У другій частині інтерв’ю екс-капітан збірної України згадує свої найпам’ятніші преміальні і голи, розповідає чому Геннадій Лисенчук був хорошим тренером для збірної, виділяє проблеми українського футзалу і говорить чому потрібно давати дорогу молодим спеціалістам.

Перша частина - Федір Пилипів: «В чемпіонському сезоні «Ураган» тренував Біро Жаде»

Біографія Федора у Вікіпедії.
 

 

- Ваші найпам’ятніші преміальні?

- Напевно, за обидва чемпіонати Європи більш-менш нормальна сума була. Але це як сказати. Викликали і сказали «дякую», але ж це зовсім інше кіно, ніж у футболі. Футбольна збірна не показувала таких результатів і ті «великі» футболісти навіть м’яч зупинити не могли, а там були такі великі грошові вкладення. Ми хоч чогось досягли, а керівництво Федерації футболу України (ФФУ) на чолі з Григорієм Суркісом нам тільки й розповідало, що «ми працюємо». Якщо чесно, вони нам грошей не давали. Преміальні у збірній виплачували тільки спонсори, наприклад, Валерій Варениця, керівники «Інтеркаса», «Шахтаря» і т.д. А чим ФФУ допомагала футзалу? Нічим. Ну і ще в «Шахтарі» та «Урагані» були хороші преміальні за чемпіонство.

- Це правда, що вам у «Шахтарі» пообіцяли додаткові преміальні, якщо команда заб’є за сезон у чемпіонаті 200 голів?
- Було таке. Нам оголосили ці умови і сказали, що дадуть чи то 500, чи то 1000 доларів додатково, а якщо не заб’ємо, то вирахують із чемпіонських преміальних. Так що у нас був мінус. Ну нічого - ми билися, старалися, хотіли. Просто не змогли на одному диханні зіграти матчі збірної, Кубок УЄФА і чемпіонат. Проте у нас дійсно була хороша команда, на якій трималася збірна.

- Ви зі збірною об’їздили дуже багато країн. Що запам’яталося найбільше з цих поїздок?
- Усюди було добре – і в Італії, і в Бразилії. В одній Бразилії разів з п’ять були і проти Фалкао грали. Погано, звісно, що в Іспанію не їздили проти їхньої збірної грати. Дуже запам’ятався чемпіонат світу 2008 року у Ріо-де-Жанейро, особливо пляж Копакабана. При Геннадії Лисенчуку ми поїздили дуже добре по всій Європі, згадуються товариські турніри в Єгипті, Греції... Проте наскільки я пам’ятаю, то найбільше разів були саме в Бразилії. Перед моїм переходом в «Ураган» ми посіли третє місце на турнірі Гран-прі, а він вважається неофіційним чемпіонатом світу. Там величезна кількість залів і усі цілодобово грають у футбол, навіть вночі. Ще там надзвичайно красивий океан і відпочивати там дійсно добре.

- Ви згадали турнір у Єгипті, який називався Кубок пірамід. Я бачив з нього фото, то він начебто проводився у якихось спеціальних залах.
- Там просто все склом обгородили, щоб вітру не було, і було видно три піраміди. Ми тоді якраз перше місце виграли.
 

- Більшість гравці забобонні, але ви в «Шахтарі» і «Урагані» грали під 13 номером. Чому саме під ним?
- Форма і бутси у футзал не грають. Якщо я одягну форму Роналдо, то я ж не буду грати як він. Я Федір Пилипів і все. Номер можна обрати і сотий, і двохсотий, але краще грати від цього я не буду. Забобони – це не для мене. В ДСС я грав під 5 номером і після переходу в «Шахтар» запитав чи він вільний. Він виявився зайнятий Максимом Москалюком, Царство йому небесне. Макс сказав, що може мені його віддати. Однак навіщо мені забирати номер у людини, якщо вона грала у команді під ним ще до мого приходу.

- Якісь свої важливі голи пам’ятаєте?
- Я дуже добре запам’ятав хет-трик у запорізькому дербі ДСС – «Запоріжкокс», а вони у нас були нереальні (27.10.2001 – прим. авт.). Ми програвали 0:2 після першого тайму, а я у другому таймі я зробив хет-трик і ДСС переміг. Нас тоді тренував Валерій Петрух. А взагалі, я на голах сильно акцент не ставив – головне, щоб команда перемагала. Це для мене було найголовніше.

- Ви ще жовту картку отримали в тій грі.
- У залі тоді було дві трибуни. Коли я забив третій гол, то підбіг до трибуни активних уболівальників «Запоріжкоксу», і почав піднімати руки знизу вгору, мовляв ви ж кричали «Запоріжкокс!» - кричіть і зараз. Арбітрам здалося, що я показую дещо інші жести і мені вліпили «гірчичник». Я тоді так і не второпав за що. 
 

