Один з найтитулованіших українських тренерів проаналізував події і тенденції останнього Кубку світу у Литві
 

 

– Однозначно збірна Марокко – це лідер серед відкриттів на цьому турнірі. Вразила Венесуела. Пристойно виглядав Парагвай. Досягнув прогресу Узбекистан – чого вартий матч 1/8 фіналу узбеків з іранцями 8:9! Поліпшилася гра в'єтнамської збірної, яка зіграла з чехами 1:1, обіграла в підгрупі Панаму і в 1/8 фіналу поступилася збірній РФС всього лише 2:3. 

 

Збірна Португалії швидше здивувала, ставши чемпіоном світу, але не результатами матчів, зігравши по ходу турніру чотири нічиїх в основний час. Стабільна і вміла Аргентина, а увінчала вишуканість високої моди гри збірна Казахстану. Серед тих, хто розчарував першою йде наша збірна через свою відсутність, а по ходу турніру Іспанія особливо, РФС, а також частково Бразилія.

 

– Розчарували майже всі гравці збірної РФС, за винятком натуралізованих Робінью та Едера Ліми.  Весь інший контингент команди, включаючи сюди й тренера збірної, поводив себе трішки зарозуміло з якоюсь зверхністю, мовляв, ми настільки сильні, що самі перемоги від нас нікуди не подінуться. Натягнуті перемоги у групі над Узбекистаном 4:2 і Гватемалою 4:1, включаючи вимучену перемогу над В'єтнамом в 1/8 фіналу з рахунком 3:2, показали неповноцінну готовність збірної РФС на мундіалі. 

 

Не беруся судити про перспективу нинішнього складу збірної Іспанії, але по ходу всіх матчів на турнірі в їхньому виконанні очевидно проглядалися убогість дій в імпровізації. Властивої витонченості в наборі нестандартності рішень гравців я не побачив. Легкість і свіжість, якщо хочете, експресія у грі, властиві іспанській збірній були відсутні. Команда більшою мірою працювала, мучилася, ніж грала. Навіть воротарський цех, зазвичай сильний у збірних різних скликань, на цьому форумі був слабким. 

 

Приємно здивував прогрес і рівень корінних гравців збірної Казахстану. Як завжди на висоті Ігіта і Дуглас. Тайнан не зміг пройти турнір стабільно — помилки в півфіналі та фіналі тому підтвердження. 

 

Здивували й захопили гравці збірної Марокко – легкі, швидкі, технічні, сміливі та витончені в роботі з м'ячем. 

 

Безумовно відкриттям турніру став гравець збірної Португалії Пані Варела, який забив два м'ячі у фіналі. Я б йому віддав приз найкращого гравця мундіалю. Дуже талановитий і сильний двадцятирічний португалець Зікі Те. Ну і, звісно, сильними були воротарі першої четвірки команд, що і визначило в результаті учасників півфіналів.
 

 

– Азійці завжди були працьовитими. Засвоювання ними самої гри у футзал йде швидкими темпами. Працездатність і дисциплінованість є візитною карткою команд азійського континенту, але в креативному мисленні вони поступалися і завжди поступатимуться найкращим аналогам європейського і латиноамериканського розуміння гри.

 

А ось представники африканського континенту, зокрема Марокко, постали на цьому Кубку світу за межами передбачуваної норми можливості. В їхньому стилі гри пропорційно поєднувалися природна координація, витонченість технічної насиченості дій і висока тактична оснащеність команди. Якби на шляху марокканців в 1/4 фіналу не опинилися бразильці, ми б могли виявитися свідками боротьби цієї збірної за нагороди форуму. Спостерігаючи за змістом гри марокканців з бразильцями, що закінчилася всього лише мінімальною перемогою останніх з рахунком 1:0, смію стверджувати, що по ходу гри африканська команда ні в чому не поступалася Пентакампеонам. А у виконавській витонченості та гостроті дій моментами «Леви Атласу» виглядали привабливіше.

 

– Про все по черзі: збірна Аргентини й сама гра футзал – це єдине ціле на генетичному базисі природних оформлень. Компоненти фізіологічних властивостей гравців на рівні генотипу і, якщо хочете, і фенотипу країн Латинської Америки природно створені для гри у футбол. А ось збірна Казахстану з трьома натуралізованими бразильцями ґрунтовно затвердила роль і значення тренера в команді, в розділах навчання гравців, техніко-тактичної виучки в побудові командної гри, ерудиції та психологічної ментальності складу. Тренерський тандем Кака-Корідзе показав всьому світу як з трьома бразильцями можна вивести на високий рівень гри корінних казахських гравців і являти собою збиту, навчену і тактично гнучку команду. 

