Окрім півфінальних серій Екстра-ліги і Фіналу чотирьох Кубка УЄФА на минулих вихідних відбулася ще одна цікава подія, а саме фінал Кубка Німеччини.

Яке відношення він має до України? – спитаєте ви. А таке, що у команді-фіналісті «VfL 05» (Гоенштайн-Ернстталь) грало четверо українців. А якщо подивитися на весь сезон, то там їх засвітилося ще більше: Віталій Арановський, Апті Накаєв, Едуард Ткаченко, Юрій Щериця Микита Тменов, Сергій Шаровара, Юрій Мельник і Євген Смоловик. Тренує «VfL 05» росіянин Петро Шаталін.

Внесок українців в успіх «VfL 05» важко переоцінити, наприклад, у півфіналі проти «Фортісу» (Гамбург) з 5 голів команди з Гоенштайн-Ернстталю 3 на рахунку наших співвітчизників: дубль оформив Мельник і ще один гол на рахунку Тменова.

У фіналі на «українську» команду чекав дуже непростий суперник – клуб «Ян» з Регенсбурга. У заявці регенсбурців повний інтернаціонал і з 11 гравців 7 бразильців, 2 іранці і 2 німці. «Ян» надзвичайно легко виграв свою регіональну лігу здобувши 18 перемог у 18 матчах, а у півфіналі, хоч і в серії пенальті, пройшов володаря двох попередніх Кубків Німеччини «Гамбург Пантерс».

«Ну бразильці – то й бразильці. Які бразильці можуть бути в аматорському клубі?» - подумає пересічний уболівальник, але на декількох фігурах у складі «Яна» ми зупинимося докладніше.

Перш за все варто відзначити Луїса Густаву Перротто Корреа «Алемао» (не плутати з іншим Алемао, який прийняв іспанське громадянство і грав за Червону фурію), який у період 2011-13 рр. провів три сезони у Серії А за «Венецію» і «Реал Рієті». У Серії А він встиг зіграти 28 матчів і забити 9 голів. Як і всі бразильці, що пограли в Італії, Алемао має ще й тамтешній паспорт.

Інший цікавий персонаж – Халісон де Соуза Гонсалвеш «Хассо», який у сезоні 2008/09 став срібним, а у сезоні 2009/10 бронзовим призером польської Екстракляси у складі «Нова Катовіце». За два сезони у чемпіонаті Польщі бразилець наколотив 25 голів.

Зрозуміло, що бразильців тренує бразилець, тож роль граючого тренера виконує Лукас Сілвейра Круел, який також є персональним фітнес-тренером добре відомого українським уболівальникам Дугласа Кости. До речі, Коста увесь фінал активно підтримував своїх співвітчизників і після матчу удостоївся підкидань у повітря.

Круел зустрівся з Костою ще у 2002 році, коли вони разом грали у футзал в Порту-Алегрі і з того часу вони стали найкращими друзями. Після того як Круел завершив тренерські курси, Коста саме грав за «Шахтар», і запросив його до себе в Україну. До речі, на думку персонального тренера Коста у футзал грає ще краще ніж у футбол.

У фінальному матчі перемогу, на жаль, святкував «Ян» 7:4. Саме «солодка парочка» Хассо-Алемао і забила 6 із 7 м’ячів своєї команди у фіналі. У доробку українців гол і гольова передача від Смоловика, а також ще один асист на свій рахунок записав Тменов. Огляд фінального матчу можна подивитися тут: Regensburg gewinnt Deutsche Futsal-Meisterschaft 

Тож ми вирішили розпитати подробиці німецьких пригод у безпосередніх учасників цих подій.

Євген Смоловик

- Як виник варіант з Німеччиною?
- Варіант виник спонтанно. Довгий час спілкувався з тренером цієї команди у Фейсбуці і потім він якось запропонував нам з Микитою Тменовим приїхати на перегляд. Ми хотіли надіслати відео, а вони вже нехай вирішують. Проте тренер запропонував нам приїхати, мовляв як на екскурсію і пожити у нього, а він все оплатить. Їхали більше як на екскурсію, бо ми на той час виступали за «Манзану» і чекали на наступний сезон. Приїхали туди і показали себе з найкращого боку, тож президент ледь не на першому тренуванні до нас підійшов і запропонував свої умови, щоб ми залишилися у клубі. 

- Ви його до цього знали?
- Його здалеку знав Тменов, який грав у «Прогресі» і чув про нього, бо той в молодості грав у Росії. Ось так все якось ланцюжком зав’язалося і він нам запропонував приїхати і пограти за них.

