Тарас Кузь – про свою кар'єру, «Енергію», збірну України і Євро-2018

Тарас Кузь – незмінний бомбардир львівського футзального клубу «Енергія». У складі «енергетиків» Тарас двічі вигравав золоті нагороди найвищого дивізіону чемпіонатів України та ставав володарем Кубку України з футзалу. Зараз продовжує «розписуватись» у воротах суперників «Енергії», виховує донечку Вікторію та не відкидає можливості свого виклику до національної команди. Про свою багату на голи та цікаву кар’єру, стан справ в «Енергії», перспективи збірної України на Чемпіонаті Європи та багато іншого Тарас Кузь охоче розповів в інтерв’ю нашому сайту.
 
– Тарасе, ким мріяли стати в дитинстві?
– Ну точно не футзалістом (Сміється). Мабуть, все-таки футболістом мріяв бути. В мене батько дуже любив футбол. Ми часто дивились матчі, ходили на стадіон, двоюрідний брат займався футболом, тому в мене такий потяг до цього спорту і виник. Звичайно ж, мріяв у «Карпатах» пограти, як, мабуть, не один львів’янин.

– Коли почали уже серйозно займатись футболом?
– В третьому класі я вже ходив до підготовчої групи у «Карпати», згодом перейшов у спецклас. З п’ятого класу вже навчався в СДЮШОР «Карпати». На той момент, у мене старший двоюрідний вже навчався в тій школі, тому я так вирішив разом з ним тренуватись. Можна сказати, саме завдяки йому в «Карпати» я і потрапив.
 
– Як взагалі виникнув варіант продовжити свою спортивну кар’єру у футзалі?
– Мабуть, як і більшість наших футзалістів, мав надію з футболом, але там не склалося. З дев’ятого класу мав контракт з «Карпатами», але після закінчення школи не потрапив до складу «зелено-білих». Грав потім на першість Львівщини за команду з Пустомитів та Судової Вишні. На той час ще якась надія жевріла пов’язати свою кар’єру з футболом. Згодом зрозумів, що нічого серйозного з того не вийде і з’явився варіант з футзалом. Мене покликали до «Енергії», яка вже грала у Вищій лізі.
 
– За яких умов взагалі відбувся перший Ваш прихід до «Енергії»?
– Я виступав за університетську збірну ЛДУФК і ми, здається, грали проти дублюючого складу «Енергії» в одному з матчів. На цій грі був присутній віце-президент «енергетиків» Володимир Фелишин і Микола Сич, який тоді тренував команду. Вони мені запропонували підписати контракт одразу з першою командою. Спершу я трішки вагався, але згодом зважив усі «за» та «проти» і літом вже 2006 року я підписав контракт з «енергетиками» і поїхав з ними на збори.

– Які Ваші враження від перебування в тодішній «Енергії»? Все-таки Ви прийшли молодим до команди і вже у першому своєму сезоні виграли національну першість…
– Тоді я дійсно прийшов до команди, де були справжні «зубри» футзалу, такі як Віталій Брунько, Сергій Ткаченко, Андрій Луців, Сергій Вацяк, Ігор Кіркіж. Коли приходив, то думав, шо я все знаю, розумію як грати у футзал. Втім, вийшло так, що «енергетики» мене вчили найелементарнішого. Тодішня команда була на серйозному ходу, і це при тому, що рівень чемпіонату тоді був набагато вищий, аніж зараз. У чемпіонському сезоні 2006/07 я почав виходити на майданчик лише за декілька турів до кінця, коли «золото» вже було в кишені. Тоді мені важко було. Я не мав саме футзальної школи і, будьмо відверті, тоді лише вчився. Тоді мене більше тримали на перспективу.

– У 2010 році Ви пішли з «Енергії». Чому так сталося?
– На той час вже було чергове переформатування команди. Я хотів грати більше, але на той момент багато було приїжджих, я не отримував ігрової практики, тому вирішив покинути «Енергію». В мене вже тоді була на руках пропозиція від львівського «ТВД», і я був налаштований піти. Пішов до керівництва, домовився, мене відпустили. В «ТВД», до слова, був дуже класний колектив. І сезон 2010/11 вийшов у мене вдалим, постійно грав, постійно забивав. Була хороша боєздатна команда. Всередині сезону трішки почались проблеми з фінансуванням. Дограли сезон, непогано боролись. В плей-офф програли тільки майбутньому чемпіону «Урагану».
 
– Фігурують у Вашій футзальній біографії і виступи за луганський «ЛТК»…
– Знав, що ТВД розпадається. Декілька хлопців зі Львова їхали до Луганська і я теж вирішив спробувати свої сили там.

