Третя частина інтерв’ю присвячена міжнародній кар’єрі Михайла і його виступам у складі молодіжної, студентської і національної збірних України.

Перша частина інтерв'ю - Михайло Романов: «Після матчу у роздягальню зайшли двоє підозрілих чоловіків, один з яких наче персонаж з 90-х. Подумав, що будуть бити»

Друга частина інтерв'ю - Михайло Романов: «Після першого сезону в Росії був ні живий, ні мертвий»​
 

- Ваш перший виклик у табір молодіжної збірної припав на турнір «Санкт-Петербурзька осінь-2003».
- Я всього лише місяці три за ДСС відіграв і отримав виклик. Ми проводили збори в Києві на базі «Святошин». Там одночасно готувалися національна і молодіжна збірні. В кінці зборів ми зіграли контрольний матч проти національної збірної. Наскільки пам’ятаю, то програли з великим рахунком, а я забив єдиний гол у відповідь. Тоді проти нас грали усі зірки - Косенко, Корідзе, Кудлай… Для мене було за честь і дуже радісно грати проти таких гравців.

- Ви не здивувалися запрошенню? Тільки-но в ДСС потрапили, а вже в «молодіжку» отримали виклик.
- Звісно, напевно так завжди, коли тебе викликають у збірну, йде якесь усвідомлення того чи не жарт це. Потім коли розумієш, що це насправді і що тебе викликали хай навіть і в молодіжну збірну, і ти їдеш на свій перший міжнародний турнір, то вже йде усвідомлення того, що тобі треба добре виступити, показати себе, відстояти честь країни – зовсім інші емоції.

- На тому турнірі ви себе добре проявили і навіть отримали індивідуальну нагороду.
- Я отримав індивідуальні нагороди на двох «Санкт-Петербурзьких осенях» - 2003 і 2004 років. У мене вдома стоїть нагорода найкращому гравцю фінального матчу Україна - Росія 2003 року. А один подарунок я ніколи не забуду, бо мені його три людини несли на потяг і виносили з нього. Це була величезна багатофункціональна мікрохвильовка, яка досі працює і стоїть у Дніпрі у батьків, які її продовжують використовувати – хороший подарунок. Її мені дали як найкращому нападнику турніру 2004 року. Ми з Олександром Фукіним тоді забили однакову кількість голів, тож йому дали приз найкращого бомбардира, а мені найкращого нападника – великий кришталевий м’яч. Також маю дерев’яну статуетку клоуна, який тримає м’яч у руках, за те, що був визнаний найкращим гравцем матчу Україна-Італія, оскільки я в ньому зробив хет-трик. Цей матч теж відбувся на турнірі 2004 року.
 

Приз найкращому гравцю фінального матчу Санкт-Петербурзької осені-2003

- Вам вдалося зіграти на трьох студентських чемпіонатах світу. Який з них для вас найбільш пам'ятний? 
- Найбільш пам’ятний, звісно ж, той на якому ми стали чемпіонами світу. Він назавжди залишиться у моїй пам’яті, адже ці відчуття неможливо передати. Стати чемпіоном світу у такому віці – це велика радість. Наступні світові першості були дещо слабкіші по підбору гравців і команд, але саме той, який ми виграли, мав дуже хороший рівень. Збірна Росії приїхала з гравцями, які представляли тодішніх лідерів свого чемпіонату. Іспанці на домашньому чемпіонаті, зрозуміло, виступали одним з найсильніших складів, а бразильці в якому б складі не приїхали завжди становлять певну загрозу, і являють собою дуже сильну команду – з ними важко грати, але приємно.

- Яким чином вам вдалося зіграти аж на трьох студентських чемпіонатах світу та ще й у часовому проміжку в 6 років (2004-2010 рр.)?
- У мене дві вищі освіти. Так вийшло, що коли проходив чемпіонат у Пальма-де-Майорці (2004 р.), я вчився у Дніпропетровську у Національній металургійній академії України. Потім я закінчив навчання і грав у Києві. Після цього я вступив у Національний університет фізичного виховання і спорту. Поки я там вчився, то зіграв ще на двох чемпіонатах світу. Скажу вам більше: у травні 2015 року я брав участь у проекті «Міні-футбол - у вузи». У кожному регіоні грають свої відбіркові турніри, а їхні переможці їдуть у Москву. На тиждень всі збираються у готелі «Крокус Сіті Хол» і там проводяться турніри Золотої, Срібної і Бронзової ліги. Я тоді там грав, бо зараз закінчую здобувати третю освіту у Санкт-Петербурзі. 2015 року ввели вікові обмеження і відтоді у цих змаганнях можна виступати тільки до 25 років. До введення цього обмеження я грав і продовжував би це робити і зараз, але, на жаль, вже не проходжу за віком.  
 

- Ви найкраща ілюстрацію до виразу «вічний студент».
- Можливо (посміхається), але мені більше подобається інший вираз: «вчитися, вчитися і ще раз вчитися».

