Інтерв'ю "Футбол 24" з голкіпером футзальної збірної України, чвертьфіналіста Євро-2018. Євген Іваняк – відверто про Україну і Росію та стан справ у його виді спорту.

Євген Іваняк (справа) / фото Фейсбук 

Перейшов у футзал з великого футболу

– Футзал менш поширений вид спорту, ніж футбол, принаймні в Україні. Чому ви вирішили присвятити життя саме грі 5 на 5?
– Я починав свій шлях у великому футболі у Запоріжжі. Однак, коли постало питання, що робити по закінченні школи, мені запропонували спробувати себе у міні-футболі. Річ у тім, що я не мав необхідного зросту і стрибучості. Тим більше, на той момент у Запоріжжі були три дуже сильні команди, які постійно займали призові місця і футзал дійсно був топовим видом спорту у місті.
 
– Як ви обрали позицію воротаря?
– Вона мене знайшла сама. Це історія з дитинства. Мені було років 7-8, я займався в ДЮСШ Торпедо. Взимку ми тренувались в залі. Вийшло так, що на заняття не прийшли воротарі, бо захворіли. Тренер спитав, чи в когось є рукавиці, щоб стати у ворота. Зрозуміло, що в мене були, бо по дорозі на тренування ми завжди ліпили сніжки. Я одягнув свої рукавиці і став у ворота.
 
Цікаво, що першими воротами, в яких я почав грати, були саме футзальні. Я з тиждень побув голкіпером, після чого мене тренер з воріт не випускав. Взагалі, вийшла курйозна історія. А починав я на різних позиціях. Зокрема, багато грав правим захисником. Власне, теж недалеко від власних воріт.

– Багато великих футболістів, зокрема бразильці (Роналдінью, Робінью...), голландці починали з футзалу, а потім переходили у великий футбол. Чи не хотілось все ж повернутись на велике поле?
– Зрозумійте, що та система, яка є в Бразилії, вона так працює, що діти починають з футзалу. Мені доводилось по спорту бувати у цій країні і дійсно переважна частина дітей там грає на майданчиках для міні-футболу, бо вони безкоштовні, муніципальні. Тому всі великі зірки бразильського футболу і починають саме на майданчиках 20х40.
 
Щодо мене, то у нас був тренер Жук Віктор Степанович, який вчасно сказав мені правду, що у великому футболі мені буде архіскладно через мої дані, але я маю всі шанси проявити себе у міні-футболі. В 11-му класі я почав підігрувати за університетську команду з футзалу і саме там зробив перші кроки у цьому спорті.
 

Рішення грати в Росії: "Я перейшов з УПЛ в чемпіонат Англії чи Іспанії"

– Виступи за «Діну». Чи не критикували вас за рішення поїхати грати у чемпіонат Росії?
– Не хочу говорити на рахунок політики України нічого... Я не зустрічався з людьми, які в очі мені могли щось сказати стосовно мого рішення. Можливо, десь хтось щось писав чи казав. Але всі мають право на свою точку зору.

Скажу чесно, коли я їхав до Росії, то не те, щоб переживав, мені не хотілось викликати шквал обурення. Все ж я подолав великий шлях у футзалі й існує величезна різниця між чемпіонатом України і Росії. Якщо провести аналогію з великим футболом, то я перейшов з УПЛ до чемпіонату Англії чи Іспанії. Тому нерозумно було б не використати такий шанс.

Тим більше, мені завжди хотілось спробувати свої сили саме в такому чемпіонаті, хотілось побачити зсередини, як працюють люди, як вибудовуються ці всі процеси. Я ж їхав не лише грати, а й отримати чимало інформації. Я багато чого переосмислив, багато що дізнався. Той об'єм інформації, який я отримав у ролі гравця Діни – абсолютно безцінний. Це була дійсно казка, яку мріє прожити кожен гравець, який вболіває за спорт в цілому і живе цим. Тому я не шкодую про своє рішення.
 
