Томаш Сіцінський: футбол на все життя

Ідея записати інтерв’ю з майстром спорту СРСР, житомирянином Томашем Антоновичем Сіцінським була у мене уже давно, щоправда хотів я його записати у вигляді літопису, такого собі футбольного монологу легендарного футболіста. Але постійно знаходилися якісь «але», які заважали втілити цю ідею у життя.У вересні 2016 планети нарешті розташувалися в правильному порядку.
Ми домовились із ним на понеділок, 26 вересня. Напередодні я зателефонував йому з проханням взяти із собою дипломи, грамоти і старі фото, щоб матеріал вийшов максимально ілюстративним. Того ж дня ввечері він зателефонував і попросив перенести нашу зустріч на день пізніше, бо не встигав знайти все необхідне. За сортуванням своїх дипломів і нагород він просидів до другої ночі.
Він прийшов на зустрічу своїх улюблених темних окулярах і фірмовому капелюсі з важкою спортивною сумкоюв точно назначений час. Як виявилося згодом, сумка була під зав’язку забита грамотами, дипломами і раритетними фото. Щоб Ви зрозуміли масштаби підготовки Томаша Антоновича до інтерв’ю скажу, що на фотографування дипломів, відзнак і грамот пішло півтори години. Це при тому, що фотографували ми лише найбільш значимі.
Переглянувши під дві сотні фото, кожне із яких супроводжувалось короткою історією, ми нарешті дійшли до самого інтерв’ю. По своїй наївності я планував за один раз записати все інтерв’ю. Але хіба можна про більш ніж 30-річну кар’єру футболіста й 30-річну кар’єру футбольного і футзального організатора розказати за одну годину?

Сіцінський Томаш Антонович
Дата народження: 14 травня 1940 р.
Місце народження: м. Житомир
Досягнення:- майстер спорту СРСР з футболу
володар Кубку України серед виробничих колективів 1959 р.
Чемпіон України серед команд майстрів класу «Б»
володар Кубку України серед команд майстрів класу «Б»
У футболі з 1959 р.
У футзалі з 1994 р.
 

 
- З чого починався міні-футбол у Житомирі?

- Все почалося всередині 1980-х років з ініціативи міського спорткомітету, за підтримки якого ми під час зимових канікул проводили змагання для дітей третіх класів. Сказати, що це був міні-футбол у чистому вигляді не можна, адже малюки грали у форматі п’ять на майданчику і один у воротах. Грали у залі 33-ї школи, куди приносили ворота із сільськогосподарського інституту і діти на час зимових канікул були задіяні. Все розпочалося спонтанно і з кожним роком популярність цих змагань зростала, адже дітям вистачало зібрати п’ять-шістьоднолітків і команда була готова.

Після цього виникла ідея проводити змагання з міні-футболу і для дорослих. Тоді спорткомітет очолила Марія Іванівна Тиркут – дуже виважена і далекоглядна людина. З її приходом змагання вийшли на новий рівень, вона ж і внесла ідею проводити змагання з міні-футболу влітку для вуличних і дворових команд. До цієї ідеї долучився і Петро Михайлович Білий. Матчі проводили на майданчику будівельного технікуму, який якнайкраще підходив для цих змагань: майданчик знаходився в центрі міста, а розмітка ніяких особливих затрат не потребувала – розмітили тирсою і почали грати.

Спочатку не все було гаразд: в одній групі грали команди різного віку, лише згодом ми почали ділити учасників на дві-три вікових групи. Дуже скоро ми зрозуміли, що нам не вистачає місця, та й світловий день обмежений, тому невдовзі основним майданчиком став стадіон «Спартак». Проблемою цього майданчика була пилюка. Ми звернулися до адміністрації стадіону з проханням поливати поле, інколи його поливали, інколи ні, а тому в спекотну погоду ми там пилу трохи поїли.

З часом, коли діти відчули смак змагань, кількість учасників значно зросла. Якщо ми починали з 30 команд, то через декілька років ми досягли відмітки у 100, а в один із років ми досягли цифри у 154 команди. Я вважаю, що цим можна пишатися. До того ж, окрім власне змагань під час турніру велася і педагогічна робота, бо у нас не дозволялося лаятися. Здавалося б, що це за досягнення, але діти дорожили тим, що вони грають.

Підведення підсумків й нагородження переможців і призерів проводилося в міській раді, переможці змагань отримували путівки до таборів «Молода Гвардія» і «Артек», а фінальні матчі відвідував міський голова Анатолій Фесенко. Ми безумовно пишалися цим, і досі вдячні йому за ту увагу, яку він приділяв міні-футболу.

- А хто стояв біля витоків турніру серед вуличних і дворових команд у Житомирі?

