Италия«Италсервис Пезаро» – обладатель Суперкубка Италии-2019Чемпионат ЕвропыЄвро U-19. Іспанія стає чемпіоном ЄвропиКазахстанАФК «Кайрат» – победитель Суперкубка Казахстана 2019РоссияРоссия-2019/20. Суперлига. 2 тур. LIVE!Женский футзалМатч за Суперкубок України серед жінок відбудеться у ЛуцькуЭкстра-лига Костянтин Кожанов: «Хочемо поборотися за медалі цього сезону»ИспанияХавьер Лосано: «Мы – выгодная инвестиция»КазахстанСерик Жаманкулов: «За свою карьеру мне удалось выиграть те трофеи, о которых я мог только мечтать»Экстра-лигаFAVBET-Екстра-ліга. Анонс 1 туруИспанияАндреу Плаза продлил контракт с «Барселоной» до 2022 годаЭкстра-лигаFavBet Екстра-ліга-2019/20. Тур 1. LIVE!Экстра-лигаПредсезонка-2019: безвиграшна «Енергія» і мандрівний «Сокіл»Чемпионат ЕвропыВіталій Одегов: «Рівень підготовки нашої молоді недостатній для вирішення серйозних завдань»РоссияНиколай Шистеров: «Часто остаюсь недовольным своей игрой»Экстра-лигаFAVBET-Екстра-ліга. 1 тур. «Ураган» громить «Епіцентр К Авангард» Экстра-лигаСтепан Струк: «За такого формату треба включатись з першого туру»Экстра-лигаСамые титулованные: «Шахтер», «Энергия», «Локомотив», «Интеркас»Сборная УкраиныВасиль Симонов: «Віталію Одегову довелося ліпити збірну з того, що було»Экстра-лигаFavbet Екстра-ліга-2019/20: заявки команд-учасницьЧемпионат ЕвропыЄвро U-19. Сенсаційні хорвати зіграють у фіналі з Іспанією

Олег Шайтанов: «Напередодні ЧЄ-2005 була загублена світла ідейність збірної»

У другій частині інтерв’ю ми поговорили з тренером «Епіцентра К3» про його кар’єру у національній і студентській збірних, а також враження від виступів національної команди на минулому Мундіалі.

Перша частина інтерв'ю
 

«У фіналі ЧЄ-2001 ми не заслуговували поразки, а у фіналі ЧЄ-2003 перемоги»

- Пам’ятаєте свій дебют за національну збірну?
- Це був турнір на призи щотижневика «Футбол Review» у Москві. Уривками згадується, але добре запам’ятався третій матч проти основи збірної Росії. Зрозуміло які тут можуть бути емоції. Збірна Росії тоді складалася з гравців легендарної «Діни». Отримав по-спортивному щасливі емоції від того, що міг грати за збірну України проти найкращих гравців, легенд того часу. Емоції зашкалювали - там зовсім інша атмосфера. Пам’ятаю, що в кінці матчу я заробив шосте порушення, а Алекберов забив з дабл-пенальті і ми програли. Покійний воротар Самохін, Царство йому небесне, вибіг, вдарився у мене і впав. Але якщо пам’ятаєте того Самохіна, то як він міг об мене вдаритися і впасти? (посміхається) Як було, так і було. Складно передати ці емоції, коли стоїш під гімн України і розумієш, що ти в цьому виді спорту обличчя держави, що команда представляє країну і т ін.. Мурахи бігали по шкірі, коли вмикали гімн.

- Чим запам’яталося Євро-2001?
- Більшість хлопців з того складу вже виступали на ЧС-1996 і мали великий досвід міжнародних ігор, а для мене це було відкриття. Перше – це емоції, а друге – антураж ЧЄ. Це зовсім інший рівень. Камери, увага, відношення, уболівальники у великій кількості – такого не було в чемпіонаті України. Особливо для мене, людини, яка два роки тому нікому не була потрібна у футзалі, це було як спортивна мана небесна, що звалилася на голову. Ну а срібна медаль була казкою.

- Чому у фіналі Євро-2003 наша збірна так скуто грала в атаці?
- Італійці тоді були надмотивовані, бо грали вдома при рідних трибунах. Ми боялися певних суддівських моментів. Зіграли так, як могли тоді зіграти. «Скуадра адзурра» завжди славилися агресивною манерою гри – вони полюбляли високий пресинг. Так вийшло, що той єдиний вбивчий гол ми пропустили зі штрафного через необов’язкове порушення, коли м’яч пролетів між гравцями стінки. 