- За якою спеціальністю ви навчаєтеся в Петербурзі?
- Я отримую підвищення кваліфікації за тією самою спеціальністю, яку отримував у Національній металургійній академії. Якщо не вдаватися в подробиці, то це пов’язано з металургією. Отримую такого ж роду освіту, але трошки в іншому напрямку.

- На ЧС-2008 ви зробили дубль у ворота бразильців. Пам’ятаєте його і досі?
- Пам’ятаю не тільки я, а й члени моєї сім’ї, адже коли забив бразильця вдруге, то при святкуванні відправив їм повітряний поцілунок. Коли ми спілкуємося на цю тему, то родичі досі це згадують. Звісно ж, це непередавані відчуття – поїхати на ЧС в Бразилію. Я навіть не знаю як це можна описати і з чим порівняти. Це якесь величезне диво. Тим паче, що за три місяці до Мундіалю ми грали у Бразилії на турнірі «Гран-прі». Вперше там побували, принаймні я, і подивилися на цю країну, а у матчі за третє місце обіграли Парагвай. Ви самі знаєте як бразильці вміють організовувати подібні турніри, пов’язані з м’ячем, – футбольні, футзальні. Ми ще не встигли прилетіти в аеропорт, а я вже зрозумів, що потрапили на чемпіонаті світу. Тільки-но зійшли з трапу літака, а там вже все нагадувало, що ми на світовому форумі. В аеропорту були розмальовані стійки реєстрації, стійки видачі багажу, стояли штучні футзальні м’ячі – дуже красиво, незабутні відчуття. Тим більше, що ЧС проводився у різних містах – ми побували у столиці Бразиліа і у Ріо-де-Жанейро. Це залишається у пам’яті на все життя.
 

Огляд матчу Бразилія - Україна на ЧС-2008, у якому Михайло Романов зробив дубль

- На ЧС-2012 нам пощастило з жеребкуванням і у чвертьфіналі у суперники випала Колумбія. Ми підходили до цього матчу у статусі фаворита, але не змогли обіграти колумбійців. Що ж сталося у тому чвертьфіналі? 
- Що сталося? Програли Колумбії.

- Просто у нас у всіх були великі сподівання на прохід у півфінал.
- Згоден, всі надіялися на це, але тим і цікавий футзал, що не завжди стається те про що всі думають. Звісно, це було дуже прикро. Напевно, якщо обирати найприкріший спогад у моїй міжнародній кар’єрі, то світовий форум у Таїланді був одним із них. Я сам сподівався і дуже хотів добитися з національною збірною якихось досягнень і завоювати медалі, особливо на чемпіонаті світу. На жаль, все вийшло по-іншому.

- Була недооцінка суперника чи колумбійці добре розібрали нашу гру? Бо тодішній головний тренер збірної Геннадій Лисенчук у інтерв’ю казав мовляв ми обіграємо Колумбією, а у півфіналі по пенальті є шанс пройти Бразилію.
- Не знаю кому він давав таке інтерв’ю. В команді такого настрою і розмов точно не було. Навпаки з кожним матчем обстановка була все більш відповідальна. Чесно кажучи, вперше таке чую, бо  Геннадій Анатолійович ніколи собі не дозволяв так казати навіть про найслабших суперників, адже він був досвідченим гравцем і тренером, і знає, що недооцінка завжди призводить до плачевного результату. Насправді у нас не було ніякої недооцінки. Ми мали купу моментів, володіли м’ячем мабуть відсотків 80 часу, просто не забили – так буває у подібних іграх. Якби забили на початку гри один-два м’ячі, то все б закінчилося.

Далеко ходити не треба. У 4 турі Вищої ліги Росії ми грали з командою «Волга-Саратов» – вони явно приїхали захищатися, бо прекрасно розуміли, що шансів з нами у них немає. Ми вийшли і у першій же зміні мали забивати 3-4 стовідсоткових моменти. Потім не пішло, а у них воротар кураж спіймав і все тягнув. У результаті вони нам забили м’яч в контратаці, а потім ми пішли 5 на 4 і вони нам ще один забили – от і все. Після цього їхнього воротаря взяли до нас на перегляд і через день відправили назад, бо зрозуміли, що це не рівень «Політеха».

- Людина однієї гри?
- Так, у грі кураж зловив і йому не забити – п’ятою відбиває, носом відбиває. Буває таке. Приблизно така сама ситуація була і з Колумбією.
 

- Саме на чемпіонаті світу 2012 року ви востаннє одягали футболку національної збірної. Після того змінилося як керівництво АФУ, так і декілька тренерів збірної. Чи хтось з того часу цікавився вашим можливим викликом до лав збірної?
- Насправді ніхто не дзвонив і нічим не цікавився. Навіть натяків якось зв’язатися зі мною не було, хоча у нас в «Політесі» грав Богдан Свиридов, який був кандидатом у збірну і йому дзвонили. Навіть ви при бажанні дізналися мій номер телефону. 

- Тобто за 5 років після того ніяких контактів не було?
- Взагалі нічого.

