Томаш Сіцінський: футбол на все життя
Ідея записати інтерв’ю з майстром спорту СРСР, житомирянином Томашем Антоновичем Сіцінським була у мене уже давно, щоправда хотів я його записати у вигляді літопису, такого собі футбольного монологу легендарного футболіста. Але постійно знаходилися якісь «але», які заважали втілити цю ідею у життя.У вересні 2016 планети нарешті розташувалися в правильному порядку.
Сіцінський Томаш Антонович
Дата народження: 14 травня 1940 р.
Місце народження: м. Житомир
Досягнення:- майстер спорту СРСР з футболу
володар Кубку України серед виробничих колективів 1959 р.
Чемпіон України серед команд майстрів класу «Б»
володар Кубку України серед команд майстрів класу «Б»
У футболі з 1959 р.
У футзалі з 1994 р.
Частина третя: «Ця ,,хвороба’’ – футбол, залишилась у мене на все життя»
У третій частині нашого інтерв’ю легендарний житомирський футболіст, відповідальний секретар Асоціації футзалу м. Житомира Томаш Сіцінський розповідає про своє життя після футболу, згадує знакові протистояння житомирського футзалу й запевняє, що Житомир готовий виставити команду на Чемпіонат ветеранів у віковій категорії 70+ (частина 1, частина 2).
- Багато хто після завершення кар'єри футболіста присвячує себе тренерській роботі. Ви себе не бачили тренером?
- Звісно ж бачив. Я досить плідно працював у житомирському філіалі Київського політехнічного інституту й у житомирському сільськогосподарському інституті. З командою політехнічного інституту ми виграли Чемпіонат міста, але підвищити нас у класі, себто допустити до Чемпіонату Житомирської області, не захотіли. Не було сенсу там залишатися.
Згодом мене запросили до команди сільськогосподарського інституту. Ми дуже довго займалися з хлопцями тактичною підготовкою, і це дало свій результат на першості України серед сільськогосподарських ВУЗів. Вважаю, що там ми виступили досить пристойно, але керівництво обрало інший шлях розвитку команди. Я завжди ставив перед собою максимальні задачі, тим паче, що у нас було все для того, щоб їх досягти. А який сенс був займатися далі, якщо високих задач перед командо не стояло?
- Окрім тренерської роботи Ви пробували себе в ролі футбольного арбітра.
- Все йде один за одним. Коли я закінчив грати, мав можливість ще два роки судити на найвищому рівні. Тоді я ввів карту майстерності арбітра: після кожної гри я давав представникам команд анкету, в якій вони визначали мою оцінку за гру. Зрозуміло, що переможець завжди буде схилятися до кращої оцінки, а команда, що програла – до гіршої. Але мене ця доля оминула, адже я ніколи не йшов на «пропозиції» команд. У мене досі є записи, де команда, що програла, ставила мені п’ятірку й писала «дякуємо за суддівство». Я цим пишаюсь. А от піднятися на вищий щабель – республіканський, мені не вдалося, бо там всі місця були зайняті. Така ж доля спіткала і Петра Михайловича Білого.
- До речі, легендарний футболіст Петро Білий тривалий час очолював Федерацію міні-футболу Житомира, Ви працювали з ним пліч-о-пліч. Зараз підтримуєте зв'язок?
-Обов’язково. Петро Михайлович склав свої повноваження у зв’язку із хворобою, а він був і головою Житомирської міської федерації міні-футболу і головою Житомирської обласної федерації міні-футболу. Коли у нас починався міні-футбол, потрібно було багато зусиль прикласти для того, щоб цей вид спорту розвився. Починаючи від організаційних питань і закінчуючи психологічним тиском команд на арбітрів. Не кожен витримував, тому ми з Петром Білим проводили роботу з арбітрами, багатьох ми відсіяли, залучали молодь. Безумовно, це важка праця, але ми не могли відступити, адже нам довіряла футзальна громадськість.
- Коли Ви в останній раз грали в футбол чи в футзал за ветеранів?
- Я і зараз можу вийти на майданчик! Коли востаннє грав за ветеранів не згадаю, але зараз, працюючи в Житомирському ліцеї №2, я бігаю і граю з дітлахами. Приходьте на майданчик і самі все побачите. Ця «хвороба» – футбол, залишилась у мене на все життя.
- Президент АФЖ Віктор Таран жартома каже, що як тільки комітет ветеранського футзалу АФУ введе в Чемпіонат України категорію 70+, Житомир виставляє команду. Є ще порох в порохівницях?
