Один із найтитулованіших легіонерів польського чемпіонату – про свою кар'єру, ТВД і «Енергію», польський футзал, збірну України і бажання повернутися на Батьківщину

Інтерв’ю каналу про українських легіонерів SporttravelerUA із Романом Вахулою. Третій випуск SportTravelerUA – каналу про українських легіонерів. Герой випуску Роман Вахула, гравець команди польської Екстракласи «Ред Драгонз» із Пнев, один із найтитулованіших легіонерів польського чемпіонату, екс-гравець львівського «ТВД», донецького «Шахтаря» та збірної України про життя у Польщі, зарплати у футзалі та чому команди, в які він переходить припиняють існування.
 

«Гравці працюють на СТО, на фірмах, а на 16 годину на тренування»

– Ти вже стільки граєш в Польщі, що ти вже, мабуть, експерт з їхнього футзалу. Розкажи, який тут рівень чемпіонату, організації матчів, вболівальники?
– Можна сказати експерт, не експерт, але вже з 2011 року тут у Польщі проживаємо. Рівень тут звичайний. Може не такий, як в Україні. Нижчий. Але з кожним роком, маленькими кроками, польський футзал йде догори. В організації мені подобається те, що і готелі, і самі виїзди дійсно на професійному рівні. На даний момент я задоволений і організацією, і рівнем футзалу. Аби були здоров’я та сили продовжувати далі.
 
– А вболівальники як?
– Вболівальники, дійсно… Чи був я в Кракові, чи в Бєльську в «Рекорді», чи тут зараз в «Ред Драгонз» Пневи…Тут люди дійсно живуть футзалом. Тим більше в такому маленькому місті, як тут Пневи. В зал приходить від 500 до 1000 людей. Дійсно люди цікавляться і живуть футзалом.
 
– Польський футзал загалом прогресує чи не розвивається?
– Я думаю, що прогресує. І це показав останній рік, коли збірна Польщі вийшла на Євро. Якимись, повторюсь, маленькими кроками, але йде вперед.
 
– Ти змінив вже чотири команди в Польщі. В якій з них були найкращі умови і тобі було найкомфортніше?
– Важко сказати, в якій були найкращі умови. В кожній команди є свої умови: чи фінансові, чи побутові. Але про ці  чотири команди я б сказав тільки позитивне. Не було такого, що там погано, а там краще. У всіх командах у нас, у моєї сім’ї, все було на вищому рівні.

– В «Ред Драгонз» Пневи ти перейшов на початку року. Вже повністю освоївся тут?
– Я думаю, що так. Я освоївся, як гравець. Моя сім’я освоїлася в побуті. Можу сказати, що повністю, на 100 відсотків.
 
– «Академія» з Пневи тричі поспіль була чемпіоном Польщі. А «Ред Драгонз» це вже зовсім інший клуб?
– Так. Це вже інша структура, інший клуб. Але є люди, які пов’язані з «Академією».
 
– У вас в команді всі професіонали чи є й любителі?
– Ні. Можна сказати, що в нас всі любителі. Люди працюють від 6 ранку до 16 години. Потім приходять на тренування. Так це виглядає в нашій команді.
 
– Де працюють люди?
– По-різному. На фірмах, СТО, будь-де. Але всі переважно працюють.
 

«У «ТВД» залишились фінансові борги»

– Пригадай свої виступи за «ТВД». Матчі, які відразу випливають в пам’яті.
– Матчі в «ТВД»… Багато було таких матчів. Але перш за все ті, де ми могли щось здобути – фінали Кубка України. Наша друга спроба з «Єнакієвцем», коли ми здобули Кубок України. Це була емоційна гра. Запам’яталася найбільше.
 
– З «ТВД» ти виграв Кубок України і став майстром спорту. Що тобі дає це знання?
– Не знаю, що дає це знання, якщо чесно. Більше дає те, що виграли Кубок України. Це було більш визначною подією. А майстер спорту… Ну стоїть вдома. Буду дітям чи внукам показувати.

– Тобто немає ні зарплати, ні пенсії за майстра спорту? Держава нічого такого не виділяє?
– На даний момент нічого. Не знаю, можливо, як вийду на пенсійний вік. Говорили, що 10 відсотків додатково видають за майстра спорту. Не знаю чи це правда чи ні.
 
