Лига чемпионов УЕФАЛига чемпионов-2019/20. Элитный раунд. День 4. КПРФ выходит в Финал четырехИталияИталия-2019/20. 9 тур. LIVE!Ветераны«Відкритий Кубок Львова» серед ветеранів: розклад турніруЭстонияОлександр Сорокін став тренером-гравцем естонської «Смсрахи»Женский футзалСформовано пари попереднього етапу Кубка України серед жіночих командСборная УкраиныОлександр Косенко визначив склад збірної України на матчі проти ХорватіїЭкстра-лигаFAVBET Екстра-ліга 2019/20. Анонс 9 туруЭкстра-лигаМаксим Павленко і Сергій Задорожний – лауреати футбольного сезону 2018/19 на ФранківщиніЛига чемпионов УЕФАЛига чемпионов-2019/20. Элитный раунд. День 3. «Барса» – в Финале четырехЛига чемпионов УЕФА«Продексім» не зміг зачепитися за очки в матчі проти «Барселони»БеларусьОльга Мелконянц продовжить кар’єру в білоруському «Педуніверситеті»Футзал в миреУ Першому дивізіоні Данії успішно дебютувала команда, в якій грають лише українціЛига чемпионов УЕФАЛига чемпионов-2019/20. Элитный раунд. «Столица» – «Продэксим». ПослесловиеЛига чемпионов УЕФАУкраїнський «Продексім» розпочав елітний раунд ЛЧ з перемоги над білоруською «Сталіцею»Лига чемпионов УЕФАЛига чемпионов-2019/20. Элитный раунд. День 2. Три раза по 2:1Лига чемпионов УЕФАСерхио Лосано: «Мы фавориты в борьбе за путевку в Финал четырех»Юношеский футзалЮнацька Екстра-ліга (U-17) 2019/20. 2 тур. ДЮСШ «Волна» і Футзал-Дніпро» пройшли тур без втратЛига чемпионов УЕФАКакау: «Без Дугласа и с ним "Кайрат" выглядит по-другому, его отсутствие ощущается»КазахстанВ КФФ ответили на заявление президента «Кайрата» о выборе лучшего игрока сезонаЖенский футзалВища ліга (жінки) 2019/20. Заявки команд

Володимир Фелишин: «Гравці зразу не повірили, що «Енергія» буде грати у Вищій лізі»

Виконавчий директор львівської «Енергії» Володимир Фелишин – про свій прихід у футзал, створення команди і перші досягнення

Виконавчий директор ГС ФК «Енергія» Володимир Фелишин – один з небагатьох, хто в клубі з першого дня його створення. Він постійно був і є з командою, знає як вона формувалась й розвивалась.
 
У великому інтерв’ю для 
futsalua.org Володимир Фелишин розповів про свій прихід у футзал, створення команди, перші досягнення, найдорожчі трансфери та скандали, своє бачення формату чемпіонату, зміни тренерів та чи могла зникнути «Енергія».

У першій частині інтерв’ю читайте про те як і коли виникла «Енергія», хто шукав гравців, якими були їхні перші зарплати, за якими критеріями обирали тренера та чим займався Володимир Фелишин до приходу в клуб.   
 
Де ви починали займатися футболом?
– Займався в селі і в Ходорів їздив на секцію. Футболом почав займатися у «Трудових резервах»
 це спеціалізоване училище. Пішов туди після 8 класу. Тренером був Вадим Аркадійович Білоцерківський, який зараз в «Карпатах», і Орест Зиновійович Кучерепа. Три роки займався в училищі. Після училища виступав у футболі за команду «Цукровик» (Ходорів) і львівський «Локомотив», який грав у чемпіонаті міста Львова. Грав під нападником, мав не погану результативність.
 
Були пропозиції від команд вищих за класом?
– Так. Тоді була команда «Авангард» в Дрогобичі, але так склалося, що мене в армію забрали, обіцяли спорт роту, але не вийшло. Два роки відслужив в армії, оскільки була можливість, підтримував форму і грав у футбол на армійському рівні. Після армії вступив в Івано-Франківський технікум фізичної культури і далі виступав за «Цукровик». На чемпіонат області тоді була не погана команда, серед лідерів.
Ще була можливість піти в команду на автобусному заводі, яка виграла чемпіонат міста і заявилася в третю лігу всеукраїнського чемпіонату. Я починав створення тої третьої ліги, але так склались обставини, що мені запропонували йти дитячим тренером, бо в мене вже була освіта, в спортивну школу «Енергія». Створив на автобусному заводі другу команду «ЛАЗ-2», яка виступала в чемпіонаті Львова. Був там граючим тренером, і паралельно тренував дітей. І так роки чотири проіснувала ця команда.
 
