– Останнім Вашим клубом у статусі гравця був могильовський "Форте", в якому згодом Ви й розпочали свою тренерську діяльність. Розкажіть, як виник варіант стати граючим тренером команди.
– 2014-го році я отримав запрошення від команди "Форте" Могильов, де два, навіть півтора, роки був гравцем. Потім в команді пішла зміна тренерів і мені запропонували стати граючим тренером. Тодішній наставник "Форте" Володимир Ігнатік був ще тренером збірної Білорусі, і коли він пішов зі своєї посади в клубі запропонував президенту Дмитру Валерійовичу Шевчуку мою кандидатуру. Пізніше Дмитро Валерійович в розмові зі мною розповів, що він сам хотів запропонувати мене на пост наставника, але Ігнатік його випередив і повідомив, що хотів би бачити мене замість нього. Якось так думки співпали і пам'ятаю, як 5-го січня 2016-го мені зателефонував президент і сказав: "Приймай команду вже в ролі тренера".

Коли стаєш тренером – це велика відповідальність і вже тоді почав в голові розкладати по полицях перші кроки, як організувати себе, процес, команду. Тобто, трішки був здивований, навіть приголомшений, але я не боюсь нових викликів від життя. Я багато зустрічав і приємних моментів в житті і неприємних. Думаю, завжди потрібно рухатись тільки вперед, тож прийняв той виклик і півроку пропрацював граючим тренером.

– Граючий тренер – в чому складнощі такого підходу?
– Цей підхід неправильний по відношенню до футзалу. Ти гравець – грай, тренер – тренуй. Тут треба розставити акценти. Якщо тобі, як тренеру, треба виправити гру, а ти тільки прийшов з майданчика на зміну і кілька хвилин не можеш два слова зв’язати. То все неправильно. Я відчував це як в грі, так і на розборах матчів, коли бачив, що допустив помилку і казав "Хлопці, вибачте, це моя помилка". Я не можу робити помилки на майданчику і потім вказувати на розборі гри, чому так сталося.

Тому потрібно розставити пріоритети – хто ти є. Дякую президенту за шанс зрозуміти, що граючий тренер – то не моє. Півроку в мене було на те, щоб зрозуміти, що граючий тренер це не для мене. Згодом, а саме влітку, ми поговорили з президентом і визначились, що я тренер і займаюсь лише тренерською діяльністю. Дмитро Валерійович вмів слухати і до кінця хотів зрозуміти футзал, тому ми пішли на такий крок і я дякую йому за довіру.

Мені самому було деякий час важко залишити себе "гравця". Перехідний період є в будь-якого футзаліста, який стає тренером і проходить стадію, коли потрібно придушити в собі всередині "гравця", забути титули, які здобував як гравець. Потрібно перемкнутись і здобувати в ролі тренера такі самі трофеї, які здобував як гравець. Це все треба забути. Футзал говорить сьогоднішнім днем, тим, що буде завтра, післязавтра. А те, що було колись, коли ти був гравцем, потрібно залишити як свої особисті історії для друзів (посміхається – ред.).
 

– Влітку 2016-го розпочався новий етап у Вашій кар'єрі – Ви перейшли на тренерську діяльність. Які перші кроки прийняли в роботі?
– На той час "Форте" не мав професіонального статусу, тож більшість гравців були місцевими і працювали на фірмі нашого президента. У нас було багато зустрічей з президентом і я пояснював йому, що потрібно визначатись – або вони будуть працювати, або гратимуть. Схожа ситуація як зі мною - я був гравцем і став тренером, так і їм треба визначитись. Я не можу вимагати від людини більшого, якщо вона працює по вісім годин і на тренування приходить втомленою. Над якими якостями на майданчику можна працювати у такому випадку?

Тож ми розпочали покроково будувати команду. Президент попросив визначити, кого я бачу в команді, хто зможе виконувати поставлені задачі, а хто й надалі буде працювати в нього на фірмі. З кожним гравцем я мав розмову, після чого і визначались. І так крок за кроком будували команду, не роблячи зразу кардинальних змін, як то кажуть, не "рубали під корінь". До нас в команду не кожен хотів прийти, адже немає професіонального статусу. Кожен футзаліст хоче виборювати медалі, зробити собі ім’я і заробити на життя, звісно.

