Один з найдосвідченіших українських легіонерів у Росії згадує перебіг закордонної частини своєї кар’єри.

- Свій шлях ви починали у ДЮСШ футбольного «Шахтаря», а опинилися у донецькому «Телекомі». Як відбулися такі метаморфози?
- Починав у ДЮСШ «Шахтаря», а потім опинився в Донецькому республіканському вищому училищі олімпійського резерву ім. С. Бубки, але там у мене не вийшло. Згодом отримав пропозицію спробувати себе у міні-футбольній команді «Телеком».

- У той час, коли ви  потрапили у «Шахтар», «гірники» намагався брати до складу досвідчених гравців, які вже здобули собі ім’я. Як у вас – 19-річного юнака виникла нагода перейти до гранда вітчизняного футзалу?
- Після того як команда «Телеком» припинила існування був ряд пропозицій. Тоді у Донецьку було дві команди «Шахтар». Одна при шахті «СоцДонбас», а інша - МФК «Шахтар». Спочатку я перейшов у ту команду, яка була при шахті, а вже потім через півроку надійшла пропозиція від МФК «Шахтар».

- Ви були наймолодшим у «Шахтарі». Ветерани не тиснули авторитетом?
- Ні, навпаки всі допомагали і підказували – всі ж робили одну справу.

- Ви шість років провели у московській «Діні». На вулицях Москви не впізнають?
- Ні, не впізнають.

- Що найбільше здивувало в Росії, коли ви туди приїхали?
- Напевно те, як працює структура клубу.

- Як вдалося так швидко адаптуватися до російської суперліги?
- В команді «Спартак-Щолково» моя адаптація дійсно пройшла швидко, адже мене добре прийняв колектив, тим більше, що тоді там виступали Сергій Корідзе і Олексій Кудлай.

- У своєму дебютному сезоні ви забили 37 голів, а з кожним наступним ваша результативність знижується. З чим це пов’язуєте?
- Навіть не знаю, може це пов'язано з кількістю ігор, а зараз і з лімітом на легіонерів, бо багато ігор довелося спостерігати з трибуни.

- Найкумедніший випадок, який стався з вами у російських клубах?
- Те, що я підпав під ліміт на легіонерів з сезону 2013/14, маючи російський паспорт.

- Ви ще у 2005 році прийняли російське громадянство. Чи не зарано попрощалися зі збірною України?
- Звісно, що важко було відмовлятися від ігор за збірну, але мені запропонували варіант з громадянством, щоб не потрапляти під ліміт і я вибрав цей шлях.

- Щось згадуєте про той період, коли грали на Батьківщині?
- Насамперед це роки проведені в МФК «Шахтар» та ігри за збірну України.

- Що вам найбільше подобається у російському футзалі?
- Хочу відзначити, що це один з найсильніших чемпіонатів, а також там високий рівень команд. Навіть, не зважаючи на те, що команда перебуває на останньому місці, вона може відібрати очки у лідера чемпіонату. Також ігри плей-оф, коли команди завжди підносять всілякі несподіванки.

- Що означає татуювання на вашій правій руці?
- Ім’я мого сина.
- Чи був у вашій кар’єрі епізод, який дав певний поштовх і змусив повірити у власні сили?
- Думаю, що такого не було, адже я завжди тренувався і віддавався своїй справи на всі 100%.
- Можливо плануєте в кінці кар’єри повернутися в Україну?
- Поки що про це навіть не замислювався.
- Ви багато чого зуміли досягти за час свого спортивного життя. Які ще цілі хотілося б досягти до завершення активних виступів?
- Хочеться продовжувати грати і приносити користь своєму клубу.
- Ходили чутки, що після закінчення контракту з «Діною» у вас було декілька пропозицій, наприклад, від того ж «КПРФ». Що стало вирішальним фактором у прийнятті рішення на користь «Норільського нікеля»?
- Так, були варіанти. З «КПРФ» не зрослося і коли надійшла пропозиція від «Норільського нікеля», то я його прийняв. Команда базується в Москві, а домашні ігри проводитьє в Норільську. Тож в побутовому плані у мене все залишилося практично як і було, тільки командну прописку змінив.

Андрій Гулій, u16.com.ua