Мова піде про дівчину, для якої футзал – життя. Про багаторазову чемпіонку України, володаря Кубка України, нагороди найкращий гравець турніру і тд. Вона тренується як робот (залишається допрацьовувати після тренування, плюс виділяє час для тренажерного залу), постійно вдосконалюється і розвивається. За її професіоналізмом можна спостерігати із відкритим ротом.
– Хто тебе привів у футзал і чому саме цей вид спорту ?
– Якщо говорити правду, то це футзал мене вибрав, а не я його. Моя старша сестра тоді грала за "Біличанку" і вони відправлялись на тренувальний збір. Я поїхала з ними, бо тато з мамою були на роботі, і мене не було на кого залишити (мені було 12 років ). Там я потрапила до футбольної стихії. Мені не дуже це все подобалось, але я багато з ними бігала, буцала м’ячик і мене почало затягувати. Стабільно я вже почала займатись футзалом через 2-3 роки після цього збору.
– Хто був твоїм першим тренером?
– Першим моїм тренером був Колок Володимир Васильович.
– Яка реакція була у батьків та знайомих на твоє захоплення?
– На той час ЖФК «Біличанка» була гордістю нашого селища. Володимир Васильович настільки умів зацікавити нас, виховати спортивний інтерес і любов до футболу, що не займатись цим видом спорту було нереально. Батьки і знайомі були тільки за. Тато дуже пишався. Кожну мою медаль він приносив на роботу і показував своїм колегам. Ми були маленькими зірочками в Коцюбинському.
– Хто тебе привів у футзал і чому саме цей вид спорту ?
– Якщо говорити правду, то це футзал мене вибрав, а не я його. Моя старша сестра тоді грала за "Біличанку" і вони відправлялись на тренувальний збір. Я поїхала з ними, бо тато з мамою були на роботі, і мене не було на кого залишити (мені було 12 років ). Там я потрапила до футбольної стихії. Мені не дуже це все подобалось, але я багато з ними бігала, буцала м’ячик і мене почало затягувати. Стабільно я вже почала займатись футзалом через 2-3 роки після цього збору.
– Хто був твоїм першим тренером?
– Першим моїм тренером був Колок Володимир Васильович.
– Яка реакція була у батьків та знайомих на твоє захоплення?
– На той час ЖФК «Біличанка» була гордістю нашого селища. Володимир Васильович настільки умів зацікавити нас, виховати спортивний інтерес і любов до футболу, що не займатись цим видом спорту було нереально. Батьки і знайомі були тільки за. Тато дуже пишався. Кожну мою медаль він приносив на роботу і показував своїм колегам. Ми були маленькими зірочками в Коцюбинському.
– Розкажи про свій період кар’єри у російському чемпіонаті. Там рівень жіночого футзалу вищий ніж в Україні?
– Період гри в Росії, хоч він і тривав один рік, став для мене переломним. Я поїхала у МФК «Тюмень» після дворічної паузи у футзалі. Було дуже страшно. Я їхала туди третім легіонером, було ще дві бразильські футзалістки, які на той час провели один сезон в команді. Я розуміла, що буде дуже важко, бо до заявки на матч потрапляють два легіонери. Я була приємно ошелешена професійним підходом і тренерського штабу, і дівчат. Там все по-іншому. Найголовніше, я відкрила для себе інший футзал, побачила інші сторони цієї гри, побачила скільки я можу навчитись і в чому можу стати сильнішою. Це був величезний досвід для мене, і я хочу подякувати головному тренеру Марадуду Сергію Леонідовичу за такий шанс і за те, що вірив у мене. Важко порівнювати рівень, є різні моменти, різні нюанси, але якщо брати той час, коли я їхала в Росію, то рівень того чемпіонату був сильнішим за український.
– Що вплинуло на твій вибір на користь IMS–НУХТ?
