Керівник переможця цьогорічного Кубку регіонів – одеської команди «Blasco Nostalgia» - Євгеній Калініченко розповів нам свої враження від турніру, поділився планами на майбутнє і розшифрував назву команди.
- Які ваші загальні враження від Кубку регіонів?
- Ніхто мабуть не очікував нашої перемоги, але у нас уже є певний досвід. Хоч у нас і дуже молода команда, навіть двох років немає, але минулого року ми грали в Елітному фіналі АФЛУ як друга команда Першої ліги чемпіонату Одеси. Саме там ми і отримали досвід, навіть у «ЛТК-ІнБева» виграли 3:1, але потім програли «Променю» через те, що не змогли правильно перерозподілити сили. Кубок регіонів вийшов дуже скороченим і насиченим та й команди певно були слабкіші, тому у нас і були шанси. Ми боролися за перемогу з першого матчу, хоча теж було дуже важко. Другий матч ми програли «BudmonsteR-AKVILON» 2:4, хоча була рівна гра і ми могли зрівняти рахунок, але з 2-х метрів влучили у поперечину. Команда трохи розслабилася, бо ми на той момент вже вийшли з групи принаймні з 2-го місця. На другий день ми перемогли дві київські команди, але саме друга гра проти «ТСП» була як фінальна, бо найкращий гравець турніру Віталій Мельник після завершення змагань казав, що ми занадто просто виграли фінал. І я теж вважаю, що півфінальна гра була як фінал.
- Який матч, на вашу думку, видався найважчим? Поразка від «BudmonsteR-AKVILON» чи все ж битва з «ТСП»?
- Звісно, що найважчий матч був з «ТСП», бо ми «горіли» 0:3 і Віталій Мельник у першій половині гри самотужки нас переграв. Ми програвали не команді «ТСП», а одному гравцю і це був Мельник, бо він раз за разом накручував наших гравців один в один. Потім ми все-таки знайшли протидію. У «ТСП» була коротка лава запасних і я думаю, що він втомився у другому таймі, а ми поставили проти нього нашого найбільш швидконогого гравця, який просто не дав йому вільно дихати. Ви можете подивитися наші перший і другий голи, а це були прямі помилки найкращого гравця, бо спочатку він не дограв у захисті, а при другому взятті воріт хотів по-піжонськи перекинути гравця, але влучив йому у груди. А потім ми їх дотиснули, хоча й пропустили ще, а далі була серія пенальті. Пенальті – це така лотерея. У нас дуже хороший воротар Григорій Красовський, і ми так і думали, що він витягне команду. Так і вийшло, бо серію пенальті ми виграли дуже легко.
- Вам доводилося грати по два матчі на день. Що скажете про такий формат? Наскільки це важко і можливо варто зробити якісь зміни у цьому напрямку?
- Звичайно ж важко, хоча і скорочений час. Одразу після турніру у вівторок ми грали пропущений матч Кубка Одеси і, попри вдалий виступ на Кубку регіонів, програли. Проте нам дуже сподобалося те, що впродовж усього турніру грали по два 12-хвилинні тайми «чистого» часу. Це дійсно добре, бо немає зайвих зупинок, ніхто не тягне час і все відбувається динамічно.
- Які плюси та мінуси в організації турніру ви можете виділити?
- Як на мене, то цей турнір вийшов якимось таким додатковим. І з негативу хочу виділити те, що він дуже погано висвітлювався. Нам було дуже неприємно, що у залі СКА, де ми граємо на чемпіонат міста і Кубок, було дуже мало глядачів. На півфіналах у залі «Політехнік» глядачів було більше. А на фінальних матчах у СКА глядачів було вкрай мало і не висіло ніяких календарів і нічого такого. Я вважаю, що в цьому році один великий турнір розділили на два менших. Маю на увазі Елітний фінал АФЛУ, де минулого року виступало 39 команд. Судячи з організації Кубку регіонів, то багато команд відмовилися від участі або їх забули запросити, і було лише 12 учасників. До турніру практично не було ніякої уваги з боку преси. Навіть наші спортивні журналісти, які самі грають у футзал, нічого не публікували в новинах про Кубок регіонів. Хоча я вважаю, що для нас це було великим досягненням, оскільки ми добре виступили і перемогли сильні та відомі у аматорському футзалі команди.
- Чия була іде запросити Максима Коптєва на тренерський місток?
- Це була ідея нашого капітана Євгена Горбача. Я одразу запросив Максима граючим тренером, бо якраз була пауза між чемпіонатами України і він влітку за нас навіть зіграв кілька матчів, а потім почав проводити тренування. У нього багатий футзальний досвід і це миттєво принесло результат, бо він нам показав дуже цікаві тренування, які ми до того не проводили. Він пояснює гравцям як грати, які є нюанси у футзалі та й тактично команда дуже суттєво додала, от і з 5-м польовим почали грати. За нас виступали і досвідчені гравці, які теж допомагали, такі як Андрій Коваленко, Резо Девдаріані, до речі, чемпіон Кіпру з футзалу, ну і Євген Горбач. Частина нашої команди – професійні моряки, які між рейсами грають у футзал. Їм дуже важко набирати форму, але у нас така морська команда і ім’я відповідне. Ностальгуємо за тими часами, коли в Україні був дуже сильний флот і мореплавство.
- І як же ж розшифровується назва вашої команди?
- Blasco - Black Sea Shipping Company, що перекладається як Чорноморське морське пароплавство. Це дуже відома в Одесі назва. Виходить «Ностальгія за BLАSCO». До речі, я професійний моряк, капітан далекого плавання. Нам не дуже приємно працювати на закордонні компанії, бо ми всі хотіли б працювати на український флот, на судах, які б плавали під нашим прапором.
- Ваша друга участь у турнірах такого рангу ознаменувалася перемогою. Які тепер подальші плани у команди у перспективі?
- Багато що залежить від фінансової складової. Щоб робити крок вперед треба створювати базу, другу команду з молоді і системно працювати. Тільки після цього можна буде на щось розраховувати в аматорському футзалі. Як приклад можу навести наші одеські «МКВ», «Епіцентр К Авангард». Та й взагалі у кожному «Епіцентрі» є команда. Це у них якась система і так і повинно бути. Ми поки що пробуємо створити конкурентоздатну команду на рівні першості міста. У першому чемпіонаті ми посіли четверте місце і дійшли до півфіналу Кубка. Ще раз наголошу, що у нас дуже молода команда. 25 серпня тільки буде 2 роки з дати заснування. Ми боремося на всіх фронтах і спробуємо створити конкурентоздатний колектив. А як не доженемо – так хоч зігріємось! (посміхається)
Андрій Гулій, futsalua.org
