БразилияМаноэл Тобиас: «Не сомневаюсь, что мое наследие победило во всех смыслах»РумынияФлорин Игнат: «Очень хорошо, что чемпион определится на площадке»КазахстанБекет Парух: «Провожу время с пользой: много читаю, привожу в порядок душу и тело»ДнепровскаяБудівництво Палацу спорту у Кам’янському дійшло до екваторуИспанияПауло Роберто: «Победа над Бразилией на турнире в Сингапуре в 1997 году разделила все на до и после»Экстра-лигаКирило Ципун: «І в риболовлі, і у футзалі треба хоч що-небудь спіймати»Италия«Аква&Сапоне»: Белларте уходит, Маммарелла остаетсяРоссияСими Сайотти продолжит защищать цвета МФК КПРФЮношеский футзалБогдан Шпирка: «В 16 років діти вже можуть самі вибрати куди їм краще в футбол чи в футзал»ИспанияБорха Диас: «Отмена сезона видится мне самым реальным вариантом»Бразилия100% матчей бразильской LNF в интернете и на ТВПольшаВ наступному сезоні в польській Екстракласі зіграють 18 команд ПольшаАнджей Шлапа: «Мы заслужили эту золотую медаль»Детский футзалВіктор Пархоменко: «Переконаний, що доки футзал не стане хоча б олімпійським видом спорту, ми не маємо права зосереджуватися тільки на ньому»БразилияРодриго: «Хочу завершить карьеру в сборной после чемпионата мира»РоссияАртем Ниязов: «Барселона»? Лучшего жребия не могло быть!»Экстра-лигаДмитро Сорокін: «У роботі з Хаві Родрігесом було чимало сюрпризів»ИспанияДавид Марин – новый главный тренер «Сарагосы»Экстра-лига«Продексім» – чемпіон України-2019/20ИспанияФутзал в Испании может получить профессиональный статус

Валерій Легчанов: «Поганий той солдат, який не хоче бути генералом»

Головний тренер львівської «Енергії» Валерій Легчанов – про завершення кар'єри гравця і початок тренерської роботи, чемпіонати сусідніх країн і фінанси в українському футзалі

Валерій Легчанов: «Епізоди вирішують особистості, а матчі і трофеї виграють команди»
Валерій Легчанов: «Ти або граєш, або тренуєш, інакше не буде розвитку»
Валерій Легчанов: «Матч з «Бенфікою» став для нас великим уроком»

У четвертій частині великого інтерв'ю головний тренер «Енергії» Валерій Легчанов розповідає про завершення кар'єри гравця і початок тренерської роботи, чемпіонати сусідніх країн і фінанси в українському футзалі

Як прийшли до рішення завершити кар’єру?
– Після чемпіонського сезону таки зробив операцію, бо довго тягнули з лікуванням травми.  Ми «вкочувались» в сезон, у нас був
Кубок УЄФА, чемпіонат світу, на який я не полетів. Вже розумів, що коліно не те, яке мало бути. Перший раз я робив операцію 2008 року. В травні зробив, а у вересні нічого не завадило поїхати на чемпіонат світу. 2012 року така сама ситуація і вже вийшло не так. У квітні операція, а у жовтні чемпіонат світу, який я пропустив. Не зміг вийти на попередній рівень здоров’я. Вже тоді закрались думки, що грати залишилось недовго. Я не раз говорив, що догравати і ходити по клубах не збираюсь. Може категорична позиція, але завжди хотів боротись за найвищі місця і бути лідером команди. Тоді, 2014 року, команда виступила гідно при тій ситуації, що була, здобула кубок і срібні нагороди. Для себе зробив той крок – вже досить. Пішов на мажорній ноті.  
 
 Не шкодували про завершення кар’єри гравця?
– Взагалі не шкодую. Тут треба було не просто відновитись чи зробити операцію за кордоном. Мене лякала не відсутність бажання, а відновлення і те, як ти будеш розуміти свій подальший розвиток. Моя філософія – розвиватись щодня. Тоді ще важкі часи наступили. Можливо, психологічно втомився. Ні в якому разі не жалкую.  А найпозитивнішим тоді було те, що мене запросили асистентом у збірну. Не було проміжку, коли можна втратити зв'язок з футзалом. Я не випав з обойми. З кожним викликом у збірну мені ставало все цікавіше і через два роки прийшов до думки стати головним тренером.

 «Енергія» не пропонувала Вам тренерську роботу після завершення кар’єри?
– Пропонували посаду головного тренера. Але я сказав, що у вас є готова кандидатура.
Максим Павленко тоді був помічником Косенка. Я не був готовий психологічно, це дуже відповідальна місія.
 
Перед збірною не думали спершу потренувати аматорів?
– Коли йшов у збірну, не говорилось про роль другого тренера. Я був як асистент в плані провідника між тренером і гравцями. Я з ними грав і більшість знав. Я допомагав Петровичу коли він прийшов на посаду в плані діалогу з командою, а потім з часом все переросло в більше.
 