– Запрошення від IMS–НУХТ було ще перед від’їздом до Росії. Однак тоді я уже дала відповідь сибірському клубу і не могла «включити задню», та і, напевно, не включила б, бо мотивація виступати в Україні уже була втрачена, а рівень чемпіонату Росії був дуже високий. Та ще й МФК «Тюмень» - клуб з хорошою історією і чудовою інфраструктурою, гріх було відмовлятись. На жаль, у клубі почалися фінансові проблеми. Клуб повинен був прощатись з усіма легіонерами як в жіночій, так і в чоловічій команді. Повернувшись до України, я сама вийшла на зв'язок з Андрієм Дмитровичем Білоусом. Ми домовились про зустріч і обговорили в першу чергу моє бачення і очікування від клубу, і його результатів, розвитку в майбутньому. Наші погляди з президентом зійшлись і ми вдарили по руках. Надіюсь, що він задоволений нашою співпрацею, бо я зі своєї сторони дуже щаслива виступати під прапором нашої команди і досягати з нею нових і нових висот.
– Чи не маєш бажання пограти в іншому чемпіонаті, наприклад за "Атлетико"?
– Звичайно, є таке бажання. І питання в точку. Хотіла б пограти за "Атлетико" (Новалькарнеро). Буду дуже щаслива, якщо мені випаде такий шанс.
– Як готуєшся до кожної гри?
– Головне - режим, добрий стан здоров’я і, звичайно, впевненість у своїх силах, а там і Бог допоможе.
– Які емоції в тебе були, коли Україна отримала нового футзального чемпіона в минулому сезоні?
– Це був фантастичний сезон. Дуже важкий, вдалий, яскравий і, найголовніше, результативний. Ці три трофеї – результат роботи всього нашого клубу. Ми це заслужили. Кожен зробив певний внесок і це дало результат. Це вже історія… І я задоволена, що саме з цією командою я знову стала чемпіоном України.
– Що б робила без футзалу в своєму житті?
– Важко сказати, що могло б бути і куди б мене занесло. Думаю, це було б спортивне заняття. Мене тягне до спорту з самого дитинства. На одному місці я б точно не сиділа.
– Збірна України: які перспективи та чи може наша команда боротись за найвищі нагороди?
– Це дуже болюче запитання, бо в нас по суті немає збірної. Якось в мене брали інтерв’ю і там я сказала свою думку щодо збірної, але воно не вийшло і зрозуміло чому. Можливо я не знаю всіх деталей і можливостей Асоціації, але я бачу, що бажання розвивати жіночий футзал і збірну України в них немає. Та й звідки ж знайдуться ті можливості, якщо немає бажання? Рівень збірної давно вже впав, йому немає з чого підніматись…дуже прикро.
– Чи є в тебе якась футзальна мрія?
– Звичайно. Я хотіла б прийняти участь в єврокубках. Олімпіада – найбільша мрія. Ну і ще є одна мрія по завершенню кар’єри гравця. Але це секрет (ще не час його розкривати).
– Чим ти взагалі займаєшся у вільний від футзалу час?
– Якщо чесно, то зараз дуже багато футзалу в моєму житті. Крім своїх тренувань та ігор, я постійно дивлюсь різні ліги. Найчастіше це російська суперліга, а також іспанська. Дивлюсь різні матеріали про спорт, про роботу тренерів, про те, як потрібно працювати і досягати великих результатів. Раніше багато читала. Це були книги мотиваційного і психологічного характеру. Ну і звичайно, як всі дівчата, я люблю засмагати. Бути на морі чи океані - це місце, де я щаслива. Це місце, де я відключаюсь від усіх проблем і турбот. Іноді час біля моря хочеться зупинити. В майбутньому дуже хочу мати можливість подорожувати. Хочеться побачити і відчути культуру інших народів, можливо чомусь навчитись, а може в чомусь і допомогти.
Віталій Малимон, TextLab Group, спеціально для futsalua.org
