Виконавчий директор ГС ФК «Енергія» Володимир Фелишин – про Сергія Сафонова і Юрія Кобзаря, перших легіонерів в команді, перші нагороди і перемогу в чемпіонаті
Частина 1. Володимир Фелишин: «Гравці зразу не повірили, що «Енергія» буде грати у Вищій лізі»
У другій частині інтерв’ю виконавчий директор ГС ФК «Енергія» розповів про білоруського тренера, перших легіонерів в команді, скільки платили за гравців, перші нагороди і перемогу в чемпіонаті.
Перша частина інтерв’ю про те як і коли виникла «Енергія», хто шукав гравців, якими були їхні перші зарплати, за якими критеріями обирали тренера та чим займався Володимир Фелишин до приходу в клуб – за посиланням.
– Як появилася ідея запросити тренером білоруса Сергія Сафонова?
– Коли грали на аматорському рівні, то постійно їздили на турніри «енергетиків» у Білорусії, ще в 1996, 1997,1998 роках. Туди приїжджали команди з Франції, Росії, Литви, Молдови. Збирали 16 команд, дуже сильний рівень був у цього турніру. І так познайомилися з Сафоновим, який тоді тренував команду «МАПІД». Коли знову зустрілись на турнірі, то він на той момент був без команди і підійшов до мене зі Стефанківим, та сказав, що хотів би спробувати себе тренером, можливо, в Україні є якась команда.
Рік пройшов, два, і ми знову приїхали, і знов з ним зустрілися.Тоді якось так вийшло і подумали: а чому б і не спробувати? Подивилися його біографію, що він там в футзалі десь 10 років був, і помічником тренера збірної Білорусії і директором збірної, що досвід в нього був. Ясно, що ми погодили це з головою правління Володимиром Євгеновичем. Коли ми приїхали до нього на зустрічі, він сказав, що хоче взяти хоча б пару своїх гравців.
Він тоді запропонував Кіркіжа, Шевченка, Янеля. Зрозуміло, що Кіркіж дуже багато для «Енергії» зробив. Він тоді був справді хорошим воротарем, із Кардаша голкіпера зробив. Володимир до нас попав в 17 років, після школи «Карпат» і практично біля Кіркіжа виріс. Шевченко був хорошим гравцем, але в нас щось не розкрився, може через травми. А Сафонов працював, результат знаєте який.
– Наскільки змінилася організація гри та роботи команди з появою Сафонова?
– Він багато нового запропонував у тренувальному процесі, схеми любив. З його приходом команда росла, ми до нього прислуховувалися… Але прагнули вищого результату, хотілося медалі вже, щоб щось досягти.
– Перед плей-оф Сафонова забрали, тренером став Андрій Василитчук – теж футбольна людина, а не футзальна. Чому було прийняте таке рішення?
– Бо гравці перестали прислуховуватися до Сафонова, треба було щось змінити, додати нову кров. Він залишився консультантом. Ми думали, що Василичук буде жорсткішим, додасть нового бачення.
Сергій Сафонов (другий зліва)
– Якщо зараз аналізувати, то чи змінили б це рішення? Можливо, самі б стали чи Стефанківа відправили?
– Не знаю. Не можу сказати чи змінили б. І Сафонов, і Василитчук теж багато для команди зробили. Не так просто було тоді грати, бо які команди були: «Шахтар», «ТВД», «Тайм», «ДСС», «Інтеркраз», «Єнакієвець». В регулярному чемпіонаті ми булитреті, а в плей-оф стали четвертими.
– За перших легіонерів платили гроші?
– Ні, в них був статус вільних агентів, тому взяли безплатно. Їм спочатку були запропоновані чисто символічні підйомні, щоб вони мали на початок на прожиття, були зняті номери в готелі. Хто був з дружиною – мали кімнату і кухню, хто був сам – жили в парах, по двоє. Харчування було разна день, на тренування возивтранспорт, все було на найвищому рівні.
– В команду прийшов Легчанов, який мав рік досвіду в Першій лізі у ролі граючого тренера. Не було тоді ідей зробити його тренером команди?
– Не було. Ще був молодий, тільки 22 роки. В мене особисто такої думки не було.
Тарас Вонярха
– Хто запрошував тренувати Тараса Вонярху?
– Вонярха подзвонив мені особисто, спитав чи ми не цікавимось тренером. Я підійшов до Стефанківа і сказав, що є гравець, в нього є досвід, виступав узбірній України, в командах «Запоріжкокс», «Зоря». Запропонував йому приїхати, поговорити, але він сказав, що хоче хоча б 3-4 своїхгравці привезти. Ми говорили, що треба результат. Шеф (Матвіїшин – прим. авт.) сказав, що йому потрібен результат, беріть кого хочете. Ми дзвонили в Асоціацію, поцікавилися як там Вонярха. З різних джерел нам сказали, що гравець хороший, має досвід і ми його взяли.
– Яких гравців привів Вонярха в команду?
– Олега Зозулю, Сергія Костюченка, Олександра Деріка, Павла Ардаковського.
