Виконавчий директор ГС ФК «Енергія» Володимир Фелишин – про порушення режиму гравцями, перший досвід єврокубків, об’єднання з «Таймом», запрошення Косенка та скільки коштували гравці в українському футзалі
фото Віктор Диченко
У третій частині інтерв’ю виконавчий директор ГС ФК «Енергія» розповів про порушення режиму гравцями, перший досвід єврокубків, об’єднання з «Таймом», запрошення Косенка та скільки коштували гравці в українському футзалі.
Перша частина інтерв’ю про те, як і коли виникла «Енергія», хто шукав гравців, якими були їхні перші зарплати, за якими критеріями обирали тренера та чим займався Володимир Фелишин до приходу в клуб – за посиланням.
Частина 1. Володимир Фелишин: «Гравці зразу не повірили, що «Енергія» буде грати у Вищій лізі»
Друга частина інтерв’ю про білоруського тренера, перших легіонерів в команді, скільки платили за гравців, перші нагороди і перемогу в чемпіонаті – за посиланням.
Частина 2. Володимир Фелишин: «Юрій Кобзар ніяких умов не ставив, приїхав на той склад, який був»
– В сезоні 2005/06 років «Енергія» програла на виїзді «Універ-Харкоу» 2:8. Тоді Стефанків заявив, що «одна з причин – те, що перед проведенням матчу команді довелося провести у Харкові 5 днів. Сподівалися на професійне ставлення футболістів до своїх зобов'язань, а це стало мінусом.» Гравці загуляли?
– Ні. То було так: ми грали на кубок із «Севастополем» (ПФС – Ред.), зіграли матч і вирішили, щоб команду не ганяти, поїхати в Харків, орендувати там зал потренуватись, готель і вже готуватись до гри. Рішення було прийнято нами і тренером, але знаєте як то, гравці приїхали в Харків, а що робити? Карти, хтось ввечері пива нишком випив, десь розслабилися, десь не оцінили суперника. І отримали такий результат.
– Були проблеми з порушенням дисципліни у окремих гравців команди?
– Якщо були, то ясно, що карали штрафами. Але так, щоб серйозних не було. Зрозуміло, що десь там на зборах, режим, зранку на зарядку, то видно що десь пива забагато випили, але то якось так вирішувалось все добре. Покарали і в наступний раз проблем з тим не було. В нас таких гравців було не багато, але були. Було навіть, що їхали на Європу і прийшлось Брунька висадити з автобуса та відправити додому. Порушив режим: дозволив собі до виїзду десь зайвий келих пива і може щось до пива. Коли ми зупинилися в Чернівцях, тоді їхали в Болгарію, і він вийшов з автобуса й дивимося, що він не адекватний. У нього в дружини було день народження чи в когось, але ми сказали, що забираєш сумку і додому.
Сергій Ткаченко, фото Євген Кравс
– Це був одиничний такий випадок чи ще були?
– То був такий один. Був такий гравець, як Сергій Ткаченко, футболіст від Бога, ми знали, що він десь… До гри він собі не дозволяв, але після матчу міг випити зайвий бокал пива і десь при пиві ще чогось.
– Був принцип: «Хай на майданчику хоч курить, якщо він забиває багато і команда виграє»?
– Ні, при нас футболісти ніколи не курили і ми з ними навіть пива не пили, тільки на бенкеті, коли команда щось вигравала, було вино, шампанське. Горілку ми старалися не ставити. Вони могли собі дозволити більше, коли команда виграє чемпіонство, тоді вже нічого не заборониш. На початку, коли в когось був день народження, дозволили собі з ними пива випити, але потім ми вирішили, що це не правильно. Я був категорично проти, казав, що не потрібно робити такі жести. І якщо вони пили, то десь самі ховалися, щоб ми не бачили. Куриво при нас теж було суворо заборонено. Я сам, як футболіст, все розумів і зауваження були, але вони старалися ховатися, щоб ніхто не бачив.
– У футболі команди слідкують за гравцями, просять нічні клуби дзвонити, якщо є гравець. У вашому досвіді таке було?
– Десь ввечері, коли ми на виїзди приїжджали, я теж любив пройтись, поглянути, щоб ніхто не загуляв. Десь хтось міг вийти, але старались тримати їх в рамках. Бо зранку зарядка, лікар міряв тиск. Ясно, що всіх не втримаєш. А після гри виграли і зрозуміло, що гравці могли піти в якийсь нічний клуб. Таке у всіх клубах.
