Свого часу ці клуби отримували солідне фінансове вливання, ставали чемпіонами України, здобували Кубки та медалі вищого футзального дивізіону. На жаль, після успішних сезонів колишні гранди не втримали високу планку лідерів українського мініфутболу і колективи, які колись боролися за найвищі місця, просто-таки зникли з футзальної мапи України. Саме про такі клуби йтиметься надалі.

«СКІФ-Слід» (Київ)

Чемпіон: 1993/94
Кубок: 1993

За своє недовге існування київський МФК «СКІФ-Слід» вписав своє ім’я золотими літерами в історію українського футзалу. Ще б пак, столична команда стала першим чемпіоном з міні-футболу часів незалежності та першим володарем Кубка України. Команда, яка була створена 1992 року на базі Київського інституту фізичної культури та спорту, уже через рік під керівництвом двох тренерів Володимира Залойла та Валерія Шабельникова дісталася до фіналу першого в історії Кубка України. Суперником киян тоді стала запорізька «Надія». Основний час того легендарного поєдинку закінчився унічию 2:2, а в післяматчевих пенальті з рахунком 5:4 перемогу здобув «СКІФ-Слід».

У дебютному чемпіонаті України з футзалу команда грала не дуже яскраво, зайнявши одне з останніх місць, які давали право на вихід до наступного кола (насправді команда посідала 4 місце – прим. futsalua.org). У другому колі кияни, яких підтримував солідний спонсор, виступили значно краще. Вигравши шість матчів із семи, «СКІФ-Слід» сенсаційно здобув золоті нагороди першого чемпіонату України з футзалу (насправді на другому етапі команда виграла 13 матчів з 15 – прим. futsalua.org). У наступному сезоні в киян змінився спонсор і внаслідок меншого фінансування команду залишили Валерій Шабельников і ряд гравців, які перебралися до «Гірника» із Красногорівки, який боровся за чемпіонство з «Механізатором» (насправді гравці і тренер перейшли в «Гірник» ближче до кінця чемпіонату – прим. futsalua.org). На початку 1995 року команда припинила своє існування. Її місце в другому колі чемпіонату України посів інший київський клуб – «Кий-Адамс» (насправді не на друге коло, а на останні 5 матчів – прим. futsalua.org).

«Віннер Форд-Університет» (Запоріжжя)
 

Віцечемпіон: 1998/99
Бронзовий призер: 1997/98
Кубок України: 1998/99

Футзальна команда «Віннер Форд-Університет» була заснована на базі факультету здоров'я, фізичного виховання і спорту Запорізького національного університету за підтримки підприємства «Віннер Форд Запоріжжя» та його директора Геннадія Фукса 1996 року. У першому своєму сезоні в лізі майстрів запорожці здобули срібні медалі першої ліги. Завдяки цьому «віннер-фордівці»  підвищилися у класі. Не загубився дебютант і серед еліти. Запорожці відразу здобули бронзові нагороди чемпіонату і дісталися півфіналу Кубку України. У наступному чемпіонаті підопічні Валерія Петруха взагалі наробили галасу, борючись за чемпіонство із надпотужним київським «Інтеркасом». У підсумку «Віннер Форд» задовольнився другим місцем, а його гравець Ігор Москвичов став найкращим бомбардиром чемпіонату, забивши 52 гола у 25 матчах. Найбільшим успіхом для команди, яка проіснувала всього три роки, стало здобуття Кубку України-1999, а перемога з рахунком 8:3 над київською «Корпією» є найбільш результативним фіналом за всю історію Кубка України з футзалу. Попри доволі високі показники, влітку 1999 року «Віннер Форд-Університет» об’єднався з іншою запорізькою командою - «Запоріжкоксом» і таким чином самобутній колектив зник з футзальної мапи України.