- У Європі багато мультиспортивних залів, у яких грають у футзал. На майданчику намальована різнокольорова розмітка ледь не з десятка видів спорту. М’яч кольоровий і майданчик усіяний різними кольорами: чи це не заважає під час гри? 
- Особливо не заважає. Усі ці зали побудовані для шкіл. У них немає залів з паркетом, як у нас, а усюди покриття «тарафлекс», бо техніка безпеки  на першому місці. Розмітка на них дійсно є ледь не для всіх видів спорту, наприклад, гандболу. Проте ми не розгубилися і все було нормально. 

- У Німеччині Кубок з футзалу почали проводити 11 років тому і цей вид спорту там тільки зароджується. Як можете оцінити рівень німецького футзалу на цей момент?
- Нам у фіналі протистояв клуб «Ян» за яку грають одні бразильці і у них в принципі достатньо непогана команда. Також ми грали з двома командами, які практично повністю складені з турків і вони теж достатньо пристойного рівня. Команди б’ються і борються, але рівень порівняно з минулим роком росте. Ми дивилися минулосезонні огляди тих самих команд і особливих суперників не бачили, але в цьому сезоні нам було трохи важкувато. У деяких іграх довелося докладати дуже багато зусиль.
Німці дуже швидко навчаються і розвиваються - це приємно. Коли ми проводили перші тренування, то з ними було дуже легко грати, а через півроку вже складніше. Німецький футбольний союз це бачить і розуміє, що без легіонерів їм важко і футзал буде стояти на місці. У них в планах є створення Бундесліги. Якщо вони втілять цей задум у життя, то рівень миттєво виросте.

- На що міг би розраховувати «Ян» в Україні і в якому дивізіоні?
- Думаю, що їх можна навіть порівняти з нашими екстра-ліговими колективами і десь за трійку вони б боролися. У них проглядається поставлена модель гри. Вони просто так не бігають з м’ячем, а видно, що вриваються в середину, відкриваються, не роблять по 15 дотиків, а кожен по 2 - все через рух. Перші пару хвилин нам було досить важко, бо думали, що вони будуть постійно бігати з м’ячем, а ми б жорстко пішли у пресинг. А вони все робили через передачу, розігрували через середину і спочатку ми навіть розгубилися. 

- Ви грали одночасно і в Україні, і у Німеччині. Як вдавалося все встигати? Це ж не близька країна і після перельотів мало б бути якесь відновлення.
- Ми тут домовлялися з командами, що будемо туди їхати і нас не буде на іграх. Ми домовлялися з президентами і тренерами на таких умовах, що на пару турів на місяць будемо від’їжджати до Німеччини. В Німеччині теж пішли нам назустріч у плані того, що ми могли грати і тут, оскільки це були непрофесіональні змагання.

- За скільки часу до початку матчу ви приїжджали у Німеччину? Не було такого, що прямо перед стартовим свистком прилітали?
- Ми приїжджали за 3-4 дні до матчів і в цей час готувалися до них. Нас у себе в гостях приймав тренер і, грубо кажучи, він все оплачував. В Україні у нас не дуже складалося і ми знали, що в Німеччині рівень не надто високий, тож їхали туди за путівкою в єврокубки. У нас не було ніяких контрактів і особливих умов. Наша мотивація полягала у тому, що дуже хотілося зіграти у Кубку УЄФА.

- Скільки часу готувалися до фіналу?
- Ми приїхали за тиждень. Серйозно готувалися до цього матчу, бо знали, що «Ян» у півфіналі обіграли діючого володаря Кубка «Гамбург Пантерс», знали, що у них грають одні бразильці. Ми передбачали, що буде важко і у нас навіть дворазові тренування були перед фіналом. Трохи нам не вистачило у цій грі, щоб завоювати трофей. Була присутня невпевненість воротаря, а це відбивається на командних діях. Рахунок був 1:3, але ми його зрівняли і відчули, що ми їх переграємо, але потім знову дуже швидко пропустили два м’ячі. Після цього нам було дуже важко знову відігруватися.

- Яка була схема турніру?
- Спочатку йде такий собі відбір у регіональних лігах. Ми виграли свою зону з 6 команд і пройшли у «Фінал чотирьох», де зіграли по два переможці нашої і ще однієї зони. Переможець цього фіналу, яким стали ми, вийшов у чвертьфінал, а далі вже стандартна схема плей-оф. Коли ми грали у регіональній лізі, то мали право грати і в Україні, і у Німеччині. А коли почалася стадія плей-оф з ¼ фіналу, то вже не мали права грати в Україні. В чвертьфіналі нам вдалося обіграти «MCH Futsal Club Sennestadt» і цей клуб подав на нас протест, нібито ми граємо нелегально і отримуємо гроші. Вони написали заяву в поліцію, щоб перевірили наші документи, бо нібито у нас немає віз. Це було дуже смішно. Все вирішилося нормально, тож було багато шуму з нічого. Вони просто не розуміли як ми граємо в Україні за декілька команд, що, наприклад, у нас в суботу дві гри, а у неділю ще дві гри за інші команди. Ми їм пояснили, що це звичайні аматорські ліги і у нас немає ніяких контрактів.

