Екс-гравець харківського «Локомотиву» розповідає про невдалий досвід у футболі і особливості життя легіонера.

«З «Локомотива» не пустили у великий футбол»

- На зорі своєї кар’єри ви пограли за дублерів донецького «Металурга», але там не затрималися. В чому причина?
- Я був не достатньо хорошим гравцем в той період. Крім того, припустився багатьох помилок у побуті. Але зараз розумію одне - щоб затриматися у великому футболі, потрібно було раніше йти з «Локомотива», але цьому всіляко перешкоджали.

- Потім був футзальний «Шахтар», але лише на півроку. Олег Солодовник тоді казав, що ви ще не готови грати на такому рівні. Погоджуєтеся з ним?
- Можливо і згоден. Олег Петрович досить кваліфікований тренер, з думкою якого потрібно рахуватися. Та й склад у «Шахтаря» тоді був зірковий. Потрібно було самому більше працювати. Всі претензії тільки до самого себе.

- Ваш перший повноцінний сезон в «Локомотиві» поки що найрезультативніший у вашій біографії. Чому не вдається підібратися до тих показників?
- На це є досить багато причин. Одна з них - величезна кількість травм, внаслідок цього з’являлися незаліковані старі ушкодження. Я з цим мучився дуже багато. Головне, що зараз все повертається на свої місця.

- Ви провели в «Локомотиві» більшу частину своєї кар’єри. Як за цей час змінився клуб?
- Не можу сказати, що клуб якось змінився за весь час. Тільки певні гравці йшли, а нові приходили на їхнє місце. А загалом, то нічого не помінялося.

- Другу половину минулого сезону відіграли у «Вітені», але не залишилися. Чия ініціатива була розійтися – ваша чи керівництва?
- Це були прекрасні чотири місяці у моїй кар'єрі, за це я дуже вдячний Юрію Леонідовичу Покладу і клубу «Вітен» в цілому. Саме вони мені допомогли хоч трохи повернути свої колишні кондиції. Плюс для себе я почерпнув як правильно повинні працювати тренери в парі, а конкретніше помічник головного тренера - це неоціненний досвід. У нас від початку була домовленість, що я побуду там до літа, оскільки в літнє міжсезоння були деякі більш вигідні у фінансовому плані пропозиції.

- Яким чином ви потрапили в Угорщину? У міжсезоння ходили чутки про зовсім інший напрямок.
- Не знаю звідки взялися ці чутки. Я просив деяких агентів допомогти працевлаштуватися, але конкретики не було. Всім займався сам: шукав команди, відправляв своє резюме. Зрештою вибрав те, що було краще для мене. Хоча я був здивований кількістю зацікавлених клубів.

- «Береттьоуйфалу» зараз перебуває на четвертій сходинці. Яке завдання на сезон?
- Так, ми не дуже вдало стартували, але попереду достатньо матчів, щоб виправити становище. Хоч відрив і складає сім очок,  проте завдання тут максимальні. Для мене було важливо, щоб клуб, який я виберу, ставив перед собою тільки найвищі цілі. Мені то всього 28 років і ще хочеться вигравати трофеї.

- Збори проходили важче ніж в Україні?
- Я напевно вперше в житті пройшов повноцінні збори, бо цьому часто перешкоджали травми. Зізнаюся, збори дуже важкі. Іноді здавали нерви, але я витримав і зараз під час матчів фізично почуваюся чудово. Тут немає змін четвірками, а гравців міняють по одному і основне навантаження лягає на 6-7 чоловік. Якось довелося навіть цілий тайм без замін відіграти.

- Ви єдиний легіонер в команді? Як знаходите порозуміння з партнерами? Угорську мову вже трохи розумієте?
- У команду разом зі мною прийшли ще двоє молодих сербів, так що нас троє. Мова дуже важка: якщо в російській мові шість відмінків, то в угорській їх 26. Розумію багато чого, але розмовляти важко. Потроху намагаюся вчити. А взагалі багато хлопців говорять англійською, тому проблем у спілкуванні не виникає.

- В побутовому плані не виникає проблем?
- Побут - це окрема історія. Тут все на вищому рівні. Мені зняли будинок біля бази. На перших порах надали машину з водієм, поки свою не перевіз. Що найдивніше, всі витрати взяв на себе клуб. Двічі на день мені додому привозять обід і вечерю. Тому мені залишається тільки важко працювати і доводити свою профпридатність. Тут роблять все, щоб гравець думав тільки про футзал, інше зроблять за нього.