- Я не знаю у кого там ще гетри на ноги налізуть (сміється). Звісно ж є кого запросити у цю команду, це і Петро Білий, і Микола Сосюра. Микола Петрович і у молоді роки не відрізнявся атлетичністю, але, можливо, вийде трохи пополірує паркет.
- Щороку футзальна сім'я Житомира зростає. Чи багато залишилося «старожилів»?
- У цьому контексті краще говорити не про команди, а про гравців. То й же Максим Сорокін, який грає ще зі шкільних років, Володимир Мухін, Микола Ткачук, який у минулому сезоні тренував «Водоканал» і грав за ветеранів. Що ж до команд, то в першу чергу згадуємо «Водоканал», «Авангард», СК «Візаж», де величезний обсяг роботи з молодими футзалістами виконує Віталій Лясковський. Не можна не згадати про команду з Коростеня, якою плідно займається Сергій Джус. У цьому контексті також хочеться відмітити прогрес команди «Форца», яка поступово розвивалася й наразі є «міцним горішком» нашого Чемпіонату.
- Протистояння «Промінь» – «Енергія» і «Атлет» – «Інбев» стали класикою житомирського футзалу, які ще знакові матчі можете згадаєте?
- Свого часу моду у Чемпіонаті міста задавав «Дорожник», який тренував Віктор Шиманський, завжди на перших ролях був амбіційний «Водоканал». Шалений накал свого часу був у матчах «Авангарду» і «Візажу». Можна згадати і представника нашого славного мікрорайону Мальованка – команду «Легіон», яка до минулого року регулярно грала у Чемпіонаті. Скільки було перипетій з цією командою…
- Як розвивалася новітня історія житомирського футзалу?
- Приємно відзначити, що зараз ми бачимо підтримку футзалу на всіх рівнях влади: особисто наш міський голова Сергій Іванович Сухомлин, управління у справах сім’ї, молоді та спорту міста й області завжди підтримують наші ініціативи. Це стосується не лише регулярного Чемпіонату, а й різноманітних турнірів, кількість яких в останні два-три роки значно збільшилась.
Втім, варто сказати, що в останні роки житомирський футзал переживав різні часи. Були часи коли нам суттєво допомагало міське управління сім’ї, молоді та спорту і кількість команд сягала 50-60. Але в якийсь момент ситуація змінилася, кількість команд різко скоротилась і перед сезоном 2013/2014 ми зрозуміли, що нас чекають важкі часи. І тут мені телефонують з Києва і просять зустрітися з представником АФУ, який їде до нас з робочим візитом. Чесно кажучи, нічого доброго я від цієї зустрічі не чекав: приїде незрозуміло хто, розповість незрозуміло що, поїде і забуде про нас і наші проблеми. А вийшло зовсім по-іншому.
На ту зустріч я запросив Віктора Тарана, який тоді ще не був головою федерації футзалу, хоча я розумів, що у нього далекоглядні плани. Цим представником АФУ виявився Сергій Бабіков. Його я завжди згадую лише теплими словами, адже він зробив те, чого АФУ не робила чи не хотіла робити з різних причин. Поспілкувавшись з Сергієм Миколайовичем ми зрозуміли, що це людина, яка хоча і представляє організаційну структуру, дуже просто знаходить спільну мову з представниками всіх областей України. Він приїхав подивився на наш парад-відкриття, на нашу організацію змагань. Пам’ятаю, що йому дуже сподобався наш парад команд, він казав, що ніде більше в Україні такого не бачив.
- Чим він Вас підкупив повірити в проект АФЛУ?
- Тим, що він навів порядок в аматорських змаганнях. Він заклав в основу змагань принципово важливі положення: один гравець грає за одну команду. Сергій Миколайович припинив «гастролі» гравців від команди до команди, що в свою чергу відкрило шлях молодим гравцям. Хіба правильно, коли один гравець грає і тут, і там, їздить по декількох районах і утримує за собою місце в основі? Ця система контролю і переходів гравців із команди в команду була новаторською і що найголовніше дала свій результат.
- Незабаром в Житомирі стартує новий футзальний сезон, між ким розгорнеться боротьба за чемпіонський титул?
- У нашому Чемпіонаті уже сформована топ-група команд, які будуть у цьому році претендувати на чемпіонство. Це «Атлет», «Промінь», МФК «ІнБев», СК «Візаж», «Водоканал». Матчі між цими командами будуть принциповими, а вболівальники не будуть нудьгувати. Підніжку лідерам завжди готовий підставити «Коростень», чия гра у минулому сезоні приємно вражала, та й інші учасники Вищої ліги свої очки так просто не віддадуть.
Переконаний, що на нас очікує дуже цікавий Чемпіонат, а у Вищій лізі спокійного життя ні у кого не буде.