Спортивний директор «Інтера» розповів про історію, становлення і майбутнє донецької футзальної команди

У цьому році донецький «Інтер» святкує своє 15-річчя. За цей термін ця команда з Донеччини встигла переїхати до Києва, де за кілька років встигла пройти шлях до Вищої ліги PARiMATCH чемпіонату Києва. Окрім того, «чорно-сині» стали переможцями Аматорської футзальної ліги України та бронзовими призерами чемпіонату України серед команд Першої ліги. Про історію команди, про те, чим вона живе зараз, і про подальші плани «інтеристів» розповів капітан та спортивний директор донецького колективу – Вадим Дробашко.

– Вадиме, вітаю тебе та команду з 15-річчям. З чого саме почалась історія «Інтера»?
– Історія почалася з того, що зібрались усі друзі у 2006 році. Хтось когось знав зі школи, вчились у паралельних класах. Зібрав усіх В’ячеслав Андреєв, наш президент. Десь до 2010 року ми просто грали вечорами у футбол, а у 2010 році вирішили заявитись у Другу лігу чемпіонату Донецька.

– Чому саме «Інтер»? Невже всі були вболівальниками міланського «Інтера»?
– Питання прямо в точку. Президент усе життя вболівав за «Інтер», і вболіває досі. І він одразу дав зрозуміти, що якщо у нього буде клуб, то це буде саме «Інтер». Так що, саме любов нашого президента до міланського «Інтера» призвела до назви нашої команди.

– Виходячи з назви та з того факту, що президент команди вболівав за футбольний «Інтер», а не футзальний «Мовістар Інтер», то було би логічно, щоб донецький «Інтер» пішов у великий футбол. А чому тоді був обраний футзал?
– Тому що на момент створення нашого клубу, там не було людей, пов’язаних з професіональним футболом. Були просто наближені друзі, які колись десь грали. Це були просто близькі друзі. Ми би не потягли і не зібрали би одинадцять людей на стартовий склад, а потрібно ж було ще і запасних мати, з чим теж була проблема. Тобто, на футбольну команду навіть для аматорського рівня людей не вистачало. А ось футзал – те, що ідеально підходило. Тим більше, коли є восьмеро людей, то з них можна вже робити дві четвірки (без урахування воротарів). Тому, я думаю, це стало основним фактором того, що був обраний футзал. Там менше людей, тепличні умови, можна грати у залі, постійно грати, займатися і на відкритих майданчиках, які тоді у Донецьку вже були. 

– Як розпочинався шлях «Інтера» на футзальних майданчиках Донеччини?
– Спочатку це було одне тренування, ми просто бігали та грали у футбол. Потім почали збиратися два рази на тиждень. Перший офіційний матч у нас був, якщо я не помиляюся, з «Новою поштою» з Полтави. Потім після цього президент прийняв рішення, що можна вже грати у футзальних лігах Донецька. Ми заявились, по-моєму, на Кубок ліги Донецька та у чемпіонат Донецька серед команд Другої ліги. А по-справжньому тренувальний процес у нас почав проходити тоді, коли у команді з’явився Сергій Кобець, який, на жаль, нині покійний. Він був і тренером, і адміністратором команди, і багато в чому допоміг у становленні команди.   

– Успіхи прийшли одразу чи все-таки довелося пройти більш довгий шлях до еліти аматорського футзалу Донецької області?
– Ми ніколи не були в еліті донецького футзалу. Потім, коли ми вже переїхали до Києва, про нас вже всі дізнались як про команду з Донецька, яка бере участь у чемпіонатах Києва та Кубку України. А у Донецьку ми тільки виграли чемпіонат у Другій лізі саме в той рік, коли почалась війна. Це був 2014 рік. У Кубку Донецька ми тоді програли по пенальті. Тому, у Донецьку ми особливо не хизувалися серйозними успіхами. 