– Чому різниця між чемпіонатом з футзалу в Україні і Росії настільки велика? Справа в грошах?
– Це хибне твердження, що головна відмінність у грошах. Звісно, це вагомий фактор, але не вирішальний. В російських клубах грають виконавці світового класу, які володіють неймовірною виконавською майстерністю. Це змушує тебе швидше все робити у грі: приймати рішення, перебудовуватись. Наприклад, в Україні тобі з 5 спроб можуть не забити жодного гола, а в Росії тобі з 5 спроб заб'ють 3. У нас в чемпіонаті виконавська майстерність нижча.
Головна відмінність – у виконавцях, які були в чемпіонаті Росії. Чому були? Зараз у російському спорті теж є певні проблеми, що призводить до від'їзду топ-гравців до інших країн. Так, класні гравці продовжують приїжджати, але... Я застав російську Суперлігу ще на хорошому рівні. Зараз вона все ж просіла.
 

Порівнювати організацію футзалу України і Росії – це як українські та американські компанії

– Наскільки велика різниця в організації змагань і роботі всього менеджменту футзальних клубів України і Суперліги Росії?
– Це все одно, що порівнювати роботу українських компаній з американськими. Звісно, є клуби, які нічим не виділяються. Є такий клуб як Діна, який до всіх нинішніх проблем славився на всю Європу в цілому своєю роботою.

Бюджети українських і російських клубів неспівставні. Наприклад, наскільки я знаю, бюджет "Діни" в чистому вигляді складав близько 3 млн євро. Але це тоді, коли у клубу були хороші часи. Є такий клуб Газпром, там, можливо, бюджет ще більший. Є клуб Ухта, там бюджет на порядок нижчий. Однак саме формування бюджету клубів на голову вище, ніж в Україні, тому і можливостей більше.

Наша держава за 26 років лише пожинала плоди того, що було створено раніше

– Інколи дивишся чемпіонат України і не розумієш, де відбувається гра. Матчі проводяться ніби в шкільних спортзалах. Наскільки серйозною є проблема інфраструктури?
– Знаєте, це, мабуть головна “ахіллесова п'ята” не лише футзалу, а й всіх ігрових видів спорту в Україні. Величезні проблеми з цим є і в баскетболі, гандболі, волейболі. Треба сказати так, як є насправді, – наша держава, яка незалежна вже 26 років, лише пожинала плоди того, що було створено раніше. Максимум – могли щось підфарбувати, підремонтувати. А щоб щось створити, то у керівників нашої держави до цього ніколи не доходили руки. Чому – це вже інше питання. Для мене як спортсмена, це дуже прикро.
 
Не так давно в Україні мав відбутись чемпіонат Європи з баскетболу. Були великі сподівання, що він все ж відбудеться в нашій країні і це призведе до позитивних наслідків. Мали з'явитись нові зали, спортивні споруди. Але ми знаємо, як це все закінчилось.
 
На жаль, можу констатувати факт, що за 26 років у нашій країні було збудовано стільки залів, які можуть приймати змагання міжнародного рівня, що можна перерахувати на пальцях однієї руки. По-моєму, це не те що катастрофа, а справжнісінький жах. Якщо ми візьмемо будь-яку країну, яка є нашим сусідом чи межує з нами, то у них відрив в цьому плані дуже великий.

Тому, що стосується українського спорту, в нас сьогодні “Африка” в чистому вигляді.

– У футзалі витрати на утримання клубу з командою і персоналом менші, ніж у великому футболі. Чи може в Україні футзальний клуб заробляти і бути прибутковим?
– Дійсно, витрати у футзалі менші. Однак у сьогоднішніх реаліях це неможливо. Скажу вам більше, якої величини не були б клуби у світі в цілому, вони навіть не окупаються до кінця. Я вже не кажу про прибутки. Можливо, Барселона на якомусь етапі може щось заробляти, але лише через те, що там класна клубна вертикаль. А в інших клубах прибутковістю навіть не пахне. Про наші клуби нема що й говорити.

В Іспанії хотів би спробувати, але...

– На Євро-2018 Ви продемонстрували, як завжди, топ-рівень гри. Чи не виникало у вас бажання спробувати свої сили у сильніших чемпіонатах, наприклад, в Іспанії?
– В Іспанії хотів би спробувати. Однак, зрозумійте, я не можу просто поїхати в Іспанію і бути там через те, що просто мені так хочеться. Я людина не тієї формації, не хочу приїхати і просто знаходитись там, бо так, ніби, треба. Життя все одно диктує свої умови... Я відчуваю в собі сили для того, щоб підкорювати. Тому не хочу просто поставити галочку, що я був в Іспанії. А те, чого б мені хотілось, на жаль, на сьогодні нереально.
Пропозицій конкретно з Іспанії не було. Могли бути певні напрацювання, але були речі, які могли мене просто не влаштовувати. Відтак, туди глибоко і не занурювались.

