Моя особиста позиція – я б не поїхав грати в Росію.
 
Те, що ми викликали гравців, то не через те, що хотіли збурити суспільство. Ми викликали, бо той чемпіонат, як не крути, сильніший. І гравці мали ключову роль у збірній.
 
8 дивних запитання до Валерія Легчанова:
 
– Часто порушуєте ПДР?
– Буває, але не часто. З кожним відвідуванням Європи порушую менше.
 
– Чи потрібно легалізувати медичну марихуану в Україні?
– Не потрібно, щоб не провокувати.
 
– Найкращі кав’ярні Львова?
– Одну точно можу назвати. Та, в якій сидимо («Мануфактура Кави» – прим. авт.). А так часу дуже мало, щоб відвідувати кав’ярні.
 
– Хто має стати президентом України?
– Як сказав один з кандидатів: «Порядна людина».
 
– Чи можна баскетбольним м’ячем грати у футзал?
– У футбол точно можна. Я в дитинстві будь-яким м’ячем грав. А в професійний футзал звичайно, що ні. Ти не будеш розвиватись.
 
– Чи має капітан бути першим по випивці, дівчатах і вечірках?
– Думаю, так. Але в цьому плані у всьому є межа. Якщо вже одружений, то ні.
 
– Чи повинен гравець читати книжки?
– Обов’язково. Якщо не книги, то хай грають в розвиваючі ігри в телефоні. Потрібно розвиватись, не потрібно бути тільки у футзалі.
 
– Чи будете писати свою автобіографію?
– Навряд. На сьогоднішній день я не стільки вніс у футзал, щоб писати свою автобіографію.

Розмовляв Станіслав Безушко

Похожие Новости

Комментарии:

Вы должны быть зарегистрированы чтобы оставлять комментарии. Авторизуйтесь под существующим аккаунтом или создайте новый.

Futsalua © 2018 Проект разработан командой Futsal Ukraine. Все права защищены.