Лига чемпионов УЕФАЛига чемпионов. Элитный раунд. День 2. LIVE!Лига чемпионов УЕФАЛига чемпионов. Элитный раунд. День 1. «Кайрат» начинает с победыВинницаФутбольний Тиждень 322 від 13.11.2018Экстра-лигаКирилл Ципун: «Может, мы как раз берегли наши голы на нужные игры?»Экстра-лига«Екстра-футзал»-18/19: випуск № 8Экстра-лигаКоманди-легенди. «Шахтар»-2005/2006Лига чемпионов УЕФАЛига чемпионов. Группа D. Самая «украинская» группа Элитного раундаБразилияКар'єра Фалкао в семи миттєвостяхБеларусьБеларусь. 9 тур. Схватка в Лиде и 100 украинских головЖенский футзалВища ліга (жінки). Підсумки поєдинків третього та перенесного матчу другого туруВетераныКубок України серед ветеранів 45+ та 55+: переможці – «Ніколь-Технологія» і «STAVNI»ПольшаПольша. Экстракласа. 7 тур. Первый выигрыш «Пяста», первый гол Горбатого и трудная победа чемпионаИспанияИспания-2018/19. Лучшие голы, комбинации и сейвы 9-го тураКубок УкраиныКубок України: повернення кременчуцького бомбардираКубок УкраиныКубок України: результати матчів першого попереднього раундуСумыУ Сумах розіграли «Кубок Белла, Попова та Розінга»Россия. Суперлига. 7-й тур. LIVE!Экстра-лигаЭкстра-лига-2018/19. 7 тур. 3:2 в пользу гостейПервая лига Роман Зеленский: «"Днепр-Черкассы" против нас играл в грубый и провокационный футзал»Италия19.00. Италия. Серия А. 7-й тур. Маритиме Аугуста – Каме Доссон. LIVE!

Дмитро Іванов: «Після матчу з "Шахтарем" зателефонував Геннадій Лисенчук і перепитав чи ми дійсно перемогли»

Перша частина інтерв'ю з Дмитром Івановим

 

Нашим новим гостем для докладної розмови став один із найвідоміших вихованців київської футзальної школи - одиг з братів Іванових - Дмитро. У першій частині інтерв'ю універсал розповів про зміну футбол на футзал, роль Леоніда Матькова у своїй кар'єрі, пляжний футбол, перемогу над «Шахтарем» і пригоди в Росії.

Досьє
Дмитро Іванов народився 15 грудня 1985 року у Боярці, Київська область.

Вихованець: ЦСКА Київ (1999-2000)

2001-2007 Київ-Уніспорт ЧУ 118/69 (ВЛ 55/38, ПЛ 49/29, ДЛ 14/2), КУ 8/6
2006 оренда Плесо пляжний футбол ЧУ 3/1
2007-2009 Митищі (Росія) ЧР 73/25
2009-2011 Енергія (Львів) ЧУ 39/13, КУ 7/4
2011 оренда Локомотив (Харків) ЧУ 8/1
2011-2012 Нова Генерація (Росія) ЧР 17/1, КР 4/4
2012-2013 ЛТК ЧУ 27/9, КУ 4/1
2013-2017 Лідсельмаш (Білорусь) ЧБ 147/116, КБ 20/16, СК 2/1 КУЄФА 9/6
2017-2018 Форте (Білорусь) ЧБ 29/19, КБ 1/1
2018-… Вітен (Білорусь)

Виступав за молодіжну (2005-2006) і національну збірні України (2006-2011, 15 голів). Учасник чемпіонатів Європи 2007 і 2010, чемпіонату світу 2008.