«Дніпроспецсталь» або «ДСС» (Запоріжжя)
 

Віце-чемпіон: 2003/04
Бронзовий призер (6): 1995/96, 1996/97, 1999/00, 2000/01, 2001/02, 2002/03
Кубок: 2001/02 
Кубок ліги: 2004/05

Ще один клуб із Запоріжжя, який в середині 1990-х – початку 2000-х був на провідних ролях в чемпіонаті України. Що цікаво, не момент створення за команду виступали в основному працівники однойменного заводу. «ДСС» дебютував у вищій лізі в сезоні 1995/96 і відразу посів третє місце. Варто сказати, що в подальшому запорожці встановили рекорд по здобуттю бронзових нагород, яких «назбирали» аж шість. Найбільші успіхи до клубу прийшли на початку 2000-х. Тоді команда під керівництвом тренера-гравця Раміса Мансурова окрім звичної «бронзи» зуміли вийти до фіналу Кубка України-2002, де здобули перемогу над титулованим «ІнтерКрАЗм» з рахунком 4:1. У сезоні 2003/04 запорожці здобули «срібло» чемпіонату України, а через рік свій останній в історії трофей – Кубок ліги. Останні три роки свого існування «ДСС» вже не був тією грізною силою, адже основний спонсор клубу ПАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» перестав фінансувати своє дітище (насправді спонсор припинив фінансування команди тільки в кінці сезону 2006/07 – прим. futsalua.org). Саме через проблеми із грошима по закінченню сезону 2006/07 МФК «Дніпроспецсталь» знявся з чемпіонату України у вищій лізі. Були надії заявити команду у першу лігу, але цього так і не відбулося.

«Механізатор» (Дніпропетровськ)
 

Чемпіон: 1994/95
Віцечемпіон: 1995/96
Кубок України (2): 1994/95, 1995/96

Якщо брати до уваги змагання не лише часів незалежності, то «Механізатор» є значно титулованішим клубом. Дніпропетровці 1991 року здобували Кубок СРСР і двічі тріумфували в чемпіонаті УРСР. Що стосується незалежних чемпіонатів та Кубків з футзалу, то в перші роки життя нашого чемпіонату «механізатори» теж не пасли задніх і були грізною силою у вщій українській лізі з міні-футболу. У сезоні 1993/94 років колектив із Дніпра посів четверте місце в турнірній таблиці (насправді п'яте місце – прим. futsalua.org), а за рік Геннадій Шур привів «механізаторів» до свого першого і останнього чемпіонства в Україні. Тоді у 26 матчах дніпряни поступилися лише одного разу, при цьому здобувши 22 перемоги. Крім цього команда здобула Кубок України, в фіналі з рахунком 5:1 перегравши свого головного конкурента у чемпіонаті – красногорівський «Гірник». За рік «Механізатор» повторив кубковий успіх і «взяв» срібні нагороди першості. Сезон 1996/97 років став останнім для клубу: зайнявши одинадцяте місце в чемпіонаті «Механізатор» припинив своє існування через фінансові негаразди.

«Локомотив» (Одеса)
 

Чемпіон (3): 1995/96, 1996/97, 1997/98
Кубок (2): 1996/97, 1997/98

1993 року відомий одеський футболіст Анатолій Колдаков, який на той час був директором ДЮСШ «Локомотив», ініціював створення в Одесі першого в її історії професійного футзального клубу. Маючи солідну фінансову підтримку з боку «NORD БАНК-у», новостворений колектив отримав назву «Одеса-Норд» і дебютував у першій  лізі. Посівши там третє місце, одесити здобули право грати у вищому дивізіоні.

У дебютному вищоліговому сезоні у клубі відбулися історичні реорганізаційні зміни. У грудні 1994 року у спонсорів команди почалися фінансові проблеми й вона перейшла під юрисдикцію Одеської залізниці, а також була перейменована в «Локомотив». У підсумку команда зайняла лише 9-те місце. А от в новому сезоні «Локомотив» очолив авторитетний тренер Валерій Водян, і під його керівництвом в сезоні 1995/1996 одесити вчинили справжню революцію, скинувши з престолу тодішнього флагмана вітчизняного футзалу – «Механізатор». Команди завершили сезон з рівним показником очок, але у «золотому матчі», що відбувся у Києві, перемогла одеська команда.

