– Як ви підсумуєте попередній сезон для «ІнБева»?
– Напевно, це був максимум якого ми могли досягнути минулого сезону, враховуючи усі нюанси, які були. Головно маю на увазі фінансування. 

В першу чергу ми робили акцент на молодих гравцях, старалися зробити сплав досвіду і молодості. В принципі, на цьому етапі ми досягнули тієї цілі, яку хотіли. І загалом гра була. Траплялися хороші матчі, а були й не дуже хороші, але в цілому молодь прогресувала. Всі прихильники футзалу бачили, що ті молоді хлопці, які були в нашій команді дуже добре себе проявили й в кінці сезону ставали лідерами колективу. Наприклад, той же Ростислав Семенченко доволі непогано влився і буквально за кілька місяців почав прогресувати. Напевно, в першу чергу треба сказати дякую Михайлу Соколовському, який знайшов і повірив в цих хлопців, і тим тренерам, які їх виховували до цього. Мені здається, що якби ми продовжили грати в цьому сезоні, то з урахуванням точкового підсилення був би доволі боєздатний колектив. Можна було б боротися за вихід в плей-оф. Думаю, що в четвірці ми могли б бути.

– Яка ж все-таки основна причина того, що ви не заявилися в Екстра-лігу?
– Вона банальна і, мабуть, така, як у всіх. Ми могли брати участь в цьому сезоні. Напевно, грали б на тому ж рівні й боролися б за 5-6 місце, тобто вихід в плей-оф. Але попередньо у нас була домовленість з міською владою про те, що ми ставимо амбіційніше завдання, враховуючи як в Житомирі розвивається футбольний клуб «Полісся» і які суми в нього вкладаються. Наш бюджет був в 10 разів менше. При цьому ми готові були закривати більшу його частину власними силами та хотіли поставити вищу ціль, яка б дозволила нам досягти своїх амбіцій і зробити в Житомирі ще одну сильну команду на рівні України. 

Але, на жаль, нам, напевно, не вистачило часу для того, щоб фіналізувати всі наші домовленості з містом. Президент АФУ мене набирав і питав братимемо ми участь у чемпіонаті чи ні. Але на той момент у мене не було відповіді на це питання. Завдання однозначно було боротися за першу трійку і розуміти, що ми отримуємо збільшення бюджету, підписуємо ще декілька кваліфікованих гравців з якими ми попередньо навіть провели перемовини й домовилися. У підсумку ми не змогли. Місто нам не підтвердило домовленості та це все тягнулося. Ми зустрічалися з мером і була розмова, що все зробимо протягом наступного тижня, а потім перенесли на наступний тиждень. Питання не вирішувалося, а тягнути далі не було сенсу. Я і хлопців тримав на обіцянках, що ми ось-ось стартанемо. 

Насправді змагатися за 6-7 місце у нас не було жодного бажання. Тому й було прийняте рішення, що ми пропустимо цей сезон. Пропустимо цей цикл, щоб до наступного сезону зробити збалансованіший підхід, правильне планування і з міцними фінансами робити наступні кроки. Погано, що ми зробили крок назад в цьому сезоні. Але водночас я розумію, що в наступному чемпіонаті у нас є всі шанси повернутися і стати однією з команд, що боротимуться за призові місця в Україні.

– В якому форматі «ІнБев проведе цей сезон? Ви гратимете у першій лізі чи чемпіонаті міста? Чи зосередитися тільки на дитячих змаганнях?
– Зараз ми хочемо підсилити дитячий напрямок. Плануємо розширитися і зробити якісний акцент на дітей. Щодо першої ліги, то ще обговоримо це з тренером. Хоча ми про неї не думали. Напевно, в цьому сезоні сконцентруємося більше на дітях. Чемпіонат міста – це таке. Навіть якщо команда буде на міські змагання, то це будуть зовсім інші люди, які лише частково зможуть допомогти в наступному сезоні.

– Хто на цей момент залишився в команді?
– Залишилися молоді місцеві хлопці. Якщо знадобиться зібрати команду на місцевому рівні, то для нас це взагалі не проблема. Це можна зробити буквально за день і ми зберемо усіх хлопців, які за нас грали, і зможемо виступати як в чемпіонаті міста, так і в першій лізі.

