Назар Яцишин - гравець, який пройшов всі ліги українського футзалу. Він довгий час грав у вищій, першій, другій лігах України та в різних чемпіонатах областей. Сьогодні Назар Яцишин – гість нашої редакції. Про футзал з середини і не тільки він розповів в ексклюзивному інтерв’ю.
З біографією Назара Яцишина ви можете ознайомитися на Вікіпедії
– Назаре, Ви, як і багато футболістів, розпочинали свою кар’єру з футболу. Хто привів Вас у дитячу секцію? За яких умов це сталося? Які умови для тренувань були тоді в дитячому футболі?
– Свою кар’єру розпочав з футболу у школі СДЮШОР «Карпати». Ріс без батька, тому у секцію завела мама, та і на перші тренування возила саме вона. Першим тренером був Володимир Щерба. Вже зараз, коли став старшим, розумію наскільки багато для мене зробив перший тренер. За це йому велика подяка.
Пригадую було важко. Тренування розпочиналися о 8-й годині ранку. Добиратись не було чим, їздив один автобус, який постійно був перевантажений людьми. Зважаючи на це, інколи доводилось йти пішки. Взимку взагалі тренування були на 6:30, тренуватись не було в чому, перші футбольні «копочки» дехто побачив аж в 6-7 класі. Я винятком не був. Замість трав’яного газону поле з тирси, на якому тренувалось по декілька груп. Інколи бувало й таке, що ми тренувались на асфальті. Не було ні душу, ні нормальної роздягальні. Не дивно, що потім на уроках ця тирса сипалась з голови на парту (сміється). Такі реалії футболу були в той час. Це вже зараз для молоді створені всі умови для тренувань. Дали б нам їхні умови, ймовірно, результати були б кращими. Тим не менше, подібні умови загартували характер на майбутні роки. Після школи почав грати в чемпіонаті області з футболу у команді «Будівельник» (Пустомити). Перебував деякий час в «Карпатах-2», але там далі тренувань справа не дійшла.
– А потім був футзал…
– В той час за «Будівельник» з Пустомит грав мій товариш Юрій Цибик. Саме там побачив мене батько Юрія Роман, який на той час тренував футзальну команду «Прем'єр-Груп». Команда виступала у чемпіонаті міста. Я вирішив спробувати себе і тепер не шкодую. Футзал, як то кажуть, одразу ж запав мені у душу.
– Важко було перелаштуватися з футболу у футзал?
– Звісно, що так. Тут і зовсім інша специфіка, та і футзал тоді тільки починав набирати популярності. Не зважаючи на це, одразу почав серйозно відноситись до кожного тренування, переглядав відео матчів і це дало результат. Саме у складі команди «Прем'єр-Груп» став чемпіоном Львова та виграв фінальну частину серед аматорських команд України, аналог теперішньому Всеукраїнського фіналу АФЛУ. Від того моменту поставив собі за ціль потрапити у вищу лігу, й свого, як показав час, таки добився.
Тепер, коли молодим гравцям кажеш, що завжди треба ставити перед собою мету і ніколи не опускати руки, якби важко не було, вони цього не розуміють. Для них цікавіші модні джинси, зачіски, айфони, планшети, інстаграми тощо. Тих, хто дійсно хоче грати у футзал – одиниці, й це основна проблема сьогодення.
– Кажуть, для Вас завжди кожна гра була як остання, і не важливо якого рівня суперник.
– Так. Для мене кожна гра була як фінал, і не важливо чи був це чемпіонат міста, другої, першої чи вищої ліг. Завжди викладався на всі сто відсотків.
– Як виявилося згодом, у «Прем’єр-Груп» Ви довго не затрималися.
– На наступний сезон «Прем'єр-Груп» спробував свої сили у першій лізі України, але це був перший і останній сезон клубу в цій лізі. Як це не прикро звучить, але президент вирішив розпустити команду.
– І Ви перейшли в «Енергію».
– Після розпаду команди «Прем’єр-Груп» мені надійшла пропозиція від «Енергії», але в основу потрапити так і не зумів, відігравши два сезони за «Енергію-2» у першій лізі.