Чемпіон Білорусі (2): 2014/15, 2015/16
Срібний призер чемпіонату України з пляжного футболу: 2006
Бронзовий призер чемпіонату України (2): 2009/10, 2010/11
Бронзовий призер чемпіонату Білорусі: 2016/17
Фіналіст Кубка України: 2012/13
Фіналіст Кубка Білорусі (2): 2015/16, 2016/17
Володар Суперкубка Білорусі (2): 2015, 2016 
Володар Кубка Львівщини: 2012
Чемпіон України серед юнаків 1985-86 р.н.: 2002
Срібний призер чемпіонату України серед юнаків 1985-86 р.н.: 2000
Майстер спорту України
Найкращий бомбардир чемпіонату Білорусі: 2014/15 (39 голів)
Найкращий бомбардир «Лідсельмаша» за всі часи (139 голів)
Найкращий бомбардир «Лідсельмаша» у вищій лізі чемпіонату Білорусі (116 голів)
Найкращий бомбардир «Лідсельмаша» у Кубку Білорусі (16 голів)
Найкращий бомбардир «Лідсельмаша» у Кубку УЄФА (6 голів)
Найкращий бомбардир чемпіонату України серед юнаків 1985-86 р.н.: 2002 (15 голів)
Найкращий бомбардир юнацького турніру Кубок ЗАЕС-2001 (11 голів)
Потрапив у першу п’ятірку найкращих гравців чемпіонату України серед юнаків 1985-86 р.н.: 2000


«Ці малі створені для футзалу»

 Як хлопчик з Боярки потрапив у столицю?
 Місцем народження в паспорті у мене написана Боярка, бо саме там розташований обласний пологовий будинок Києво–Святошинського району. А так все дитинство я прожив у місті Вишневе. Мій батько колишній футболіст і у нього залишилися знайомства з футболу. Він звернувся до одного зі знайомих і той порадив саме цю школу. Пам'ятаю, ми сиділи на уроці в 5 класі, батько прийшов посеред уроку і забрав нас на тренування  так все і почалося. Тим паче, що ця школа була розташована відносно недалеко від нас  3 зупинки електрички і ми на місці.

 Яким чином Ви з футбольної школи ЦСКА потрапили у футзальний клуб «Кий»?
 Взимку ми тренувалися в залі і на одному з тренувань нам запропонували зіграти контрольну гру. Ми приїхали в школу №67, що в Солом'янському районі. Після стартових 10 хвилин гри, коли ми з братом забили по парочці голів, до нас підійшов тренер команди-суперниці це був Леонід Йосипович Матьков, а йому тоді допомагав Денис Сергійович Філоненко. Він відвів мене з братом на розмову і запропонував нам зіграти в чемпіонаті України з футзалу. Пам'ятаю його перші слова: «Ці малі створені для футзалу.» Ми тиждень думали і погодилися.

 Чи не хотілося Вам все кинути, зважаючи на те, що доводилося постійно кататися туди-сюди? Чи мрія була сильніше за все?
 Період, коли ми поєднували футбол і футзал був дуже важкий фізично і психологічно. Перше тренування у нас було о 16-й, а друге о 19-й годині. Добре, що місця тренувань були поруч. Тоді нас виручали трамвай і електричка, оскільки це був доволі швидкий транспорт, і заторів на його шляху практично не було. Звичайно, іноді хотілося погуляти з друзями, адже особисте життя ніхто не відміняв, але доводилося якимись моментами жертвувати заради футболу.

 Те, що Ви пройшли і футбольну, і футзальну школу, дало якусь перевагу?
 Те, що я пройшов школу футболу і футзалу, звичайно, для загального розвитку є позитивним моментом, але щоб грати професійно, потрібно вибирати.

 Ви себе чудово проявляли в юнацькому футзалі і постійно вигравали як командні, так й індивідуальні нагороди. Чи не намагалися якісь інші команди переманити до себе?
 На першому ж чемпіонаті України 1985-1986 р.н. команда «Кий-Політех», за яку ми грали, виграла срібні медалі. Програли ми тоді команді з Харкова, де грали Овсянніков, Якунін і компанія. Для «Кий-Політеха» це був хороший результат, тим більше, що ми потренувалися разом з командою менше місяця. Ми швидко знайшли порозуміння з хлопцями, а це були Дмитро Шувалов і Віктор Пантелейчук  хороша у нас тоді була четвірка. 2002 року ми виграли чемпіонат України 1985-1986 р.н. цією ж четвіркою. Тоді я отримав приз найкращому бомбардиру чемпіонату. Напевно, після цього і почали говорити про нас усіх, тоді ж і почали переманювати хлопців в різні команди. Після першого чемпіонату України ми ще пару місяців тренувалися на два фронти. Звичайно, важко було поєднувати, але Леонід Матьков все-таки остаточно нас переконав і ми обрали футзал.