- Перебудуватись не змогли?
- Судячи з того що не забили і створили мало моментів, то не змогли. Об’єктивно італійці нас переграли. Вони повністю віддалися тій грі. При їхньому класі у них була така віддача і бажання перемогти, що комар носа не підточить. Це більш заслужена перемога, ніж у іспанців в фіналі 2001 року. Піренейці тоді недооцінювали Україну, а у нас з’явилася впевненість. Два різних фінали: можливо в одному ми не заслуговували поразки, а в іншому перемоги.
 

- Яке завдання стояло перед збірною на ЧС-2004?
- Завдання стояло вийти з першої групи, а вже потім і з другої. На жаль, нам це не вдалося. Зіграли 0:0 з аргентинцями. Наче й дещиці не вистачило, щоб обіграти Аргентину, але результат завжди справедливий. Значить на той момент ми не заслуговували виходу у півфінал. Хоча це було б святом для усіх нас. А ставити якісь довготривалі завдання… На цьогорічному чемпіонаті світу було добре видно, що буває з тими хто одразу ставить далекі цілі. Можливо Італія і Бразилія вже будували плани на фінал. Вони певною мірою більше видивлялися своїх майбутніх суперників по турнірній сітці, ніж тих з ким їм довелося грати у 1/8 фіналу. Вони дивилися на крок вперед, хоча треба було дивитися на тих, з ким граєш зараз. 

- Що вам найбільше запам’яталося з цієї тайбейської пригоди?
- Всі чемпіонати Європи і світу – це форуми, де збирається увесь футзальний бомонд. Відчувається підвищена увага ЗМІ, зовнішня реклама у місті. Ти потрапляєш у світ футзалу і розумієш, що це стеля розвитку цього виду спорту, але, на жаль, тільки в певному місці. Куди не поїдеш - реклама ЧС, увімкнеш телевізор – знову реклама світового форуму. Не можу сказати, що чимось запам’ятався Тайбей чи цей чемпіонат. Усі подібні турніри запам’ятовуються своїм духом, якоюсь спортивною футзальною ейфорією.

- Наскільки на збірну вплинув конфлікт між «Шахтарем» і АМФУ напередодні ЧЄ-2005?
- Команда перемагає, коли вона єдина духом. Коли починаються міні-землетруси всередині колективу, то його трясе зсередини як би це не замовчувалося. І точно не грає на позитивний результат. Я вже так особливо не пам’ятаю подробиць, але були погані розмови, недобрі інтерв’ю. Була загублена світла ідейність збірної - «нумо всі разом допоможемо», як це було на ЧЄ у Москві.  Збірна була як шпага всього футзалу, але з кожним роком відносини псувалися і на ЧС-2004 все було інше. ЧЄ-2005 став логічним продовженням ЧС-2004.

- Якби уся «стара гвардія» зібралася на ЧЄ-2005, то на який результат можна було б замахнутися?
- Ми програли матч за 3-тє місце Італії – на той момент це була стеля збірної. Як кажуть: «Дорога ложка до обіду». Залишається тільки гадати. Нас уже знали і було інше ставлення. Та й ми розуміли, що для багатьох це буде останній великий турнір, бо зсередини бачили як воно все виходить. Все прийшло до того, що ми бачимо зараз. Коли ми грали матч за 3-тє місце, то це вважалося надзвичайно поганим результатом. Казали, що це повний провал і крах. Ще в ті часи далекоглядні люди сказали: «Хлопці, стоп-стоп-стоп, зачекайте. Незабаром ми будемо молитися, щоб зіграти матч за 3-те місце»
 

 
 
 «Студентський чемпіонат світу не такий представницький як звичайний Мундіаль, але й не "прохідний" турнір»

 - Ви двічі їздили на студентські чемпіонати світу і обидва рази поверталися з медалями. Скажіть, на скільки і чим студентський ЧМ відрізняється від дорослого?
- Важко сказати. Хтось ці чемпіонати зовсім не сприймає, а інші відносяться з великою повагою. Не бачу сенсу комусь нав’язувати цінність цього турніру. Кожен його бачить так, як бачить. Відношення різних країн до цього турніру різне. З іншого боку, чемпіоном світу 2002 року серед студентів стала збірна Росії, четверо гравців якої через три роки грали у фіналі ЧЄ проти Іспанії. Це говорить про ставлення наших сусідів до цього турніру. Італійці взагалі більше ніж на половину збірну привезли. Щодо бразильців, то хоч там збірна пляжу буде, але ж це бразильці. Ну от за іспанців мабуть таки дійсно грали тільки вихідці зі студентських чемпіонатів. Щодо турніру 2004 року, коли ми стали чемпіонами світу, то чвертьфінал і півфінал ми пройшли лише в серії пенальті, тому не скажу, що ми там когось легко обігрували. Хтось дійсно більше студентів привозить, а дехто національні збірні. Не можна сказати, що це «прохідний» турнір, але заразом і не слід думати, що він перебуває на рівні чемпіонату Європи чи звичайного чемпіонату світу. Це щось таке середнє.