 

Щодо оцінки збірної Португалії зазначу, що з семи ігор чемпіонату вона в чотирьох не змогла виграти в рамках основного часу гри, зате виграла найголовнішу гру у фіналі з очевидною прихильністю суддівського корпусу. Проте це не може перекреслити грандіозну роботу Браза і всієї системи португальського футзалу за останні 5-6 років. Виграти два форуму поспіль — європейський і світовий – можуть тільки ті особи, які своїм ставленням до справи схилили до себе і велич фарту, і прихильність Феміди на основі великих складань – праці, віри, компетентності та привітність долі.

 

Я б не назвав це суттєвим спадом грандів, адже, в принципі, і за результатом, і за рівнем гри очевидно здала тільки збірна Іспанії. Сам рівень іспанського футзалу не знизився. До прикладу візьміть хоча б те наскільки виросла конкуренція в Прімері. Тут винятково справа в тренері Федеріко Відалі. Ще в далекому 2009 році, працюючи в «Таймі», в основному раунді Кубку УЄФА в Дебрецені ми зустрічалися з «Лупаренсе». А очолював італійців Відаль. Я ще тоді для себе відзначив, що його команда грала сильно прагматично і шаблонно. «Тайм» в тому матчі нічим не поступався за грою. Впевнений, що якби не іспанський арбітр Роберто Гарсія Марін, який судив той матч і очевидно допомагав своєму земляку, то наша команда перемогла б, а так матч завершився з рахунком 3:3. Між іншим, я подивився 4 матчі іспанців, які вони провели напередодні турніру – з  Узбекистаном, Аргентиною, В’єтнамом і Японією. І вже тоді звернув увагу на те, що «Фурія  Роха»  виглядає дуже невиразно. Тому я стверджую, що справа винятково у Федеріко Відалі. І при нинішньому тренері збірна Іспанії ніколи не буде такою, якою була раніше.
 

 

Що стосується бразильців, то у них спаду я не побачив. Просто вони зустрілися з Аргентиною у півфіналі. Якби їм на цій стадії випав будь-який інший суперник – вони б грали у фіналі, тому я б це не назвав спадом у «Селесао». Останні роки бразильці дуже важко грають з аргентинцями. Взяти хоча б фінал кваліфікації на Кубок світу в Литві, де «Альбіселесте» теж взяли гору (3:1 – прим. futsalua.org).

 

Збірна РФС не збавила – вона така сама сильна. Просто за 12 років правління Скоровичем наступає момент, коли замилюється око.

 

Іран теж вмілий, але не медальний. Тому суттєвого спаду провідних команд світу я не помітив.

 

– Особливих змін, нововведень і тенденцій тактичного перетворення у грі мундіаль не відкрив. Зате очевидне зростання динаміки гри –  її щільність та інтенсивність стали на порядок вище. Збільшилася швидкість дій роботи з м'ячем, діапазони переміщень і відкривань. Універсалізація стала базовою формою предметності гри при наявності тактичної гнучкості її ведення і координаційній оснащеності багатьох команд. Роль і значення стандартів часто стають вирішальними факторами перемоги. Загальна форма і постановка гри команд різних континентів значно зросли, але зміст ще має градації. Завдяки технологіям та інтернету стало можливим отримувати інформацію різного калібру і змісту про методи та способи тренувального процесу, насичуватися знаннями тактичних моделей і систем різних видів побудови гри, звертатися до знань методичної властивості, технічної наочності прийомів і безлічі стандартних положень. 

 

Гру в футзал стали освоювати представники різних континентів зі своїм почерком, стилем, конституційною діагностикою рухів, спритних і швидких переміщень з набором витонченості технічних прийомів. Рівень конкурентоздатних можливостей виріс, ущільнився порядок спротиву, що привело до вищої змагальної діяльності. Наприклад, Іспанія обіграла Анголу в підгрупі 4:1, а років 5-7 тому перемогла б їх 14:1. Бразилія виграла у Японії 4:2 в 1/8 фіналу, Іспанія в підгрупі з тим же рахунком виграла у тієї ж Японії, при цьому не вигравши перший тайм. РФС в підгрупі обіграла Узбекистан з тим же рахунком 4:2, а ті ж років 5-7 тому перемоги обчислювалися в набагато більшій пропорції. Скажімо так – різниця в рахунку могла б становити 7, 8, а то і десять м'ячів.