– Хто з гравців основного складу куди пішов?
– Рома Бакум зараз грає в київських змаганнях, здається, за «Ardi Logistics» і зайнявся своїм проєктом. В Києві відкрили дитячу школу і він цим займається. Денис Бланк в «INTER’і». У Ростислава Семенченка є пропозиції з Екстра-ліги, але я не знаю що він обере. Є хороша команда із заходу України, яка із задоволенням хотіла б бачити його у своїх лавах. Про Віталія Дзюбу ви вже знаєте – перейшов в «ДЕ Трейдинг». Сергій Литвиновський перебуває в Житомирі. Андрій Мельник отримав статус вільного агента і поїхав у Дніпро. Думаю, що він там шукатиме команду на цей сезон. Олександр Карбула поки чекає чи будемо ми грати у першій лізі чи чемпіонаті міста і готовий приїхати. Думаю, що чемпіонат міста не його рівень. В попередньому сезоні він прогресував і, на мою думку, спокійно може грати в команді Екстра-ліги. Максиму Чеберяк і Дмитро Іванов в Києві. Вони мають купу пропозицій від тамтешніх аматорських команд, тож думаю, що там вони й залишаться. Андрій Лисенко вже був в команді, тренувався разом із нами, але через цю ситуацію я не мав морального права тримати його далі. Думаю, що він теж спокійно заграє в якійсь із команд Екстра-ліги.

– Коли клуб був об’єднаним («ЛТК/ІнБев/НПУ», «ІнБев-НПУ»), то вам було легше чи ні?
– Звісно. Це ж зовсім різне, коли ти утримуєш команду з однієї кишені, а коли є декілька зацікавлених осіб. У нас зараз склалася така ситуація, що фактично крім мене не залишилося нікого, хто був би зацікавлений у команді. Ну і зрозуміло, що співробітників клубу. А так дуже важко без підтримки. Тим паче розуміючи та пропонуючи рішення як це можна було б зробити. 

Конкретно для міста ми представили наш бізнес-план як це повинно працювати й при цьому там були тільки плюси для міської влади. Ми наче й отримали підтвердження всього, але ж скільки можна тягнути з фіналізацією? Ну місяць, два… Ми ж дорослі люди – треба приймати рішення і казати так або ні. Ми ж не можемо казати на чорне біле. Треба бути чесними перед собою і приймати рішення, і відповідати за прийняті собою рішення.

– Посеред сезону 2019/20 Станіслав Моспан перейшов в «Продексім». Ви отримали якісь гроші за цей трансфер?
– В принципі, після укладеної угоди задоволеними залишилися обидві сторони. Ігор Колихаєв доволі поважна людина і ми з ним дуже добре розв'язали це питання. Думаю, що у виграші залишилися всі, в тому числі й Станіслав Моспан.

– Чи були ще якісь вихідні трансфери за гроші?
– Трансфери – це таке. У нас зараз немає розвинутого трансферного ринку, який є у футболі. Бюджет клубу – це мільйони гривень, а трансфер, на жаль, покриває тільки зарплату гравця і певні витрати, які були в нього вкладені – і все. Тобто це дуже маленька частина і коштом трансферів клуб в наш час, на жаль, не може вижити.

В цьому контексті хочу зачепити ще одну тему. По-перше, на державному рівні повинна бути підтримка футзалу. Дуже прикро, що цей вид спорту не є олімпійським. Ми побачили на Олімпіаді купу видів спорту, але розуміємо, що наймасовішого, в тому числі в Україні, яким є футзал, там не було. При цьому у нас немає ніякої державної підтримки. Все лягає на плечі клубів, які фактично оплачують весь турнір і всю інфраструктуру Асоціації. Насправді це неправильно. При цьому ми розуміємо, що розвиваючи власну школу, ми не маємо ніяких гарантій, що ці діти надалі гратимуть у нас і не перейдуть в іншу команду. А туди вкладаються великі кошти. Компенсації не буде і законодавчо ми ніяк не можемо підтвердити, що ці діти навчаються в нашій школі. Можна отримати статус ДЮСШ, але це дуже складний процес. Друге – абсолютна незацікавленість бізнесу в розвитку в цілому – не тільки футзалу, а й інших напрямків. Немає абсолютно ніяких пільг для бізнесу. Підприємствам це зовсім невигідно. 

Дуже складно знайти мецената, який візьме гроші зі свого прибутку і вкладе, наприклад, 200 тисяч доларів у футзал. Який сенс? Якби великі компанії розуміли, що ці витрати хоча б якоюсь частиною спишуться з податкового кредиту чи будуть якісь інші пільги, то думаю, що багато хто погодився б на це. Але щоб це все було законно – по «білому» без будь-яких порушень. Щоб податкова потім не висувала якісь претензії. Щоб інвестор, який вкладає свої кошти в проєкт, розумів якусь ефективність, якийсь ROI (return on investment – прим. ред.), що можете вийти з цього всього. Будь-який проєкт має на меті якийсь результат. 