Ви служити в армії від Оренбургу до Ашхабадської області?
– Так.
 
Це які роки служби в армії були?
– 1988-1990 роки.
 
Які війська?
– Протиповітряна оборона, стояли на кордоні разом з прикордонниками. Закінчив служити у званні старшина. Але я постійно займався з молодими солдатами. В Оренбурзі закінчив школу сержантів і мене відправили в Ашхабадську область. І там так було, що прийшли молоді і мені їх дали, щоб займався з ними, виховував і тд.
 
Ашхабад – це ж Туркменістан….
– Ми були за 8-10 кілометрів від кордону. Видно було долину і гори Ірану…
 
Тоді прикордонники воювали до 1991 року на кордоні з Афганістаном. Ви брали участь у бойових діях?
– Ні. Тривоги були часто, але без боїв. Не просто було в ті часи.
 
Ви ще в 1999-2003 році вчилися у Львівському інституті фізичної культури…
– Я заочно вступив в Інститут фізкультури, бо вже треба було мати вищу освіту, бо працював дитячим тренером. Мені директор школи запропонував вступати, щоб стати старшим тренером,. Зразу за співбесідою вступив на другий курс, тому що закінчив Івано-Франківський технікум фізичної культури.
 
 Коли почали займатись футзалом?
– На автобусному заводі були проблеми з фінансуванням (мається на увазі кінець 1990-х – прим. авт.). Ще в школі я працював і познайомився з тренером Іваном Степановичем Шемечком. Він тоді займався командою «Енергія», яка виступала в футбольному чемпіонаті Львова. Запропонував спробувати себе у футзалі. Пішов на тренування, з першого разу він сказав: «Все, ти підходиш».
 
В той час якраз переїхав до нас Олександр Миколайович Стефанків. Він родом з Франківська і приїхав до Львова працювати. Ми з ним створили футбольний клуб Енергія. Обидва мали досвід гри в міні-футбол, тому паралельно клуб крім великого футболу грав у міні. І далі, коли вже створили клуб, ми хотіли досягти більшого результату, в мене тоді були хороші відносини з командою «Національна гвардія України», я ще трошки за них грав. Ми зробили приставку «Енергія НГУ», тоді стали чемпіоном і володарем Кубка Львова. Рівень чемпіонату був дуже високий.


Енергія-2001

Тоді і «ТВД», і «Львівська пивоварня» створились, ми були. Рівень був непоганий, але там всі люди були з футболу. Літом граємо, а у жовтні-листопаді переключаємось на міні-футбол.

Відтоді я практично поєднував футбол і фузал. Ще були виступи в таких командах, як «Пустомити», «Перемишляни», «Енергетик» (Бурштин), де я зі Стефанківим грав в одній команді, бо чемпіонат міста грався посеред тижня, а по неділях можна було виступати у чемпіонаті області.
 
 Як з’явилась ініціатива створити футзальну команду під протекторатом Обленерго?
– 2001 року до нас звернувся Володимир Євгенович Матвіїшин, голова правління Обленерго, звернувся до Гордого, голови профкому, щоб ми поїхати на всеукраїнський турнір енергетиків в Запоріжжя. Сказали, що треба зібрати хорошу команду і Гордий звернувся до Шемечка й нас знав (Стефанківа та мене). Запропонував, щоб ми зібрали боєздатний колектив і поїхали на той чемпіонат серед «енергетиків».
 
Там було 8 команд, ми зайняли друге місце, хоча нам дали перше, тому що запорізьке обленерго представляла команда «ДСС», гравці професійні були, одні з лідерів чемпіонату України, постійно входили в трійку. Вони зробили підставу і ми у фіналі їм програли 0:1. Але вони самі віддали кубок і сказали, що це не справедливо, тому що були задіяні професійні гравці, які не мали грати.
Відтоді голова правління Володимир Матвіїшин, який на сьогодні є президентом клубу, та Олександр Вікторович Сагура (зараз голова Ради клубу ГС ФК «Енергія») запропонували створити професійний клуб, який би виступав в чемпіонаті України.
Ми створили клуб, почали в Першій лізі, я був гравцем і начальником команди. Після другого-третього туру зрозумів, що треба займатися чимось одним: або результат команди, або воно піде в нікуди. Вибрав одне, професійно займався роботою начальника команди.
 
