Сергій Кольцун – одіозна постать в українському футзалі. Хоч і свою професійну кар’єру Сергій уже завершив, однак продовжує грати на аматорському рівні і ділитися своїм досвідом з молодшими колегами. Кар’єра футзаліста у нього була насиченою. Сергій ніколи не грав за кордоном, однак в Україні встиг пограти в усіх її куточках і разом з «Таймом» став чемпіоном України. Про кожну команду, у якій грав, відгукується з позитивом, однак каже, що були й такі, де було непросто. Про це та інше Сергій Кольцун розповів в ексклюзивному інтерв’ю нашому сайту.

Ігрова кар'єра
1998-2003   Львівська пивоварня (Львів)
2003-2005   Ураган (Івано-Франківськ)
2005-2009   Тайм (Львів)
2009/10       Кардинал (Львів)
2010/11       ПФС (Севастополь) 
2011-2013   Львівхолод (Львів)  

- Сергію, хто провів Вас у секцію футболу? 
- Мій дядько грав у футбол на хорошому рівні, тому можна сказати, що у футбольну секцію СКА-«Карпат» привів мене саме він. З першого класу і розпочалася моє кар’єра, адже футбольні тренування стали регулярними. Дотренувався до того, що потрапив у жовківський «Гарай», після чого - у СКА-«Орбіту».  Ще одна команда з футболу, за яку грав, - «Карпати» з Кам’янки-Бузької. Тоді за неї виступало чимало колишніх гравців львівських «Карпат». Футбол у моїх кар’єрі – це три вищезгадані команди і лише рівень другої ліги України.
 
- Чи були перспективи залишитися у футболі? 
- Були, грав на позиції центрального півзахисника, але вчасно спробував грати у футзал і вирішив, що це моє. Мені він краще давався. Принаймні так говорили тренери. Перейти з футболу у футзалі набагато важче, ніж навпаки. У футзалі треба швидше думати. Якщо ти це вмієш робити, то на майданчику у тебе є чимало можливостей та розуміння самої гри. Про те, що змінив футбол на футзал, не шкодував взагалі. 
 

- Хто запросив у «Львівську пивоварню»? 
- Григорій Брунець. З цієї командою вдалося досягти всього за винятком того, що ми так і не дебютували у вищій лізі чемпіонату України - фінансування завершилося. Керівництво пояснило, що їм не потрібно рекламувати завод на всю Україну. Колектив у нас був хороший, тому було дещо образливо, що у вищій лізі ми так і не зіграли. Команда мала щодня тренування і за своїм статусом вважалася професійною та й умови були хороші. Чесно кажучи, коли команда розпалася, було боляче. У цій команді я сформував саме як футзаліст.

- Чого навчив Григорій Брунець? 
- Мабуть найголовнішого. Також йому допомагав Роман Корінь. Він мене теж багато чому навчив. Після них були уже інші тренери, такі як Сергій Ожегов, Олег Безуглий та інші.

- Якби «Львівська пивоварня» грала у вищій лізі України, то який результат можна було б очікувати? 
- Думаю, що ми б точно там «пошуміли».

- Після «Львівської пивоварні» усі гравці розійшлися по командах із Західної України.
- Так, люди пішли в «Ураган», «Енергію», ТВД. Тоді були інші часи, були можливості вибору. Я приїхав на збори з «Ураганом». Тоді команда грала ще у першій лізі, у якій нам вдалося перемогти і підвищитися у класі. До слова, у вищій лізі ми посіли 5-те місце. На зборах мені вдалося себе проявити і я підписав контракт з клубом. В «Урагані» був два роки. Хороший був колектив з добротними виконавцями – Кіндратів, Безуглий, Цвелих та компанія.

- Чи була установка від тренерів грати на Цвелих, оскільки він на той час забивав багато голів? 
- Коли у нього був момент-два він забивав. А установок грати на нього у нас не було. Чимало голів ми забивали на контратаках. Особисто я в команді більше працював на оборону. 
 

- Наскільки було приємно в одній четвірці грати з Олегом Безуглим – легендою нашого футзалу?
- Олег – один з найкращих гравців України тих часів. Від нього багато чого навчився не тільки я, а й партнери по команді. У нього завжди була культура пасу. Якщо віддав передачу на півметра не туди де треба, то міг отримати проблеми (сміється).

- Безуглий завжди любив гру в п’ять польових гравців. Чи не намагався він донести цю тактику тренерам «Урагана»?
- В «Урагані» цього не було. Олег хоч в якійсь мірі і вирішував як команда буде грати, однак не повністю. 

