Михайло Грицина – про чемпіонат Білорусі, українську Екстра-лігу, єврокубки, херсонський «Продексім» і львівську «Енергію»
Експерти недаремно стверджують, що останнім часом футзал в Україні стрімко прогресує. Доказом тому є такий факт, що наші гравці демонструють найкращі показники і за межами України. Одним з таких успішних виконавців є львів’янин Михайло Грицина, який минулого сезону феєрив разом зі своїм братом Миколою у складі білоруської «Століци». Про перший сезон поза межами Батьківщини, результати команди на євроарені та у чемпіонаті Білорусі, кар’єрні та життєві принципи і багато іншого Михайло Грицина охоче розповів в інтерв’ю сайту АФЛ.
– Михайле, для вас з братом минулий сезон у складі білоруської «Століци» став прем’єрним за кордоном. Які Ваші враження від першого чемпіонату, який провели поза межами України?
– Відверто кажучи, то враження впродовж року в мене змінювались. Початок сезону не був надто вдалим для мене, адже не відчував якоїсь особливої довіри з боку тренера «Століци». Нібито і наполегливо працював, на тренуваннях вигравав конкуренцію, але основними були інші гравці. У другій частині чемпіонату, втім, вже стабільно виступав, забивав, на мене постійно розраховували. Відрадно також, що вдалося докласти власних зусиль для того, щоб команда гідно себе показала в Кубку УЄФА. Ні про що не шкодую. Цілком задоволений тим, як склалася моя спортивна кар’єра. Приємно втішений атмосферою в команді, політикою клубу.
– Щодо адаптації в Білорусі. Чи швидко вдалося звикнути до тамтешніх умов?
– Стосовно міста і країни, то доволі швидко адаптувався. Нічого складного. Місцезнаходження квартири, яку для мене винаймає клуб, просто ідеальне. Неподалік метро, два великих супермаркети, тренувальна база, парки відпочинку. Додам, що, мабуть, навіть трішки комфортніше, аніж було у цьому плані у Львові. Можливо, так легко освоївся через те, що одразу ж перевіз до Мінська свою сім’ю. Без них було б дуже важко. Моя сім’я – моя опора. Завжди на них розраховую, вони мене підтримують. Завжди мотивує, коли бачу на трибунах свою дружину з дитиною.
– Згадали про виступи Вашої команди у єврокубку. Справді, «Століца» наробила чимало галасу в Старому Світі, обігравши таких грандів європейського футзалу як: «Кайрат», «Пескару», «Дьйор». А як особисто Ви оціните успіхи колективу у Кубку УЄФА?
– Якщо відповісти одним словом, то однозначно «позитивно» оцінюю нашу єврокубкову кампанію. Проаналізувавши глибше, то зазначу, що для багатьох такі наші звитяги були, мабуть, шоком. Обіграли, по суті, грандів футзалу. Згадую матч з «Кайратом», то там взагалі вдалося переламати хід поєдинку. Спершу програвали, та врешті-решт таки вдалося вирвати перемогу у казахів. Коли грали в основному раунді Кубка УЄФА, то реально створювали сенсацію за сенсацією. Коли ж виступали в елітному раунді, то відверто змарнували шанс пройти далі. Вважаю, що всі зорі цього сезону зійшлися так, щоб «Століца» пройшла далі у єврокубку, але чомусь не склалося. Тим не менш, нашими показниками на євроарені цілком задоволений.
– Нещодавно завершився і внутрішній чемпіонат Білорусі. «Століца» здобула «бронзу» першості. На Вашу думку, чи могла столична команда показати кращі результати у змаганнях за чемпіонство країни?