Виходить так, що 2001 року створили «Енергію», але це не зовсім правда, бо «Енергію» ви вже створювали на базі клубу, який існував практично п’ять років.
– Це був футбольний клуб, а ми створили спортивний клуб під структурою Обленерго. Було запропоновано перейти Шемечку, Стефанківу, мені. Іван Степанович не міг роботу залишити, відмовився, але він з нами був ще два чи три роки, як віце-президент клубу, але потім так сталося, що він вже відійшов і залишилися я та Стефанків.


Енергія-2003/04

Але за ті п’ять років «Енергія» і у футзал грала, у вас навіть півсотні матчів є.
– Так, навіть з Романом Ковальчиком, Романом Зубом (екс-футболіст ФК «Карпати»), Стефанківим, в Нідерланди їздили на чемпіонат з міні-футболі, але грали на відкритих майданчиках. Навіть зайняли друге місце у складі команди «Україна», яку тренував Роман Мелех.
 
В ДЮСШ у вас теж був поділ: одна група займалася великим футболом, а одна – малим?
– Ні, ми літом грали у футбол, а зимою – міні-футбол, їздили на чемпіонат України. В Алушту їздили, в Київ, дуже багато ігор було. Вихованці, які в мене починали займатися: Назар Цимбаляк, Віталій Багряк, Лямін Хіреш, Назар Станкевич, Ігор Синенько, Андрій Далівський. Назар був у мене в спецкласі, зараз тренер воротарів «Енергії».
На обласному рівні себе дуже добре проявили. Цимбаляк і Багряк, які потім виступали в команді майстрів. Лямін Хіреш також виступав, але через травму не зміг себе реалізувати. Навіть в молодіжну збірну його залучали в той час. Вони тільки починали і ще не розуміли, що таке футзал, бо перейшли з футболу.
 
Звідки брали інформацію про футзал?
– Раніше відвідував усі матчі, переглядав, сам грав, трохи знав гравців, їздив на матчі, передивлявся, бо так дуже важко було. Зараз є Інтернет, все бачиш… Тоді, я пам’ятаю, ми починали Першу лігу і двічі програли Рівному. Дивлюсь, що Сергій Піддубний нам забив 6 м’ячів, приїжджаю в Рівне і кажу: «Хочеш в «Енергію»?», а він каже: «Я не проти». Кажу: «Ну то все, збирай речі і переїжджаєш в «Енергію»». Потім так само говорив з Андрієм Луцівим, з яким виступали в «Енергетику» (Бурштин). Його теж переманили до нас перейти, він пограв в «Карпатах», чернівецькій «Буковині», професійних командах Польші.
 
Паралельно з тим як була створена команда, ви одразу почали працювати в школі №31?
– Працював тренером з 1993 року при автобусному заводі, де вели групи, але все хотілося щось таке професійне. І директор школи  Роман Карманський, до якого я попав, каже: «Ти знаєш, було б добре, як колись в нас були волейболі спецгрупи, створити таку з футзалу» Я кажу: «Та добре, а на базі якої школи?». Бо ми на стадіоні «Динамо» займалися, я 9 років там тренером працював, думаю, що ближче, то найкраще. Він каже: «31 школа, я там директора знаю». Ну ми й приїхали, а там Роман Михайлович Цар, який до тепер працює, під’їхали з ним на зустріч, сказали, що є пропозиція створити спецклас дітей з інших шкіл, які вже були в мене набрані. Ми створили спецклас з дітей 1987 року народження. В мене ще були діти 1988 року, але передав їх Андрію Винницькому і Ярославу Качабульському. Мені в той час було запропоновано стати начальником команди. І я тоді ще півроку за сумісництвом тренером попрацював, але зрозумів, що треба одне, бо так неможливо. Постійно з командою виїзди по Україні і я вибрав перейти працювати професійно в «Енергію».
 
Чому «Енергія» заявилася одразу в Першу лігу?
– В Другій лізі і на Кубок України я й сам грав. І її, як правило, не було як такої, та й рівень не високий. А ми стали професійним клубом, всі футзалісти на зарплатах, професійне відношення, кожен день тренування і зрозуміло, що вже хотілося вище.
 
 Як приймалось рішення про заявку у Вищу лігу?
- Ми посіли друге місце в Першій лізі, і адміністрація дала за це путівки. Я повіз команду в Алушту, з дружинами, сім’ями. Стефанків за сімейними обставинами не поїхав. Десь на шостий чи на сьомий день він мені дзвонить і питає: «Що робиш? Нумо там не розслабляйся, нехай бігають, бо голова правління Володимир Матвіїшин, вирішив, що команда йде у Вищу лігу. Все, закінчилася халява». Збираю хлопців перед обідом, кажу, що йдемо у Вищу лігу, а вони зразу не повірили. Хотілося ще рік пограти, більше набрати гравців, досвіду.