Якщо ж це повністю меценатство, то таких людей у нас мало. Рінат Леонідович (Ахметов – прим. ред.) напевно може взяти та спокійно утримувати команду. Або ще хтось у кого трохи інші рішення. Для прозорого бізнесу, який готовий інвестувати, повинна бути якась державна програма, яка підтримуватиме ці всі починання. Вважаю, що тоді спорт у нас почне потихеньку розвиватися. Думаю, що ми до цього прийдемо, але поки що я не бачу ніяких зрушень в цьому напрямку. 

– Скільки грошей вам виділяла місцева влада?
– Минулого року міська влада виділила нам 7-8% від загально річного бюджету клубу. Решту складали кошти, залучені з інших джерел.

– Цього року мало бути більше?
– Ми запропонували для міста програму як це все зробити, але, на жаль, у нас і влади не вистачило часу, щоб розв'язати це питання. Впродовж останніх тижнів, коли потрібно було підтверджувати участь в Екстра-лізі, ніхто з представників міської влади зі мною так і не зв’язувався.
Але діалог в нас є. В першу чергу він пов’язаний з розвитком дитячого футзалу на базі спортивної школи «Полісся». Має бути реалізований спільний проєкт.

– Що собою являє команда «InBevDSINPU» і яка в ній ваша участь?
– Загалом від нас там була тільки назва і футзалісти. Це був тимчасовий проєкт. В першу чергу він був зроблений для студентів НПУ ім. Драгоманова, щоб вони мали ігрову практику перед майбутніми студентськими турнірами.

– Ходять чутки, що впродовж усього сезону були конфлікти між провідними гравцями й головним тренером, що й стало причиною такого результату. Що скажете з цього приводу?
– Та я б не сказав. Насправді не треба вірити чуткам. Всередині команди була хороша атмосфера. Зрозуміло, що в будь-якому колективі, де є велика група людей, бувають ситуації, які вимагають якогось спілкування між собою. Ми не виняток – у нас теж були такі моменти. В цілому принаймні я конфліктних ситуацій не бачив. В першу чергу колектив будується з однодумців. Якщо команда була об’єднана однією ідеєю, то думаю, що не можна казати, що були якісь конфлікти. Тим більше, що вони стали причиною чогось, наприклад, неучасті нас в цьому сезоні – це точно ні. Перша причина – фінансова, друга – небажання боротися за 6-8 місця. Принцип нашої команди – бути найкращими, ставати краще і рухатися вперед. Якщо ми не можемо цього зробити на даному етапі, то напевно зробимо паузу і будемо надалі сильнішими.

– Також проскакували чутки й про те, що деякі гравці грали на тоталізаторі. 
– Я їх чув, але нічого вам не можу сказати. У мене немає ніяких доказів чи фактів. Якщо у когось вони є, то, будь ласка, надайте. Наскільки я знаю це підпадає під кримінальну відповідальність. Тож той, хто це робив, відповість за всією суворістю закону.

– Тобто ви все-таки наполягаєте, що головна причина неучасті «ІнБеву» – фінанси?
– Так, бо ми могли б грати в Екстра-лізі в цьому сезоні. Але посідати 5-6 місце – це не амбіційно і не те, чого ми хочемо досягти.

– Як ви ставитеся до того, що аматорські команди підсилюються гравцями Екстра-ліги? І яка ваш думка з приводу того, що їхні бюджети вище, ніж у деяких учасників вищого українського дивізіону?
– Не сказав би, що в аматорів серйозніші бюджети, бо ми теж були аматорською командою і я прекрасно розумію які кошти потрібні там і які на професійного футзаліста.

– Якщо конкретизувати, то аматорським командам не потрібно витрачатися на переїзди, постійну оренду залів і тому подібне, а тому вони можуть значно більший фінансовий ресурс спрямувати на оплату праці гравців.
– В аматорів зарплати не вищі. Грубо кажучи, у нас були зарплати на рівні 1000 доларів. Плюс преміальні у 2-4 тисячі гривень. Я не думаю, що аматорські команди стільки платять. Може просто гравець виступає за одну команду, а потім в іншому турнірі за іншу. В Києві цих турнірів десяток і класний футзаліст може грати три гри на день. Вони грають в різних турнірах – в пляжний футбол, футбол 6х6 чи 5х5. Це більше питання до Федерації, як вони це контролюють.

Мені здається, що будь-якому футзалісту престижно грати в команді Екстра-ліги. Якщо вибір стоятиме між командою аматорів і Екстра-ліги, то мені здається, що він буде зроблений на користь останньої. Принаймні так було у тих гравців, з якими я перетинався. Якщо гравець кваліфікований, то повірте, що в Екстра-лізі у нього зарплата теж буде гідна. Завжди є що довести й зарплата не завжди найважливіше. Зрозуміло, що це важливий фактор, але в аматорських командах вона не більше. 

Андрій Гулій, futsalua.org