Минулий сезон Юлія Форсюк закінчувала у іспанському «Леґанесі», який боровся за виживання у Прімері. В тому числі і завдяки старанням нашої співвітчизниці (12 матчів/3 голи) клуб зумів зберегти прописку у найвищому дивізіоні, посівши рятівне 13 місце (вилітають команди з 14-16 місця). 
 

У літнє трансферне вікно уродженка Києва змінили свою клубну приналежність і продовжить свої виступи у одному з найсильніших чемпіонатів світу. Новою сторінкою у біографії нашої співвітчизниці стане іспанська «Бурела», яка у минулому чемпіонаті посіла 4-те місце. До цього наші легіонери успішно грали у чемпіонатах Росії і Угорщини, а Форсюк стала першою українкою, яка спробувала свої сили у Прімері.

«Бурела» - футзальний клуб, що базується в однойменному муніципалітеті, і веде свою історію з 2001 року. Клуб має добре розвинену інфраструктуру і починаючи з сезону 2008/09 у його структурі з’явилася жіноча професійна команда.
Ми розпитали екс-капітана національної збірної України про її перші кроки у Іспанії і обставини цього важливого у контексті жіночого футзалу України трансферу. 

- Як виник варіант з переходом в «Леґанес»?
- Через певні причини мені довелося покинути «ІМС-НУХТ» в середині сезону. Для мене «ІМС» був більше ніж командою. Мені було складно і болісно приймати таке рішення, але в той момент інакше бути не могло. Я б не хотіла більше повертатися до цієї теми - це минуле.

Мій перехід в «Леґанес» був швидше спонтанним і вимушеним, і вже точно не запланованим. У суботу ввечері надійшла пропозиція, я її прийняла, і вже в понеділок тренувалася з командою в Мадриді. Сам варіант саме з «Леґанесом» з'явився завдяки одному моєму хорошому товаришу, президенту одного з іспанських клубів. До цього я не мала про «Леґанес» жодної інформації і абсолютно ніякого уявлення що це за команда. Всіх подробиць переговорів не знаю, оскільки цим займався мій агент.

- Які враження від проведеного часу у минулому сезоні в «Леґанесі»? З якими труднощами довелося зіштовхнутися?
- Враження найкращі. Місто виявилося дуже приємним і затишним. Приїхавши в розташування клубу, я зрозуміла, що це молода і амбітна команда, яка вперше в своїй історії вийшла до Прімери, а головне завдання - закріпитися і залишитися в ній. Мене запрошували якраз з прицілом на те, щоб допомогти їм у цьому, тому сказати, що на мені не було певного «вантажу» відповідальності не можу.

У «Леґанесі» період адаптації не був легким, але був дуже важливим. Новий чемпіонат, інша культура, їжа, інша мова, яка була великим бар'єром, як для життя, так і для гри та розуміння партнерів по команді і тренера. Перший час, звичайно, було дуже складно. В Іспанії немає такого ставлення до легіонерів, як ми звикли бачити у нас в країні, тут за тобою ніхто не бігає і не особливо переживає щодо питань чи проблем, з якими ти часом стикаєшся. Однак я вдячна партнерам по команді, тренерам і друзям, які завжди мене підтримували і допомагали, коли мені була необхідна яка-небудь допомога. Мені дали можливість відвідувати уроки іспанської, які незабаром дуже мені допомогли і зараз, перебуваючи в новій команді, я вже можу спілкуватися іспанською.
 

- Чим чемпіонат Іспанії відрізняється від того, що вам довелося побачити в Україні і Росії?
- По-перше, кількість команд, як дорослих, так дитячих. Велика кількість ігор, що веде за собою значне зростання рівня команд. Дивує те, що всі команди дуже рівні. Кожна гра важлива і ти не можеш передбачити, хто переможе, оскільки команда з нижньої частини турнірної таблиці може на рівних боротися з лідерами і відбирати у них очки. По-друге, величезна увага і багато часу на тренуванні приділяється тактиці – це тут основне. По-третє, сучасний підхід до розвитку фізичних якостей, відновлення після навантажень, профілактики ушкоджень і т.д.