- Команда тоді посіла високе п’яте місце у вищій лізі, однак уся четвірка покинула команду. Чому так сталося? 
- Так ми вирішили, оскільки з президентом клубу у нас виникли фінансові непорозуміння.

- Якою була кар’єра в «Таймі»?
- Якщо врахувати усі досягнення, то це яскравий етап кар’єри. Коли тренером став Станіслав Гончаренко, стало зрозуміло, що я та інші гравці не залишаться в команді. Незважаючи на це, дуже приємно, що з «Таймом» я став чемпіоном України.

- Як потрапили в «Тайм»?
- Тоді Євген Москвін в «Таймі» був другим тренером, тому моєму переходу посприяв саме він. Що цікаво, тоді ще мав пропозицію перейти у львівську «Енергію». У «Таймі» усе було на рівні, команда грала стабільно. Втім, коли взнали, що тренером буде Гончаренко, реакція була негативною. Не всі були готові до такого повороту подій, оскільки було багато чуток, що Гончаренко очолить ТВД. Кожен тоді розумів, що з приходом Гончаренка склад команди суттєво зміниться.

- Кажуть, що у нього були дуже складні тренування.
- Так, мова йде і про фізичне, і про психологічне навантаження. На тренуваннях ти не міг навіть на хвилинку зупинитися. Якщо в інших командах тренування тривали до двох годин, то в «Таймі» при Гончаренку більше двох. На початках було багато обурених гравців, а потім вони зрозуміли, що це нічого не дасть. Хто міг, той терпів, але й були такі, що з команди пішли. Особливо дуже важко було у перші дні, але потім уже всі звикли.
 

- В «Кардиналі» з тренуваннями, мабуть, було уже легше.
- (Сміється). Так, тоді особливих варіантів продовження кар’єри шукати не став - вони самі мене знайшли. Більшість матчів ми програвали - «Кардинал» виступав слабо. Нам бракувало кваліфікованих людей, тому з очками були проблеми. Після «Тайму» у «Кардиналі» на мене покладали особливі сподівання. 

- Чи був варіант, скажімо, поїхати грати за кордон, а не перейти в «Кардинал»?
- На той час не було таких варіантів. Протягом кар’єри був варіант перейти в одну з донецьких команд «Телеком», однак керівники клубів між собою не домовилися і цей трансфер не відбувся.
 
- Чи був варіант з «Кардиналом» переїхати у Рівне? 
- Деякі люди повернулися в команду з «Урагану» і була ставка на місцевих гравців, тому мені їхати в Рівне не було жодної потреби. 

- Не поїхали у Рівне, зате поїхали у Крим.
- Запрошення грати за ПФС було від Сергія Ожегова – головного тренера команди. Інших варіантів фактично не було, тому особливо про це не думав. ПФС якраз тоді вийшов до вищої ліги. 

- Яким було життя в Криму? 
- Була спека, довелося звикати (сміється). Тренування були в обід у закритому залі, тому було складно. Після тренувань заходили в одне місце (сміється) і стрибали в море.

- ПФС був особливою командою, оскільки міг розпочати матч без воротаря – з п’ятим польовим гравцем.
- Цю гру команді поставив уже Олег Безуглий. Сергій Ожегов сам пішов з команди, призначивши на своє місце Олега Безуглого. Він уже був тренером і сам виходив на майданчик не так часто. Його кар’єра уже була на завершенні. У нас в команді по суті була лише одна четвірка, а для вищої ліги цього було замало. Двома четвірками ми могли б боротися з іншими командами, але їх у нас не було. Прийняли рішення, що гратимемо без воротаря. На своїх тренуваннях багато часу працювали над цим компонентом гри. 

- Особисто Вам така тактика подобалась? 
- Так, бо двома четвірками ми б грали слабо. Деякі гравці, які на той час були в команді, раніше ніде не грали у футзал. Зважаючи на це було складно. У нас було рівноцінних 5-6 людей, тому вирішили грати з п’ятим польовим.

- Пригадую, у матчі плей-офф з львівською «Енергією» цією тактикою ПФС створив супернику великі проблеми.
- Знаю, що Гончаренко дзвонив до наших тренерів і питав що то за футзал, у який ми граємо… Ймовірно таки, що цієї тактики від нас він побоювався. Йому потрібно було, щоб усі бігли, атакували і боролися, а тут зовсім інша гра. За такої гри у нас були хоч якісь шанси з «Енергією», при іншій тактиці – жодних.

- ПФС став по суті останнім професійним клубом у Вашій кар’єрі. 
- Можна і так сказати. Уже 5 років як граю за «Надію» (Хорів), однак це уже аматорськиій рівень. 