 

«Тренер збірної не повинен тренувати гравців»

- В одному зі своїх інтерв’ю ви казали, що треба гнати наших клубних тренерів. То кого ж з українських фахівців ви вважаєте професіоналом високого рівня?
- Казав і буду продовжувати це казати. Нашій країні не вистачає дитячо-юнацьких футзальних шкіл. Дуже добре, що в «Урагані» така є. Це один клуб, який сповідує такий шлях розвитку. Раніше ще був луганський ЛТК, але ми всі знаємо, що там зараз відбувається. Гнати треба всіх тренерів старої школи, які взагалі нічого не розуміють. Показник – минулосезонний «Локомотив». Там зібрали усю збірну країни і як вони виступили? Де «Локомотив»? Їх обіграв Максим Павленко. А хто такий Павленко? Простий гравець. Треба давати дорогу молодим. Як можна зібрати найсильніших гравців і програти «Енергії»? Вони ж без грошей, ледь м’яч зупиняють, а проти них збірна країни. От раніше в «Шахтарі» грала збірна і вони гнали всі команди за 10 голів, тому що там були зібрані фінансові ресурси і потужний склад. А що є в «Енергії»? Хто у львів’ян переміг? Діти, які не можуть м’яч обробити. Треба давати шлях молодим тренерам, таким як Москвичов, Косенко, Легчанов, Павленко, Мансуров…

- Ви дивилися чемпіонат світу у Колумбії? Що скажете про гру збірної? 
- Розумієте, збірна складається з провідних гравців нашої країни. Мене колись уже питали про Геннадія Лисенчука. Він тренер збірної - хіба він тренує і виховує гравці? Він бере найкращих гравців з клубів, але не навчає їх грати у футзал. Це психолог. Зібрав гравців і мотивує їх для досягнення високих цілей, а футзалістів треба навчати.
«Локомотив» – один з найсильніших клубів країни, от звідти і викликали гравців. А звідки ж іще брати – з «Урагану»? Так там зовсім молоді виконавці, вони ще слабкі. У нашій збірній немає індивідуальностей, такого кістяку як був раніше. Тоді у нас були зірки. Кого зараз можна порівняти з Косенком чи Москвічовим, які могли вирішити будь-який епізод на свою користь? Теперішні гравці навіть передачу нормальну віддати не можуть. Себе я зіркою не вважаю, бо сам вчився у них, і радий, що пограв з такими великими футзалістами. Зараз з’являються хороші молоді тренери, але в країні така ситуація, що у футзал немає фінансових вливань. Де-інде дають дорогу молоді, наприклад, у «Кардиналі-Рівне», де тренером є Сергій Піддубний. Проте футзал зараз абсолютно нікому не потрібен і тримається тільки на таких людях як Олександр Бубен. У того ж «Локомотива» проблеми почалися, бо чемпіонство не виграли - половину гравців прибрали, зарплати «порізали». 
Молодь в Україні є, просто їм треба довіряти і вкладати гроші. Звідки Косенку брати гравців? Він і так бере найкращих. Але чому він може їх навчити? Він що їх тренує? Нам потрібні майстри, а де вони народжуються? У клубах, а у нас зараз «дохлий» чемпіонат. Збірна ще непогано виступає враховуючи його рівень. Багато гравців їде у Білорусь, бо там гроші з’явилися. Наш чемпіонат тому і слабкий, що грошей немає. Треба вкладати фінанси, щоб був якийсь розвиток – інакше нічого не буде. Якщо коротко, то результат збірної на чемпіонаті світу відповідає рівню фінансових вливань у цей вид спорту. Збірна і так показує суперрезультат виступаючи на ЧЕ і ЧС. Щоб показувати хороший результат треба фінанси і гравці. Подивіться на Росію, де виступає купа бразильців і вся молодь тягнеться за ними. А у нас за ким тягнутися? От Павленко ще грає – красень, але ж більше нікого немає. Треба щоб таких людей було побільше, щоб люди прагнули досягнути їхнього рівня. 

- А що ж ви тоді думаєте про Станіслава Гончаренка?
- Відмінний спеціаліст, чудовий психолог. Ви не думайте, що я це кажу, бо довелося пограти під його керівництвом. У нього є тренерське мислення. 

- Ви казали, що Геннадій Лисенчук - відмінний психолог. Можете згадати якусь його установку?
- Та це можна кожен матч загадувати. Збірна – це не супертренер, бо він не натренує за 2-3 дні. Він однозначно має розуміти гру, але, в першу чергу, має бути саме психологом. Тренер збірної – це  сильний психолог, який повинен піднімати дух команди. Лисенчук знав на кого можна підвищити голос, а кого по голові гладити. Він перед іграми з кожним індивідуально спілкувався. Не знаю як там Косенко зараз у збірній працює, але в цьому плані Лисенчук був майстром. Цим він і брав. Геннадій Анатолійович все робив для людей – ми з ним їздили на чемпіонати Європи, світу, товариські ігри. Ми просто виходили і грали, і ні про що більше не думали. У нас були проблеми у фінансовому плані, бо не було грошей. Перемоги нам мало оплачували, а ми ж чули який рівень преміальних у інших збірних. Фінанси на збірну були чисто від спонсорів, а ФФУ на нас було байдуже. Вони нам навіть екіпірування нормальне не могли дати, бо вся форма була завеликих розмірів. 