– Яким був перший досвід єврокубків?
– Ми в Європу їздили на турніри, і вони не дуже відрізнялись від офіційних змагань. Там потрібно все виконувати за регламентом. Чітко маєш прийти на засідання, на футболках нанесені логотипи, три комплекти форми, протокол заповнений на спеціальних бланках. Загалом як таких проблем не було, досвід вже був, команда п’ятий рік грала у Вищій лізі і трошки вже поїздили та в тому орієнтувались.
Перший раз ми поїхали до міста Варна в Болгарії. Нас поселили в п’ятизірковий готель на Золотих пісках, все включено. Жили шикарно, триразовий шведський стіл. Два рази виграли, хлопці знали, що пройшли і могли розслабитися - піти на море, відпочити. Враження були суперові. А то було у вересні, оксамитовий сезон, задоволення багато. Єдиний негатив – гумове покриття у залі. Але то перший етап був, а на ньому вимог по кращому паркету не було.
– На першому етапі єврокубків суперники були не такі сильні, а на другому?
– Ми просто побачили топ-команди європейського рівня, їхніх гравців. Що вони виробляли з м’ячем - для нас то була фантастика, бо ми тільки починали. Ми собі могли щось уявляти, десь на відео подивитися, але коли ти бачиш наживо, то просто хотілося думати, коли ми до того прийдем. Враження були дуже позитивні.
– Чи допомагали тренеру в цей час шукати інформацію про команди, збирати відео?
– Займалися всі ми: і тренери, і я в тому числі, як адміністратор. Шукали, просили у інших клубів, через Асоціацію – залучали усіх кого тільки можна було. Кожен вносив якусь свою лепту для клубу. Кобзар мав багато хороших зв’язків. Залучали всіх кого знали, бо раніше то було дуже важко, зараз простіше. Гроші передавали комусь із знайомих в Болгарію чи Румунію, щоб ті поїхали і зняли якусь гру.
– Виступ в єврокубках не дозволив поборотися в чемпіонаті?
– Десь травми… На два фронти важко було грати. То вже зараз усі стараються мати три четвірки, три воротарі, навіть дехто хоче мати чотири четвірки. А раніше у нас було дванадцять гравців і два воротарі. Дванадцять було навіть при срібних призерах, в нас було десять гравців і два воротарі, практично дві четвірки і два гравці. Раніше клуби собі не могли дозволити багато виконавців.
24-08-2008, Луців – в "Енергії", Ткаченко – вже ні, фото Євген Кравс
– «Шахтар» славився тим, що збирав всі вершки українського футзалу. Були спроби переманити гравців «Енергії»?
– Звісно ж були, але ми як правило підписували контракти на два, три, чотири роки. Ми старалися тримати гравців, щоб ніхто не міг їх пересмикнути. І Луцівим цікавилися, і Тригубця у нас переманили. Він сам виявив бажання перейти, а коли гравець хоче й він сам пару разів приходить до президента і говорить, щоб відпустити… Так само було з Ткаченком. Він був два роки на контракті, потім ми його з ним знову продовжили і щось пізніше він не знайшов спільної мови з Кобзарем. Тренер прийшов до нас в клуб і каже, що не хоче з ним працювати. До нас звернувся «Шахтар» чи ми готові його продати і ми за певну компенсацію його продали. В той час ходили суми компенсацій від 5 до 15 тисяч доларів. Були гравці і до 30 000 в ті часи, але ми за такі кошти футзалістів не купували і не продавали. Ми старалися давати підйомними, слідкували, коли контракти закінчуються.
– За якогось гравця доводилося платити?
– За Брунька ми заплатили. Деріку і білорусам давали підйомні десь в районі 5 000.
– Чому в третій сезон Кобзар так погано стартував? В чому була проблема?
– Ми йшли на на третьому чи четвертому місці. Ми тоді програли Івано-Франківську через арбітрів і голова правління сказав: «Розпускаємо команду, омолодження, гравців продавайте, зменшується бюджет». І гравців, які мали бажання піти в інші клуби на контракт, ми віддавали в «Тайм». Тоді п’ятеро гравців пішли, за кожного ми мали отримали солідну компенсацію, але кошти так і не були виплачені. Проте тепер Кедик помагає і вкладає гроші в «Енергію». Кожен гравець мав різні суми. У Кардаша була оренда.
– Оце рішення взимку 2009 року було більш емоційним?