- Які подальші плани?
- Поки що нічого особливо не планував. У нас уже 13 травня почнеться новий сезон Кубка Німеччини. Якщо в сезоні 2016/17 було чотири зони (в одній 10 команд, в одній 7 команд, а двох інших по 6 команд), то в новому сезоні зробили дві зони по 10 команд. Також в новому сезоні будуть спарені тури.

- Тобто ви продовжите виступати в «VfL 05»?
- Так, знаючи, що чемпіонат нам доступний. У нас в країні ситуація не найкраща, а Німеччина – це Західна Європа. Тим паче, що туди на товариські ігри і чеські команди приїжджають, так що буде шанс десь «зачепитися». Їздимо туди більше на перспективу.

Юрій Мельник 

- Як виник варіант з Німеччиною?
- Зовсім випадково. Я прийняв рішення, що цей сезон проведу в житомирському «Промені», але команду розформували після першого туру міського чемпіонату. Після цього хлопці, які вже встигли з’їздити у Німеччину, а саме Євген Смоловик, Юрій Щериця, Микита Тменов і Едуард Ткаченко, запросили і мене туди, щоб підсилити команду. Я зідзвонився з тренером, який сам з Росії, але вже має німецький паспорт. Зробив собі візу і поїхав. Там проводили товариський турнір – ми його виграли і так все й почалося. 

- Це якийсь передсезонний турнір?
- Ні, сезон вже тривав, просто у цьому році він був не зовсім повноцінним. Була пауза в яку й провели цей турнір – це і був мій перегляд.

- У Європі багато мультиспортивних залів, у яких грають у футзал. На майданчику намальована різнокольорова розмітка ледь не з десятка видів спорту. М’яч кольоровий і майданчик усіяний різними кольорами: чи це не заважає під час гри?
- Всі ми знаємо, що у Німеччині хороші футбольні поля, але окрім них у кожному селищі при школах там є муніципальні зали. Вони розмічені для розвитку усіх видів спорту: баскетбол, гандбол, теніс, футзал і т.д. Спочатку це для нас було навдивовижу, але коли виходиш на майданчик, то нічого незвичного не помічаєш. Хочу зауважити, що у їхніх залах покриття не паркет, а типу гуми. Я питав у тренера чому так і він відповів, що це школа і на таке покриття дітям падати менш болісніше, ніж на паркет. По телекартинці звісно ця розмітка непросто сприймається, але коли граєш, то різниця невелика. 

- Ви грали одночасно і в Україні, і у Німеччині. Як вдавалося все встигати? Це ж не близька країна і після перельотів мало б бути якесь відновлення.
- Я тільки раз автобусом їздив, а всі інші рази літав, бо це дійсно займає дуже багато часу, особливо зараз, бо на кордоні стоїть дуже багато людей. Туди їхати 21 годину, але через ці проблеми все затягується до 26-28 годин і втрачається час. Хочеться подякувати президентам клубів у Києві, які зрозуміли ситуацію і пішли на зустріч, як в Бізнес-лізі, так і в Київській футзальній лізі. Вони мені тільки побажали успіху і якщо я буду відсутній на 1-2 іграх на місяць, то нічого страшного не станеться. Так і суміщав.

- За скільки часу до початку матчів ви туди приїжджали?
- Зазвичай ми приїжджали за тиждень. Тиждень тренувалися, грали і поверталися на Батьківщину. Якщо у нас гра у суботу, то приїжджаємо у неділю чи у понеділок. 

