Екс-наставник національної жіночої збірної України з футзалу розповів про зміни та підсумки роботи у націоналці.

25 березня на сайті Асоціації футзалу України з'явилася новина, що Виконавчий комітет АФУ призначив Шпичку Тараса виконуючим обов’язки головного тренера національної та юнацьких збірних України з футзалу. Про кадрові зміни ми поцікавилися у вже екс-наставника "жовто-синіх" Володимира Васильовича Колка.
 

- Чомусь не був здивований цьому кадровому рішенню АФУ. Мабуть, з роками інтуїція працює краще. Але все ж сподівався хоча б на формальний дзвінок, чи лист від уповноважених осіб поважної Асоціації, що це рішення назріло і готується. З поясненням недоліків у роботі чи інших причин такого рішення. Хоча би зважаючи на мій не дуже юний вік, на 27 років роботи в українському футзалі і на 10 років моєї роботи у якості головного тренера збірної. До того ж, з керівниками асоціації, з приводу збірної, на мою думку, все ж було більше порозуміння. Конфлікти не виникали. Претензій з боку АФУ теж не було, ні в усному, ні в письмовому вигляді. Буду думати, що люди просто забігалися і забули повідомити про це. Якщо було не так, то хай мене поправлять.

Спершу хочу побажати новому тренеру успіхів на новій посаді і побажати, як мінімум, кращої підтримки команди з боку АФУ і ФФУ. А ще хочу щиро подякувати усім дівчатам, які протягом 10 років з 4 вересня 2007 року грали під моїм керівництвом у збірній. Це були не прості часи і грали вони в непростих умовах. Ні одного матчу, з 37 зіграних, команда не зіграла в новій формі збірної. Ніколи дівчата не отримували нового екіпірування. До переважної більшості матчів не проводилися збори. Ніколи не виплачувалися преміальні і тільки декілька разів давалися їм невеликі суми добових. Багато з них брали на період поїздок відпустки за свій рахунок і втрачали свою зарплату. В переважній більшості матчів не було медичного забезпечення. Тільки останні роки був один масажист (по первах з своїм масажним ліжком і кремом). В збірній не надавалася фінансова допомога на лікування отриманих травм. Але не зважаючи на це, дівчата грали, не шкодуючи свого здоров’я, своїх сил, нервів і часу. Все заради України.

Під моїм керівництвом збірна зіграла 37 матчів. З них тільки три - в Україні. Було здобуто 20 перемог, 3 нічиї, і в 14 матчах команда України програла. З програних матчів тричі поступилися Іспанії, 1 раз - Бразилії, 2 рази - Португалії в Португалії (на Мадейрі (після перельоту з двома пересадками, чоловіча збірна теж знає, як це), двічі - Ірану в Ірані, тричі - Росії у Росії. Хто цікавиться жіночим футзалом, той знає про збірні якого рівня йде мова. Інші програші тим же іранкам, росіянкам на чемпіонатах світу і одна поразка у Польщі.
 

Але дівчата можуть пишатися і 20-ма перемогами. Історичною була перша гра і перемога в Києві над діючим чемпіоном Азії збірною Узбекистану 7:1. До сліз дівчатам була приємна перемога у Москві над росіянками, після якої Україна стала там першою на представницькому турнірі. Не менш приємними були перемоги в Ірані (з 6 матчів наші перемагали 4 рази). Особливо радісною була перша перемога 2:1 після двох поразок. В нашому активі перемога над іншим чемпіоном Азії командою Японії 4:0. Ця перемога дала Україні 5 місце на чемпіонаті світу. До активу не гріх віднести і рекордну перемогу на чемпіонаті світу над збірною Малайзії 18:0. І забиті в цій грі Шульгою Анею 6 голів. Не знаю, чи хто побив цей рекорд. Особисто пишаюся перемогами в матчах над командами видатних тренерів Сіто Рівера (збірна Угорщини 6:2, 5:2 та 3:2) та Роберто Меніккеллі (збірна Італії 2:1). Всі ці перемоги доводять, що патріотизм, командний дух, гарний мікроклімат у команді, відмінна ігрова дисципліна грають ключову роль. А до них необхідно додати роботу в клубах, на зборах, матеріальне та медичне забезпечення, матеріальні заохочення - і, можливо, результат буде кращим.

Тому ще раз дякую дівчатам, тим хто грали під прапором збірної в ці роки: її капітанам Форсюк Юлі, Малишко Каті, Тітовій Юлі за розуміння і підтримку і велику роботу проведену в команді. Крім них гравцям, які внесли найвагоміший внесок в результати матчів, а саме, Горобець Аліні, Солоп Тані, Гурській Галі, Широкій Ірі, Мельничук Ірі, Шеремет Каті, Лук’яненко Альоні, Гриценко Ксенії, Шульзі Ані, Таракановій Валі, Прокопенко Ані, Шаповал Жені, Єрмоленко Лєрі, Дубицькій Ірі, Воловенко Сніжані, Павленко Лєні, Кліпаченко Насті, Ігнатенко Маріанні, Сидоренко Ані, Бесідовській Наташі, Поліщук Маші, Дударчук Юлі та іншим. Вони гідно представляли нашу країну. Ними можна пишатися.

Дякую також моїм помічникам Новікову Сергію, Андрію Курдибасі, Жилі Володимиру за те, що могли виконувати безліч функцій, як тренери, адміністратори, журналісти і фотографи, медики і масажисти, відео-оператори і онлайн-репортери, до того ж, допомагали підтримувати гарний мікроклімат у команді. Це була гарна командна робота. В організації більшості матчів збірної прийняв участь Червоний Олександр Володимирович. Без нього збірна не змогла б відбутися. Всі, хто був з нею пов’язаний, погодяться з цим. Йому теж моя особиста подяка.

Особливу подяку хочу висловити Шепеленку Івану Степановичу, який у ФФУ не мав прямих обов’язків опікуватися жіночим футзалом, але всіляко його підтримував. Особливо жіночу збірну. З великою повагою висловлюю подяку лікарю Афанасьєвій Раїсі Вікторівні, яка не завжди, але часто була з нами і на високому професійному рівні виконувала свою роботу.

Переможна гра над Італією у Львові стала останньою в моїй роботі на посту тренера збірної. Після неї ніяких заходів для збірної не проводили. Добре, що є фейсбук, який повідомив мене про завершення моєї роботи в збірній і призначення на це місце іншої людини. Мабуть у керівництва АФУ є нові бачення і нові ідеї на роботу в збірній. Керівникам згори видніше. Бажаю їм зуміти краще організувати і забезпечити її роботу. Думаю, в них зараз є на це більше досвіду і можливостей. Сподіваюся, що буде і бажання.

Буду щиро вболівати за Україну і надалі і бажаю їй нових перемог. Слава Україні!

Джерело - http://belichanka.com