Экстра-лигаВіталій Радевич: «Не зовсім задоволений собою, знаю, що можу краще»Италия«Аква&Сапоне» отправляется на поиски наследника Тино ПересаДетский футзал«Chornomorsk Cup – 2019» (U-13): результати третього ігрового дняЭкстра-лигаВіталій Радевич близький до переходу в «Ураган»Детский футзал«Chornomorsk Cup – 2019» (U-13): результати перших двох ігрових днівПортугалия«Бенфика» – чемпион Португалии-2018/19!ИталияУмберто Онорио – самый «золотой» человек итальянского футзалаРумынияДенис Овсянников: «В Румынии преобладает атакующий футзал»Италия«Италсервис Пезаро» – чемпион Италии-2018/19!Экстра-лигаІсторична «бронза» ХІТаИспанияИспания. Финал. «ЭльПосо» выходит впередПортугалияТОП-10 Рикардиньо. Лучшие голы в карьереБразилияБразилия-2019. 8 тур. Лучшие голы, финты и сейвыИталияБогдан Гуменюк: «Вихід в Серію А – незабутній момент у кар’єрі кожного гравця»Экстра-лига«Ураган» забезпечив собі «срібло»БеларусьБеларусь. Финал. ВРЗ возрождает интригуПольшаМаксим Паутяк переходит в «Акана Оржель»Экстра-лигаКДК УАФ виніс рішення щодо дискваліфікації Олександра Корнійчука та РоніньоКазахстанЛуизиньо - новый игрок «Кайрата»Первая лига «Эпицентр К Таирова» не сыграет в сезоне-2019/20

Юрій Васильченко: «"Сапфір" – найбільша мильна бульбашка в історії футзальної України»

Голкіпер «АРПИ Запоріжжя» Юрій Васильченко – про початок своєї кар’єри, розформування «Дніпроспецсталі» і «Будівела», польські пригоди і диво-проект під назвою «Сапфір»


У першій частині інтерв’ю основний воротар «АРПИ Запоріжжя» Юрій Васильченко розповів нам про початок своєї кар’єри, розформування «Дніпроспецсталі» і «Будівела», польські пригоди і диво-проект під назвою «Сапфір».

Юрій Васильченко народився 6 вересня 1984 року у Запоріжжі.

Ігрова кар’єра

2002 
 Університет-Академія
2003-2004 
ЗНТУ-АвтоЗАЗ
2004-2007 
Дінпроспецсталь
2005-2007 
фарм-клуб  Сіал-Джет-Дніпроспецсталь-2
2008 
Будівел
2010-2013 
Марвіт (Торунь, Польща)
2013-2014 
Сапфір
2015 
Імекс
2015-2017 
Титан-Зоря
2017-2018 
Катеринославхліб
2018-…  АРПИ Запоріжжя

Провів 6 матчів за молодіжну збірну України (2004 р.) і 2 матчі за національну збірну України (2005-2006).

Титули

Володар Кубка ліги: 2005
Бронзовий призер Кубка ліги: 2018
Переможець Першої ліги Польщі: 2010/11
Срібний призер чемпіонату Європи серед студентів: 2008 
Бронзовий призер турніру
«Санкт-Петербурзька осінь»: 2004
 

«Я не маю футбольної освіти»

 Юрію, з чого почалася Ваша кар’єра? ФФУ про Ваші школи нічого не знає.
 Я, напевно, один з небагатьох, хто не має футбольної освіти. Займався легкою атлетикою, танцями. У футзал мене привів, навіть, як то кажуть, забрав з двору, мій хороший друг Роман Ленський. Зараз він гравець футбольного клубу «Скорук» (Томаківка). Мені було років 16-17 і ми грали на чемпіонат області. До речі, тоді в цьому чемпіонаті за команду з Гуляйполя грав 14-річний Дмитро Литвиненко і було видно що з нього вийде хороший воротар.