– Яким оціните результати команди в першому сезоні під Вашим керівництвом?
– У першому колі мого дебютного сезону нам випав складний календар – до нас приїздили команди з верхів одразу, тож після першого кола ми здобули всього 12 очок. Після цього я сказав президенту, що якщо ми хочемо покращити своє становище і друге коло зіграти краще, то нам потрібно підсилюватись. Тож після першого кола до нас приїхала на перегляд зіграна четвірка російських виконавців. Насправді, переглядати там не було що, адже було помітно, що хлопці професіонали. Дехто пограв в "Газпром-Югрі", інші вихованці єкатеринбурзької «ВІЗ-Сінари», найсильнішої Академії в Росії, які не знають що таке велике поле і з першого дня навчання займаються футзалом. Інша четвірка – це були місцеві виконавці і зі свого боку я намагався дати однакову кількість часу обом ланкам, щоб не залишати їх без ігрової практики.

Спочатку у нас був цікавий випадок, пов'язаний з цією четвіркою. Як відомо, Суперліга грає 50 хвилин чистого часу, на відміну від інших чемпіонатів, тож хлопці там мають солідний фізичний багаж і коли я робив заміну четвірки, вони відповідали: "Куди? Ми ж лише вийшли" (посміхається – ред.). Тобто, вони з легкістю могли відіграти 3-3,5 хвилини без замін, тоді як місцевим виконавцям двох хвилин вистачало сповна.

Наші результати пішли угору, але нам зовсім трохи не вистачило, щоб виконати завдання на сезон і пробитись до плей-офф. Якщо бути точним, то не вистачило нам всього шість очок. Склалось так, що перше коло провалили, а в другому наздогнали упущене, але не вистачило. Втім, ми отримали досвід і погляд на те, що робити далі.

– Напередодні сезону 2017/2018 "Форте" добряче попрацював на трансферному ринку. Перед командою були поставлені завдання поборотись за медалі?
– З наступного сезону ми почали залучати білоруських та українських виконавців, Зокрема, це Дмитро Іванов, один з лідерів "Лідсельмашу", чемпіон Білорусі, володар Кубку країни. Також долучився ексураганівець Максим Аветисян, якому, щоправда, через травми не вдалось показати свої найкращі якості. Також кваліфікованих білоруських виконавців – взяли голкіпера і ще трьох гравців.

Звісно, президент хотів медалі. Але я казав, що команди з нами рахуються, налаштовуються на ігри з нами і не їдуть за трьома очками, як це було раніше. Окрім того, тоді вже тоді майже всі команди залучали до своїх лав легіонерів.Ми зробили дуже хороший крок і залишили як місцевих гравців, додали хороших білоруських гравців плюс легіонери. І таким чином побудували боєздатний колектив, який бився, хотіли вибороти медалі. За підсумком першого кола ми йшли на другій сходинці, та потім пошкодження і штрафні санкції дещо зупинили наш хід. Ситуація складалась так, що будучи на третьому місці, ти програвав одну гру і вже опускався на п’яте місце. В підсумку, так на п’ятому і закінчили. У плей-офф ми потрапили на команду "Вітен" і фактично догравали всімох через пошкодження і попередження постійно випадали гравці. Першу гру плей-оф в гостях ми виграли, згодом вдома, на жаль, програли. А в третьому вирішальному поєдинку сильнішим виявився "Вітен", який і пройшов далі.

Команда постійно була в десятці і я думаю, що з 10-ої позиції застрибнути на 5-те – це вже прогрес. Але я, як тренер, не можу бути задоволений цьому. Це крок вгору, але хотілось би вище. Якби команду не розвалили, то наступний сезон ми б обов’язково були в медалях. Ще в березні президент мені сказав, що після завершення сезону команди не буде і влітку цей проєкт закрили. Вже потім, коли всі роз’їхались по домівках, він все ж зберіг команду і грав молоддю, місцевими гравцями як було раніше, а команда Академії виступала в чемпіонаті міста. На жаль, через рік закрили все – і команду, і Академію.
 