Ми почали їздити на різні турніри і досить успішно. Пам'ятаю наш перший турнір в Санкт Петербурзі 2005 року, де ми зайняли друге місце. Змагання проходили на найвищому рівні, команди були сильні, це був мій перший досвід міжнародних зустрічей на такому рівні. 


 Дебютували Ви граючи у Другій лізі в другому колі сезону 2000/01. Що вона тоді з себе представляла?
 В той час ми переважно сиділи на лаві запасних, бо були наймолодшими і нам не особливо довіряли. Грали хлопці постарше, нас випускали на 1-2 хвилини, і то коли перевага була великою. Якщо чесно, не сильно пам’ятаю той період.

 Що ж було далі?
 Почалося так би мовити доросле життя і дорослий футзал. Починали ми у Першій лізі чемпіонату України і студентських чемпіонатах України. 2006 року відбулася наша друга поїздка на Санкт-Петербурзьку осінь. Через пару днів ми вирушили на ще один турнір  Кубок Губернатора у Щолково (Московська обл.), це був експериментальний склад збірної України. Схоже, що там нас і помітили, бо по приїзді додому в Київ Андрій Голякевич сказав нам, що найімовірніше ми поїдемо грати в Росію, але не сказав куди.

«Київ-Уніспорт» в тому ж 2006 році виступав у Вищій лізі, а у мене непогано виходило забивати і після першого кола я був найкращим бомбардиром чемпіонату. Тоді й почали дзвонити інші команди з приводу переходу, але у мене був діючий контракт з клубом і всі питання вирішував Андрій Антонович. Після закінчення того сезону найкращим бомбардиром я не став, але в чільну дев’ятку потрапив. Наша команда завершила сезон на останньому місці, а ми закінчували 4-й курс університету і потрібно було собі вибрати майбутню команду.


 Розкажіть про легендарний матч 28 січня 2007 року, коли «Київ-Уніспорт» на виїзді обіграв «Шахтар» 1:0.
 Цей дійсно легендарний матч запам'ятається, мабуть, на все життя. Це був наш другий сезон у Вищій лізі чемпіонату України, а тренував команду Андрій Голякевич, якому я дуже вдячний. До цього тільки по телевізору дивився ігри «Шахтаря». Ну а те, хто там грав, всі прекрасно знають. Ми забили гол у контратаці і відбивалися усі 40 хвилин. Напевно, Бог тоді був на нашому боці. Відразу після гри мені подзвонив Геннадій Анатолійович Лисенчук і запитав, чи правда, що ми виграли, тому що ніхто у це не вірив!

 Як Ви здобули досвід гри у пляжний футбол за «Плесо» 2006 року?
 Свої збори ми проходили і на пляжі Гідропарку. Ми заявилися командою на чемпіонат міста і це був один з етапів тренувальних зборів. Наскільки я пам’ятаю, це було 2005 року. Найімовірніше, що мене помітив Микола Степанович Щепець  родоначальник розвитку пляжного футболу в Києві. Наступного року він мене покликав пограти за команду «Плесо», або ж начебто «орендував» на короткий проміжок часу. У мене був контракт з «Київ-Уніспорт» і тому я відіграв лише відбірковий етап у Києві. Після цього хлопці поїхали на фінальну частину чемпіонату України, де зайняли друге місце. Мені було дуже приємно, коли мені передали срібну медаль чемпіонату України з пляжного футболу, хоч я й не грав у фінальній частині, бо почався інший етап підготовки моєї команди. Я досі намагаюся не втратити шансу пограти на пляжі, бо мені дуже подобається цей вид спорту.

 В «Київ-Уніспорті» фінансові умови були не дуже хорошими, але Ви пробули в клубі цілих 6 сезонів. Чому Ви стільки часу провели у столичному клубі? Невже не було гідних пропозицій?
 Коли прийшов час визначатися з вступом в інститут, було два варіанти: КПІ або НУФВСУ. Ми вибрали другий, так само вчинив і Віктор Пантелейчук, а Дмитро Шувалов обрав КПІ  тоді наша четвірка і розпалась. Андрій Антонович Голякевич переконав нас, що ми робимо правильний вибір, але були умови, що на час навчання ми підписуємо контракт з клубом «Київ-Уніспорт». Власне кажучи, так само було і в «Метрополітені»  команда при університеті. А так ми з братом могли перейти до «Енергії» (Львів), «Шахтаря» (Донецьк), «Політеха» (Санкт-Петербург) і «Митищ» (Московська обл.).

