Вторая лигаДмитро Романюк: «Сергій Піддубний акцентує увагу на маленьких дрібницях, які грають важливу роль у грі команди»Экстра-лигаFavbet Екстра-ліга 2019/20. 14 тур. LIVE!Юношеский футзалЮнацька Екстра-ліга (U-17) 2019/20. 7 тур. Завдяки двом перемогам «Кардинал-ДЮСШ №4» піднявся на третю сходинкуЧехияЖеронимо и Криштиану Кардосо покидают ЧехиюЭкстра-лигаОлександр Розпотнюк та Максим Войток посилять «ІнБев»Ветераны31 січня стартує перший етап чемпіонату України серед ветеранів 50+Чемпионат мираРодриго: «Никто никогда не приблизится к Фалькао»Чемпионат ЕвропыЯрослав Вовчок, В’ячеслав Дараган та Олег Іванов отримали призначення на міжнародні матчіИспанияРикардиньо: «Мне нужно то, чего у меня сейчас нет в Movistar»КазахстанЕще один бразилец покинул МФК «Жетысу»Ивано-ФранковскФранківець поповнив свою колекцію ігровою футболкою ФалкаоСборная УкраиныМикола Чхайло: «Мої підопічні не бачать воріт суперника зі своєї половини майданчика»Вторая лигаПідсумки 3 туру Другої ліги Чемпіонату України. Група 6Россия«Ухта»: Морено вместо ЖоанаЭкстра-лигаFavbet Екстра-ліга 2019/20. 14 тур. АнонсИспанияВингер сборной Вьетнама возвращается в «О Парруло Ферроль»ПортугалияГитта, Ронкальо, Фитс и Роша не сыграют в главном дерби ПортугалииЧемпионат мираВизначено склад збірної України на елітний раунд кваліфікації до ЧС-2020Чемпионат мираКазахстан: состав сборной на матчи отбора на ЧМ-2020 определенФутзал в миреРоберто Осимани: «Мы достигнем наших целей – это вопрос времени»

Сергій Піддубний: «На перше тренування прийшов у сорочці, вельветових штанах і туфлях»

Сергій Піддубний 24 роки у професійному футзалі, вісім з яких не тільки грає, а й тренує.
 

Грав за різні міста – Рівне, Львів, Івано-Франківськ, Мікашевичі – і ніколи – за рідні Ківерці.

Він відмовився від вигідного контракту з угорською командою, бо пообіцяв розвивати луцький футзальний клуб «Любарт», в якому нещодавно став спортивним директором.

Майстер спорту, чемпіон України, срібний призер чемпіонатів України, фіналіст Кубка і Суперкубка України, фіналіст Кубка ліги, учасник групового раунду Кубка УЄФА.

Його називають легендою футзалу. Хто б подумав, що в дитинстві у нього навіть не було м’яча і грати у футбол доводилось «усім, що кругле».

І на першому тренуванні займатись не в спортивній формі, а в сорочці і вельветових штанах, а замість кросівок забивати голи у туфлях.

«Я вже старий, такі вже не грають»

«Я раніше був дуже вредним…» – каже Сергій Піддубний, а я йому не вірю, бо він зовсім не схожий на такого.

«…А зараз кажуть, що я став занадто правильним, – продовжує, і це вже більше схоже на правду. – Хоча на полі, коли переповнюють емоції, і нагрубити комусь можу. Програвати не люблю. Стараюсь стримувати емоції і не показувати, що відчуваю, але буває всяке…Якщо розумію, що винен, потім вибачаюсь».
 

Додає, що легко знаходить спільну мову з іншими спортсменами і легко вливається в нову команду. А «вливатись» доводилось за всю спортивну кар'єру шість разів.

Спершу був львівський клуб «Україна» (1995), далі рівненський «Случ» (1997-1998), потім львівський «Енергія» (2001-2009), згодом івано-франківський «Ураган» (2009-2011), опісля рівненський «Кардинал-Рівне» (2011-2018) і білоруський «Граніт» (2018-2019). Зараз спортсмен всі сили віддає на розвиток луцького «Любарта».

«Хлопці кажуть, щоб я грав. Я вже старий, такі вже не грають», – сміється Сергій. Пояснює: йому 43 роки, а в цьому віці виступають вже у ветеранських матчах.
 

Батьки питали: «Що тобі дасть той м’яч? Як будеш гроші заробляти?»

