Кожна спортивна гра є видовищем, а видовище у першу чергу призначене для глядачів. Тому ми вирішили зазирнути за інший бік футзалу – туди, де немає тренерів, гравців, функціонерів, а є тільки ті, заради кого і відбувається весь цей процес. Здається, що ще не так давно в Україні активно розвивався фанатський рух у футзальному середовищі і свої ультрас були практично у всіх клубів Екстра-ліги. Проте через різні обставини, як-от, наприклад, бойові дії у Луганську чи зникнення з мапи професійних клубів «Локомотиву», фанатське середовище у футзалі значно обміліло. Сьогодні ми будемо говорити про це та дещо інше з одним із найдосвідченіших фанатів «Кардиналу-Рівне» Максимом.
 

«Кладучи руку на серце, можу сказати, що ми поза партіями»

- Розкажи трохи про себе.
- Мене звати Макс. Я студент, навчаюсь у Львові. Ну і крім того періодично працюю. У більшості питань я буду висловлювати свою особисту думку, оскільки вже є доволі досвідченим уболівальником у кардиналівському русі.

- Яка назва вашої «фірми»? 
- Якщо говорити про такі речі як «фірма», то у нас щось на кшалт цього пробувало зародитися на початках нашого руху у сезоні 2014/15. Тоді ми називались «Rivne Brothers Ultras», однак, у зв'язку з певними обставинами, відмовились від цього бренду і утворили новий – «Фани93». Він більшою мірою собою являє загальну назву усього кардиналівського фан-руху.

- Скільки у вас нараховується людей?
- На самому початку, коли ми були одні у місті, нас могло нараховуватись 25 чоловік. Зараз тенденції трохи змінились - хтось пішов «катати» за «Верес», хтось просто виявився недостатньо ідейним – тому залишилось близько 15-ти вірних фанатів.

- Як з’явилася ідея створення вашого руху? 
- Якщо говорити про ідею, то можна сказати, що я став ініціатором у створенні руху. Ще в 11 років мене привели на сектор «Вереса» і мені здавалося, що фанатіння - це круто, але я був малим і багато не находив тоді. Хоча фотка є (посміхається). А от коли мені було 16 років, на нашій літній сцені у парку ще показували трансляції збірної і там були люди, які кричали кричалки, і цей «дух фанатіння» знову в мені пробудився. Далі я через друга дізнався, що є така команда «Кардинал-Рівне», однак фанатство в ній залишало бажати кращого... Було 5 людей і то по-справжньому викладався тільки один. У той же час на виїздний автобус збиралося 15 пройдисвітів. Я і декотрі тямущі люди, що тоді були, вирішили змінити цю тенденцію. Намалювали по різним міркам перший, але кривий баннер, і пішли фанатіти на балкон. Пам’ятний матч з "бразильським" «Ураганом»,  що відбувся 25 березня 2014 року, ми і вважаємо початком фанатського руху.

- Чим же цей матч такий пам’ятний?
- Ми програвали 0:3, але вибороли вольову перемогу 5:4. Я таких матчів ніколи не бачив і навряд чи ще побачу.
 

- Ти казав, що ваш рух зародився у 2014 році, але я ще до того часу брав інтерв’ю у Платона, яикй тоді був лідером рівненських ультрас. Хто ж тоді до цього активно підтримував команду? 
-  До 2014 року активної підтримки як такої не було. Це була, як говорять на нашому сленгу, «напівкузьма». Це не була організована підтримка. Ну як її можна назвати організованою, якщо на «домашках» стоїть 5 чоловік, а на виїзд у бусі береться 15? Це рівненські «свободівці» пробували створити щось на кшталт того, як у Хмельницькому колись був «припартійний рух». Кладучи руку на серце, можу сказати, що ми поза партіями. Нас об'єднав наш «Кардинал» і його підтримка це ціль №1.

«Футзал однозначно має залишитись народним спортом, а не комерційною іграшкою»

- Чи є серед вас дівчата?
- Таких подруг, щоб постійно ходили, у нас немає. Є лише одна яка час від часу може прийти у Києві. Ніхто толком не знає чи піде присутність дівчат на секторі на користь руху, та і особливого бажання ходити серед «слабшої статі» не було, щоб це перевірити (посміхається).

- Як давно ти почав уболівати за свою команду? 
- З кінця сезону 2013/14. Я вже 5-й сезон з командою.
 

- Скільки вже виїздів на твоєму рахунку? 
- 17, але скоро буде 18-й, бо їдемо на Київ.

- Який твій найяскравіший фанатський спогад?
- Звичайно, що найяскравішим спогадом у моєму житті стане уже згаданий матч з «Ураганом». Також кожен виїзд у Харків завжди був насичений подіями. Але свій перший виїзд туди у сезоні 2014/15 я «пробив» самостійно. Тоді мене дуже добре прийняли фанати «Локомотива». Їх на секторі зібралося чоловік 60-70, а я був один. Після матчу я добирався на таксі разом з нашим воротарем Іваном Гурком, , а у потязі їхав і спілкувався з командою. Ну і як тут не згадати маленьке диво минулого сезону - перемогу над київським «ХІТом» у другому матчі плей-оф, ночівлю в кавовому ларьку і «траблами» у третьому матчі (посміхається).