– Які завдання тоді ця команда ставила перед собою?
– У сезоні 2011/12, відверто кажучи, завдання були, радше за все, якимись локальними. Було завдання потрапити до п’ятірки. Всім було зрозуміло, що команда лише на початку свого становлення, трохи важко було, бо всі гравці молоді, недосвідчені. З досвідчених був тільки Василь Сухомлинов, який мав досвід гри в хороших командах. А от наступного сезону команда показала хороший результат, ми вийшли до фіналу Кубка України, де «Енергії» програли у серії пенальті. У чемпіонаті зайняли четверте місце. Це був пік форми тієї команди. Хоча, можливо, якби зберегли той склад, зробили б декілька хороших підписань, то результати у майбутньому були б ще кращими.

– На Донбасі зараз тривають воєнні дії. А чи не було в той час, коли Ви грали за «ЛТК» якихось упереджених дій стосовно Вас через те, що Ви зі Львова і розмовляєте українською?
– Чесно кажучи, спочатку дійсно було нелегко. Траплялись різні люди з різними думками. Більшість людей були адекватними, нормально ставились до того, що я розмовляю українською. Одне над одним піджартовували в команді, сміялись, все було доброзичливо. Інколи були якісь побутові незручності. Десь не завжди я тамтешнє населення розумів і навпаки. Згодом, втім, вже якось все налагодилось. Дуже прикро, що зараз на сході України така ситуація. Шкода людей, які там залишились.
 
– Після двох сезонів, проведених в «ЛТК», повернулись до «Енергії». За яких умов це сталось?
– До мене зателефонував віце-президент «Енергії» Володимир Фелишин і сказав, що є варіант повернутись. Я відповів йому, що готовий до повернення. Все-таки два роки без рідних, далеко від дому – досить важко, засумував. Підписав тоді контракт з «Енергією», яку на той момент вже очолював нинішній наставник збірної Олександр Косенко. Була пропозиція, на яку я із задоволенням погодився, от і все.
 
– А як рідні ставляться до того, чим Ви займаєтесь?
– Батьки мене підтримували змалечку у всіх моїх починаннях, всіляко сприяли моєму становленню як спортсмена. Дружина також позитивно ставиться до того, чим заробляю на життя. Дружина з донечкою Вікторією завжди намагаються відвідувати мої поєдинки. У моїй сім’ї я черпаю натхнення для своїх майбутніх звершень.
 
– Повернімося до теми «Енергії». Ви, будучи вже таким старожилом команди, можете робити певні висновки стосовно колективу. Як оціните перспективи теперішнього складу «енергетиків»?
– Сподіваюсь, що ми цього сезону досягнемо хорошого результату, але загадувати наперед не дуже хочу. Екстра-ліга зараз настільки вирівнялась, що несподіванки можна очікувати від будь-якої команди. Перспективи, втім, в «Енергії» хороші. Зараз багато талановитої молоді в нашому складі, яка вже «понюхала пороху», стала нахабнішою по-спортивному. Окрім того, досвідчених гравців також вистачає. Як би там не було, але все буде залежати від того, в якій формі ми підійдемо до ігор плей-офф.

– До речі, про ігрову форму. В нещодавньому інтерв’ю Ваш одноклубник Віталій Радевич зазначив, що «Енергії» не на руку перерва в чемпіонаті, адже команда зараз набрала хороший хід. Як прокоментуєте таку заяву?
– Звичайно, перерва у чемпіонаті зараз нам не на руку. І фізична форма, і впевненість у своїх силах з’явилась. У нас вже певна безпрограшна серія є. Коли все виходить, то, звичайно ж, хотілось, щоб гра за грою йшла. А зараз така велика пауза, після якої, як то кажуть, все треба буде починати з чистого аркуша. Сподіваюсь, що перерва до середини лютого нас не виб’є з колії.
 
– Свого часу Ви провели декілька товариських поєдинків за національну збірну України з футзалу. Які Ваші враження від перебування в тій команді?
– Коли збірною керував Геннадій Лисенчук, мені дуже сподобався мікроклімат, атмосфера в команді була неймовірно класною. Втім, ці враження, на жаль, були швидкоплинними. Декілька матчів, як ви кажете, лише провів на товариському турнірі в Азербайджані. Після тих змагань мене більше не викликали. Мабуть, тому, що на моє місце були кращі кандидати. Не достатньо добре себе тоді зарекомендував.
 
– Чи сподіваєтесь ще на виклик з табору національної команди?
– Мабуть, зараз все-таки більше роблять ставку на молодих гравців. На даний момент не сильно розраховую на виклик зі збірної, але якщо буду показувати хороший рівень гри, то тренер – сам собі не ворог. Якщо буду на голову сильніший за когось, то всяке може бути. Втім, відверто кажучи, зараз більше переймаюсь за стан справ в «Енергії».