 Футзальну кар’єру Ви починали у запорізьких «Університет-Академії» і ЗНТУ-АтоЗАЗі. Які спогади залишили у Вас ці команди?
 «Університет-Академія» був фарм-клубом «Запоріжкоксу» і грали в ньому студенти з двох інститутів. Мене запросили в кінці сезону. Це був 2002 рік і я застав останній сезон цієї команди, зіграв кілька матчів. Запам’яталися тренування з першою командою, з гравцями на яких ходив дивитися в ПС «Юність». А в команді «ЗНТУ-АтоЗАЗ», яку тренував Олександр Гусєв, створили хороший молодий колектив, що показував непогані результати. Після першого кола ми були на вершині турнірної таблиці у своїй зоні Першої ліги. Проте обіцяний спонсор так і не з'явився, були тільки якісь жартівники і у другому колі ми їздили з двома замінами. Уявіть собі величезний «Ікаруш» (АвтоЗАЗ давав його на виїзні ігри) на якому їздило 7 гравців і тренер (посміхається).

 Хто такий Яхья Буаша, що грав з Вами в «ЗНТУ-АтоЗАЗі»?
 Я його сильно і не пам'ятаю. Його називали Яшкою. Він був ще до мого приходу в команді. Він тут навчався. Пограв на початку сезону і начебто поїхав на батьківщину.

 Про те, де Ви були в сезоні 2002/03 між «Університет-Академією» і «ЗНТУ-АтоЗАЗом» теж нічого не відомо. Привідкриєте завісу таємничості?
 Я навіть не пам'ятаю (посміхається).  Пам'ятаю, що 2003 року я місяці три тренувався з «Дніпроспецсталлю».

 За великим рахунком у Першій лізі Ви повноцінно провели лише сезон 2003/04, а потім опинилися у ДСС. З чим пов’язаний такий стрімкий зліт у стан тодішнього срібного призера чемпіонату?
 Напевно, мій прогрес в ЗНТУ-АтоЗАЗі. Я сам відчував якусь впевненість і по ходу сезону мені сказали, що поїду на збори з ДСС в наступному сезоні. І я до цього готувався  тренувався по 2-3 рази на день, бажання було колосальне. Після срібного сезону в ДСС керівництво вирішило піти на омолодження і зробити ставку на молодь. Зрозуміло, що про стабільність у чемпіонаті говорити не доводилось. Ми могли обіграти «Енергію» з «ІнтерКрАЗом», але зіграти внічию з «Сумигазом». Правда, один трофей ми виграли  Кубок ліги, у фіналі якого по пенальті здолали «Енергію» (сезон 2004/05 – прим. авт.). Після того року його більше не проводили і лише в цьому сезоні він відродився.

 Якими вийшли останні сезони існування славетної запорізької команди? 
 В останньому сезоні ми йшли в першій шістці (на стартовому етапі грали 14 команд, потім найкраща шістка в два кола виявляла переможця), куди ми благополучно потрапили. Проте в середині сезону на заводі змінився керівник  ним став іноземець, який почав жорстку економію. Останні місяці клуб спонсорував віце-президент команди Олексій Васильчено (мій однофамілець). На виїзд у Донецьк нам навіть довелося їхати на двох машинах. Думали, що все налагодиться, але команда з 12-річною історією зникла.

 Після «Дніпроспецсталі» Ви потрапили в «Будівел». Не було інших варіантів?
 2007 року після розпаду команди не хотілося кардинально змінювати місце проживання, тим більше, що я тільки одружився. Мені подзвонив тренер «Будівела» Олександр Юзик і запропонував приєднатися до команди, а я погодився. Відстань між Запоріжжям і Дніпром всього 80 км, і великого дискомфорту я не відчував. Там був чудовий колектив на чолі з Олександром Косенком, який ще грав. Напевно, багато хто хотів пограти в одній команді з легендою українського футзалу. У нього феноменальна бачення гри. А на тренуванні в квадраті у відбір він практично не заходив, бо його передачі неможливо було перехопити.