– Команда стала другою, але Вонярха пішов. Говорять, що через проблеми з керівництвом…
– Ні, проблем з керівництвом не було. Він захотів на підсилення серйозні кошти, а ми сказали, що такої суми не буде. Хотів підняти деяким гравцям зарплату ледь не вдвічі. Ми з погодження керівництва сказали, що такої можливості нема, а він почав далі наполягати на своєму.Оскільки його контракт закінчився, вирішили подякувати йому за роботу.
– Вам доводилось платити за трансфери гравців?
– Можливо, за Деріка, якщо я не помиляюся. Тому що Зозуля був безплатним, Костюченко з Ардаковський теж.
– Якими були в той час суми трансферів?
– В районі від 2 000 до 5 000 доларів.
– А підйомні теж в тому районі?
– Так.
– За Легчанова теж щось платили?
– Ні, жодної копійки не заплатили. Ми тільки за Піддубного чи Тригубця віддали два комплекти форми і м’ячі. А за Легчанова від нас не вимагали компенсації.
– На початку 2000-х у Львові почала створюватися велика кількість команд. Одразу чотири команди були у Вищій лізі. З чим пов’язаний такий «бум»?
– Тому що були амбіційні президенти, як Мирон Кіндій («ТВД»). У нього й досі є амбіції, але слава Богу, зараз «Енергії» трохи помагає, дружимо з ним. Він загорівся, захотів команду, сам був гравцем, мав фінансову можливість. Роман Кедик з «Тайму» теж амбіційна людина, яка захотіла стати чемпіоном і стала ним.
– В одному з чемпіонатів «Енергія» забила 150 голів за сезон. Зараз це фантастика.
– Так, але тоді було більше команд. І результати, я пам’ятаю, були по 9, по 10, по 12 голів. Команди, які були в лідерах, вигравали з різницеюв 10 м’ячів. Зараз виграти у команди навіть в два м’ячі важко.
– Наскільки за цих 18 років змінився футзал в Україні?
– Організація стала набагато краща. Клас гравців знизився. Багато з них поїхали в Білорусію, бо фінансові можливості клубів знизилися.
Євген Рогачов і Михайло Грицина (в центрі і справа) колись грали за «Енергію», а тепер виступають у Білорусі
– Фактично є основа для того, щоб у випадку збільшення фінансування швидко розвиватися далі?
– Так, все упирається в фінанси.
– Якщо говорити зараз, то з коштами, системністю, наскільки команди готові підтримувати дитячий футзал?
– «Ураган» має хорошу академія, «Кардинал-Рівне» і ми співпрацюємо зі школами. «Продексім» – там своїх гравців практично немає, всі приїжджі, гроші є… «ХІТ» щось старається, але поки що не дуже. «ІнБев» в Житомирі має команду в чемпіонаті міста, але потрібні школи. Ми тепер зрозуміли, що потрібно мати школу, щоб далі гравці потрапляли в основну команду.
– У вас була створена ДЮСШ «Енергія», яка проіснувала майже 13 років. Потім була «Енергія-2», далі до минулого року існувала своя ДЮСШ. Хто це ініціював?
– Вона була під профспілкою, вони і створювали. Ми дивилися і забирали найкращих гравців.З тих ДЮСШ з’явилися Радевич, Пелех, Ковальчук, Войтович. Ясно, що зараз ми хочемо ту школу на більш професійному рівні. Кожну групу тепер веде один тренер і далі передає в команду.
– Чим було зумовлено об’єднання ДЮСШ «Енергії» з командою «Інтер»?
– Фінансово, і тренер Станкевич працював в школі,і там.Він виступав в чемпіонаті міста з «Інтером», а на Україну їхав під брендом «Енергії».
– З минулого року ДЮСШ «Енергія» практично втратила фінансування від міста і профспілка її розпустила. Учні перейшли до Клубу ігрових видів спорту. Ви задоволені цим?
– Задоволений.
– Фінансування відбувається 50/50?
– Ні, все фінансування за рахунок міста. З цього року на чемпіонат України вони навіть дають на поїздки. Ми помагаємо транспортом, м’ячі старі передати, маємо майданчик на обленерго, пропонуємо їм займатися там безплатно.
– Тренер Станкевич – він був у вас гравцем, зараз тренер воротарів. Чого Назару не вдалося себе реалізувати як професійному гравцю?
– Проблема була з колінами і він вирішив стати тренером. Йому добре вдається тренувати. Його підопічні завойовують нагороди і перемагають в чемпіонатах. Кілька з них потрапили до першої команди. Також він покращив гру наших воротарів, команда стала менше пропускати.
– Запросити Юрія Кобзаря теж ви запропонували?
– Так, це була моя ідея. Я його знав ще по дитячих змаганнях і по командах, які він тренував у Харкові.Хоча у нас тоді була конкуренція серйозна, але я йому запропонував спробувати в «Енергії» і він погодився. Ніяких умов не було, приїхав на той склад, який був. Потім покликав Якуніна, а пізніше Овсяннікова і Кондратюка. Навіть зразу сказав, що хороша команда, але треба попрацювати. В нього не було ніякихвимог: подивився на гравців і потім вже когось запрошував.