– «Тайм» - особлива сторінка Вашої кар’єри?
– Так, від ігор за цю команду залишилися лише приємні спогади. Для прикладу - дебют у вищій лізі. Було багато цікавих і напружених поєдинків, адже на той час ще виступали в інших командах такі гравці, як Косенко, Москвичов, Мансуров, Пилипів, Ситін, Попов, Безуглий, Брунько та інші. Окрім того, була низка легіонерів, від яких також можна було багато чого навчитися. Пригадую в ті часи у Львові був справжній футзальний бум. Майже на кожній грі був аншлаг, а у чемпіонатах брало участь 14-16 команд.
В «Таймі» був дуже дружній колектив: як на майданчику, так і поза його межами. З кожним роком ми все вище та вище піднімались у турнірній таблиці. На мою думку, ця команда могла б бути і до сьогодні, але президент команди вирішив все змінити: тренера, гравців, начальника. І все для того, щоб виграти золоті медалі. Чемпіонство «Тайму» здобути вдалося, але команди уже немає, і мало хто тепер згадає, що була колись така команда, як «Тайм». Вважаю, що краще платити те, що можеш, а не обіцяти людям великі гроші й залишити своїм футзалістам борги.
– Як Ви взагалі потрапили в цю команду?
– Якраз в сезоні 2003 року в першій лізі поруч з «Енергією-2» виступала інша львівська команда «Тайм», яку тренував Роман Цибик. В загальному сезон вийшов непоганим, постійно грав і забивав, тому по його завершенні мене запросили в «Тайм», який на наступний сезон мав дебютувати у Вищій лізі України. Там я провів чотири сезони. Можливо, і найкращі в своїй футзальній кар'єрі. «Тайм» дійсно став рідною командою.
– Із приходом до керма Станіслава Гончаренка більшість гравців покинули команду. Що тоді Станіслав Олександрович казав про Вас?
– Перед приходом Станіслава Гончаренка в «Тайм» були чутки, що він має тренувати ТВД. Ми ще тоді підколювали гравців ТВД, адже цей тренер славився строгою дисципліною. А вийшло так, що наш президент вирішив змінити тренера якраз в нашому колективі. Хоча, я не розумію для чого. «Тайм» на той час йшов на «чистому» третьому місці (завдання ж на сезон було потрапити трійку призерів), та і грали ми добре.
Коли зайшли на тренування, то не повірили своїм очам. Там був Станіслав Олександрович.
Віталій Брунько одразу ж сказав, що йому кінець (сміється), та і всі сприйняли його не дуже добре. Усе відразу змінилося: тренування, навантаження до яких нам було незвично, погіршилась гра. Втім, поступово команда звикла, і ми почали стабільно вигравати, про що свідчить гра з непереможним «Шахтарем», який «Тайм» обіграв із рахунком 7:1.
На наступний сезон було зрозуміло, що в команду прийде багато нових гравців, з якими новий головний тренер довгий час працював. Щодо мене, то мав шанс залишитись, мене ніхто не виганяв. Я захотів більшу зарплату, і з цього усе почалося. Тепер розумію, що треба було залишитись, закотити рукави і наполегливо працювати й доводити своє місце в основі.
Незважаючи на те, що з Станіславом Олександровичем пропрацював недовго, на мою думку, це найсильніший тренер за всю історію футзалу України. Навіть записав всі його тренування у зошит.
– Після «Тайму» Ви перейшли у «Кардинал».
– Туди мене запросив тренер команди Роман Свищ, якого в кінці сезону змінив Роман Корінь.
Важким видався сезон в цьому клубі. «Кардинал» покинуло багато гравців, на їх місце прийшло кілька молодих виконавців, тому перше коло провалили, а зігрались лише в другому. Після цього провального сезону президент вирішив не продовжувати контракти з декількома гравцями, хоча тренер команди хотів, щоб я залишився в команді.
– Які спогади про виступи у львівському «Динамо»?