Оцінка виступу України на Євро-2018

– У багатьох виникало питаннях, чому збірна України на футзальному Євро-2018 так невдало і невпевнено проводило стартові хвилини. З чим може бути пов'язано?
– Складне запитання. Навіть передивившись і проаналізувавши все, важко пояснити. Можна знайти багато красивих слів і виправдань, але, думаю, що в кожній грі була своя проблема.
Ми розпочинали турнір останніми. А очікування гірше самої смерті. Напередодні стартової гри ми розуміли, що сильніші, мобільніші за Румунію. Ми розуміли, що, здолавши румунів, зможемо пройти у плей-офф. Але думки, що “ми повинні”, “нам необхідно”, тиснули на команду.

Ми хотіли дуже швидко взяти “бика за роги”. Почали матч непогано, мали кілька хороших нагод, щоб відзначитись, але натомість пропустили два необов'язкових голи. Нам ніби землю з-під ніг вибили. Однак хочу подякувати всім хлопцям за те, що змогли зібратись і вирвати перемогу, адже нам було психологічно непросто.
 
Інше питання в реакції людей. Ми всі користуємось соцмережами і там дехто писав, що погано зіграли з нібито слабким суперником і критикували. Завжди легко критикувати зі сторони, постфактум. Ми дійсно створили самі собі неприємності, але честь і хвала усім за те, що вийшли з високо піднятими головами з непростої ситуації.

Все ж свою роль зіграло хвилювання. Румуни мають великий запас міцності. Так, вони менш мобільні, але володіють хорошою майстерністю. Важливий фактор, яким складом грає наш суперник. Ми практично ніколи не звертаємо на це увагу, а це інколи грає вирішальну роль.
Щодо Португалії, то ми спробували з перших секунд зіграти на тих швидкостях, які вони нам запропонують. Однак треба бути об'єктивними і визнати, що грати з португальцями на високих швидкостях у відкритий футзал ми виявились неготовими.

Втім ми перебудувались і зрівняли рахунок. Хто б мені зараз що не казав, що ніби португальці самі скинули оберти, я вважаю, що це і наша заслуга. Вони потім забили нам ще тричі, що є доказом найвищого класу гравців. Вони в критичні моменти можуть витиснути з мінімуму максимум. Це і дозволило їм врешті стати чемпіонами Євро-2018.
 
Що стосується матчу з Іспанією в 1/4 фіналу, то ми розуміли, що буде важко. Можна казати, що у нас було дуже мало моментів. А згадайте хоч одну попередню гру України з Іспанією, коли у нас було багато моментів. Ми розуміли, що маємо терпіти, шукати свій шанс, до останнього залишатись у грі, хотіли знайти ключ, який допоможе перевести гру в інше русло. Але, на жаль, не вийшло.
 
Якщо оцінювати власну гру на Євро-2018, то я б поставив собі 7 з 11. Все ж не до кінця вийшло у нас налагодити хороший контакт між захистом і воротарем. Чому? Таке трапляється... Буває, хвилювання, не встигали перебудуватись, інколи приймали неправильні рішення. Все в купі. Не вистачило взаєморозуміння, що часом призводило до пропущених м'ячів.
Але помиляється лиш той, хто щось робить. На моє переконання, футзал в Україні зараз виживає. І те, що ми вийшли в 1/4 фіналу Євро-2018 – це дійсно свято за нинішніх умов.

Португалія – чемпіон? "Було багато моментів, які я вважаю неправильними"

– Як виявилось пізніше, Україна зіграла з обома фіналістами футзального Євро-2018. Португалія заслужено стала чемпіоном, обігравши Іспанію? Які ваші враження від фіналу?
– Мої враження... Я вам скажу навіть більше, як учасник турніру, який бачив все зсередини. За моїм власним відчуттям, були зроблені усі передумови, аби Португалія як мінімум грала у фіналі. Хоча я можу і помилятись.