– Звісно ж, могли продемонструвати кращі показники. Зайняли третє місце, вважаю, з тієї причини, що в першій частині сезону команда, так би мовити, «притиралася». Новий колектив, багато змін, різноманітних нюансів, іноді й непорозумінь. Втім, вже ближче до вирішальних матчів чемпіонату команда згуртувалась, всі знайшли взаєморозуміння одне з одним. Наразі змушені задовольнятись тільки третім місцем. Сподіваюся, що «кістяк» колективу збережемо, і вже наступного сезону боротимемось тільки за першу сходинку у внутрішній першості.
– В попередніх інтерв’ю Ви зазначали, що приваблюють виступи саме у єврокубках. Втім, «Століца», за підсумками сезону, що завершився, право виступати у Кубку УЄФА не здобула. З цього приводу які у Вас плани стосовно клубної прописки? Чи не плануєте її змінювати?
– Не буду кривити душею, якщо скажу, що варіанти були. Були зацікавлені в мені й такі колективи, які наступного сезону виступатимуть у єврокубках. Втім, роблю вибір стосовно своєї кар’єри не лише власне я. Завжди також раджуся з дружиною про те, де б сім’ї було комфортно. Наразі в Мінську мене все задовольняє. Завершення сезону вдалося, умови мене влаштовують. Саме тому залишився і вірю, що за підсумками наступного чемпіонату «Століца» знову ж таки повернеться на євроарену.
– Якщо це, звісно ж, не таємниця, то розкажіть про те, які саме клуби виступали з конкретними пропозиціями?
– Були предметні перемовини з українським «Продексімом». Херсонці дуже хотіли бачити мене у своєму складі. Втім, вийшло так, що попередньо нібито й домовились, але остаточно по руках не вдарили через різноманітні чинники. Користуючись нагодою, хочу перепросити і президента «Продексіму». Можливо, якимось чином негарно вчинив у цьому випадку. Тим не менш, повторюсь, що спілкувався з дружиною, з братом також важко було розходитись. Миколине слово, до речі, для мене завжди дуже вагоме. Мабуть, зіграв свою головну роль той факт, що брат швидше пролонгував угоду зі «Століцою», а покидати його я не хотів. Щодо якихось інших варіантів чи навіть пропозицій з-за кордону? Їх не було. Були тільки певні чутки, які не мали під собою жодного конкретного підґрунтя.
– На час літньої відпустки Ви з братом повернулися до Львова. Втім, і тут стараєтесь постійно тримати себе в тонусі, виступаючи за команду «CoreValue» у місцевій Гранд-лізі. Що Вас привабило зіграти у літньому чемпіонаті Львова?
– Відверто кажучи, якоїсь особливої мотивації не було. Вирішили зіграти з братом на аматорському рівні за «CoreValue» через дружні відносини з їхнім граючим тренером Євгеном Москвіним. Є такі люди у Львові, яким мені важко відмовити. Я завжди готовий допомогти тому, з ким перебуваю у хороших стосунках. Тим паче, якщо комусь потрібно допомогти в ігровому плані, а я маю таку можливість, то завжди із задоволенням пристаю на таку пропозицію.
– Чи можете вже зробити якісь певні висновки про місцевий чемпіонат?
– Якщо брати до уваги чемпіонат у Гранд-лізі, то він перебуває на досить високому рівні. Вважаю, що львівські чемпіонати одні з найсильніших, найцікавіших в Україні. Переглядав також поєдинки суперників «CoreValue». За команди Гранд-ліги виступає багато гравців Екстра-ліги України. Загалом, чемпіонат гідний, завжди цікаво пограти.
– Навіть під час аматорських змагань виступаєте з братом Миколою пліч-о-пліч. В чому причина такого Вашого принципу? Одне без одного нікуди?