 Євген Ривкін Вам теж пропонував посаду асистента…
– Це залишилось на рівні розмов. Я чув, що про це говорили, але не було конкретики: «Поїдеш на
чемпіонат Європи як асистент».
 
2012 року Ви стали найкращим гравцем чемпіонату…
– Приємно отримувати індивідуальні нагороди. Я той рік провів не повноцінно. Можливо моя присутність і зарядженість на перемогу та об’єднувальна функція більше вплинула. Я догравав з травмою іна уколах. Я на них не сильно звертаю увагу. Команда завжди на першому місці.
 
 Ви легенда «Енергії»?
– Це вирішувати не мені (усміхається). По ставленню вболівальників відчуваю, що доклав руку до досягнень команди. Приємно коли згадують моє ім’я, коли говорять про здобутки. Приємно здивувала футболка на прощальному матчі. Вона досі є в родині. А на деякі матчі дружина одягає.  
 
 Хто запросив стати наставником «Енергії». Які були умови?
– Пропозиція стала несподіванкою, команда тільки здобула чемпіонство. До мене зателефонував віце-президент і зробив пропозицію. Здивувався, бо команда-чемпіон з тренером не прощається. Я передзвонив до Максима Павленка і розказав про ситуацію. Попередив керівництво клубу, що вестиму переговори, тільки коли вони закриють питання з Павленком. При діючому тренерові за спиною говорити не хотілось. Коли стало зрозуміло, що Максим не продовжить співпрацю, то за 2-3 дні ми все обговорили і домовились.
 
Я розумів куди я йшов. Розумів, що команда з такими традиціями, що завдання будуть тільки максимальні. В кожному змаганні тільки перемога, а пріоритет віддається чемпіонату, бо це можливість потрапити в єврокубки.

 Не важко було налагодити контакт в команді, де з частиною гравців Ви колись «ходили на пиво»?
– На початках думаю кожному складно побудувати вертикаль розуміння і сприйняття. Нам не все вдавалось на початку. Але зараз задоволений співпрацею в тому числі з досвідченими гравцями із якими грав. Ми знайшли золоту середину і можу їм тільки подякувати.
Андрій Федюк був моїм першим помічником. Він людина роздягальні і професіонал з великої літери. Всі досвідчені гравці допомагали в розвитку молоді.
 
 Чи є тренерські курси для футзальних тренерів?
– Якщо не помиляюсь, 2016 року були запроваджені всі категорії і ліцензії. Я маю ліцензію «С», вона стартова. На «В» ще не здавав, чекаю, коли збереться кворум, бо на першу здачу не потрапив. Задоволений, що на це звернули увагу у футзалі. Всі тренери скажуть, що беруть найбільше із досвіду набутого гравцем. Але спілкування між тренерами поза майданчиком, спілкування під час ігрової кар’єри дуже корисне. Можу тільки подякувати тренерам з якими працював. Від кожного без виключення щось взяв. У когось більше, у когось менше, у когось ігрові, у когось психологічні нюанси роботи, від когось філософію. Тому робота з різними тренерами дуже допомогла.
 
 Хто з тренерів найбільше вплинув на формування Вас як гравця і як тренера?
– Задоволений, що мені вдалось попрацювати майже з усіма нашими топовими тренерами. Намагався брати все найкраще. Не з усіма одразу знаходив діалог. Але тепер розумію, що в багатьох речах я не знаходив золотої середини. Всі тренери були як сходинки: початкова фаза, більш досвідчені, більш грамотніші. З
Кобзарем почалась системна робота, з Гончаренком – щодо результату і підготовки до окремо взятого матчу та як розділяти побудову підготовки на довгострокову перспективу, як працювати по календарю і виводити на пік форми. Щодо філософії і підходу до справи, до розвитку, то Олександр Петрович Косенко є найкращим прикладом. Чим швидше ти знайдеш діалог з гравцем, зможеш показати бачення тренера і витягнути з нього найкраще та закрити мінуси  тим краще. Лисенчук – це сильний психолог, котрий показав, як знайти потрібні слова, мотивувати так, щоб люди «вмирали» за герб і прапор.
 
Щодо впливу як на гравця, то не здивую, якщо скажу, що перший, який був в ДЮСШ. Віктор Федорович
Уманський, який почав працювати над швидкістю думки, роботою з м’ячем. Всі наступні тренери тільки розвивали. Головне – правильний напрямок схопити у молоді роки. А коли потрапляєш у команду під задачу, потрібно правильно сприймати тактичні побудови, знаходити час для реалізації індивідуальних якостей.
 
 Конфлікти з тренерами були?
– Явних і довгострокових не було. Були непорозуміння, але вони не були такими щоб ми мали образу. Були непорозуміння щодо ігрових ситуацій. В плані відносин тренер-гравець я не конфліктна людина, і чим скоріше ти знаходиш компроміс
 тим краще буде команді.