Просто є моменти, на які чомусь ніхто не звертає увагу. Чому, коли Рікардінью влучає ліктем в обличчя Шереметі, то це лише штрафний, купа вибачень і нічого страшного. Хотів би побачити, яка була б реакція, якби Шеремета ліктем заїхав в обличчя Рікардінью. Я згідний, що є політика, що сильних гравців арбітри мають оберігати. Однак таких явних поступок не має бути.
 
Взагалі було багато моментів, які я вважаю неправильними. Наприклад, був епізод, коли приїжджають тренери і капітани усіх збірних і чекають, поки пройде фотосесія Рікардінью. Ми всі змушені стояти, дивитись і чекати, поки це закінчиться.

З самого початку стало зрозуміло, що Рікардінью роблять обличчям Євро-2018 і тому всі були зацікавлені в тому, щоб він був максимально багато в строю, максимально довго грав на чемпіонаті і, можливо, щоб ця історія закінчилась для нього хепіендом. Виникає своєрідне дежавю з великими футболом з Кріштіану Роналду і збірною Португалії на Євро-2016.
Я не скажу, що португальців на Євро-2018 витягли за вуха. Однак, швидше за все, їм допомогли. Наприклад, 6-й фол у фіналі, який заробив іспанець на власні ворота і з якого забили переможний м'яч, давати, на мою думку, не можна було.

Лобановський відзначав матч «Лідс» – «Ньюкасл», який завершився 0:0

– Іспанія підійшла до турніру не в найкращих кондиціях. У команді відбувається зміна поколінь чи якась перебудова?
– Дійсно, іспанці були не в найкращій формі. Однак чому ви не ставите питання по-іншому? Можливо, решта команд підняли свій рівень, розібрали Іспанію і тепер їй вже не так легко перемагати суперників. Зараз у футзалі знайти щось нове вкрай важко. Всі все бачать, всі вчаться.
 
Пам'ятаю, дивився інтерв'ю з Валерієм Лобановським, в якому він сказав, що дивився матч Лідс – Ньюкасл і він завершився 0:0. Однак він відзначив шалену динаміку і боротьбу на кожному сантиметрі поля, колосальний пресинг. Він сказав: “Хіба це не є сучасний футбол, коли супернику не дають змоги нічого створювати, навіть біля власної штрафної. Хіба це не добре?”.
 
Так от, повертаючись до матчу з Іспанією, так, ми поступились. Можливо, у них трохи більше моментів було. Проте, хіба ми не нав'язували їм боротьбу на всьому майданчику. Не все вийшло, як ми хотіли і команда дуже шкодує про це.

Матч не був рівним. Чому ми сьогодні маємо грати на рівних з Іспанією? Питання до вас, як до журналіста

– Наскільки я розумію, наші козирі у футзалі схожі з тими, які є у національної команди з футболу: дисциплінованість, організація гри, боротьба, фізична міць...
– Вірно, я вам навіть більше скажу, на початку 2000-х Україна відрізнялась від інших своєю фізичною підготовкою. Зараз цим вже нікого не здивуєш. Ті ж французи, які вперше в історії грали на чемпіонаті Європи, нічим не поступилась у фізичній підготовці суперникам. Так само словенці...
 
За рахунок фізичної готовності можна певні моменти переламувати і утримувати, але вигравати вже неможливо. Україні не вистачає виконавської майстерності.
 
Коли нас критикують, то у мене виникає до людей питання: чому ми щось повинні досягати? Ви подивіться, де ми граємо, які умови створила для нас держава.
А тепер назвіть мені нашу команду у ігровому виді спорту, яка регулярно б брала участь у фінальній частині чемпіонатів світу і Європи. Таких немає. Тому збірна України з футзалу – це, по суті, своєрідні бізони, які також рано чи пізно можуть закінчитись при такому стані справ.
Тому, коли люди зараз кажуть "Та у що ви там граєте...", я скажу, що через чотири роки вони будуть питати, чому ми там не граємо взагалі. У мене є яскраві приклади: де наш жіночий гандбол, який вигравав "бронзу" на Олімпіаді? Його немає, його знищили. Те саме і з баскетболом...
 
Тому, люди мають радіти, що футзальна збірна України виходить в 1/4 фіналу чемпіонату Європи. При такому ставленні держави до спорту, цього взагалі скоро не буде.
 