– Завжди дотримуємося такої думки, щоб постійно виступати разом. Не хочемо протистояти одне одному. Ніколи не змагаємося «хто кращий?/хто гірший?». Такі собі брати Клички, щоправда, у футзалі (усміхається). Намагаємося з Миколою завжди йти нога в ногу. Пам’ятаю, такий принцип почали сповідувати опісля закінчення школи. У школі ніколи не виступали разом, адже брат старший від мене. Коли починали свою кар’єру ще у футболі, то завжди прагнули грати поруч. Дуже добре порозуміємося на майданчику. Не потрібно ніяких підказок, у будь-яких ігрових моментах у нас нібито ментальний зв’язок. Я розумію яку дію брат зробить наступною і навпаки.
– До Білорусі переїхали зі складу львівської «Енергії». Чи спостерігали за матчами «енергетиків» у минулому сезоні? Чи переглядали матчі української Екстра-ліги?
– Матчі «Енергії» переглядав неодмінно. Коли я йшов з команди, то казав, що це клуб, який назавжди залишиться в моєму серці. «Енергія» – колектив, який дав нам з братом дорогу у професійний футзал. Ми допомагали «енергетикам» досягати хороших результатів, а вони допомогли нам побудувати кар’єру. Слідкував за кожним матчем львів’ян, всі поєдинки передивлявся, переживав. Постійно був на зв’язку з колишніми партнерами, підбадьорював. У цьому плані все чудово. Завжди підтримую і буду підтримувати відносини з командою і з головним тренером «Енергії». Щодо Екстра-ліги загалом? Не знаю як у професійному, а от у плані боротьби, спроможності команд нав’язати одне одному боротьбу, то чемпіонат, безперечно, став набагато кращим. Коли виходили у минулому сезоні на майданчик аутсайдер і лідер, то ніхто не міг однозначно відповісти на запитання «Хто переможе?». Могли бути якісь певні прогнози, але щодо конкретних стверджень, то їх не було. Завжди була напруга, бій. На сьогоднішній день чемпіонат України вирівнявся. Всі команди приблизно однакового рівня, тому дуже важко було спрогнозувати щось.
– Порівнюючи український та білоруський чемпіонати, який з них наразі є більш конкурентоздатним, кращим за рівнем, на Вашу думку?
– Вважаю, що українська Екстра-ліга є більш конкурентоздатною, аніж білоруський чемпіонат. Справа в тім, що в Україні є десять колективів, які приблизно рівні за класом, вони постійно б’ються між собою. Якщо взяти до уваги першість Білорусі, то там виступає аж 16 команд. Перша «вісімка», яка змагається у плей-офф, завжди гідна, без питань. Втім, якщо звернути увагу на решту клубів, то вони трішки слабші. Якби всі колективи були такі, як перша «вісімка» в Білорусі, то, звісно ж, змагання на внутрішній арені були б набагато цікавішими. Втім, якщо загалом взяти до уваги увесь чемпіонат, усю дистанцію, не дивлячись на кількість команд, то, на мою думку, в Україні рівень змагань вищий.
– Які у «Століци» завдання на наступний сезон?
– «Століца» – топ-команда білоруського чемпіонату. Окрім того, показали також, що і в Європі одні з найкращих. Саме тому в нас тільки одне завдання – чемпіонство, єврокубки. Інших варіантів і бути не може. Всі умови для здобуття найкращих результатів є, основна обойма колективу збереглась. Сподіваємось, що ми досягнемо свого.
– Чи плануєте ще колись повернутись до України у якості гравця? Можливо, навіть відспівати свою футзальну лебедину пісню саме в «Енергії», про яку сказали чимало теплих слів?
– Про завершення футзальної кар’єри ще навіть затинатися не хочу (усміхається). Наразі я молодий, амбітний гравець, загадувати на стільки років уперед ще не варто. Бажання повернутись до України, звісно ж, є. Втім, усі ми – професіонали. Слід усвідомлювати, що професійний спорт несе в собі і фінансову складову. Їхати за любов до футзалу ніхто не буде. Це лірика. Якщо надійде гідна пропозиція, то чому б і ні? Тільки «за». Україна – Батьківщина, Львів – рідне місто.
Володимир Дидик, прес-служба АФЛ