Звичайно, що все пізнається у порівнянні. Я не хочу нікого ображати. Але якщо вже сказати правду, то в плані професійного підходу і рівня футзалу Росія, звичайно ж, дуже близька. У «Тюмені» мені дуже сподобалося і там я вперше побачила, що означає бути в професійній команді. Дуже шкода, але в Україні поки що в цьому плані зовсім сумно. Можу відзначити лише, що до професійного підходу до справи є хороші передумови в «ІМС-НУХТ» і видно, що зараз в цьому плані до лідера українського футзалу підтягуються «ПЗМС» (Полтава) і «Тесла» (Харків) - це не може не радувати. Підтвердженням цьому є нинішня ситуація в чемпіонаті України. Ці команди на сьогоднішній день і є елітою українського футзалу. Проте, не зважаючи на це, як на мене, зараз в Україні йде повний регрес жіночого футзалу. Команд вже просто немає і це дуже засмучує.

- Чому ви не залишилися в «Леґанесі» і як виник варіант з переходом в «Бурелу»?
- Якщо подивитися турнірну таблицю чемпіонату Іспанії, то можна отримати відповідь на це питання. Знову ж таки, не хочу нікого образити, але на все є свої причини.

Минулого літа я вже була в «Бурелі», але так вийшло, що прийняла рішення повернуться в Україну і десь трохи про це шкодую. Проте усі ми іноді приймаємо неправильні рішення. Рада що у мене було запрошення від «Бурели» на новий сезон і з'явився другий шанс, який на цей раз я вже не втратила. «Бурела» - це лідер чемпіонату, тут грають дуже сильні гравці, вся структура працює на професійному рівні, починаючи з дрібниць. Клуб, який завжди ставить перед гравцями найвищі цілі. Грати тут, отримати досвід, сподіваюся, що й допомогти команді виконати поставлені завдання - це дорогого коштує.
 

- Які завдання поставлені перед вашою новою командою на майбутній сезон?
- Завдання поставлені найвищі. Перемога у чемпіонаті і Кубку Іспанії, а також перемоги у всіх змаганнях, в яких команда братиме участь. Це мені подобається, адже така мотивація не може залишити спортсмена байдужим.

- Ви казали, що мрієте зіграти на Олімпіаді, але в той же час збірна України в квітні грала з Польщею, а вас не було у списку запрошених гравців. В чому причина цього? Ви не отримували запрошення від Асоціації чи не могли залишити розташування клубу, щоб приїхати і допомогти збірній? Чи можливо були ще якісь причини цього, наприклад, ви вирішили завершити кар'єру у збірній?
- Так, я говорила про це. Це і залишається моєю мрією. Завершувати кар'єру в збірній я ще не збиралася. Для мене збірна багато значить. Навіть коли стояло питання про оплату проїзду в збірну перед поїздкою на чемпіонат світу, а в АФУ на той момент була несприятлива фінансова ситуація, я домовилася з керівництвом «Тюмені», щоб вони оплатили мені проїзд в збірну і назад за рахунок поїздки додому на Новий рік, прописаної в контракті.

Чому мене не викликали? Я чула, що в збірній курс на омолодження складу, чула, що на цей раз вирішили обійтися без легіонерів, а перевірити гравців з чемпіонату України, чула ще деякі причини. Але, напевно, це питання не за адресою і його треба ставити новому головному тренеру збірної.

Я не виключаю того, що, можливо, буду змушена закінчити виступати за збірну. Це для мене стане нелегким рішенням, але це життя і деколи доводиться приймати складні рішення, які не доставляють тобі задоволення. Загалом час все покаже і розставить все і всіх по своїх місцях. Але, повторюся, що для мене виклик у збірну - це кожного разу дуже важлива, значуща і хвилююча подія. Я не кажу вже про те, яка це гордість одягати жовто-синю футболку з тризубом на грудях.

Андрій Гулій, ​futsalua.org