 

– Тут є кілька причин: 1.) як я вже зазначав, зріс загальний конкурентний рівень спротиву; 2.) сам футзал став більш захисним, усі навчилися захищатися ; 3.) зникла та різниця запасу майстерності, коли при веденні позиційної атаки у сильних збірних був гандикап в латентному вимірі дій – часі прийняття рішень, в перевазі рівня майстерності, в упевненості й підборі виконавців; 4.) гра значно відсунулася від воріт, пресинг помістив її в діапазон середини майданчика й обсяг матчу в цьому розташуванні нараховує десь 70-75% часу самої гри. Утворилися три зони майданчика: зона початку атаки, зона завершення атаки й середня робоча зона – вона як пружина стискається і розтискається від штрафного до штрафного. Команда володіє м'ячем всього лише 10-15% часу в зоні свого захисту для організації атаки, всього лише 5% в районі чужих воріт, тобто так званій зоні загрози голу, і 70-75% часу на двох команди грають в розмірах майданчика від штрафного до штрафного. Саме там і відбувається складова основа гри: постановка гри з м'ячем – зусилля за контролем над м’ячем, єдиноборства, пресинг, відбори, скидання, підбори, перехоплення.

 

Тому, на мій погляд, при вирівнюванні всіх збірних на Кубку світу, відсоток індивідуальних рис знівелювався, віддавши перевагу командним тактико-технічним позиційним діям. Смисл і ступінь помилковості при рівні сьогоднішніх тенденцій гри став більш прагматичним зводячи до мінімуму на вимогу тренерів збірних припущення помилок у розвитку атак.
 

 

– Почну з того, що саме вилучення було справедливим за правилами гри. Навідріз виключаю припущення, що вчинок був здійснений через тренерську вказівку. Подивіться на цю талановиту і виховану людину – тренера аргентинської команди. Більше скажу, він пішов шляхом найбільшого спротиву, зігравши у своїй підгрупі професійно, без жодних розрахунків, тим самим вибравши собі в суперники на шляху до фіналу непростий Парагвай в 1/8, в 1/4 сильну збірну РФС, в 1/2 відомого суперника Бразилію. Беру на себе сміливість стверджувати, що характер вилучення лежав виключно в площині низького внутрішньоорганізованого статусу самого гравця, який відкрив його нездатність на ментальному рівні, як соціального індивіда, у фіналі управляти собою і бути стійким психологічно в сукупності й співвідношенні своїх прав, обов'язків і привілеїв. Я б назвав цей проступок безумством.
 

 

– Як там у поета з моєю абревіатурою і поправкою в займеннику: 
 

«Он памятник себе воздвиг нерукотворный,

К нему не зарастет народная тропа,

Вознесся и возвысился главою чемпионской

Благодаря чинушично-судейскому столпу»

 

Це про португальську збірної й про кумира мільйонів шанувальників, його величність Рікардінью. Він великий гравець, але не тут і не зараз. Його завжди шануватимуть і боготворитимуть, але не в розрізі такого вибору найкращих. Враховуючи усі видимі через екран його дії, при всій повазі до його вміння та авторитету, в найкращому випадку, ним можна було б закрити першу десятку найкращих. Багато гравців різних збірних виглядали сильніше його. Судіть самі – бліді перемоги у своїй підгрупі над явним аутсайдером Соломоновими Островами 7:0, Таїландом 4:1, нічия 3:3 з Марокко, після цього ще дві нічиї в основний час на стадіях 1/8 з Сербією 2:2, 1/4 з Іспанією 2:2 і в півфіналі з Казахстаном ті ж 2:2, але після додаткового часу, не дають підстав визнавати Рікардінью найкращим з найкращих. Вони б і фінал не виграли в основний час, якби арбітр призначив 200% шестиметровий. Виходить, що Португалія чотири рази поспіль зіграла внічию і лише титульний фінал взяла завдяки суддівському свавіллю. Кажуть, що чемпіонів не судять, але ні в одній з п'яти останніх ігор збірна Португалії не виглядала сильніше свого суперника. Моя трійка найкращих гравців мундіалю: Дуглас, Пані Варела, Ігіта.

Андрій Гулій, futsalua.org