– Якщо не секрет: чи є відчуття того, що команда шкодує про те, що не встигла пограти проти грандів футзальної Донеччини, зокрема проти ДЮСШ-5 та команди шахти ім. Засядька?
– Звичайно, є таке відчуття, що не встигли пограти проти них. Ми грали з іншими хорошими командами, зокрема, з «Буран-Ресурсом». Грали проти «Грінбанка», були у нас товариські матчі з «АРПІ». Щоправда, ми там програвали з розгромними рахунками. Десь 17:3, 26:2. Тобто, були такі провальні матчі, які показували наш рівень на той момент. Це було або у 2012, або у 2013 році. А так – звичайно, шкода, що ми не зіграли з такими командами, як, наприклад, та же ДЮСШ-5, шахта ім. Засядька. Ще «Дон-Колорит» був. Там вистачало хороших команд. 

– Як було прийнято рішення щодо переїзду до Києва? І чому саме Київ?
– Так вийшло, що у мене робота була пов’язана з донецьким «Шахтарем», а «Шахтар» переїхав у Київ. У президента також були справи у Києві, ще у кількох хлопців. До Києва з нашої команди переїхали 6-7 гравців. Десь у вересні почали відновлювати зв’язки. Тоді ще не було ані груп у Вайбері, ані інших нинішніх засобів зв’язку. Тільки телефонували одне одному. Усі були в шоці від того, що відбувалось у Донецьку. І ось так ми в перший же рік перебування у Києві зібрались. Нас було семеро, і ми заявились в «UMBRO CUP» (був такий футзальний турнір у Києві, який входив до структури «UMBRO-Ліги». – А. Т.). З цього моменту розпочався наш шлях у Києві.  

– Наразі «Інтер» є учасником Вищої ліги чемпіонату Києва з футзалу. Наскільки легко або складно було пройти до столичної «вишки»?
– Звичайно, було дуже складно. Ми спочатку грали у Бізнес-лізі. Потім у 2016 році ми грали у Другій лізі чемпіонату Києва, а після цього – три роки у Першій лізі чемпіонату Києва та мріяли про те, щоб вийти у Вищу лігу. Потім ми у Першій лізі посіли друге місце (перше взяв «GRIFON»), і ми з третього разу потрапили до Вищої ліги. У дебютному сезоні у Вищій лізі у нас було шосте місце, а торік ми посіли четверту сходинку. Що буде в цьому році – подивимось.  

– Тобто, судячи з попередньої відповіді, «Інтер» робитиме більший акцент на Вищу лігу чемпіонату Києва, а не на Першу лігу чемпіонату України?
– Все має бути системно. Ми могли би заявитись у цьому році у Вищу лігу чемпіонату Києва та в Першу лігу чемпіонату України. Але я не впевнений у остаточному спортивному результаті нашої команди. Я думаю, що поки що ми не готові грати на два фронти. Тому, поки пріоритет – Вища ліга чемпіонату Києва та Кубок України. Ми пограли у Першій лізі чемпіонату України та задоволені виступом у ній. Це був наш дебютний виступ у Першій лізі, і ми посіли третє місце. В принципі, я вважаю, що ми добре виступили там. Але поки у нас інші пріоритети, про які я вже сказав.

– Чи можна порівняти чемпіонат Донецька та чемпіонат Києва?
– Скажу так. Ми грали у Другій лізі чемпіонату Києва та Другій лізі чемпіонату Донецька. В принципі, на той момент це був пік популярності футзалу у Донецьку. Дуже багато команд було, і був справжній футзальний бум. Усі команди були приблизно одного рівня. Якщо порівняти те, що я бачив у чемпіонаті Донецька у 2013-2014 роках, і те, що я побачив, коли ми переїхали у Київ, то рівень футзалу у Донецьку був вищий, ніж у Києві. Це в останні роки у Києві за перше місце боролись чотири команди. Але коли ми виїжджали з Донецька, то рівень футзалу там був на порядок вище. А зараз, ясна річ, я не можу порівняти.

– До Першої ліги ми ще повернемось, а поки хочеться згадати один з сезонів, коли команда змінила назву на «INTERFAVBET», і при цьому цілком реально могла би стати чемпіоном Києва. Нова назва була «продиктована» титульним спонсором команди, вірно?
– Так, вірно. Ми звернулись до компанії «FAVBET», що у нас є команда, спонсором якої він міг би бути. «FAVBET» погодився, і ми йому вдячні. Він проінвестував команду, і ми змінили назву – у нас є така опція. Ось така історія була з «FAVBET».