- Безумовно, одній людині організувати змагання такого масштабу було вкрай важко. А команда однодумців, яка започаткувала цей турнір, складалася із Олександра Горєлова, Петра Білого, який значно допоміг нам в організації змагань,мене, як працівника спорткомітету, а також велику підтримку нам надала Марія Тиркут. Ми завжди згадуємо її з величезною повагою, як і Анатолія Фесенка, Олександра Горєлова і Юрія Островського.
Тобто в основному над створенням цього турніру працювала наша СДЮШОР з футболу і спорткомітет. У мене є афіши і фотокартки наших дебютних турнірів, завжди приємно згадувати ті часи.
 

- Хто з нині відомих гравців робив свої перші кроки на турнірі серед вуличних і дворових команд?

- На цьому турнірі завжди грали діти, які займалися у футбольній школі «Полісся». Проте, грали й ті, хто там не займався. Наприклад, Максим Сорокін, той же Сергій Литвиновський, всіх не перелічити. Майже всі сьогоднішні гравці нашого Чемпіонату були там, пройшли,так би мовити, цю школу. А грали ми і в дощ, і в спеку. Пам’ятаю навіть як гравці, що тренувалися на основному полі стадіону «Спартак», проходячи повз нас, казали: «Вас треба покарати за те, що ви дітей у пилюку загнали». Але кращих умов не було. До речі, як ми не просили адміністрацію стадіону «Спартак», воду нам так і не підвели.

Примітно, що на ім’я міського голови приходили листи від батьків дітей, які грали на турнірі серед вуличних і дворових команд. Батьки дякували, що в цей час діти відірвані від вулиці, а міліцейські наряди, які проходили повз нас, розповідали, що кількість правопорушень, вчинених дітьми значно зменшувалась. А он де вони були, ті правопорушники – бігали у футбол. Тоді не було ні інтернету, ні мобілок, а найцікавіше було у нас.

- Згадайте Перший Чемпіонат м. Житомира з міні-футболу. Коли він проводився і з якими проблемами Вам як організаторам довелося зіткнутися?

- Перший Чемпіонат проводився наприкінці 1990-х років на майданчику будівельного технікуму. А які труднощі були в організації? Сидіти було ніде, всі стояли навколо майданчика. Людей було стільки, що яблуку ніде було впасти, особливо на матчах «Водоканалу», які відвідували і міський голова, і все начальство Житомирводоканалу.

- Коли міні-футбол зародився в Житомирі, міні-футбольних арбітрів ще не було.

- При проведенні змагань з міні-футболу спорткомітет звертався до Петра Білого, який тоді працював старшим тренером, з проханням, щоб тренери нашої футбольної школи «Полісся» обслуговували змагання з міні-футболу. І хоча правила з кожним роком змінювалися, тренери дуже добре справлялися зі своїми обов’язками. Звісно, під час літніх відпусток людей не вистачало, але ті, хто залишався нам дуже допомагали.

- Є вираз «лихие 90-е», а яким був міні-футбол 90-х?

- У той час було легше проводити змагання, адже спорткомплекс «Динамо», у якому проводили матчі, надавався безкоштовно, а тому від команд не вимагалося ніяких фінансових затрат. Спочатку було 24 команди, згодом більше, мінялася схема розіграшу, зростали вимоги як до організаторів, так і до команд. Пам’ятаю, був спір стосовно ігрової форми: футболки і шорти треба мати однакові, а гетри із щитками як вийде. Все це поступово, зі скрипом, але стало обов’язковим. Люди зрозуміли, що організатори вимагають не щось незвичайне. Поступово ми прийшли до того, що команди почали дбати про свій зовнішній вигляд.

- З якими проблемами зіткнувся житомирський міні-футбол у той час?

- Великих організаційних проблем не було, єдине – організатори мали великі труднощі в спілкуванні з командами. Часто гравці плутали правила з великим футболом, кричали нам «А де це написано у правилах?!», треба було кожному колективу пояснити ці правила. Інколи арбітри виходили як на кориду: амбіцій багато, майстерність більш-менш, а виграти хотіли всі. Там ми мали що слухати: і побажання, і про родини арбітрів, і про маму, і про тата. Доводилось непросто, але ті арбітри, які мали певний авторитет легше справлялись.
Загалом тоді проводилося багато турнірів: це і Чемпіонат області, і Дитячо-юнацька ліга, і Кубок області, і Кубок губернатора, і різні турніри, присвячені пам’ятним датам. Окрім цього регулярно проводилися і галузеві змагання: між силовими структурами, медиками, комунальниками.

- Першими у радянському союзі з міні-футболом познайомились київські динамівці і гравці московського «Торпедо». Сталося це у 1972 році. А коли Ви дізналися про таку гру як міні-футбол?

- Я познайомився з міні-футболом у 1980-х роках. Вперше побачив таку гру на Чемпіонаті світу в Угорщині у виконанні бразильців. Тоді у нас виникли думки, що ця гра дуже практична, цікава і невибаглива. Варто сказати, що уже тоді міні-футбол не стояв осторонь великого футболу, адже у зимовий період футболісти приходили грати у міні-футбол. Це було допомогою у підготовці до футбольного сезону…

Далі буде…

Роман Буравський, спеціально для futsalua.org