- «Надія» цього року виграла фінал АФЛУ, однак уже без Вас.
- За першу команду грав чотири роки, а цього року уже граю за «Надію-2». Таке рішення я прийняв самостійно, оскільки комусь потрібно було перейти в другу команду. Думаю, що у ній я буду кориснішим. Що цікаво, ми уже зустрілися з першою командою у фіналі Кубка Волині. Тоді у фіналі ми програли першій команді лише у серії пенальті. 

- Наскільки, на Вашу думку, є корисними такі турніри як фінал АФЛУ? 
- Турнір є не тільки дуже корисним, а ще й цікавим. Чимало людей завершили професійну кар’єру, а продовжують її на аматорському рівні саме в таких командах і в таких турнірах. В кожній команді по суті є гравці, які за своїми плечами мають досвід виступів у вищій лізі. Чимало з цих команд спокійно могли б грати у професійній першій лізі.

- Цього року Ви також виступали за «Володимирівку» у чемпіонаті України серед ветеранів U-40. Чи можна вважати третє місце команди успішним результатом? 
- Для «Володимирівки» як для команди це хороший результат, однак для нас, як гравців, не дуже. Могли бути другими. «Чорне море» - дуже хороша команда. Вони часто до атак підключають воротаря. Він хоч інколи і помиляється, однак не у наших матчах. Щодо АРПІ, то ми могли обійти їх в турнірній таблиці. Вважаю, що нам забракло людей. П’ятеро людей у нас зі Львова, а інші – ні. Інколи складно знайти розуміння на майданчику, адже є люди, у яких різне бачення футзалу. Є моменти, коли нам складно порозумітися на майданчику. Важливо те, що ми уже не сваримось. Мабуть вже не той вік, щоб кричати один на одного на майданчику (сміється).

- Наскільки вразив Вас рівень ветеранського чемпіонату України? 
- На мою думку, є команди, які змогли б боротися навіть в Екстра-лізі України. Можливо не зі всіма командами, однак з деякими точно. Рівень турніру був дуже високим. Сподобався також і формат самих змагань.
 

- Кажуть, що наступного року Ви будете виступати за ветеранів львівського ТВД.
- Можливо, оскільки ветеранська команда «Володимирівка» може припинити своє існування. Президента не задовольнило наше третє місце у чемпіонаті, однак на те, що команди може не стати, є інші причини.

- Сергію, наскільки, на Вашу думку, відрізняється той футзал, у який в Україні грали 10 років тому і зараз. Чи доцільно взагалі порівнювати? 
- Рівень хороший був тоді і є зараз. Тепер люди більше працюють фізично. Раніше гравці думали більше про атаку, про те, як когось обіграти, притримати м’яч. Раніше футзал був повільніший, а зараз люди грають за схемами. Для прикладу, в Екстра-лізі зараз команди багато бігають. Це стосується усіх за винятком київського ХІТа. 

- Яким зараз є рівень аматорського футзалу в Україні? 
- Він виріс завдяки тому що зараз там грають чимало колишніх професіоналів. 

- Зараз Ви виступаєте за аматорську команду «Бастіон». Це уже гра у своє задоволення? 
- У нашій команді немає такого поняття як перемога будь-якою ціною. У нас є тренер-професіонал, а президент створив хороші умови. Половина нашої команди уже може грати на ветеранів, тому чимало перемог на аматорському рівні здобуваємо на досвіді.

- Які у вас захоплення крім футзалу? 
- Сім’я. Росте доня, тому багато часу приділяю сім’ї. Якщо маю час, можу поїхати на рибалку.

- Розкажіть якусь смішну історію з Вашої кар’єри.
- Найцікавіше траплялось після перемог, коли пили пиво. Коли виступав за «Тайм» під час навчально-тренувальних зборів у мене був день народження. Тренером команди був Гончаренко. Я його особисто не знав дуже добре, тому вирішив у нього запитатися чи можна хлопцям виставити пиво. Також запропонував йому варіант відпустити мене додому на один день. Тренер вирішив відпустити мене додому з умовою, що я нічого в команді не виставлятиму. Хлопці з мене сміялися, мовляв як я міг у Станіслава Гончаренка про це запитати. Київські хлопці мені пояснили, що у його командах за таке або штрафують, або виганяють. Гончаренко мені сказав: «Сергію, посвяткуй вдома і повертайся на збори». Деякі хлопці сміялися і не вірили, що так може бути.

- І на останок, чи цікавить Вас тренерська діяльність? 
- Все може бути. Якщо відверто, то про це наразі не думав. Це важкий хліб. Зараз вдається на життя заробляти футзалом у ролі гравця аматорських команд.

Розмовляв Богдан Пастернак, futsalua.org