– У цьому сезоні «Інтер» змінив і логотип: традиційні чорно-сині кольори залишились, а сам логотип перетворився на велику літеру «D». Це – данина пошани Донецьку?
– Так, звичайно. Там маленькі літери «inter» та велика літера «D». Якщо придивитись, то там зображений ландшафт нашого регіону, це терикони. Розробляли та затверджували його довго. Було приблизно п’ятнадцять логотипів. Вирішили обрати цей, де у літері «D» є ще терикони. Звичайно, це данина пишани та поваги нашому регіону. Ми завжди пам’ятатимемо, звідки ми родом, і завжди називатимемось «Інтер» (Донецьк).

– Повернемось до розмови про Першу лігу. Але спочатку треба дещо прояснити. Перед стартом нового сезону в PARIMATCH Екстра-лізі ходили чутки про те, що «Інтер» цілком реально може стати десятою командою замість «ІнБева». Однак, на той момент у команди були три варіанти щодо турнірів у новому сезоні: чемпіонат Києва, Перша ліга, PARIMATCH Екстра-ліга. Оскільки тепер зрозуміло, що «Інтер» гратиме у чемпіонаті Києва, хотілося б дізнатися з першоджерела: наскільки реальним був варіант, що «Інтер» піде в елітний дивізіон українського футзалу?
– Шанси були. Я навіть скажу, що шанси були десь 60 % на 40 %, що ми, можливо, пішли би туди. Але знову ж таки – коли нас спитали, чи є у нас готовність піти в PARIMATCH Екстра-лігу, то нам вже тоді потрібно було проходити перші тренувальні збори, у той час як команди PARIMATCH Екстра-ліги вже завершували другі збори. Тобто, ми би туди «фізично» не зайшли, тобто – з урахуванням тих фізичних даних, які в нас тоді були. Ми чудово розуміємо, що рівень PARIMATCH Екстра-ліги – це щоденні тренування, проходження двох-трьох зборів, ігри з хорошими командами. Тому, поспішно ніхто туди не збирався заходити. Розмови були. Ми думали, розмовляли з президентом, вели роботу зі спонсорами, але все так швидко не робиться. У подальшому розвитку клубу – так, ми думаємо про те, щоб виступати у PARIMATCH Екстра-лізі. Але все має йти поступово. Спочатку – чемпіонат Києва та Кубок України, роз’їзди, подивимось, як усе робиться. У минулому сезоні, я вважаю, ми вдало виступили у Кубку України, але поступилися «ХІТу». Тобто, у подальшому це буде Перша ліга чемпіонату України, а потім, можливо, PARIMATCH Екстра-ліга. По суті, команди, які так швидко злітають, потім так само різко падають. Тому, я дотримуюсь думки, що потрібно все робити системно та поетапно. 

– Відомо, що «Інтер» зазвичай проводить свої матчі у спорткомплексі «GYMMAXX», де, до речі, функціонує і футбольна Академія донецького «Шахтаря». Чи були вже якісь напрацювання щодо того, щоб, можливо, співпрацювати разом?
– Ми працюємо по франшизі. Я займаюсь цим проєктом. У нас є франшиза «Shakhtar Football School». У нас відкривається багато філіалів – і на Новопечерських Липках, і на Солом’янці, і в Ірпіні буде відкриття, і у Вишневому, і у Петропавлівській Борщагівці, і в Білій Церкві. Тобто, ми в цьому плані розвиваємось, і можемо навіть відкривати вже свою футзальну школу.

– Тобто, все-таки, акцент на футзал теж буде там робитись, враховуючи те, що там працюють люди, пов’язані з футзалом?
– Так, звичайно. У нас наразі йде школа для дітей від двох до восьми років, зараз будемо відкривати школи для дітей з семи до дванадцяти років. Тобто, робота йде в цьому напрямку, плюс те, що у спорткомплексі «GYMMAXX» є тільки паркет, і там інший відскок м’яча. Тобто, паркет дає про себе знати. Весь рік діти займаються у залі. Але ті, хто будуть себе добре показувати, матимуть можливість пограти і у футбольному «Шахтарі». Акценту на футзал, як такого, нема, але якщо хтось проявить себе саме у футзалі, то його можна направити туди, щоб юний гравець міг там себе знайти.