– Після «Кардиналу» потрапив у першолігове львівське «Динамо», у яке перейшло багато гравців які ще рік-два тому грали у Вищій лізі. Тренером був Євген Москвін, якого я дуже добре знав ще з часів «Тайму». Завдання перед нами стояли максимальні, а саме вийти у вищу лігу України. Ми його виконали на відмінно, стали чемпіонами першої ліги, але команду розформували. Після розвалу «Динамо» були варіанти поїхати грати у Польщу або ж перейти в інший клуб України, але вирішив цього не робити, а перейшов на аматорський рівень. На цьому етапі спортивної кар’єри мої шляхи перетнулися ще з однією львівською командою – «Княжий Ринок», за яку виступаю й досі. Мене тут все влаштовує, хороші відносини з керівництвом команди, хороша команда, яка на аматорському рівні здобула дуже багато перемог в багатьох турнірах. Так, можливо, фінансові умови не ті, які б хотілося мати, але вірю, що з часом і «Княжий Ринок» ще буде грати на високому рівні.
– Також був час, коли Ви їздили підкорювати Івано-Франківську область.
– Від виступів за команду ПТД залишились лише приємні спогади, адже вдалося виграти чемпіонат, кубок і Суперкубок області.
– З ким із футзалістів товаришуєте найбільше?
– Товаришую з дуже багатьма футзалістами з різних куточків України. Прізвищ називати не буду, щоб ніхто не образився, що я його забув. Скажу лише за трьох – найближчого футзального друга Сергія Тригубця, з яким ми разом граємо та тренуємо. Ну і як не згадати партнерів і друзів по команді Євгена Москвіна та Юрія Цибика.
Євген Москвін (ліворуч) та Юрій Цибик
– Повертаючись до теми футболу, чи продовжуєте грати на обласному рівні?
– Так, паралельно із виступами за футзальний «Княжий Ринок» ще граю в чемпіонаті Львівщини за ФК «Добромиль», який виступає у першій лізі. Туди мене запросив мій товариш Дмитро Лапіцький, який став тренером команди. Хоча, якщо чесно, вже не хотів грати в футбол, але тепер не жалію, що погодився і отримую задоволення від гри та від команди в цілому. В Добромилі є всі умови: хороший стадіон та вболівальники.
– Розкажіть про курйозні чи смішні ситуації, які були за час Вашої футзальної кар’єри.
– Смішних ситуацій було дуже багато, одразу всі і не згадаєш. Одні виїзди чого варті. По дорозі додому траплялося усіляке, особливо після переможних ігор. Втім, більшість з них не для преси.
– Цього року «Княжий Ринок» спробував свої сили у другій лізі України. Чи залишилися задоволені рівнем проведення цих змагань? Підбийте підсумки сезону.
– Цього сезону вперше спробували сили в другій лізі й зовсім не шкодуємо. Організація змагань бажає бути кращою, але це, мабуть, через те, що друга ліга лише відновилась. Вважаю, що на наступний сезон має бути кращим. Фінальна частина змагань була проведена на високому рівні, та і команди, які виступали в другій лізі, досить високого класу. У їхніх складах є гравці, які пройшли вищу лігу, та і для молодих гравців такі змагання дають більше користі ніж, скажімо, грати в чемпіонаті міста.
Друге місце «Княжого Ринку» - це хороший результат, враховуючи те, які проблеми були в команди по ходу сезону. Мова йде про велику кількість травмованих гравців та неправильні кадрові рішення.
– Багато розмов ходить про те, що найближчим часом команда спробує сили у першій лізі України. Навіть ходили чутки про можливе об’єднання з іншою львівською командою.
– Хотілось би на наступний сезон спробувати сили в першій лізі. Це все залежить від формату змагань. Якщо лігу розділять на дві зони, думаю, ми візьмемо участь. Втім, останнє слово буде за президентом команди. Щодо питання про об’єднання з іншою львівською командою, то це лише чутки. Жодних конкретних розмов ні з ким не було, та і після об’єднання жодної користі. Скажу навіть більше: від таких дій можна взагалі втратити дві команди.
– Назаре, за футзальними мірками Ви вже не молодий гравець. Скільки ще плануєте грати і чи погодилися б зараз грати за команду Екстра-ліги, якби надійшла така пропозиція?