- Можеш розповісти що ж тоді насправді відбулося на трибунах?
- Таку клоунаду важко забути. Все просто: ми уболівали, а тут почали створювати «гнилу» атмосферу, як-от сім порушень за перший тайм, які були відверто «намальовані». А тут ще збоку якась неадекватна баба дує у дудку і кричить: «Кардінал дамой!». Такі дії у нас викликали тільки сміх і ми «заряджали» далі. Коли наші забили гол у відповідь і ми почали радіти, вона підбігла і почала штовхати та бити одного з наших. Я вступився за братана і відштовхнув її, ну вона і втекла. Тут прибігає охоронець, на вигляд відвертий «тітушка», і починає : «Все, снимайте баннера, валите отсюда». Я мало не потрапив на цю вудочку, але хлопці мене відтягли. Ну і сама атмосфера була така, що наче грали не в Києві, а десь у ДНР. Ми співали «Червону руту», а усі свистіли…

- Хто ваші друзі/вороги?
- У нас доволі молодий рух, адже ми утворилися якраз під час проголошення фанатського перемир'я. Та і в українському футзалі станом на цей сезон ми взагалі залишились одні-єдині, тому і особливих ворогів не нажили. Проте нам не прийнятні псевдоуболівальники «Урагану» і «ХІТа», яким усе проплачують. Нашими друзями безумовно є, були і будуть фанати харківського «Локомотива».

- Чи є матчі, до яких готуєтесь особливо?
- Нашими матчами №1 до нещодавнього часу були ігри з «Енергією», адже вони носять статус дербі. Однак фанатський рух у львів’ян зараз занепав, але ці поєдинки так і залишаються як дербі. Також принциповим суперником можемо назвати київський «ХІТ», який негативно відзначився в наш бік у серії плей-оф минулого сезону.
 

- У вас є якась ідеологія, переслідуєте певні цінності? 
- Наші цінності - це любов до свого міста і Батьківщини, а також дружба, братство і взаємодопомога. Щодо ідеології, то вона більшою мірою налаштована на патріотизм і в певній мірі на націоналізм.

- За кого ще уболіваєш? 
- Якщо чесно, колись підтримував «Шахтар», оскільки у Львові познайомився з їхніми фанатами - гідними патріотами України. Однак на першому місці завжди був «Кардинал-Рівне». На «домашки» я завжди їду зі Львова. «Кардинал-Рівне» - це та команда, в яку я повірив, полюбив, і буду їй відданий до кінця. Тому зараз «Тільки Рівне! Тільки Кардинал!».

- Розкажи докладніше про нову емблему, яку ви використовуєте.
- Проект нової емблеми зараз існує як фанатський. Ця емблема показує, що наш клуб є насамперед рівненським. Теперішня емблема з цими левами навіть зараз дещо нагадує,що ми приїжджа команда зі Львову. Але ж це взагалі таким не являється, тому що гравців, славу і любов фанатів «Кардинал» здобув саме у Рівному. Ну і як-не-як ми ведемо свої традиції від МФК «Случ», а рік його заснування вказаний на обох емблемах. Тож ми можемо себе назвати одним з найстаріших футзальних клубів України. У березні 2018-го нам виповниться 25 років.
 

- Як ви вирішуєте проблему браку атрибутики? 
- Проблема браку атрибутики вирішується тими людьми, які її потребують. Ми завжди робили свою атрибутику самі - від наліпок до шаликів і футболок. І саме тому клуб вирішив звернутись до нас, щоб ми допомогли створити масову атрибутику для усіх. Нам ця ідея дуже подобається, бо часто бувало, що наша безпосередньо фанатська атрибутика потрапляла не у ті руки. Наприклад, чувак скинувся і ми зробили футболку, а потім він пішов і йому та футболка не потрібна. Тому ми плануємо, що клуб виготовлятиме масову атрибутику, в якій будуть ходити глядачі або новачки нашого руху. А вже спеціалізовану атрибутику ми будемо виготовляти самостійно для ветеранів нашого руху.

- Який найкрутіший перформанс вдалося зробити? 
- Я гадаю, що найкрутіший перфоманс - це виготовлення оправи (полотно на весь сектор). Нам лише раз вдалося таке зробити, тому мабуть зарахую це. Було пару непоганих запалів, але запал піротехніки, як на мене, банальна штука.

- Який ваш найчисельніший виїзд?
- Наші найчисельніші виїзди були на дербі. Ми завжди вивозимо туди максимальну кількість людей. Найрекордніший був у сезоні 2014/2015, коли у Львів приїхало 20 чоловік.

- Що тобі подобається і не подобається в українському футзалі?
- Український футзал мені подобається насамперед тим, що тут є якась атмосфера, яка налаштована проти сучасного футболу. Гравці не мають зарплати у євро, не корчать з себе міліонерів, а є звичайними хлопцями, які грають на паркеті і мають повагу до уболівальників. Більшість гравців нашої команди мало того що з Рівного, так ще і з рідних дворів та районів.

А от що не подобається, так це те, що АФУ/ФФУ намагається насадити ті правила, які притаманні у футболі. От нам зараз намагаються висловлювати якісь претензії. Не треба такого робити, адже ми єдині активні уболівальники в українському футзалі. Футзал однозначно має залишитись народним спортом, а не комерційною іграшкою. Такі санкції як «гра без глядачів» взагалі неприпустимі, бо вони вбивають футбол. Фактично так український футбол і вбили - санкціями, корупцією, комерцією і він ще довго не підніметься.

Також вважаю, що в першу чергу наші футзальні майданчики мають бути приведені до ладу. Навіть у теперішнього чемпіона зал не з найкращих. А після цього треба займатися питанням  їх заповнюваності, розвивати клубний маркетинг так, щоб клуб зміг жити за рахунок абониментів своїх вболівальників, як це, наприклад, у Німеччині, проте там єврові зарплати і т.д. З реальних змін, які потрібно зробити, я вважаю, що треба, по-перше, збільшити кількість команд, а, по-друге, проводити фінали Кубка і Суперкубок у київському Палаці спорту, щоб він став чимось на кштали «Уемблі» у футболі.

Андрій Гулій, futsalua.org