- У Німеччині Кубок з футзалу почали проводити 11 років тому і цей вид спорту там тільки зароджується. Як можете оцінити рівень німецького футзалу на цей момент?
- Спочатку я з’їздив перед новим роком. Перший етап цього Кубка розділений на зони. В нашій зоні було пару команд з якими треба було серйозно грати, а з іншими все було простіше. Коли ми вийшли у плей-оф, то там рівень зріс. Хочу сказати, що в Німеччині грає багато турків, а вони люблять возитися з м’ячем, усі такі напористі, нахабні і з ними було грати дуже навіть важко. У фінальній частині регіональної ліги були пристойні команди з того ж Берліну. Також варто сказати, що німці з нашої команди дуже швидко вбирають нові знання і з часом з ними стає цікавіше і складніше грати у тренувальному процесі. Після цього відповідно і сам починаєш зростати у майстерності і трохи по-іншому ставитися до тренувального процесу. Так що рівень виріс.
Знаю, що наші хлопці 13 травня летять у Німеччину, бо у них починається новий сезон Кубка. Я не полечу, бо у мене проблема з візою. Новий сезон буде проводитися за новою схемою і «VfL 05» буде грати у групі з 10 команд з роз’їзними іграми. Плей-оф начебто вже буде стартувати з 1/8 фіналу, а не з ¼ фіналу. Я ще сильно до схеми не придивлявся. Тепер за місяць набігатиме 4 гри, але трохи за іншим графіком. От ми зараз граємо 13 і 21 травня, а наступні ігри – 10 і 17 червня. Після цього наступить літнє трансферне вікно. А в серпні знову почнуться матчі, але з більш насиченим календарем. 

- А що скажете про рівень «Яну»?
- Думаю, що це десь рівень нашої Першої ліги, а при поставленому тренувальному процесі могли б свої сили спробувати і в нашій Екстра-лізі, але не більше. Нічого надзвичайно у них немає. Треба розуміти, що вони аматори і тренуються два, а може максимум три рази на тиждень. Загалом у Німеччині клуби цими складами виступають і у футболі, і у футзалі, втім як і у нас. Так що чіткої спеціалізації там немає. 
Якщо передивитися весь фінальний матч, то є дуже багато питань до нашого воротаря. Перший і третій голи він пропустив між ніг, а під час п’ятого зіштовхнувся з власним гравцем та й по другому голу є великі питання. Скажімо так: на мою думку він підійшов до матч в не дуже хорошій формі. 

- Скільки часу готувалися до фіналу?
- До фіналу готувалися тиждень. А от перед півфіналом у нас була ціла історія. Команда «MCH Futsal Club Sennestadt», яку ми обіграли в чвертьфіналі, обурилася як ми можемо грати і там, і тут. Вони ж не розуміють, що у нас є багато комерційних турнірів. Вони різні запити подавали і все це тривало впродовж місяця. Тож через це на півфінал ми прилетіли у четвер, а вже у суботу був сам матч.

- Які подальші плани? Можливо після доволі вдалого сезону закордоном з’явилися пропозиції від інших іноземних клубів?
- Багато думав стосовно продовження професіональної кар’єри. Якби хтось запропонував, то мабуть би не відмовився ще десь пограти на такому рівні, що в Україні, що закордоном. Якби закордоном, то це взагалі було б супер. Зараз кубок в Німеччині аматорський, але ж ніхто не знає що буде через рік-два. Може у них з’явиться пристойний чемпіонат і у нас вийде там заграти, але поки що таких розмов немає. До речі, на тому товариському турнірі, що мене переглядали, ми грали з польською «Гаттою Актив» і з чеською «Гарден лайн». Потім ще з чехами товариські ігри проводили. Цікаво звісно, але ніяких пропозицій я не отримував.

- Ви продовжите виступи за VfL 05»?
- Так, планую. На перспективу це непоганий варіант.

- Чи не було за час німецького відрядження якихось цікавих історій?
- Та я туди ще роки 2-3 тому їздив грати у футбол, а от тепер і у футзал пограв. 

- Дивився протокол фіналу, то там півкоманди українців вписано: Тменов, Шаровара, Смоловик, Щериця, ви…
- Там зараз вводять ліміт на легіонерів і можна мати лише трьох гравців з країн, що не входять до ЄС. А Шаровара вже давно поляк, бо отримав паспорт через своє коріння і тепер є громадянином ЄС. Щериця у півфіналі отримав червону картку. Він по ходу того матчу мав жовту картку і в одному з епізодів був незгоден з арбітром, і щирою українською мовою некоректно висловився у його бік, а той йому одразу другу жовту показав (посміхається). Після гри ми сиділи і їли, а до нас підійшов цей суддя і російською мовою з акцентом сказав, що він арбітр ФІФА і у нього дружина росіянка, тож він все зрозумів, що йому сказали. 

- Ви мабуть перші українці, які грали у футзал в Німеччині.
- До того там ще грав Сергій Третяк (екс-Борисфен, Оболонь, Сталь (Алчевськ), Волинь, ЦСКА – прим. авт.), але футзал в ті часи ще не так був розвинений. Він зі своєю командою п’ять років поспіль ставав чемпіоном регіону і вони вже давно у футзал не грають. Він там грав у футбол, але начебто паралельно і у футзал також, а зараз виступає десь у Грузії.

Андрій Гулій, ​futsalua.org