 

«Вилітали на виїзд у четвер, а прилітали в неділю»

 Як виник варіант з «Митищами»?
 Однозначно варіанти з російськими клубами були для нас пріоритетними, оскільки хотілося пограти в одному з найсильніших чемпіонатів. Першим нас запросив пітерський «Політех», а через пару днів підмосковні «Митищі» теж запропонували нам пройти перегляд. Квитки вже були куплені в Санкт Петербург, але довелося докуповувати ще і в Москву, бо хотілося спробувати свої сили в обох клубах.

Санкт-Петербург, звичайно, дуже гарне місто і я б порадив кожній людині побувати в ньому, якщо є така фінансова можливість. Я з братом приїхав туди, коли чемпіонат тільки закінчився і після пари тренувань нас викликав генеральний директор «Політеха» Кирило Мірзоян, і запропонував на контракт на два роки, але я сказав що ми ще в «Митищі» поїдемо на перегляд, Він нас, звісно, всіляко відмовляв туди їхати, але це було б не чесно по відношенню до «Митищ», адже ми їм пообіцяли.
У «Митищах» ми провели п'ять
 днів і нам запропонували контракт на три роки. У цього клубу була більш розвинена інфраструктура і кращі умови як в тренувальному, так і у фінансовому плані. Ми підписали контракти і через місяць приїхали на збори в Митищі.

 Як проходила адаптація в новому середовищі?
 Звичайно, російська Суперліга  це дуже серйозний рівень. Там проходили спарені тури, де можна було першу гру зіграти невдало, але в другій реабілітуватися. На перший рік у «Митищах» я став найкращим бомбардиром команди. Брат в середині сезону, на жаль, отримав серйозну травму, а після тривалого відновлення так і не зміг закріпитися в основному складі. Вадим відіграв рік і його віддали в оренду. В Росії я налітався на все життя. Всі знають, що вона величезна. Найближчим виїздом крім Москви був Пітер, а найдальшим, напевно, Красноярськ. Ми вилітали на виїзд у четвер, а прилітали в неділю. Графік був дуже важким, але до такого ритму звикаєш.


 Після спільної кар’єри з братом, в «Митищах» ваші майбутні шляхи розійшлися і в подальшому Ви з ним уже не перетиналися в одній команді. Які емоції тоді переживали? Наскільки легше чи складніше грати разом з братом в одній команді?
 Морально було важко, звичайно, оскільки Артем Ковальов теж пішов і з українців я залишився один в команді. З братом, звісно, було комфортно грати, бо ми розуміли один одного з напівпогляду, але рано чи пізно наші шляхи повинні були розійтися.

 У першому сезоні Ви стали найкращим бомбардиром «Митищ», але другий Ви провели менш успішно і вас виставили на трансфер. Що пішло не так?
 Перед тим сезоном команда суттєво підсилилася, взяли кваліфікованих хороших гравців, але можу сказати, що конкуренцію я витримав. Початок першого кола минув не дуже добре, бо ніяк не міг забити м’яч, але все пішло після мого приїзду з чемпіонату світу в Бразилії. Я став забивати і не мало, але наздогнати найкращого бомбардира команди було важко. Після Мундіалю я попросив трохи покращити фінансові умови, бо набрав хорошу форму і забивав майже в кожному матчі. Я хоч і був легіонером, але зарплата у мене була одна з найменших. Умови контракту мені ніхто не покращив і сказали, що якщо буду мудрувати, виставлять на трансфер. Я й сказав: «Виставляйте». Це був кінець чемпіонату і, власне кажучи, я не переживав з приводу працевлаштування. Пропозиції були, тим більше, мене завжди тягнуло додому в Україну. За будь-якої паузи ми з дружиною завжди приїжджали в Україну.

Продовження - 
Дмитро Іванов: «У Кубку УЄФА в "Лідсельмаш" не вірив ніхто, крім нас самих»

Андрій Гулій, futsalua.org

Похожие Новости

Комментарии:

Вы должны быть зарегистрированы чтобы оставлять комментарии. Авторизуйтесь под существующим аккаунтом или создайте новый.

Futsalua © 2018 Проект разработан командой Futsal Ukraine. Все права защищены.