– Як я правильно зрозумів, після того, як буде створена футбольна школа для дітей віком від 7 до 12 років, далі вже може піти розмежування: хтось піде у великий футбол, а хтось – теоретично може піти у футзал та грати за юнацькі команди «Інтера», вірно?
– Так, усе вірно.

– Тобто, у нинішньому сезоні навряд чи можна чекати на появу юнацьких команд «Інтера» у чемпіонаті?
– Ні, про це ще рано говорити. Тільки навесні відкриється школа для дітей від 7 до 12 років, потім ми зможемо формувати команду та брати участь у дитячому чемпіонаті Києва з футзалу. Наші команди поки не готові.

– З усього того, що було сказано вище, тепер робимо висновок. «Інтер» збирається йти до PARIMATCH Екстра-ліги поступово, і також поступово будуватиме структуру клубу за рахунок створення дитячо-юнацьких команд у співпраці з ФК «Шахтар» (Донецьк), вірно?
– Не зовсім так. Ми купуємо у «Шахтаря» франшизу для відкриття дитячих футбольних шкіл. Потім, якщо хтось із дітей не пройде до структури ФК «Шахтар» (Донецьк), ми їх можемо залучати до структури нашого клубу. Так буде правильніше. Співпраця з «Шахтарем» – це трохи неправильне трактування. Тобто, ми з нашим спонсором відкриваємо школи по всій Україні завдяки купівлі франшизи у футбольного клубу «Шахтар». І, щоб діти потім не загубились, ми можемо їх направляти до структури МФК «Інтер» (Донецьк), і вони вже тоді можуть грати у футзальних змаганнях. Але, повторюся, це тільки за бажанням самої дитини, куди вона захоче піти – у футбол чи у футзал.  

– Чи є у «Інтера» також плани у перспективі створити жіночу та дівочі футзальні команди?
– Поки таких планів нема.

– Але тут неможливо не провести ще одну паралель з «Шахтарем», у структурі якого вже з’явилася жіноча футбольна команда. У цьому напрямку планується якась співпраця?
– Ні, поки ніякої співпраці з «Шахтарем» у нас не буде. Можливо, у майбутньому, але поки що – ні.

– Про перспективи розвитку клубу ми трохи поговорили, але тепер хочеться зазирнути у найближче майбутнє. Судячи з того, яку трансферну кампанію «Інтер» провів у міжсезоння, команда налаштована дуже серйозно?
– Так, задачі поставлені високі: перемагати у кожному матчі та в кожному турнірі, в якому будемо брати участь. Склад нашої команди поповнили Максим Максименко, Дмитро Клочко, Максим Солонина, Микола Кодацький, Андрій Борсук, Максим Почебут, Олександр Колесников, який є граючим тренером нашої команди, а також Михайло Беляєв, який буде асистентом головного тренера. Тому, ті придбання, які ми зробили – це серйозне підсилення. Також був у нас і Денис Бланк, але він, на жаль, вже пішов з команди. Так що, сподіваюсь, що будемо у новому сезоні шуміти. Також ми провели тренувальні збори у Черкасах, де, зокрема, зіграли товариські поєдинки з командою «Черкасиобленерго».

– Тобто, підготовка до нового сезону вже майже як у професіональної команди?
– Саме так. 

– Підсумовуючи нашу розмову: які топ-5 подій можна виділити у 15-річній історії ФК «Інтер» (Донецьк)?
– Перша – наша перемога у Другій лізі чемпіонату Донецька. Друга – переїзд у столицю України. Третя – вихід до Вищої ліги чемпіонату Києва. Четверта – це, мабуть, чвертьфінал Кубку України у минулому сезоні. І п’ята – найбільш значуща – третє місце у чемпіонаті України серед команд Першої ліги.

Джерело - Артем ТЕРЕНТЬЄВ, «5х5»
Фото з архіву Вадима Дробашка