…Сергій Піддубний вчився у різних тренерів, як українських, так і закордонних. Каже, що чим більше наставників, тим краще, бо у кожного вчишся чогось нового.

«Моїм першим тренером був старший брат. Він був і моїм партнером, і суперником. У мене було завдання його виграти. Він був на три роки старший, але ми грали доти, доки я не перемагав, – каже Сергій Піддубний. – Тоді з м’ячами завжди були проблеми, бо це був Радянський Союз. Ми могли намотати що-небудь, надути повітряну кульку чи взяти щось, що кругле, і грати».

Брат ходив на футбол, а Сергія батьки не пускали. Казали, що в сім’ї вже є один спортсмен, досить. Хотіли, щоб менший вчився.
 

«Я приходив додому, кидав сумку і наступного дня з тією самою сумкою ішов в школу. Але при цьому оцінки у мене було кращі, ніж у брата». Батьки питали: «Що тобі дасть той м’яч? Як будеш гроші заробляти?» Я казав, що зароблятиму футболом», – пригадує спортсмен.

«Врятував» його тренер ківерцівської ДЮСШ. Той помітив, що на шкільних змаганнях нетренований Сергій обігрував усіх гравців, які тренувались по декілька років. Саме тренер вмовив батьків відпустити хлопця в спортивну школу.

 «Це було в 10 класі. Перший раз на тренування я пішов у сорочці, вельветових штанах і туфлях. Тренер обурився. Але я сказав, що раз відпустили, тренуватимусь, у чому є. Пам’ятаю, наша команда тоді виграла. Шість із семи м’ячів забив я. У вельветових штанах і туфлях. Туфлі вижили», – сміється.

Пригадує, як дали першу форму:

«Це зараз Nike, Adidas…А тоді дали просту футболку з набитим номером. Я в ній спав…Я починав із футболу. Для гри потрібні були бутси. Поки я купив такі, як потрібно, багато часу пройшло… А так мама купить якісь кеди – відразу порвуться. То я і в шкільних черевиках, і в чому тільки не грав…»
 

У студентські роки Сергій перейшов на міні-футбол і почав заробляти на іграх перші гроші. Мама не могла зрозуміти, як так: вона багато років працює у бухгалтерії, а такої зарплати не мала.

За іронією долі, брат отримав травму і спортивна кар’єра у нього закінчилась передчасно.

«Директор сказав: «Якщо чемпіонами не станете, команду продадуть!»

«З професійним футзалом мене познайомив Сергій Магера. Саме він запропонував мені грати за львівський клуб «Україна» 1995 року. Тоді я був студентом Луцького національного університету. Закинув навчання і поїхав. Через півроку вернувся, бо побачив, що отримав не те, на що сподівався. Команда була аматорською, а не професійною», – пригадує Сергій Піддубний.

Після цього спробував сили у рівненському клубі «Случ», згодом перейшов у львівський СК «Енергія».
 

«З «Енергії» перейшов в івано-франківський «Ураган». Директор «Енергії сказав нам: «Якщо чемпіонами не станете, команду продають». Ми не стали. Команду розпродали. Мене не відпускали, просили залишитись. Обіцяли взяти нових гравців. Але я хотів розвиватись і вигравати. «Ураган» був амбіційним клубом і я пішов туди», – пояснює.

Довго в Івано-Франківську не пробув. Спортсмену не підійшов клімат. У нього постійно була підвищена температура і ломота. Це втомлювало.
 

2 роки протримався і переїхав у Рівне, де всі негаразди зі здоров’ям зникли. Там був граючим тренером у МФК «Кардинал-Рівне».
 

«Дружина пів життя прожила поруч зі спортсменами»

«Я рік грав за білоруський клуб «Граніт». Разом з командою жив і тренувався у Пінську та Мікашевичах. На вихідні приїжджав до сім’ї в Рівне. Після гри сідав на машину – і додому. Там же недалеко, 300 кілометрів…» – розповідає Сергій.

Чому поїхав у Білорусь? Бо склались усі пазли: він хотів спробувати щось нове, а клуб шукав хорошого гравця за непогану оплату. Інша країна, інші гравці, нові емоції – словом, хороший досвід.

«Дружина не скаржилась через розлуку. Вже звикла. Пів життя прожила поруч зі спортсменами, – каже Сергій Піддубний. – Раніше, коли нам давали службове житло, вона всюди їздила зі мною. А зараз маємо власну квартиру, та й дітей не хочемо відривати від школи».