У наступних двох сезонах «Локомотив» також не мав собі рівних в чемпіонаті України. До трьох золотих нагород першості «залізничники» додали два Кубка України в 1997 і 1998 роках. Своїх останніх чемпіонських успіхів «Локомотив» домігся на тлі фінансової кризи, оскільки після зміни начальника Одеської залізниці, яка була головним спонсором клубу, практично припинилося його фінансування. 18 квітня 1998 року «Локомотив» голосно грюкнув дверима, у своєму останньому в історії офіційному матчі розгромивши макіївський «Вуглик» – 28:4. Ця перемога досі є найбільшою в історії українського футзалу. Відразу після «золотого» сезону 1997/1998 зоряний склад команди був розформований. Молодіжний склад перевели в першу лігу і після сезону 1998/1999 «Локомотив» остаточно припинив своє існування, залишивши про себе лише яскраві спогади.

«Інтеркас» (з 2000 року «ІнтерКрАЗ», Київ)
 

Чемпіон (3): 1998/99, 1999/00, 2002/03
Віцечемпіон (6): 1996/97, 1997/98, 2000/01, 2001/02, 2004/05, 2006/07
Бронзовий призер: 2005/06
Кубок України (3): 1999/00, 2000/01, 2004/05

За понад 14-річну історію свого існування київський «Інтеркас» ставав чемпіоном України три рази, ставши одним із найтитулованіших українських футзальних клубів. Розпочав свій шлях до успіху «Інтеркас» 1993 року за фінансової підтримки незмінного президента Сергія Веселова. 1995 року кияни виграли першу футзальну лігу і в сезоні 1996/97 під керівництвом Станіслава Гончаренка дебютували у вищій лізі й відразу здобули срібні нагороди. Також «Інтеркас» виграв «Кубок Визволення» – міжнародний турнір, присвячений річниці визволення Харкова. У наступному сезоні хлопці Станіслава Гончаренка знову задовольнилися срібними медалями. А в 1999 і у 2000 роках кияни двічі вигравали гонку за чемпіонство у двох запорізьких команд – «Віннер Форд-Університету» та «Запоріжкоксу». Причому у 2000-му «Інтеркас» став автором дубля, вигравши, крім чемпіонату, і Кубок України. Надалі кияни постійно були серед фаворитів українських турнірів, здобуваючи медалі різноманітного ґатунку. Найбільше команда розстаралася на срібні нагороди, яких здобула аж шість, добавивши до цього 3 Кубка України.

Також дебютував «Інтеркас» і в міжнародних матчах – в Кубку УЄФА. У сезоні 2003/04 «інтеркразівці» успішно подолали попередній раунд, а в другому відбірковому раунді зустрілися з відомими іспанськими клубами «Плаяс де Кастельон» і «Бумеранг Інтерв’ю», з першим з яких зіграли внічию 5:5, а другому поступилися з мінімальним рахунком 4:5. Цей результат на довгий час стає найкращим серед всіх українських клубів у протистоянні з футзальними командами Іспанії. 2007 року АМФУ (Асоціація мініфутболу України) внесла зміни в регламент, згідно з яким у чемпіонаті країни замість 12 команд мали брати участь 16 клубів. На знак незгоди з цим рішенням президент «Інтеркасу» Сергій Веселов зняв команду зі змагань. Таким чином зіркова команда офіційно припинила своє існування 28 серпня 2007 року.

«Шахтар» (Донецьк)
 

Чемпіон (5): 2001/02, 2003/04, 2004/05, 2005/06, 2007/08
Віцечемпіон (3): 2002/03, 2008/09, 2009/10
Бронзовий призер: 2006/07
Кубок (3): 2002/03, 2003/04, 2005/06
Суперкубок (3): 2005, 2006, 2008
Півфіналіст Кубка УЄФА: 2006