- Кого вважаєте найсильнішим захисником проти якого довелося пограти?
- Для мене найсильніший захисник – Раміс Мансуров. Людина досі грає, а це показник. У нього в Запоріжжі відкрита школа і він там тренує дітей – молодець. Ще виділю Георгія Мельнікова. А Олег Безуглий? Це взагалі майстер, «золота» людина, дуже технічний. Він м’яч буквально облизував ногою. Зараз ніхто так з м’ячем не працює – усі «дерев’яні».
 

- Команда – це чоловічий колектив. Чи бували у ваших командах якісь бійки на тренуваннях, абощо?
- Раміс Мансуров мені постійно щось підказував і я у нього багато чому навчився. Ми з ним постійно «рубалися» на тренуваннях у ДСС, «Шахтарі» і збірній. По ногам били, але це робочий процес. Коли я був молодий, то на тренуваннях в ДСС грав проти команди з Дюженко, Смирнова, Ятло, Одегова і Сухомлінова. Зараз такого не вистачає. Хтось каже «ми працюємо за іспанською схемою». Треба дивитися правді у віч: де ми, а де Іспанія? Зараз молодь дохла - пробіжать 1000 метрів і «помирають». Це все пов’язано з екологією та іншими причинами. Вони більше понтуються, навушники на себе чіпляють. Навіть не розуміють що таке червоні армійські кеди. Я в ДСС приїхав у таких. Мене прозвали Хлопчик у гусячих лапках. Я тоді бігав так наче у мене пропелер у спині був. Мені кажуть: «Стій. Тут не треба бігати – це футзал. Треба думати головою.» Побачили, що в мене немає взяття, то на перше тренування кросівки позичили. А потім уже і футзалки дали, щоб мав професійне взуття, а то у мене грошей не було. Зараз молодь гуляє і гроші хоче, а м’яч зупинити не можуть. Я б цих «професіоналів» на кожному тренуванні бив по ногам. Хай хоч чого-небудь доб’ються, доведуть, а то ходять і гуляють.

- Чи важко закінчувати кар’єру гравця?
- Звісно, адже звик жити по-одному, а потім все по-іншому. Якщо в тебе є якісь варіанти, то ще нормально, а як нема, то треба шукати. Будь-якому футзалісту важко закінчувати, як у фінансовому, так і у моральному плані. Доводиться шукати себе.

- Чим би ви хотіли зайнятися у майбутньому?
- Можливо піду у школу дітей тренувати. У мене ж є певний досвід та й у інших дещо запозичив. Хотілося б якусь дитячу школу відкрити. Дасть Бог і незабаром так і станеться.

- У Запоріжжі?
- Ні, в Одесі. Я зараз граю у чудовому клубі «Чорне море». За підтримки клубу збираємося відкривати школу і незабаром будемо набирати дітей. Знайдемо якийсь придатний зал і почнемо їх тренувати. Будемо їм передавати свій досвід завдяки керівнику клубу Сергію Торшину, який робить усе для її відкриття. Офіційні документи про відкриття у нас уже є. Час покаже, може щось виграємо на дитячому рівні, бо на українському ветеранському рівні ми виграли усе.
 

- На останок розкажіть якусь яскраву історію зі своєї біографії.
- Це було, коли я ще тільки починав свою кар’єру в ДСС. У нас по понеділкам зранку було тренування, а потім ми ходили у парну і мали вільний час. От ми зібралися після парної і випили пару келихів пива. Зі мною тобі були Євгеній Хливнюк, Семен Маш’янов, Віталій Одегов, Віталій Ятло і Василь Сухомлінов. Я вже казав, що тоді грав не дуже добре, а Маш’янов навпаки був у повному порядку Він мені й каже: «Що ж ти такий «глухар»? Як ти передачу відавати будеш, якщо носишся, а навіть м’яч зупинити не можеш? Як дрова». Ну і починали наді мною жартувати. А я й кажу: «Семене, прийде час, що я тебе так буду «крутити», що ще й за збірну буду грати». Вони усі як почали тоді сміятися. Коли я грав у «Шахтарі», а Семен в іншій донецькій команді «Київська Русь», то ми зустрілися у Донецьку. Я йому згадав ті слова, і він сказав «Мужик сказав – мужик зробив». Зараз часто зустрічаємося й іноді згадуємо цю історію – сміємося разом. Я ж, до речі, його кум, хрестив доньку Софійку. 


Андрій Гулій, futsalua.org

Автор висловлює подяку прес-аташе НФК "Ураган" Олегу Ланяку за надані світлини.