В попередньому сезоні Ви стали найкращим тренером чемпіонату. Це стало сюрпризом?
– Сюрпризом тільки в тому плані, що тренер-чемпіон майже завжди отримує таку нагороду. Я подякував гравцям за цю відзнаку. Завдяки їх праці і розумінні ми опинились в кінці сезону на другому місці, хоча ніхто на нас не ставив. Мені приємно, що мою працю визнали. До звання найкращого гравця я працював набагато довше (сміється). Плюс те, що потрапив в клуб, де вже були традиції. Не потрібно було йти з низів.
 
 Після минулого чемпіонату Ви говорили про зацікавлення у ваших послугах іншими командами. Хто це був?
– Не хочу про це говорити. Я постійно говорю гравцям, що моя справа у Львові ще не завершена у плані побудови команди. Від нас постійно йдуть гравці, навіть в чемпіонати, які слабші за наш. Але потрібно знову будувати новий кістяк. Є ризик, що ми будемо щороку зіштовхуватись з тим, що хтось з досвідчених гравців буде покидати команду. Тому акцент на молоді і своїх виконавцях.
 
 Є бажання попрацювати за кордоном чи Косенка в збірній замінити?
– (сміється) Поганий той солдат, який не хоче бути генералом. Всьому свій час. На сьогоднішній день я пов’язую свою роботу з «Енергією». В українському футзалі я наразі в зоні комфорту, яка дозволяє розвиватись. Надіюсь, що не доведеться змінювати рідний для мене Львів. 

    

 Ви слідкуєте за іншими чемпіонатами і нашими легіонерами. Якщо порівнювати наш чемпіонат з польським, румунським, білоруським, російським, то де ми? Яка різниця між чемпіонатами?
– Найближчий до нас чемпіонат по рівню і розвитку – це білоруський. Це завдяки притоку легіонерів з України. Бразильський легіон достатньо високої якості почав заїжджати. Ми десь на одному щаблі. Чемпіонати Польщі і Румунії теж намагаються розвиватись. Нам звичайно треба рухатись вгору до іспанського, португальського чемпіонатів. Але треба більше стабільності і фінансових можливостей.
 
 Наскільки велика різниця в заробітних платах зараз і 10, 20 років тому?
– Зараз значно менше клубів, які можуть підтримувати високий рівень зарплат, як було раніше. Але все це залежить від економічної ситуації в країні. До піку ми дійшли у сезоні 2013/14 років. Тоді було 4-5 команд рівня теперішнього «Продексіма» за можливостями і підходами. Але справа не тільки в зарплатні, є багато інших питань. Перше з них - це як потрібно розвивати клуб, наявність свого залу або бази. Найближче був «Локомотив» у сезоні 2013/14.
 
 Яку найбільшу зарплату Ви отримували і платили в нашому футзалі?
– Я нікого не здивую, коли скажу, що найбільше платили легіонерам. Бразильцям в
«Шахтарі», «Єнакієвці», «Урагані». Коридор від 4 до 6 тисяч доларів на місяць. Але я не був у тих клубах і можу передавати тільки чутки. 

Максимальну зарплату, яку мав я – це 3 000 доларів у «Таймі». Преміальні теж були на достатньому рівні. Ми більше працювали за бонуси і виконання завдання, а це плюс-мінус 3-4 зарплати.
 
В 2013/14 роках і в «Енергії» отримував на достатньому рівні.
 
 Хто з українських гравців зараз найбільше по стилю гри подібний на Вас?
– Протягом кар’єри я грав на різних позиціях. Від нападника до останнього захисника. Був напівсереднім. Потрібно розвивати якісно гравців по позиціях, а не універсалів. Бо від цього буде більший результат. В нашому футзалі є достатньо якісних гравців по позиціях, як
«стовпів», так і останніх захисників. Я не був еталоном на якійсь окремій позиції. Можливо, під кінець кар’єри було більше лідерських якостей, в роздягальні, по тактичних побудовах.
 
Раніше грали 4х4 і хто більше заб’є. Зараз
грають по-іншому. Розвивають більше гравців по позиціях. Шукають де золота середина можливостей гравця і де він принесе найбільше користі.
 
 Ви одним з перших тренерів в Україні почали міняти не тільки четвірки, а й двійки чи одного гравця…
– Таку тактику вперше побачив у іспанців і бразильців. В Європі так багато клубів грають. Це робиться для тактичної гнучкості. Коли матч не йде за запланованим сценарієм і треба «пересмикнути». При хороших універсалах можна переходити на блочні заміни, чи залишити когось на півтори зміни або відпрацювати у чотири захисники, якщо треба більше грати на своїй половині. Це козирний туз у рукаві, якщо гравці розуміють вимоги. Можна збільшити темп випустивши на роботі з м’ячем швидкісних гравців. Чи пригальмувати і працювати більш вертикально за рахунок
«стовпів». Це буде тільки на користь команді. 
 
У заключній частині – про збірну, Геннадія Лисенчука, натуралізацію, найкращих партнерів і найсильніших суперників.

Розмовляв Станіслав Безушко

Похожие Новости

Комментарии:

Вы должны быть зарегистрированы чтобы оставлять комментарии. Авторизуйтесь под существующим аккаунтом или создайте новый.

Futsalua © 2018 Проект разработан командой Futsal Ukraine. Все права защищены.