– Я думаю, що так. Так, тоді Матвіїшин сказав, що чемпіонами не станемо, бюджет зменшив. Якщо б ми ще перетерпіли пару днів, можливо, того би і не було.
– Тобто до закінчення трансферного вікна…
– Так. Зрозуміло, що шеф є шеф. Він сказав і виходу у нас не було.
24-08-2008, Юрій Кобзар, фото Євген Кравс
– Кобзарю пропонували залишитися?
– Так, але було зменшення зарплат. А нам зателефонували з «Єнакієвця» і спитали як ми дивимось на те, що Кобзарь піде до них. Ми тоді не могли платити таких грошей, квартири всім футболістам, то теж витрати були серйозні… Він переїхав з дружиною. Я знаю, що дружина ще працювала у нас в Обленерго. Ми її влаштували на роботу, щоб вдома не сиділа, і їй не було скучно. Вона працювала і дійсно ходила на роботу в канцелярію.
– Чи відповідає дійсності інформація, що розглядався сценарій виступу у наступному сезоні в Першій лізі?
– Ні, такого не було. Чутки ходили, але насправді такого не було. Ми відіграли сезон і шеф одразу дав команду збирати новий склад, ставив задачі. Емоції пройшли і побачили, що з молодими важко, а він така людина, яка постійно звикла перемагати і ми знову почали шукати гравців, а їх знайти не так просто, бо всі на контрактах. Тут одразу пропозиції були з Росії, з Білорусії. Приїхали з Росії Ільницький, Петрушин. Ми знали команду Санкт-Петербурга, добре знали президента і вони мали бажання приїхати. Коріння Івана Ільницького з України, його дідо навіть десь з Самбірського району, він туди їздив на могилу, як до нас приїжджав. Іван виявив бажання пограти в нашому чемпіонаті, хороший гравець був, технічний. А Петрушин був ветераном. Брали тоді вже людину з досвідом. Тренером був Сич, якщо не помиляюся. Він сказав, що йому треба. І знову було завдання – медалі.
– Петрушину було 37, фактично це Сич вирішив, що йому треба…
– Так, він йому був як другий тренер, помічник, він його хотів. Я не хотів, але він виходив на поле, бився. І результат був – третє місце.
– Микола Сич колишній футболіст, не так давно починав працювати, але його зробили головним тренером. Хто вирішив його призначити чи варіантів не було?
– Не було коли розглядати варіанти, а треба було формувати команду. Сич теж з нами був з початків, починав грати і ми знали його як футболіста, місцевий. І він вже біля Кобзаря був, дали йому можливість попрацювати, а чому б не спробувати.
Микола Сич, фото Євген Кравс
– Взагалі як оцінюєте Сича як тренера?
– В нього не було такого досвіду у футзалі, тому потім було рішення поміняти. Рішення спільно приймало керівництво клубу.
– Всі знакові події в «Енергії» – омолодження, зміна тренерів, скорочення бюджету – відбувалися взимку. Чому так?
– В Обленерго формується бюджет з Нового року і ми від них залежимо. Ми не можемо сформувати бюджет посередині сезону чи між сезонами на наступний рік. В липні ти бачиш чемпіонат: скільки команд, скільки виїздів. А от зараз чемпіонат закінчиться, і я питаюся в Асоціації, як ми наступного року граємо, то кажуть, що приблизно будемо грати в перших числах вересня (прим. – інтерв’ю було взяте в кінці минулого сезону). Коли збори чи коли будемо проводити у Львові десятий ювілейний турнір... Я не можу нічого зараз спланувати, бо не знаю систему проведення, але найімовірніше буде плей-оф. Бо зараз 6 команд пройде, а 4 будуть сидіти до наступного чемпіонату. А в плей-оф – 8 команд. Минулого року ми до останнього дня не знали, хто потрапить у 8, а зараз буде 6… Перші три-чотири команди будуть боротися, решта будуть статистами.
– Січень 2011 року – об’єдналася «Енергія» і «Тайм», але перемовини йшли точно не з січня, бо проблеми «Тайму» почалися десь з лютого попереднього року.
– Вони йшли десь з жовтня. Ми не могли забрати гравці, бо трансферне вікно було закрите. Ми неодноразово зустрічалися з Кедиком і Матвіїшин теж. Була домовленість, що ми робимо спільну команду, фінансування буде спільне. Так вийшло, що гравців він нам віддав, а фінансувати свою частину тоді не зміг.