– Якщо ми програємо лідерам світового футзалу в індивідуальній майстерності, то, можливо нам варто було б змінити систему підготовки молоді?
– Справа в тому, що наша молодь, наприклад в 16 років, достатньо конкурентноспроможна з тими ж іспанцями, росіянами, португальцями, італійцями. Там, ми за рахунок віку і сили ми можемо грати на рівних. Однак до 22-х років, коли усі показники вирівнюються, ми починаємо програвати у тактичному, технічному плані. Над цим треба працювати.

Знову ж таки постає питання фінансових можливостей. Не може людина працювати за умовні дві копійки, чудес не буває, щоб з нічого з'явилось щось путнє. На жаль, у нас не створюються умови, як в інших державах.
Олімпіада в Ріо показала, що в українському спорті серйозні проблеми. Зимові Ігри так само це підтвердять. Коли ми сядемо і проаналізуємо ситуацію з ігровими та індивідуальними видами спорту, то зрозуміємо, що спорт в Україні, як кажуть, “пацієнт скоріше мертвий, ніж живий”.

Коли Україна обіграла Туреччину в Харкові, я просто фонтанував

– Поговоримо трохи про великий футбол. ЧС-2018, який пройде Росії цього літа, будете дивитись?
– Десь якось, мабуть, буду. І це не пов'язано з тим, що він відбудеться в Росії. Для мене великий футбол – не той вид спорту, від якого я фанатію і регулярно дивлюсь. Можу подивитись півфінал, фінал Ліги чемпіонів.
Чесно, завжди дивлюсь матчі збірної. Погано грають, добре грають – неважливо. Завжди переживаю за команду і вболіваю. Все ж збірна – це збірна. Коли Україна обіграла Туреччину у Харкові у колосально крутому матчі я просто фонтанував позитивом.
А коли пізніше збірна поступилась Ісландії, то був розчарований. Я розумію, чому так сталось: багато емоцій було витрачено у Харкові і цих емоцій потім не вистачило проти ісландців. Є речі, які звичайний вболівальник не зрозуміє. Але вони є. Той, хто цього не розуміє, ті просто говорять...
 
– Мова суто про психологію?
– Розумієте, буває, що серйозно готуєшся, налаштовуєшся, але є речі, які неможливо відновити за 2-3 дні. Коли йде великий виплеск емоцій, то вкрай важко повернути їх за такий короткий проміжок.
 
– Збірна за Шевченка вам більше подобається, ніж, наприклад, та яка грала на Євро-2016?
– Завжди хочеться, щоб збірна вигравала. Звісно, хотілося б, щоб на Євро у Франції виступили краще. Розумію, що були певні умови, які не сприяли успішним виступам. Як не намагались покращити ситуацію, але чудес не буває.
 
Завжди вболіваю, засмучуюсь, коли команда програє, як звичайний вболівальник, але розумію, що на сьогодні такий рівень.
 
Ми ж розуміємо, що чотири роки тому футбол був спортом №1 в Україні, до якого в цілому не було претензій. Подивіться на його теперішній стан. Що ми тоді можемо казати за інші види спорту? Ситуація у футболі – є лакмусовим папірцем нинішнього стану всього спорту в Україні. Однак у футзалі все ще куди гірше, ніж в українському футболі.

В Урагані був футболіст Сержао, важив 120 кг і був у великому порядку

– Футзал у Європі в цілому, схоже, дещо пригальмував у розвитку. Яке майбутнє ви бачите у цього виду спорту?
– Я можу помилятись, але переконаний, що ключову роль грає УЄФА. Поясню, яку. Є клуби, які готові робити крок вперед, а є клуби або ж збірні, які не готові. Тому УЄФА приймає такі рішення, щоб сильні не відривались вперед, а слабкі підтягувались. Через це відбувається гальмування у розвитку.
 
– Франція вперше в історії пробилась на чемпіонат Європи. Кілька гравців цієї команди донедавна були вуличними футболістами. Це якийсь феномен чи такі збірні будуть дедалі більше з'являтись на великих міжнародних форумах?
– Думаю, такі команди з'являтимуться і надалі, адже футзал – це унікальний вид спорту. Для мене він крутий, зокрема, і тим, що в нього може грати будь-хто. Наведу приклад: в “Урагані” був такий футболіст Сержао, який важив 120 кг і був у великому порядку.