- Чи було бажання приїхати у збірну?
- У мене завжди було бажання виступати за національну збірну, тому що коли одягаєш футболку країни в якій ти народився, то завжди відчуваєш величезну підтримку, щоб грати. На початку гри у мене по тілу завжди проходив якийсь мандраж саме від таких емоцій і я б хотів грати за збірну України.

Мені була незрозуміла одна річ. Коли у нас в команді грав Богдан Свиридов, то його викликали в збірну на товариські матчі проти Португалії, а це було напередодні відбору до Євро-2016. Якраз в цьому сезоні я забив 37 голів у чемпіонаті Росії. Напевно це привід для того, щоб викликати гравця у збірну. Знову ж таки, це вирішує тренер, керівництво Асоціації, але, як я казав, що ніякого дзвінка не було. Чесно кажучи, висловлю свою думку: після тої гри, яку я побачив у виконанні збірної на ЧС-2016, слава Богу, що я туди не поїхав, тому що ніколи у житті собі не пробачив би грати у такий футзал.
 

- Ви не думали які можуть бути причини такого ігнорування?
- Якщо ще й про причини думати, то мені здається, що взагалі можна збожеволіти. Який сенс про них думати? У головах тренерів і керівництва може бути купа причин. Це футзал, спортивне життя і, в принципі, нормальні речі. У кожного тренера свої погляди на гру. Може не викликали через те, що на ЧС збірна грала у такий футзал, в який я просто не вмію грати і не розумію його. Можливо той же Косенко, знаючи мене, розумів це і тому навіть не викликав. Може бути багато різних причин і я не хочу про них гадати. Це рішення керівництва і по правді звичайна річ. Зате більше часу провів з сім’єю, що теж величезний плюс.

- Мабуть ці три турніри (ЧЄ-2014, ЧЄ-2016, ЧС-2016) мали бути вашим піком у складі «жовто-блакитних». Ви вже підсвідомо закінчили кар’єру у збірній чи ще плекаєте надію на виклик?
- Я вже давно, як ви кажете «підсвідомо її закінчив». Чудово розумію, що якщо мене не викликали раніше, то зараз тим паче не будуть кликати, якщо, знову ж таки, не зміниться керівництво чи тренер. Ви чудово розумієте, що ті самі люди не будуть мене викликати, якщо не робили цього досі. Таким чином їм, скажімо так, доведеться визнати свою помилку: не викликати Романова, який грав у Суперлізі, а зараз викликати Романова, який грав у Вищій лізі, якось напевно не зовсім правильно. Я до цього абсолютно спокійно ставлюся. Скажу чесно, якби зараз прийшов виклик у збірну, то я б 1000 разів подумав їхати туди чи ні, тому що їхати грати у такий футзал… Можливо комусь такий футзал і подобається, але не мені, коли граєш без м’яча, б’єш від воріт до воріт і намагаєшся забити з центра майданчика. Мені подобається більш поміркований футзал з контролем м’яча – ось таке дуже імпонує. Тому їхати у збірну, де не зможу показати свою гру не бачу сенсу.
 

Найшвидший гол в історії чемпіонатів Європи, а можливо і в історії збірної України. Михайло Романов забиває на 8-й секунді (Азербайджан - Україна, ЧЄ-2010)

- В одному зі своїх останніх інтерв’ю капітан збірної Євген Іваняк так прокоментував те, що вас туди не викликають: «Він довгий час залучався до збірної і успішно грав. Причина тут, як мені здається ймовірніше в людських якостях, ніж в ігрових.» Ви можете пояснити що означають ці слова?
- Запитайте у Іваняка, бо це питання до нього. Не знаю про що він говорить, можливо йому щось не подобається. Мені важко щось коментувати. Якщо у збірній хороша атмосфера і всі друзі, то це чудово. Я просто така людина, яка що бачить – те і говорить. Якщо гравців у збірній підбирали не за ігровими, а за людськими якостям, то я у таку збірну точно не потраплю. Якщо ж підбирати за ігровими якостям, то мені здається, що склад збірної має бути дещо іншим.

- Чи дивилися ви матчі збірної України у відборі до ЧЄ-2018?
- Чесно кажучи, ні. Не пам’ятаю чому, але не дивився. Якось цей відбір взагалі повз мене  пройшов. Навіть матчів російської збірної не бачив. Єдине, що бачив, бо це мені хлопці з команди показували – матч між збірними Фінляндії і Румунії. За фінів грає мій екс-партнер по «Політеху» і друг капітан їхньої збірної Пану Аутіо. За 6 секунд до кінця матчу фіни мали перевагу у два голи, але пропустили гол, коли румуни пішли у більшості. А потім Аутіо розіграв м’яч з центра майданчика і побіг на чужу половину, а йому закинули туди високу діагональ. Він практично з сиреною бив у падінні через себе і влучив в обличчя воротарю. За це дали шосте порушення і румуни з дабл-пенальті зрівняли рахунок А після завершення групового етапу відбору фінам не вистачило одного гола, щоб потрапити у плей-оф. 

Андрій Гулій, futsalua.org
Автор висловлює подяку прес-аташе НФК "Ураган" Олегу Ланяку за надані світлини