– Скільки буду грати покаже лише час. Будуть сили та здоров’я, то візьму участь у футзальних змаганнях, принаймні на аматорському рівні. Що стосується Екстра-ліги, то нехай там грають молоді гравці. Хоча, зарікатися не буду. Можливо, завтра президент команди «Княжий Ринок» захоче заявити команду у найвищий дивізіон, то доведеться грати і там.
– Знаю, що Ви активно займаєтеся тренерською діяльністю. Окрім того, що інколи Ви замінюєте Євгена Москвіна у «Княжому Ринку», Ви ще тренуєте кілька команд.
– Так. Нещодавно отримав тренерську ліцензію і почав тренувати різноманітні команди. Бажання і сили для цього є. На даний час у парі з Сергієм Тригубцем треную команду в IT-лізі «Global Logic», а також, коли Євген Москвін не має можливості приїхати на тренування, треную «Княжий Ринок».
Почавши тренувати, зрозумів, що на аматорському рівні основне - це підбір виконавців, а не сам тренувальний процес. Тому хотілось би попрацювати з командою, у якій тренування будуть щодня.
– Що легше: тренувати чи грати?
– Як був гравцем, то здавалось, що тренувати легше ніж грати. Коли ж тепер почав тренувати, то зрозумів наскільки важко бути тренером. Гравець відповідає тільки за себе, а тренер за всю команду.
– Як Вам рівень аматорського футзалу Львівщини та й українського футзалу загалом? Він зараз деградує, чи не все так погано, як здається на перший погляд?
– Не скажу, що рівень чемпіонату України деградує. Рівень безперечно впав, багато сильних гравців поїхали грати за кордон, але це був шанс для молодих гравців з яких дехто себе непогано проявив і вже зараз суттєво підняв свій рівень.
Щодо Екстра-ліги, то майже всі команди рівні за класом, нема явного фаворита, тим і цікавий поточний чемпіонат.
Щодо аматорського рівня, то він дуже виріс. І це тому, що багато гравців, які ще недавно грали у вищій лізі зараз беруть участь у змаганнях на аматорському рівні. Тут є хороші команди, які нічим би не поступались командам вищої і першої ліги, що довела київська «Манзана», яка виграла Кубок України. Чи міг хтось ще декілька років тому в це повірити?
Аматорський футзал Львова перебуває на хорошому рівні, але він може бути ще сильнішим, якщо тут покращиться фінансування й кілька гравців перестануть їздити в інші області.
– Як в загальному оціните свою футзальну кар’єру? Що вдалося, а що ні?
– Не така успішна як би цього хотілось, але, тим не менш, ні про що не шкодую. Пограв багато років проти дійсно сильних команд з майтерними футзалістами. Так два рази вилітав у півфіналі Кубка України, так і не став чемпіоном країни, але тепер поставив собі за мету все це здобути як тренер. Сподіваюся, буде в моїй футзальній долі ще такий шанс.
– Хто Вам подобається за рівнем гри як футзаліст і тренер?
– Футзального кумира немає. Можна говорити, що найсильніший Фалкао, але мені більше імпонувала гра гравця збірної Іспанії Кіке. По розумінню і веденню гри вважаю, що він нічим не гірший. Серед тренерів - це колишній тренер збірної Іспанії Хавьєр Лозано, а в Україні - це Станіслав Гончаренко.
Взагалі вважаю, що кожен тренер має бути схожим на самого себе. Так можна почерпнути в когось щось, але в загальному в кожного тренера має бути своя філософія і бачення гри.
– Чим Назар Яцишин займається у позафутзальний час?
– Як такого особливого хобі немає. Хоча футзал та футбол забирають багато часу, але вільний час можу провести граючи в більярд або теніс зі своїм братом Василем та товаришем Сергієм Тригубцем. Проте, і там все рівно всі розмови будуть про футзал і футбол (сміється).
Інколи збираємось з друзями щоб пограти разом у карти, подивитись який-небудь хороший футбол та інші види спорту.
– Який секрет успіху від Назара Яцишина ?
– Це віра в самого себе і в свої сили.
Розмовляли Ігор Воробій, Богдан Пастернак спеціально для futsalua.org