Попри те, що донецького «Шахтаря» уже не існує 10 років, ця команда й наразі залишається найтитулованішою в українському футзалі. Головні успіхи екс-гранда українського мініфутболу пов’язані з тренером Олегом Солодовником та президентом Євгеном Геллером. Саме за їхнього керівництва «гірники» здобули усі свої трофеї. А свій шлях до титулу найуспішнішого клубу України «Шахтар» розпочав 1998 року і спочатку мав назву «Укрсплав». Після року виступів у першій лізі команда підвищилася у класі. У рік дебюту у вищій лізі донеччани зайняли сьоме місце. Уже наступного року, оновивши склад на 70% і, уклавши тренерську угоду зі своїм колишнім гравцем Олегом Солодовником та найкращим бомбардиром в історії українського футзалу Ігорем Москвичовим,  «Укрсплав» почав торувати шлях до гегемонії в українському футзалі. 2001 року команда змінила назву на МФК «Шахтар» і через рік скинула із трону «Інтеркраз» (насправді «Уніспорт-Будстар». що припинив своє існування – прим. futsalua.org), здобувши свою першу перемогу в чемпіонаті. У наступному чемпіонаті кияни зуміли поквитатися із «шахтарями», відібравши у них титул чемпіона. Утім в наступних трьох сезонах зіркова команда не мала собі рівних у вищій лізі. Також було здобуто три Кубки та стільки ж Суперкубків України. У єврокубках (Кубок УЄФА) «Шахтар» теж наробив галасу, діставшись у сезоні 2005/06 до півфіналу престижного турніру. Загалом «гірники» 5 разів брали участь в єврокубках.

2009 року відбулася зміна президента – замість Євгена Геллера на посаду вступив Спартак Кокотюха, а згодом пост тренера залишив і головний коваль успіху донеччан Олег Солодовник. Після цього легендарна команда вже не здобувала трофеїв, задовольнившись лише «сріблом» чемпіонату 2009/10. 21 січня 2011 року через тривалий конфлікт керівництва клубу з АМФУ найтитулованішу команду України було розформовано.

«Тайм» (Львів)
 

Чемпіон (2): 2008/09, 2009/10
Кубок: 2009/10
Суперкубок: 2009

Свій шлях до вищої ліги українського футзалу колектив розпочав із самих низів, заявившись 2000 року на чемпіонат міста Львова серед аматорських команд. У сезоні 2002/03 львівська команда взяла участь у змаганнях західної зони другої ліги, де посіла друге місце і, таким чином, виборола право виступати у першій лізі. Наступного року львів'яни так само успішно зуміли проявити себе вже в змаганнях класом вище і здобули право грати у вищому дивізіоні країни. Серед команд еліти справи у львівського колективу йшли доволі посередньо: у дебютному сезоні команда посіла 13-те місце, потім були 5 і 6 позиція (між ними ще було 7 місце – прим. futsalua.org). Основні успіхи для «таймівців» розпочалися, коли президент клубу Роман Кедик запросив на тренерський пост Станіслава Гончаренка, відомого по роботі з «Інтеркасом». І вже у сезоні 2008/09 «Тайм» вистрілив. Колишній середняк чемпіонату посунув з трону донецький «Шахтар», здобувши перше історичне чемпіонство в чемпіонаті, а гравець львів’ян Максим Павленко став найкращим бомбардиром турніру із 38-ма голами. Також львів’яни в матчі за Суперкубок розгромили майбутнього гранда чемпіонату України харківський «Локомотив» з рахунком 4:0. Наступного сезону Станіслав Гончаренко підтвердив свій статус одного з найкращих спеціалістів українського футзалу і «Тайм» знову не мав собі рівних в першості. Крім того, команда здобула омріяний Кубок України, перегравши у фіналі представника Донбасу – «Єнакієвець».

На жаль, після такого успішного року керівництво клубу не змогло й надалі в потрібному обсязі фінансувати чинного чемпіона, і перед початком сезону 2010/11 команда припинила своє існування (насправді команда припинила своє існування посеред сезону 2010/11, злившись з «Енергією» – прим. futsalua.org).

