Інтерв'ю з керівником запорізької команди «Колесо-Центр» Антоном Алімовим
У прем’єр-лізі запорізького обласного чемпіонату за цілих 5 турів до кінця визначився новий переможець, яким став колектив «Колесо-Центр». До цього «автомобілісти» не могли похизуватися настільки високими результатами, а тому і не настільки відомі широкому загалу. Ми ж вирішили виправити цю ситуацію і поспілкувалися з керівником команди Антоном Алімовим.
– Представте свою команду широкому загалу.
– Наша команда створена 2011 року. Ми до цього успіху йшли планомірно. Склад у нас формувався весь цей час і більшість гравців у команді перебуває вже близько п'яти років. Це наша перша особливість. Друга – команда будується не на преміях, тобто у гравців немає матеріальної зацікавленості в іграх. Я вважаю своїм досягненням те, що ми привели команду до перемоги без матеріального стимулювання.
Ми підбираємо в команду людей, які матеріально не залежать від футзалу. Я не дуже вітаю, коли на аматорському рівні люди заробляють тільки футзалом. Професійна кар'єра – це зрозуміло, а аматори – це клуб друзів в якому люди приходять отримати задоволення від тренувань, тому що всі одне одного знають не один рік. Приходить чи йде за рік у нас один чи два гравці, та й то йдуть з вагомих причин, наприклад, хтось поїхав або ж перестав займатися футзалом. У «Колесо-Центрі» немає такого, щоб кожного року з’являлося по 5-7 нових гравців. Люди розуміють, що ця премія сильно у їхньому житті не зіграє, а тут вони приходять і радіють спілкуванню, взаєморозумінню і приємній атмосфери як на майданчику, так і поза ним. Єдине, що йде від мене – щотижня після гри ми збираємося в кафе. «Колесо-Центр» - це автомобільна СТО вузького профілю, що займається шинами і дисками.
– З Ваших слів можна зробити висновок, що у команді колишніх професіоналів немає.
– Всі як би закінчували футбольні школи, але не більше того. На професійному рівні ніхто не грав. Зате у нас хороший тренер – Олександр Пікалов. Він також тренує ще одну запорізьку команду «Лотос» і зараз виступає у ветеранських змаганнях. Я вважаю, що він багато привносить нашій команді і у плані емоційної мотивації. Це такий тренер, який може завести команду, десь «напихати», десь підказати. Нам з ним дуже пощастило.
– Минулий сезон ви закінчили в нижній частині турнірної таблиці і за сезон здійснили такий стрімкий ривок до чемпіонства. В чому криється причина цього успіху?
– В команду прийшло троє гравців із іншої запорізької команди «Сіал Джета». Вони завжди були друзями нашої команди і грали за мій колектив у тих турнірах в яких «Сіал Джет» не заявлявся. Минулого року «Сіал Джет» розформували і ці гравці повноцінно перейшли до нас для участі в усіх турнірах. Вони нам дуже сильно допомогли і в ігровому аспекті, і згуртували наш колектив в плані того, що вони вимогливі і до себе, і до партнерів. Вони стали тією необхідною рушійною силою. Я не можу сказати, що ми виграли лише завдяки трьом людям, бо неможливо пройти майже весь чемпіонат з перемогами покладаючись на декількох виконавців. Але я вважаю, що вони дуже сильно вплинули на підсумковий результат.
– В останньому турі ви зазнали першої поразки у сезоні – 0:5 від «Січ Юнайтед». На це результат виплинула ейфорія від того, що стали чемпіонами?
– Починаючи з минулого чемпіонату з пляжного футболу, тобто з 1 червня, у нас не було поразок за винятком однієї в «пляжці», а уже ж лютий закінчується. Важко пройти в одному емоційному режимі весь сезон. Все-таки, треба хоч трохи видохнути. Можу сказати, що після того як ми стали чемпіонами два тижні тому у нас був дещо «розібраний» тренувальний процес. Дехто дозволив собі відпочити і повноцінних тренувань у нас не було. Як не крути, а тренеру непросто зібрати команду після того як вона стала чемпіоном. Надіюся, що це короткочасна ситуація. Ми плануємо грати у всеукраїнському фіналі АФЛУ і тому не можемо собі дозволити розслаблятися. Цей місяць присвятимо підготовці до цих змагань. Нам ще доведеться зіграти стиковий матч з чемпіоном Бердянська, але, все ж, плануємо потрапити у всеукраїнський фінал АФЛУ. Тому сподіваюся, що ми знову будемо набирати форму. Маю надію, що всі зрозуміли, що як тільки відбувається маленька втрата концентрації, результат зникає. «Січ Юнайтед» - сильний колектив, який ми поважаємо, і у нас із ними завжди виходять напружені матчі незалежно від того які б місця ми чи вони займали.
– Деякі аматорські команди намагаються вибудувати тренувальний процес у максимально наближених до професіоналів умовах. А дехто покладається суто на індивідуальну майстерність гравців. Як з цим справи у «Колесо-Центрі»?
– Ми тренуємося двічі на тиждень і відповідно граємо матч. Не можу сказати, що це серйозно, бо деякі команди тренуються чотири рази на тиждень. Це фінансово витратно, бо доведеться чотири рази на тиждень орендувати зал, та і футзал на міському рівні для гравців є хоббі, а не основним заняттям і тому їм є чим зайнятися окрім того. Звісно, не можу і сказати, що люди приходять і грають з чистого аркуша. Вважаю, що дворазові тренування для міського рівня – це достатньо.
– Тобто всі гравці десь працюють?
– Так, кожен десь чимось зайнятий. У нас немає гравців за винятком одного-двох, які задіяні у футболі на обласному рівні, щоб це було їхнім основним джерелом доходів і вони паралельно грали у нашій команді.
– Ви кажете, що команда грає без премій, але ж за чемпіонство хлопцям щось перепаде?
– Авжеж, у нас є бонус за чемпіонство. Він був озвучений, але я впевнений, що це не було основною мотивацією, тобто люди не виходили з першого туру і не думали що ось виграємо і отримаємо премію. Ймовірніше, це було приємним доповненням. Вважаю, що саме звання чемпіона міста є почесним і більшість гравців радіють саме цьому факту. Ну і те, що ми поїдемо на всеукраїнський фінал за рахунок організації. Це теж немаленька стаття витрат, але ми на неї підемо.
– Вам доведеться зіграти матч за вихід у всеукраїнський фінал з «АЗМОЛом» чи «Вектором», які розіграють чемпіонський титул у Бердянську. Щось знаєте про ці команди? Чи може вже десь перетиналися з ними?
– Ми щороку виступаємо в Бердянську на Кубку Запорізької області з пляжного футболу. Минулого року він не відбувся через певні причини, але чотири роки поспіль до того ми там виступали. Бачили цих хлопців не на футзальних майданчиках, а на піску. Я колись був глядачем на футболі і, коли грала команда з Бердянська, то і в ній бачив цих гравців. А три роки тому в Запоріжжі проводився всеукраїнський фінал АФЛУ і в ньому виступав бердянський «Агрінол». Хоча, чесно кажучи, особливо інформацією не володію, але ближче до гри будемо знайомитися з суперником поближче.
Андрій Гулій, прес-служба АФЛУ