- З кимось із партнерів затоваришували?
- Спілкуюся практично з усіма. Тут весь клуб - це одна велика сім'я. У нас є дубль, жіноча і молодіжні команди, а також дитячі колективи, які тренують наші хлопці. І всі товаришують та спілкуються між собою. Мене особливо здивувало ставлення президента. Це особлива людина, про яку, думаю, ніхто і поганого слова не скаже.

- Що з сім’єю – перевезли чи вона залишилася вдома?
- Сім'я поки що в Україні. У мене у серпні народився син, тож потрібно було оформити дуже багато документів. Але зараз все основне вже позаду і залишилося влагодити деякі дрібниці. От після цього вони і будуть поруч зі мною.

- Чим займаєтеся у вільний час?
- Вільного часу не так вже й багато, адже у нас часто проводяться дворазові тренування. Тому якщо і випадає вільний час, то виїжджаю на шопінг в Дебрецен або ж відвідую термальні джерела, які відомі у всьому світі. Вони дуже допомагають відновлюватися після навантажень.
 

«Пропозицій від закордонних клубів вистачає»

-  Ви пограли в стабільних у фінансовому плані колективах. Де були найкращі умови? Чи велика різниця між зарплатою закордоном і тим же «Локомотивом»?
- На даний момент умови, які тут є, набагато перевершують ті, які були у мене раніше. Починаючи від зарплати і закінчуючи преміальними та індивідуальними бонусами. У Білорусі було навіть краще ніж в Україні, особливо в плані преміальних, а от зарплата практично така сама.

- З ким із колишніх одноклубникив найчастіше спілкуєтеся?
- З деякими хлопцями періодично спілкуюся, але не з усіма. Тому ситуацією всередині клубу володію, але прізвища називати не хотів би.

- Олександр Косенко нещодавно сказав, що чемпіонат України сильніше інших чемпіонатів, де грають українські легіонери, за винятком російської Суперліги. Саме тому у гравців, які виступають закордоном, практично немає шансів потрапити в збірну. Ви пограли в Білорусі, а зараз виступаєте в Угорщині і бачите все, так би мовити, зсередини. Яка ваша думка з цього приводу?
- Не згоден з Олександром Петровичем, оскільки чемпіонат України зараз, відверто кажучи, набагато слабкіший, ніж раніше. На те є очевидні причини. До того ж у тренера нашої збірної немає можливості особисто стежити за усіма чемпіонатами. В Україні один клуб за підбором гравців перевершує інші, але одна команда - це не весь чемпіонат. Перевага угорського та білоруського чемпіонатів полягає в кількості команд, які боряться з призові місця. А ось в Україні заздалегідь все зрозуміло. Ситуацію в українському футзалі можна порівняти з волейболом, де кілька останніх років також немає конкуренції харківському «Локомотиву».

- У футболі ви вболіваєте за «Шахтар». Звідки прийшла така любов? Чому не рідний «Металіст»?
- Ще в дитинстві мене часто запрошували на різноманітних турнірах пограти за донецький «Шахтар». В ті часи я міг там опинитися, але, як уже казав, цьому завадили. З того часу вболіваю за них та й гра «гірників» мені імпонує. За «Металіст» я теж уболівав, але не так палко.

- Слідкуєте за виступами «Локомотива»? Які шанси «залізничників» в Елітному раунді Кубка УЄФА, який незабаром розпочнеться?
- Так, слідкую. Жеребкування видалося найкращим за всю історію їхніх виступів у Кубку УЄФА. Вважаю, що харків’яни зобов'язані нарешті потрапити до Фіналу чотирьох. Сподіваюся, якщо буде вихідний, зможу злітати і побачити хоч один матч за їх участю - тут недалеко. Та й квиток на літак коштує копійки.

- Які подальші плани у кар’єрі? Є бажання повернутися в Україну чи будете шукати варіанти тільки закордоном?
- В Україну повертатися поки не планую та й не хочеться. Тим більше, що зараз з'явився шанс трохи заробити. На батьківщині раніше це було важко, а зараз взагалі нереально. Тому всіляко буду чіплятися за варіант бути закордоном. Тим більше, що пропозицій вистачає.
 

Андрій Гулій, u16.com.ua