 2008 року, виступаючи у складі команди ДДФА, Ви стали срібним призером чемпіонату Європи серед студентів. Які спогади по собі залишив цей турнір?
 Той турнір проходив у польському Вроцлаві  дуже гарне місто. Кістяк команди був складений з гравців «Будівела», які навчалися в ДДФА. Вразили ігрові зали інститутів  у нас команди Екстра-ліги таких не мають. На тому чемпіонаті у грі з фінами я отримав травму меніска. Я був єдиним воротарем у команді і довелося грати на уколах. Потім мене ще хлопці підколювали, мовляв як можна було зламатися з фінами, адже у них слабка команда.

 На початку сезону 2008/09 «Будівел» знявся зі змагань. В чому була причина цього?
 Я думаю, що причиною цього став інцидент з матчем проти «Контингенту». Ми повинні були їхати в Житомир, але за 5-7 днів до того у нас захворіло півкоманди. Україною тоді прокотилася епідемія сильного грипу. І наше керівництво написало в Асоціацію прохання про перенесення матчу. На наступний день прийшов факс-підтвердження про перенесення на іншу дату. Однак потім сталося щось незрозуміле: нам подзвонили і сказали, щоб ми їхали на гру хоч вшістьох, інакше отримаємо техпоразку. Зрозуміло, що ніхто не поїхав, ми отримали «технар», а клуб ще й штрафують за те, що він не має другої команди. І це все при тому, що в ті роки переноси ігор були звичайним явищем. Президент розлютився і закрив клуб...


«До приїзду Олега Зозулі "Марвіт" тренував учитель фізкультури»

 Як виник варіант з Польщею? 
 Сезон я почав в аматорській команді «Сіал-Джет» (Запоріжжя). Варіант з Польщею з'явився взимку. Мене туди покликав Олег Зозуля, який прийняв «Марвіт» (Торунь). До цього він якраз був тренером в «Сіал-Джеті». Я вже грав у Польщі на кількох турнірах і мені дуже хотілося пограти в їхніх залах, відчути їхню «кухню» зсередини. І десь через місяць я туди приїхав.

 Ви три сезони провели у польському «Марвіті», які були як американські гірки – спочатку виліт з Екстракляси, потім впевнене золото Першої ліги і 5 місце в Екстраклясі.
 Напевно, це було пов'язано з тим, що клуб почав переходити до професійного підходу до справи. Тренувальні зали, екіпірування, житло – це було на рівні. А ось тренувальний процес і підхід до справи були слабенькі. До приїзду Олега Зозулі тренером був учитель фізкультури і, як казали гравці, тренувалися тричі на тиждень. Деякі гравці у перерві матчу могли піти курити в душ. Перший сезон начебто був пробним, але з кожним роком клуб ріс, як і весь футзал, і в команду почали приходити гравці збірної Польщі.

 Ви тоді грали з багатьма українцями – не було в команді поділу на групи?
 Переважно нас було 3-4 українці. Як такого поділу не було. Спілкування переважно відбувалося в тренувальному процесі і на матчах. На дні народження один до одного не ходили (посміхається). А ось віце-президенти нас запрошували в гості і на пікніки, намагалися зробити так, щоб ми не відчували себе там чужими.

 Всі говорять, що рівень польської Екстракляси нижче, ніж в українській Екстра-лізі. А що ж тоді собою являла Перша ліга у Польщі?
 У Польщі присутній спортивний принцип обміну між лігами. Команда не може відразу заявитися в Першу лігу чи Екстраклясу не пройшовши Другу лігу. Проблема тільки в тому, що за кількома винятками команди там не професійні навіть у Екстраклясі. В Першій лізі команди розділені на групи за територіальним принципом. Проте якраз в той рік вони вирішили їх об'єднати в одну групу. І як, зізнавалися тренери і журналісти, вона була найсильнішою за весь час. З неї вийшло дві команди, які в наступному сезоні були в першій п’ятірці Екстракляси перед плей-оф. Тому якоїсь прірви між лігами немає навіть зараз.