 


Хто відповідав за формування першого складу, підбір тренерів?
– Практично гравцями займався я зі Стефанківим. Погоджували з Матвіїшином, все йому розказували і пояснювали. Але він сказав, що нам довіряє і нема питань. Переважно більше я давав пропозиції, ми узгоджували по гравцях, по тренерах.
 
Якими були зарплати у гравців?
– Від 200 до 400 доларів, але в гривневому еквіваленті. Всі гравці були офіційно працевлаштовані і ми платили податки.
 
Яким було забезпечення команди? Були проблеми?
– Орендою залу, м’ячами, формою, транспортом займався я, як начальник команди. Ясно, що за погодженням з керівництвом. Всі допомагали. На початку ще приходилось постійно купувати квитки, бо автобуса свого не мали. Потім його купили і стало простіше. Переважно їздили ним по Україні і за кордон. Була фінансова стабільність і могли собі багато дозволити, команда була на слуху.
 
Один з тренерів сказав, що в середині 2000-х приходилося на виїзд брати свої м’ячі, бо у суперників їх інколи не було.
– Так, тоді так було. Раніше м’ячі возили з собою. Якщо команда приїжджала поїздом, ніхто не зустрічав, самі винаймали транспорт. То зараз прийнято в регламенті, що команда має бути забезпечена м’ячами, навіть якщо команда приїжджає поїздом, то зустріти суперника на вокзалі, доставити в готель, на тренування, з тренування і так до поїзда назад.
 
Скільки людей, з тих, що тоді створювали команду, наразі залишися в клубі?
– Матвіїшин, Сагура і я. Всі решта прийшли трохи пізніше. З Качабульським ми разом грали у футбол. Він тоді працював на автобусному заводі, я його залучав пізніше у 2003 році. Можна Легчанова назвати, який теж прийшов 2003 року.
 
Створювали Сагура і Матвіїшин – це люди, які завжди хочуть більшого. Скільки вони за цей час вмішувалися в роботу?
– Жодного разу. Володимир Матвіїшин, якщо не був задоволений результатом, казав щось робити для їх покращення. Але він ніколи не казав, що треба міняти тренера чи гравців. Він міг сказати, що хтось не відповідає грошам, які ми йому платимо, але в роботу ніколи не вмішувався і не вмішується.
 
Першим тренером був Володимир Когут, він теж з футболу. За якими критеріями обирали саме його?
– Ми його взяли, бо він був тренером команди Національної гвардії, де я був гравцем. Ми зі Стефанківим його дуже добре знали. Він нам підійшов по духу. У футзалі він не працював, але тоді тренерів з цього виду спорту не було.
 
І ви, і Стефанків мали відношення до футзалу. Когут в своєму інтерв’ю сказав, що Стефанків його сформував, чи це занадто голосно сказано?
– Коли не було результату, то вирішили щось змінити і Стефанків був першим тренером, а Когут – другим, але тренувальним процесом займався Когут.
 
За цей весь час ви ніколи не думали, щоб стали тренером команди? Досвід вже був.
– Було, навіть не раз мені пропонували. Але потім на раді клубу Гордий сказав, що, можливо, не треба, нехай вже краще він займається адміністративною роботою. Тому конкретної пропозиції не було, тільки натяки.
 
Євген Москвін розказував, що в команді був хаос. Через це він покинув клуб і перейшов в «Тайм».  
– Ясно, що гравці мінялися, бо постійно ставилися задачі і якщо нема результату, то треба щось міняти. Фінанси нам дають і вимагають результат, а якщо б ми просто сиділи і нічого не робили, то нас би не зрозуміли, як керівництво клубу.
 
Вони Москвіна грошима переманили. Я ж знаю як то було, ті процеси: трошки більше дали, тоді Когут пішов в «Тайм», він його знав і переманив. Думаю, що по зарплаті більше не запропонував. Можливо, вони тоді давали підйомні і ними заманили, бо зарплати у нас були, ймовірно, навіть більші, ніж в «Таймі». Проте вони давали підйомні, якщо підписуєш контракт на два роки, тож могли зацікавити певною сумою, бо її одразу взяв і кудись вклав.
 
Далі буде...
 
Спілкувалися Станіслав Безушко та Христина Кобак

Похожие Новости

Комментарии:

Вы должны быть зарегистрированы чтобы оставлять комментарии. Авторизуйтесь под существующим аккаунтом или создайте новый.

Futsalua © 2018 Проект разработан командой Futsal Ukraine. Все права защищены.