– Зі своїм колишнім наставником, Романом Ковальчиком, спілкуєшся?
– Так не спілкуюсь. Але Роман Миколайович приїжджав на турнір в Польщу, у Вроцлав. Ми були з іншою, моєю попередньою командою «Лех Канцелярія» на тому турнірі. То ми з ним досить часто спілкувалися.
 
– В «ТВД» перед тобою залишились борги?
– Фінансові – так. Але дійсно, оскільки мене виховали там, і я, можна сказати, з нічого виріс у професійного футзаліста, на ці борги не ображаюсь.
 
– Давай пофантазуєм. Зараз тобі дзвонить Мирон Кіндій і каже: «Ми відновлюємо команду». Твоя реакція?
– Я б зрадів, якщо чесно. Привітав би його, що він відновлює команду. Якщо б запросив, то подумав би.
 

«По тисячі доларів можна було заробляти»

– Після «ТВД» ти перейшов у «Шахтар». Як виник варіант перейти?
– Варіант виник, коли спілкувався з тренером. Тоді це був Ігор Москвичов. Потім з Олексієм Сагайдаченком, моїм другом, який грав на той момент в «Шахтарі». Я приїхав, поговорили. Підписали умову на два роки, якщо не помиляюсь. Але так сталось, що тільки півроку команда протрималась. І я знову повернувся до Львова в «ТВД».

– Як тобі півроку, проведених у донецькій команді?
– Важкий був період, чесно скажу. Мовний бар’єр, і в команді також… Колектив був хороший, але мені не вдавалось показати свій рівень в донецькому «Шахтарі».
 
– Фінансові умови в «Шахтарі» і «ТВД» сильно відрізнялись?
– Не сильно, але відрізнялись. Власне, якщо казати по собі, відрізнялись.
 
–  Якби «Шахтар» тоді не «розпався», твоя кар’єра могла б по-іншому скластись…
– Можна й так сказати. З одної сторони шкодую, що «Шахтар» «розпався», а з іншої сторони це може й на добре.
 
– Який рівень зарплат тоді був в чемпіонаті України? В «Шахтарі», «ТВД»…
– Так, щоб детально, не скажу. По тисячі доларів можна було заробляти. Більш-менш…
 
– Легіонерам «Шахтаря», я знаю, платили і 3, і 4 тисячі…
– Так, тоді ще був Фумаса, Ромаріо, Вассура, то в них були такі суми.
 

«Якщо братимуть Романа Вахулу, то бояться, щоб команда не розлетілась»

– Ти поїхав в Польщу після «ТВД». Важко дався переїзд?
– Я б сказав, що не було важко. Але було важко в тому, що тоді в нас народилась донька. І коли Вероніці було три місяці, виник варіант із «Віслою» Краків. Я не переживав за свою кар’єру, але за те, як моя сім’я акліматизується в Польщі, тим більше мала дитина. Зараз я дякую долі, що ми тоді, можна сказати, ризикнули і поїхали. На даний момент я задоволений, якщо чесно.

– Ти чотири сезони провів у краківській «Віслі». Розпад команди був сюрпризом?
– Був сюрпризом і несподіванкою, бо дійсно був хороший колектив, хороша інфраструктура і організація. Фінансові умови були теж на високому рівні. Здобували певні місця. Двічі було чемпіонство за моїх чотири роки, віце-чемпіонство, бронзова медаль. Були кубки і Суперкубки…Шкода, дійсно шкода. Саме місто, Краків, дуже гарне, дуже подібне до Львова. Шкода, що такі команди, тим більше чемпіони, розпадаються.

– В тебе в кар’єрі якось так пішло, що ти переходиш з команди, коли вона розпадається. І «ТВД», і «Шахтар», потім «Вісла», «Лех Канцелярія». З чим ти це можеш пов’язати?
– Не знаю, чесно. Тут в Польщі вже сміються. Кажуть, що, якщо братимуть Романа Вахулу, то бояться, щоб команда не розлетілась. Не знаю, з чого це виникає, якщо чесно. «Вісла» протрималась 5 років в Екстраклясі. Друга команда «Лех Канцелярія» з-під Кракова – півроку. Хоча там плани були великі. З чим це пов’язано, не знаю навіть. Це не моя вина, якщо чесно (сміється).