Уявіть якийсь інший ігровий вид спорту, де б спортсмен важив 120 кг і був у порядку. Футзал тим і унікальний, що людина не має бути роботом, крутим атлетом, щоб бути феноменальним. Тут необхідно бути талановитим, майстерним, з великою масою і бути дуже крутим гравцем. Цим футзал унікальний і прекрасний.
 

В Україні люди припинили посміхатись – це найстрашніше

– Вірите в світле майбутнє футзалу в Україні? Все залежить суто від держави?
– Хочу сказати, що тим людям, які на сьогодні утримують міні-футбол в Україні, ми маємо сказати величезне дякую. Щодо прогресу, то хочеться, щоб держава, якщо не допомогла, то хоча б створила належні умови. Хочеться, щоб держава посприяла тому, аби люди були зацікавлені у розвитку спорту. Я кажу не лише про футзал, а й про гандбол, волейбол, баскетбол... Сьогодні спорт просто став соціальним навантаженням.
 
– Звідусіль лунає, що люди перестали цікавитись спортом, зокрема, через політичну ситуацію й події на сході країни...
– Так, цілком згідний, що інтерес до спорту впав. Це дуже погано. Від цього нікуди не подітись. Можна наводити багато прикладів, але відзначу, що в Україні люди перестали посміхатись – це найстрашніше, що може статись. У нас всі ходять злі, розлючені.
Керівники держави зробили все для того, щоб ми перестали відчувати задоволення від життя. У нас перші особи країни завжди на всіх каналах, дискутують про щось. Я чимало поїздив Європою і ніде більше такого не бачив, що скрізь все було про політику. У нас в країні ніби якесь реаліті-шоу.
 

Чомусь в Україні всі думають, що по закінченні спортивної кар'єри можуть стати тренерами

– Турнірна ситуація "Урагану" в чемпіонаті України не може тішити. Команда розташувалась у нижній частині таблиці. Що, на ваш погляд, є головною причиною невдач?
– Нам всім дуже неприємно від цієї ситуації. Маємо докласти максимум зусиль для того, щоб виправити це. На папері наш склад може і виглядає бойовим, але у турнірній таблиці цього не видно. Головна причина – не вдається реалізовувати моменти для взяття воріт, нестача виконавської майстерності.

– Могли б ви назвати гравців, які за всю кар'єру найбільше вас вразили?
– Не хочеться когось образити... Окремо можу виділити Ескердінью у "Діні". Дивлячись на нього, я зрозумів, що таке топ-майстерність, топ-гравець. Також назву Пруднікова, Абрамова. Можу називати багатьох, практично весь склад “Діни”.
 
Якщо взяти у глобальному масштабі, то звісно окремо стоїть Рікардінью. Незважаючи на все, що відбувається навколо нього, він дійсно крутий гравець. Це варто визнати.
У плані прогресу я б виділив Дугласа, який виступає за збірну Казахстану. Я з ним зустрічався, здається, у 2014 році. Він неймовірно прогресував і виріс у чудового гравця, це просто космос. Це такий шалений прогрес, як з часу, коли США висадились на Місяць і до сьогодні.
 
– Ви ще не збираєтесь завершувати кар'єру, але, можливо, вже задумувались над майбутнім, наприклад, стати тренером чи менеджером у клубі?
– Це все класно звучить, але я про це не думав. Чомусь в Україні всі думають, що по закінченні спортивної кар'єри можуть стати тренерами. Насправді я розумію, що тренерська робота – це взагалі інша діяльність. Щоб стати хорошим тренером, необхідно подолати довгий і тривалий шлях.
Наразі тренером ставати не планую, але збираю інформацію, паралельно навчаюсь, аналізую, спілкуюсь з людьми. Також намагаюсь завжди щось підказати, допомогти, якщо до мене звертаються. Нововведення у сучасному футзалі намагаємось відстежувати і застосовувати у грі. Але, на жаль, не завжди все виходить.
Я думаю, у нашої збірної все буде добре, завжди бажаю їй успіхів. А буде це зі мною чи вже без мене, життя покаже. Не будемо загадувати і поставимо три крапки.

Марк Копич, спеціально для Футбол 24