9 років сім’я Піддубних жила у Львові, 2 роки в Івано-Франківську і останні 8 – у Рівному.

«Найкомфортніше було жити у Львові, але тодішньому. Зараз вже не той Львів. Тоді у нас був службовий будинок на 6 сімей. Там жили гравці з сім’ями. Ми дружили, разом на море навіть їздили. Веселі і безтурботні роки були… – пригадує Сергій.

До слова, з дружиною він познайомився завдяки спорту. Вона – сестра його колишнього одноклубника Сергія Тригубця.

«Не треба було робити з сина Мессі»

Сергій Піддубний тішиться, що хоч і часто їздив на змагання по Україні та за кордон, проте як народжувались та росли його сини, не пропустив.

«Може, я навіть занадто опікувався своїми дітьми. Потрібно було давати їм більше свободи», – каже.

Старшому сину буде 14 років, молодшому – 9.
 

«Старший має задатки до футболу. Йому так само все легко вдається, як і мені. Я кажу йому: «Працюй більше, ти можеш». Він до останнього соромився, щоб я його вчив футболу. Може, тому, що я вимагав від нього багато. Я згодом зрозумів, що не треба робити з сина Мессі. Йому потрібно просто грати…» – каже Піддубний.

Спортсмен переконаний: вклад у тренування дітей – це копійки, якщо вимірювати у грошах, бо це передусім інвестиція у здоров’я. 

«Дітей треба витягувати із гаджетів і залучати до спорту. Я не кажу, що це має бути обов’язково футзал. Нехай ідуть будь-куди: на теніс, баскетбол, плавання…Тоді буде здорова нація. Цього року біля мого будинку збудували спортивний майданчик. Там черги із дітей, які хочуть грати. Дивлюсь – і душа радіє, що вони не сидять в телефонах за іграми чи десь по закутках із сигаретами», – каже Сергій.

«Було навіть таке, що думав: «Нащо мені цей спорт?»

«Я вчу молодих, що не треба бігти за грошима, треба працювати. Якщо ти працюватимеш якісно, тебе оцінять. Зараз важко знайти таких, що працюватимуть за ідею. Я не кажу, що гроші не треба. Але спочатку працюю, а тоді отримую винагороду», – каже Сергій Піддубний.
 

Розповідає, що завжди погоджувався на ту суму, яку пропонували клуби, і не просив більше, хоч і міг. Втім гонорар постійно піднімали і без його прохань.

«Кілька тижнів тому мене запрошували стати тренером у команді вищої ліги в Угорщині. Я міг би поїхати, бо і умови там кращі, і можна заробити в рази більше, ніж тут. Але я пообіцяв, що розвиватиму «Любарт», а слово я завжди дотримую. Я завжди мріяв, щоб у Луцьку була потужна команда. Зараз я маю можливість вивести луцьких гравців не те що в екстралігу – в лігу чемпіонів!» – каже Піддубний. Йому ж у цьому сприятиме будівельна компанія «Інвестор», яка віднедавна є спонсором клубу.

Від вигідних пропозицій спортсмен відмовлявся не раз. Вже міг би працювати не тільки в Угорщині, а й Литві та Польщі. Але кожен раз не хотів підводити людей, які на нього розраховували.

«Колись один водій казав: «Ви за м’ячем бігаєте, за що вам такі гроші платять?» А коли поїхав з нами на збори, побачив наші тренування, то сказав, що не треба йому ті гроші… На зборах навантаження на організм понаднормові. Не кожен витримає. Дехто непритомнів, – ділиться спортсмен. Звичайні тренування у футзаліста теж не з легких. Вони відбуваються щодня, буває, що двічі на день. – Було навіть таке, що думав: «Нащо мені цей спорт?»
 

Сергій Піддубний каже, що для успіху у футзалі треба 10% таланту і 90% роботи. Але найголовніше навіть не це:

«Насамперед потрібна віра. Треба вірити у свою мрію і йти до неї. Я ще в 10 років знав, що буду грати. Бачив, як забиваю голи і перемагаю».

Джерело  Наталя ХВЕСИК, pershyj.com

Фото автора, з архіву Сергія ПІДДУБНОГО та ФК «Любарт»

Похожие Новости

Комментарии:

Вы должны быть зарегистрированы чтобы оставлять комментарии. Авторизуйтесь под существующим аккаунтом или создайте новый.

Futsalua © 2018 Проект разработан командой Futsal Ukraine. Все права защищены.