– Незабаром збірна України розпочне свої виступи на Чемпіонаті Європи з футзалу, що відбудеться у словенській Любляні. Які Ваші очікування від нашої національної команди та від турніру загалом?
– В збірної України досить важка група з португальцями та румунами, але на сто відсотків переконаний, що точно з неї вийдемо. Гадаю, що нашій національній команді під силу вийти навіть до півфіналу Євро. Принаймні я буду за це вболівати. А загалом? Я вважаю, що фаворитами цього Чемпіонату Європи будуть збірні Іспанії та Росії. Португалія – теж хороша збірна, але своїх фаворитів я вже назвав.
 
– Ви зазначили про важливість персони Геннадія Лисенчука у збірній, коли Вас туди викликали. А який тренер, на Вашу думку, зробив найбільший внесок у становлення Вас як професійного гравця?
– На це запитання важко відповісти однозначно. Микола Сич мене привів у футзал, з Романом Ковальчиком провів два хороші сезони в «ЛТК», з Максимом Павленком став чемпіоном в «Енергії» і з Валерієм Легчановим мені зараз подобається працювати. Важко виділити когось одного. Гадаю, кожен з наставників, з якими доводилось працювати, вніс свою частку у становлення мене як футзаліста. Знаєте, футболісти кажуть, що для них хороший тренер – той, у якого ти постійно граєш, а не сидиш у резерві. Так само і з футзалом. Власне тому для мене більшість тренерів хороші (сміється).
 
– Ви вже досить довго граєте у найвищому дивізіоні чемпіонатів України з футзалу. Зараз в Екстра-лізі 9 команд, з яких 8 за підсумками сезону вийде до плей-офф. Чи не вважаєте Ви, що регулярна частина чемпіонату втрачає свій сенс за таких умов?
– Розіграш дійсно не досконалий. З іншого боку, що робити командам, які вилетять вже в першому раунді плей-офф? Така система трішки неправильна. Якщо була б більша кількість команд, то, можливо, грали б якось за чотириколовою системою, без матчів плей-офф. Звичайно, матчі на вибування – зовсім інша річ. Можна пройти «регулярку» без поразок, а в плей-оффі все перевернеться з ніг на голову. Яскравий приклад тому - минулорічний «ХІТ». Звісно, хотілося, щоб більше команд брали участь в Екстра-лізі.
 
– А як взагалі оціните рівень цьогорічної Екстра-ліги?
– Зараз немає очевидного лідера, як свого часу «Шахтар», та ж таки «Енергія». Кожна команда може відібрати очки в кожної. Скоріш за все, це все-таки «плюс», як мінімум, для глядачів, адже поєдинки зазвичай напружені та непередбачувані. «Мінус» – це те, що впав індивідуальний рівень виконавців. Зараз багато хороших гравців їдуть за кордон грати, але це все пов’язано з економічною ситуацією в країні.

– Влітку грали за львівський «Бастіон», коли в Екстра-лізі була пауза. «Бастіон» зараз виступає у Гранд-лізі Львова. Чи переглядаєте Ви матчі цього чемпіонату?
– Звичайно ж. Нещодавно якраз от «Бастіон» переміг «Галицьку Здобу». Якщо є можливість, то намагаюсь відвідувати матчі Гранд-ліги. Немає можливості, то онлайн дивлюсь. До речі, досить хороший рівень чемпіонату в Гранд-лізі. Часто відбуваються досить видовищні «заруби». Деякі матчі, можливо, за швидкостями поступаються Естра-лізі, але точно не за напругою.
 
– Чи отримуєте Ви досі задоволення від того, чим займаєтесь? Чи все-таки більше футзал вже розцінюєте просто як спосіб заробітку грошей?
– Звісно ж, кайф від футзалу отримую досі. Відверто кажучи, то заробітки, якщо порівнювати з попередніми роками, не такі вже й великі. Я просто займаюсь улюбленою справою. Сподіваюсь, що зможу пограти ще не один сезон на високому рівні.
– Що можете пообіцяти вболівальникам львівської «Енергії» для того, щоб вони у більшій кількості відвідували Ваші поєдинки?
– Пообіцяти нічого, на жаль, не зможу (Сміється). Але, якщо серйозно, то хотілося б, щоб уболівальники приходили на наші поєдинки, підтримували «Енергію». Будемо старатись своїми матчами, результатами задовольняти фанів. Розуміємо, що не завжди, можливо, для вболівальників час матчів оптимальний. Втім, якщо є можливість, то нехай фани, звісно ж, приходять, підтримують, а ми щосили намагатимемось їм віддячити своєю грою.
 
Володимир Дидик, спеціально для futsalua.org