«Локомотив» (Харків)
 

Чемпіон (3): 2012/13, 2013/14, 2014/15
Віцечемпіон (2): 2011/12, 2015/16
Бронзовий призер (2): 2010/11, 2016/17
Кубок (3): 2008/09, 2015/16, 2016/17
Cуперкубок (4): 2013, 2014, 2015, 2016

Харківський «Локомотив» був заснований ще 1991 року, як футбольний клуб і лише 2005-го було прийнято рішення дати можливість юним футболістам спробувати свої сили на вищому рівні й заявити команду в першу лігу першості України з футзалу. За два сезони команда, якою керував місцевий спеціаліст Євген Ривкін, вийшла до вищого дивізіону України. 2008 року команда дебютувала в еліті. У першому для себе сезоні команда встановила клубний рекорд, провівши безпрограшну серію з 12-ти матчів. За підсумками чемпіонату «Локомотив» посів високе як для дебютанта ліги сьоме місце. Також команда Євгена Ривкіна здобула перший у своїй історії трофей – Кубок України. Своє перше чемпіонство харків’яни зуміли вибороти 2013 року і потім ще двічі підряд повторювали свій успіх. Також базова команда збірної України чотири рази здобувала Суперкубок України, що і наразі є рекордним показником. Ну і три здобутих Кубка України підняли команду з Харкова на друге місце в історії українського футзалу після «Шахтаря» за здобутими трофеями, яких у слобожанців назбиралося аж 10 (3 чемпіонства, 3 Кубка, 4 Суперкубка України). Попри просто фантастичні результати, команда так і не змогла продовжити штампувати свої перемоги. Через брак фінансування у липні 2017 клуб відмовився від участі у чемпіонаті України, а всі гравці «Локо» отримали статус вільних агентів. Головний коваль успіху ексгранда Євген Ривкін у тому ж році очолив національну збірну Литви. Що цікаво, саме в цій країні 12 вересня стартує дев’ятий Кубок світу з футзалу, де ми можемо повболівати за нашого земляка, адже, як відомо, збірна України на цей мундіаль не потрапила.

«Єнакієвець»
 

Бронзовий призер (4): 2003/04, 2004/05, 2007/08, 2008/09
Кубок: 2006/07
Суперкубок: 2007

МФК «Єнакієвець» був заснований 2000 року і спочатку грав виключно на рівні чемпіонату Донецької області. А дебют у Вищій лізі прийшовся на сезон 2002/03, де команда з Єнакієва зупинилася за крок до нагород чемпіонату. Утім вже в наступних двох першостях «Єнакієвець» зарекомендував себе третьою силою в Україні, двічі здобувши бронзові нагороди  вищої ліги. У 2004 році 5 гравців команди (Костянтин Власенко, Валерій Замятін, Андрій Клепіков, Дмитро Кузьмін та Ігор Краєвський) стали чемпіонами світу серед студентів.

Найкращим в історії для «Єнакієвця» став сезон 2006/2007. Тоді команда під керівництвом Олександра Москалюка дісталася фіналу Кубка України, де в післяматчевих пенальті здолала львівський «ТВД». В тому ж таки році вже з іншим наставником Сергієм Дрьомовим представник Донецької області здобув Суперкубок України. У матчі за трофей була розгромлена грізна львівська «Енергія» з рахунком 5:2. Причому після першого тайму «Єнакієвець» поступався «енергетикам». У подальшому єнакієвці ще двічі здобували бронзові нагороди чемпіонату України у 2008 і 2009 роках.

Після успішних сезонів «Єнакієвець» здав свої позиції, і в 2012 році президент команди Андрій Новіков запросив на тренерський місток надтитулованого Олега Солодовника в надії, що той допоможе вигравати трофеї і медалі. Утім, відомому спеціалісту не вдалося здобути із клубом бодай якийсь успіх, хоча в останньому для себе сезоні в еліті українського футзалу лише шалений нефарт завадив представнику Донецької області посісти місце в трійці призерів. «Єнакієвець» тоді впевнено виграв регулярний чемпіонат, випередивши найближчого переслідувача, харківський «Локомотив» на 13 очок. На жаль, у серії плей-оф підопічні Олега Солодовника не зуміли підтвердити свій клас і в підсумку команда посіла лише 4 місце. У зв’язку із сумнозвісними подіями на Сході України у 2014 році команда знялася із змагань і припинила своє існування.

Джерело - Олександр ШЕРШЕНЬ, sport.ua