- Після чемпіонату Європи 2005 року вам було 27 років, але ви більше не грали за збірну. В чому причина?
- Все дуже просто і банально – мене просто перестали викликати. Я так розумію, що на той момент збірна взяла курс на омолодження. За великим рахунком виклик у збірну не залежить від самого футзаліста.

- Ви себе випробували в амплуа граючого тренера, а зараз сконцентрувалися суто на керуванні командою. Які переваги і недоліки у кожному із цих амплуа?
- Коли ти граючий тренер, то напевно більше мінусів. Плюс мабуть тільки один і я його вже чітко вирізняю. Коли ти граєш, то менше переживаєш у грі. Ті емоції, які в тебе є, ти можеш реалізувати як гравець, а з лави запасних переживати набагато складніше ніж гравцю. А коли ти суто тренер, то можеш контролювати гру з більш «холодною» головою. На серйозному етапі треба бути дійсно тренером, а не граючим тренером. Хоча бувають і винятки, наприклад, у минулому сезоні Максиму Павленку здорово вдалося це поєднувати – честь йому і хвала. А до того ще Раміс Мансуров як граючий тренер привів «Дніпроспецсталь» до перемоги у Кубку України у 2002 році.
 

- Що думаєте з приводу виступу збірної України на чемпіонаті світу в Колумбії?
- Він мені не сподобався тим, що особисто я не побачив команду, яка «вигризає» результат і «вмирає» на майданчику заради перемоги. Були окремі футзалісти, які виглядали добре, але це саме окремі гравці, а не команда. Після цього чемпіонату в моїй пам'яті залишиться не матч з Бразилією, не зустріч з Аргентиною з порушенням на останніх секундах, а саме невиразна гра з Мозамбіком і Австралією. Я прекрасно розумів, що збірна «не ховається», а, на жаль, це її сьогоднішній рівень в силу об'єктивних причин. Дуже багато роботи буде у Косенка і тренерському штабу, оскільки вік багатьох гравців за 30-ть. Збірна вимагає змін. Зараз, дивлячись на наші виступи на міжнародних форумах, ми наче й близькі до хорошого результату, але водночас нам чогось бракує. Постійно повторюються ці рокові секунди, програні серії пенальті, безглузді прості помилки. Треба зрозуміти, що якщо це повторюється - значить все заслужено.

- Ігрова кар’єра завжди багата на цікаві історії. Розкажіть байку зі свого досвіду.
- Було це в часи «Уніспорт-Будстар». Перемогли на виїзді і їхали додому на нашому «ЛАЗі». В кінці автобусу стояли два дивани і між ними хлопці ставили стіл, щоб грати у карти. Грали у карти, а потім пізно вночі автобус зробив зупинку в якомусь маленькому селі і поїхав далі. Після цього вирішили не продовжувати партію. Сидимо і дивимося у вікна, а на дворі зима. Проїхали хвилин 15-20, світло в автобусі не горить, але хтось каже, що скучно. Що робити? Хтось і каже: «Може дограємо в карти?». «Не хочу» - чує у відповідь. «Може таки дограємо – робити то нічого». – «Ну гаразд.» Кричимо водію, щоб увімкнув світло. За стіл сідає три людини, а в карти грало четверо. От і думаємо «хто четвертий?». Подивилися в «табло», а там все розписано – четвертий Письменний. «Сашко, ти де?» - гукаємо в автобусі. Стоп! Ми забули Сашка Письменного. Повернулися назад в те село і забрали його, а він же в шльопках і це взимку. Ну й питаємо: «Чому ж ти не біг?». «Та я думав, що ви жартуєте. Паніка почалася, коли автобус зник за горизонтом, а я один вночі стою на зупинці у шльопках.» Отже, якби хтось не захотів дограти у карти, то ми б до Києва доїхали і про нього не згадали б.


Андрій Гулій, ​futsalua.org

Похожие Новости

Комментарии:

Вы должны быть зарегистрированы чтобы оставлять комментарии. Авторизуйтесь под существующим аккаунтом или создайте новый.

Futsalua © 2018 Проект разработан командой Futsal Ukraine. Все права защищены.