– Як оціните сьогоднішній рівень чемпіонату Білорусі?
– Чемпіонат Білорусі став "міцним горішком" – коли в Україні почались політичні проблеми і багато кваліфікованих виконавці поїхали у різні країни. Хто в Польщу, хто в Росію, хто в Білорусь. Пам’ятаю, одна разу підрахував, що 27 українців (!) грали в чемпіонаті Білорусі. Тому деградувати чемпіонат в такому випадку не міг. Укомплектувались такі команди як "Сталіца", "Вітен", "Лідсельмаш" та інші. Фактично, команди з верхів таблиці укомплектовувались легіонерами і в кожній команді було три-чотири гравці з-за кордону. Завдяки цьому рівень змагань дуже зріс. При цьому є суттєва різниця в турнірній таблиці. Так, є 6-7 команд, які мають професіональний статус, а решта - це команди, які працюють і грають одночасно. Це не нове явище, таке є і в чемпіонаті Польщі. Думаю, в нас також є. До прикладу, "ЦКК" Світлогорськ, де всі після роботи тренуються, крім, можливо, молоді. Тобто, є так, коли хтось на фабриці працює, хтось на заводі.

– Якщо порівнювати чемпіонати України та Білорусі, що можете сказати?
– Я б не став їх порівнювати, адже як у нас, так і в них по рівню є дуже хороші команди. У нас "Продексім", "ХІТ", "Ураган", "Енергія", яка зробила ставку на молодь, "ІнБев" підтягнувся. В Білорусі натомість є "БЧ", "ВРЗ", "Сталіца", "Вітен" – це чотири боєздатні команди хорошого рівня. "Сталіца" дивиться в бік лише високих місць, так само свої завдання в "Урагану" та "Продексіму", тож порівняти їх не варто. Комплектація в команд дуже хороша. Якщо ж говорити про бразильців, то у нас залишився один Роніньо, а там так само "самотній" Бето в "Сталіці". Я вболівав і буду вболівати за "Ураган", хоч і в "Сталіці" є українські вихованці, а мій друг Сергій Соколов працює там тренером воротарів.

– Якщо ми торкнулись теми двох чемпіонатів, чи переглядали матч білоруського та українського чемпіонів в Лізі чемпіонів УЄФА?
– Скажімо так, в цьому сезоні в "Сталіці" йде перебудова команди, адже прийшов новий тренер. З новими ідеями, новими кваліфікованими гравцями. Це й втілилось в те, що в команди було кілька нестабільних ігор в чемпіонаті. Згодом знову змінила наставника, який також збирав гравців під себе, зі своїм баченням. І ця лихоманка в команді триває досі, попри те, що виконавці та хорошого рівня.

Щодо "Продексіму", то він показав, що є чемпіоном України. Та гра завершилась перемогою херсонців 2:1. До елітного раунду "Продексім", не буду кривити душею, підійшов на високому рівні. Рівно пройшов як чемпіонат, так і підійшов до Ліги чемпіонів. Показали наш український характер у матчі проти "Барселони" і не зламалися, довели, що ми теж вміємо грати. І дійсно продемонстрували хорошу гру і в перемозі іспанців спрацював клас конкретних гравців. А як команда "Продексім" мені сподобався. Хоч на сьогоднішній день "Продексім" – це прямий конкурент "Урагану" в турнірній таблиці, але коли клуб з України грає в Лізі чемпіонів, то його треба підтримувати. Я сам вболіваю за "Шахтар", але коли "Динамо" грає в Лізі чемпіонів, то я теж підтримую їх. Я радів, що українська команда добре показала себе на міжнародній арені і підтягнула рейтинг нашої країни, а "Продексім" довів, що він був сильнішим на той момент за "Сталіцу".

– Зараз триває фінальна серія чемпіонату Білорусі. За кого вболіваєте у Фіналі?
– У фінал слабкі команди не потрапляють. Вболівати складно за якусь з команд, бо в обох грають українські виконавці. Нехай переможе сильніший.

– Виліт "Сталіци" в півфіналі став несподіванкою для Вас особисто?
– Я все ж таки думав, що Сталіца на прикинці сезону буде показувати стабільну гру, але зміна тренера по ходу сезона і травми провідних гравців вплинули на результат. Втім, вітаю Сергія Соколова з першим білоруським трофеєм!!

Далі буде...

Джерело – Розмовляв Андрій МОКЛЯК, SPORT.IF.UA