– За Кобзаря команда дуже часто почала їздити на міжнародні турніри в Білорусію та Росію.
– Кобзар сказав: «Щоб ми росли, нам треба грати з сильними командами. Тут не гра, бо нам треба їхати десь в Білорусь, Росію». І ми вже почали шукати контакти, виїжджати на матчі з «Динамо», «ЦСКА», «Спартаком», «Діною». Рівень чемпіонату Росії був вищий, і пограти з такими командами – це великий досвід.
– Як він переконував керівництво, адже потрібні буливеликікошти на поїздки?
– Коли ми здобули друге місце, прийшов Кобзар і ми стали чемпіонами. І ми тоді почали їздити на турніри і стояла задача розвиватись далі.Ми не могли собі дозволити опуститися нижче другого місця. Тому керівництво розуміло таку вимогу.
Хоча було навіть таке, що ми з командами, що приймали, домовлялися, щоб вони брали на себе частину витрат. Коли «Діна» турнір проводила, то забезпечувала харчування, проживання, з нас був тільки проїзд, а то вже були не такі серйозні витрати для клубу.
– Що змінилося в організації роботи в «Енергії» після цих поїздок?
– Більше досвіду, побачив, яке там ставлення до команди, до гравців. Там дійсно все було на півголови вище, ніж у нас в Україні. Навіть ті спорткомплекси – ти граєш і одне задоволення.
– Кобзарю приписують фразу «ми повернулися в наше болото», сказану після повернення в ПС «Будівельник».
– Що було, то було. Інакше не могло бути, бо всі починали, всі розвивались, то і так добре, що було стільки команд. Хоча зараз теж є такі спорткомплекси, що не відповідають вимогам.
– Ви вже не перший рік граєте в «Галичині». Чи не було ідеї взагалі його викупити чи збудувати свій зал?
– Була тоді ідея на проспекті Чорновола побудувати палац спорту. «Енергія», «ТВД»і «Тайм» шукали інвесторів. Але початок кризи не дав цим планам реалізуватись.
Енергія – чемпіон України-2006/07
– «Енергія» включається в будівництво палацу спорту на Сихові? Чи зв’язувалися з вами?
– Нам поки що ніхто нічого не казав. Знаю, що має бути чотири зали. Якщо буде гандбол, то я думаю, що і ми там будемо грати.
– Поява палацу спорту буде сприяти розвитку футзалу?
– Так.
– Взимку 2006 року «Енергія» підписала першого легіонера (серб Борко Суруджич) з Європи. Судячи з того, що за гравців відповідали ви, це теж була ваша ідея?
– То була ідея Стефанківа. Він був в Києві на нараді керівників,президентів і до нього підійшли люди з футболу і спитали чи не цікавитеся футзалістами. Йому запропонували Борко. Вимог по зарплаті майже не було, співвідношення було хороше. Ясно, що Стефанків, приїхав і порадився з нами. Я сказав, щоб той гравець приїхав і ми спробуємо. Не було ніяких трансферів, дали йому лише підйомні на прожиття.
Він добре не розкрився, хоча гравець був дуже сильний і до тепер Легчанов говорить, що його Вонярха не розкрив, а гравець був технічний.Але ми не могли втручатися в роботу тренера. Він прийшов до нас і сказав, що хотів би подякуватиі щоб ми його відпустили з команди. Ми дали йому статус вільного агента. З Кобзарем він би 100% грав.
– Чемпіонський сезон: реально тоді було кинути виклик «Шахтарю», це не здавалося трошки фантастичним?
– Десь 2005 року на одному з турнірів тренер «Шахтаря» Солодовник сказав Матвіїшину: «Вам еще 10 лет до медалей». Матвіїшин мені каже: «Та що він говорить, так не буде». Там було 8-10 серйозних команд і ми буквально через рік після того, як відбулася ця розмова, стали другими, а потім вже і першими. Так собі дотепер згадую Солодовника. Коли ми стали чемпіонами, то Москвичов і Мансуров підійшли, потиснули руки нашим гравцям, і сказали: «Хлопці, ми визнаємо, що цього року ви на півголови вищі».
– Була недооцінка «Енергії»?
– Вони не сприймали, що «Енергія» може дати такий бій, що ми так будемо працювати. Можливо, вони нас недооцінювали. Ми недавно тільки прийшли, а вже там чемпіони. Що таке «Енергія»? Що таке Львів? Команди Запоріжжя, Києва, Донецька вже стільки років грають, в них бюджети набагато більші… В «Шахтарі» він приблизно на 30-40% був більший, ніж у нас.
– У скільки на той час обходилося утримувати команду Вищої ліги на сезон?
– Зараз не хочу точні цифри називати.
– Після чемпіонського сезону гравці отримуваливеликі бонуси?
– Отримали від 5 до 7 тисяч доларівв гривневому еквіваленті. Залежить від того, хто скільки зіграв.
– Машини, квартири не роздавали?
– Ні.
– Ваша перемога стимулювала «Шахтар» та інші команди в наступному сезоні?
– Так. Всі ж побачили, що можна було скинути «монстра».
Далі буде...
Спілкувалися Станіслав Безушко та Христина Кобак