 В сезоні 2013/14 Ви долучилися до дуже своєрідного, як би це назвати, проекту «Сапфір». Що можете розказати зсередини про те, що відбувалося у тій команді з великими планами і швидким крахом?
 Це був грандіозний проект двох молодих президентів. Погравши рік у чемпіонаті Донецька вони захотіли йти в Екстра-лігу. До речі, взимку на Різдвяному Кубку Донецька за «Сапфір» грали Ракіцький і Бутко. Фінансова сторона була на хорошому рівні. Команду очолив Ігор Москвичов, також з'явилися тренер з фізпідготовки і лікар. Прийшли чемпіони України Євген Юнаков і Максим Воронін, за 20 тисяч доларів купили Михайла Волянюка. У команді була дуже талановита молодь. Вели переговори з
Вассурою, Фумасою і воротарем Олексієм Поповим

Ми раніше за всі команди Екстра-ліги почали підготовку до сезону. Провели кілька турнірів і зборів. До речі, одні зі зборів дуже запам'яталися, бо вони у нас були в лісі біля Святогірська цілих 22 дні! Готувалися дуже серйoзно. Однак  перед самим початком чемпіонату почалися проблеми. Ми не заявилися ані в Екстра-лігу, ані в Першу лігу, а стали виступати на чемпіонат міста з тими самими фінансовими умовами. Почалися перебої із зарплатою, а до листопада практично взагалі перестали платити. Взимку майже всі гравці роз’їхалися по іншим командам. Я отримав травму меніска. Після операції на коліні з декількома хлопцями із Запоріжжя ще їздив у Донецьк тільки на ігри в надії на те, що виплатять борги по зарплаті. Проте ми навіть не дограли останній матч, бо в Донецьку почалися всім відомі події. Нам зателефонували і сказали, що у місті люди зі зброєю. Ця команда була найбільшою мильною бульбашкою в історії футзальної України.

 І як же Бутко і Ракіцький виглядали на малому полі?
 Вони пару матчів зіграли, але мене ще не було в команді. Хлопці розповідали, що бразилець з «Єнакієвця» рази три м’яч під себе прибирав, а Ракіцький все у підкатах (посміхається).




У складі «Сапфіру» під №91  Богдан Бутко, №44  Ярослав Ракіцький
 

Прим. авт.: Крім зазначених вище Бутка і Ракіцького, за «Сапфір» на тому турнірі грала ціла розсип вихованців футбольного донецького «Шахтаря»: Владислав Кулач (тоді – молодіжка «Шахтаря»; зараз – «Олександрія»), Віталій Федотов («Іллічівець»; змінив громадянство на російське і зараз виступає за курський «Авангард», Максим Малишев («Шахтар-3»; «Шахтар»), Сергій Гринь (молодіжка «Шахтаря»; «Вайле»), Сергій Болбат («Шахтар-3»; «Шахтар»), Ростислав Багдасаров («Шахтар-3»; вже завершив кар’єру).

 Чому за «Сапфір» тоді грало стільки дублерів з футбольного «Шахтаря»?
 Просто наші президенти були дітьми багатих батьків і мали ліцензії футбольних агентів, тож крутилися у цьому середовищі. Мабуть, думали, що з таким складом виграють турнір.

Далі буде...

Андрій Гулій, futsalua.org

Похожие Новости

Комментарии:

Вы должны быть зарегистрированы чтобы оставлять комментарии. Авторизуйтесь под существующим аккаунтом или создайте новый.

Futsalua © 2018 Проект разработан командой Futsal Ukraine. Все права защищены.