– Ініціатива не продовжувати контракт з «Рекордом» була від тебе чи від клубу?
– То була від мене, якщо чесно. Бо виник варіант, який ми щойно згадували, «Лех Канцелярія» Сломники. Там збиралась хороша команда: і мої друзі з команди з Вісли, і тренери. В мене якраз закінчувався контракт з «Рекордом». Ми виграли чемпіонство. Були розмови з керівництвом команди. Але фінансові важелі перевищили на користь команди з Кракова. І ми вирішили повернутися до Кракова, бо перед тим там жили більше, ніж чотири роки.
 

«Не секрет, що вболіваю за «Енергію»

– Поговоримо про збірну. Пригадай чемпіонат світу в Бразилії. Як тобі ця країна? Як організація чемпіонату?
– Супер. Я дякую, що на такі «імпрези» можна поїхати, чи на чемпіонат світу, чи Європи. Україні було важко в Бразилії – 6 годин різниці, клімат і це все… Сам турнір – супер. А рівень проживання і це все – дуже важко.
 
– Вдалось погуляти? Подивитись країну?
– Так. Ми гуляли і в столиці Бразилії, і потім приїхали в Ріо-де-Жанейро. Гарно. Є такі місця, де дійсно хороші райони. А є такі, що не бажано туди навіть заїжджати, не те щоб гуляти.
 
– Чому збірна України вже давно не може здобути медалей на міжнародному рівні?
– Важко сказати. Значить є сильніші збірні, ніж наша. Хоча, я вважаю, що наша збірна є сильною командою, як завжди виходить на чемпіонати Європи, світу. Чого нам бракує? Не знаю. Так закладено. Ми не маємо такої техніки, що мають ті країни, які приділяють уваги футзалу більше, ніж ми.

– Хотів би повернутись у збірну хоча б на декілька матчів?
– Чесно, хотів би. Не знаю чим би на даний момент там поміг, але якщо б виник такий варіант, пішов би виклик в збірну, то я б з радістю поїхав.
 
– Крім того, що ти граєш в професійній команді, ти ще тренуєш юнаків, на скільки мені відомо?
– Так, я треную хлопців U-18 і U-20. Маємо 2-3 тренування в тиждень. Зараз їдемо на фінал чемпіонату в Бохню біля Кракова. Найсильніші команди U-20 збираються на тому турнірі.
 
– Ти за чемпіонатом України слідкуєш?
– Так. Навіть коли є паралельні ігри, то включаю і на телефоні, і на комп’ютері. Чи «Енергію», чи «Ураган».
 
– Вболіваєш за когось?
– Вболіваю. Не секрет, що вболіваю за львівську «Енергію». Бо команда зі Львова і там маю багато друзів. І на другому місці – це «Ураган».
 

«Якби поїхав в Росію міг би вже не повертатись»

– Зараз дуже делікатна тема. Відношення України і Росії. Твоє ставлення до спорту в цьому плані. Ти вважаєш – спорт поза політикою? Чи все таки українські гравці не мають грати в Росії?
– Хтось вважає, що спорт це не політика. Я вважаю, що спорт – це та сама політика. Я б не рекомендував на даний момент нікому їхати в Росію, і не лише спортсменам. Якщо б був такий варіант з Польщею, – стукає стіл, – то я б на другий же день поїхав з країни. Не уявляю навіть, що, якби я отримав виклик з Росії, то туди б поїхав. Я б міг вже не вертатись назад, бо мої батьки не знаю що б зі мною зробили чи, тим більше, мої друзі. Я дуже негативно до цього ставлюсь. Моя позиція така – не розумію тих людей, які їдуть в Росію, бо їм треба годувати сім’ю. Є багато інших країн, в яких можна прогодувати сім’ю.
 
– Ти грав не тільки в національній збірній, але й в молодіжній, студентській. Пригадай студентський чемпіонат, коли ви грали в Познані.
– Ми грали зі збірною Польщі. Здається тоді зіграли 7:2, виграли. В фіналі грали Бразилія та Росія. Росія виграла. А ми зайняли третє місце. Позитивні емоції були в студентській збірній. Вдячний долі, що я міг подорожувати за рахунок спорту, за рахунок футзалу. Він відкрив переді мною багато країн. Я цим пишаюсь.