з Валерієм Легчановим, фото Євген Кравс
– Тоді йшлося про співпрацю на 2,5 року, але я так розумію, що вона ледве півроку протрималися.
– Вона майже не протрималася, тому що не було коштів, вони не змогли… На папері воно було, але офіційно навіть по заявці нічого не було. Фігурувала «Енергія-Тайм», але офіційно цього ніде не було, навіть у Асоціації, лише для громадськості. Для зміни назви клубу треба було додаткові гроші платити і вони були винні Асоціації якісь внески. Вони не заплатили і ми не могли назвати команду «Енергія-Тайм» поки не розрахуємося зі старими внесками.
– В «Таймі» тоді гравці мали досить високі зарплати, в тому числі та четвірка, яка пішла з «Енергії». Їм зарплату підняли до 3 000 доларів. Зарплати в «Енергії» збереглися чи зменшились?
– Ні, вони зменшились.
– Бюджет тоді сильне навантаження отримав? Серйозно збільшився?
– Так. Ми повернули стільки гравців і ще свої були.
– Рішення по гравцях тільки Гончаренко приймав чи спільно?
– Спільно. Він з нами радився, сам не міг, бо в нас теж були свої обов’язки. Він хотів робити так, як він хоче, але так не було. Він не міг, бо прийшов з «Тайму», а «Тайм» не виконував свої зобов’язання і диктувати він нічого не міг, оскільки всі гравці і в тому числі тренер були залежні від Обленерго, яке платило зарплату.
– Проблем з розривання договорів було?
– Тим, хто хотів, ми надали статус вільного агента. Наприклад, Андрій Федюк. Я пішов до Євгеновича, а він каже, що ми своїх лишаємо, нехай до кінця сезону будуть. Хоч грати може й не будуть, але зарплату будемо платити. Щоб зберегти своїх, які давали результат, ми відстоювали. Хоча Гончаренку щось не подобалося, ми це бачили, але слово перед хлопцями, які спочатку були з нами, дотримали.
– Фінал сезону – це була найбільш образлива втрата чемпіонства?
– Ясно, що в першу чергу з принциповим суперником хочеться виграти дербі і ще й здобути чемпіонство. Ми було перехопили ініціативу і в останньому матчі на емоціях мали все вирішувати, але не вдалось.
4-06-2011, фото Євген Кравс
– Кажуть, що наступний сезон був найуспішнішим в історії «Енергії», бо здобули ще й Кубок. Справді так?
– Я б сказав, що найуспішнішими були 2006-2007 роки. Тут дійсно було щось з чимось. Чемпіонами вже були, а те, що ми завойовували Кубок…хотілося, але нічого особливого. Виграли, значить успішні.
– Перше чемпіонство: було багато емоцій, були великі премії. Після наступних чемпіонств були аналогічні премії?
– Трошки менші були. Якщо не помиляюся, то від 3 000 до 6 000 доларів у гривневому еквіваленті. Але ще треба врахувати, що ми платили податки з цих сум, а це до 42%.
– Що не пішло в другому сезоні у Гончаренка?
– Фінансування було нормальне. Конфліктів з керівництвом у Гончаренка не було. З гравцями були деякі непорозуміння. Сказав, що йде за сімейними обставинами. Він прийшов до нас і написав заяву за власним бажанням.
9-06-2013, Олександр Косенко с "бронзою", фото Євген Кравс
– Хто запрошував Олександра Косенка і чому спершу знову дали шанс Сичу?
– Косенко мав прийти ще до Сича. Я з ним зустрічався, але ми спільно не домовилися по зарплаті. Ми з ним вели перемовини, але тоді ще не знали яке буде фінансування і вирішили дограти сезон, а тоді вже запрошувати. Приймали рішення Матвіїшин, Стефанків і я. Зателефонували Косенкові, він приїхав на зустріч. Я його добре знав, як гравця і порядну людину. Ми з ним зустрілися, поговорили, вислухали вимоги. Сказали, що можемо йому надати і він погодився.
– Чи можете сказати, що ви відкрили для України Косенка як класного, професійного тренера?
– Він сам себе зробив як тренер. Він потрапив в серйозний клуб, хорошу команду, його відкрили гравці. Зрозуміло, що я запропонував його, але тренер себе відкриває своєю роботою. Якщо команда не грає, нема розуміння керівництва, колективу, то ніколи результату не буде.
Наближчим часом на futsalua.org читайте четверту, заключну частину інтерв’ю.
Спілкувалися Станіслав Безушко та Христина Кобак