– Розкажи про фінансову складову в чемпіонаті Польщі. Який рівень зарплат гравців, хоча вони й любителі? Це їхній головний заробіток чи ні?
– В «Рекорді» все дуже професійно. Є деякі гравці, які працюють. Але більшість має професійні контракти. Але, наприклад, в «Ред Драґонз» більша частина людей працює, і вони більше заробляють на тій роботі, ніж у футзалі. В цій команді я єдиний гравець, який має професійний контракт. Не буду обманювати, на скільки мені відомо, які зараз зарплати в футзалі в Україні, то тут, в Польщі, вони нічим не відрізняються.
 
– Рівень зарплат в українському футзалі впав, порівнюючи з 2011 роком, чи ні?
– Багато чого змінилось в Україні з того часу, і зарплати, і курс. Думаю, що були такі періоди, коли рівень зарплат впав, і зараз такі команди, як «Ураган» чи «Продексім», чи «ХІТ» Київ, фінансово стоять добре. Не думаю, що є велика різниця між 2011 роком і теперішнім.
 

«Можу сказати твердо, що хочу повернутись в Україну»

– Давай знову пофантазуємо. Ти тренер і тобі треба вибрати символічну збірну з гравців, з якими ти грав у своїй кар’єрі. З ким би ти вийшов на майданчик? Воротар і четверо футзалістів.
– Можна вибрати і з України, і з Польщі?
 
– Так, з тих людей, з якими ти грав у професійній кар’єрі. Будь-які команди.
– Не хочу нікого образити. Багато було в моїй кар’єрі хороших гравців. Взяв би свого друга – Романа Кордобу, з яким я підтримую хороші стосунки. Воротаря би взяв з «Рекорду» - Бартоломей Наврат, теж мій хороший друг і хороший воротар. І ще трьох… Себе ж можна? – сміється. – Взяв би ще одного з «Рекорду». Це Павел Будняк. Він грав в «Урагані» Івано-Франківськ. Був хороший гравець у «Віслі», з Бразилії – Дуглас.
 
Там було два Дугласа. Нойцлінг і Алваральяо. Останній грав в чемпіонаті Португалії, в «Бразі». Він прийшов на останній сезон у «Віслу». В тому році ми виграли Суперкубок. То був дійсно хороший легіонер. Взяв би ще його. В «ТВД», коли ми ще починали було дуже багато молодих і перспективних гравців. Я би виділив, якщо б не здоров’я, Мар’яна Маринюка. В нього були хороші задатка. І зараз є. Хоча він грає не на професійному рівні, але показує хороший футзал. Вибрав би ще Мар’яна Маринюка.
 
– Ти вже сім років в Польщі. Після завершення кар’єри збираєшся повернутись в Україну?
– Можна сказати, я звик в Польщі, але на даний момент можу сказати твердо, що хочу повернутися в Україну. Хочу повернутися до рідного Львова, до батьків, до друзів. Як буде завтра чи за півроку – важко сказати. На даний момент хочу повернутись.
 
– Ким себе бачиш в Україні?
– Навіть не знаю, якщо чесно. Планували з сім’єю, що буде якщо закінчу з професійним футзалом… На даний момент ще тренером себе не бачу. Стараюсь, працюю. Їжджу на різні конференції, беру собі досвід інших тренерів. Але на даний момент не тягне мене, щоб бути тренером чи другої, чи першої ліги, навіть не говорю про Екстраклясу.
 
– Крім футзалу ще чимось займаєшся? Маєш хобі?
– Моє хобі – це моя сім’я. Ми разом гуляємо, кудись їздимо. Найважливіші в моєму житті – це жінка і донька. Ще не було такого за вісім років, щоб вони не прийшли на гру. На всіх домашніх іграх вони присутні. Переживають.
 
– Розкажи про свою сім’ю.
– Сім’я в мене – це дружина Орися і донька Вероніка. Вероніка зараз пішла в школу, в перший клас. Дружина працює в Пневах.
 
– Коли святкуєте Різдво?
– За вісім років в Польщі святкуємо Різдво і 25 грудня, і 7 січня. Якщо тут в Польщі, то святкуємо в грудні, якщо ж приїжджаємо додому до Львова – то в січні.

 Володимир КРУПЧУК, Софія ТКАЧУК