Відверте інтерв’ю з граючим головним тренером МФК «Кардинал-Рівне» Сергієм ПІДДУБНИМ
Якщо волинські прихильники футзалу за когось і вболівають в елітній українській екстралізі, то, безумовно, що за рівненський «Кардинал». І не тільки тому, що вони наші географічні сусіди, а насамперед через те, що головним тренером команди є найвідоміший волинський футзаліст Сергій Піддубний. Його новітню методику часто і хвалять, і критикують, проте всі погоджуються, що «кардинали» – найбільш непередбачуваний та небезпечний суперник. Нещодавно «Кардинал-Рівне» завітав до Луцька на черговий розіграш «Луцьк Мастерс Кап», тож журналісти не проґавили шансу поспілкуватися з граючим тренером.
– Сергію, як вдалося із гравця чемпіонату Волині вирости у тренера п’ятої команди України?
– Починав грати на область за ківерцівський «Колос». Потім перейшов у команду «Явір» (Цумань). Був колись такий чемпіон. Виступав також за «Енко» (Луцьк), трохи зіграв за ФК «Мар’янівку». Потім переїхав у Броди й грав на першість Львівщини. Мав свого часу запрошення із «Буковини» (Чернівці), однак відчував, що більшого досягну саме у маленькому футболі. Лише чекав пропозиції від команди, яка мені підійде, і якій я буду оптимальним варіантом.
Футзал почав грати ще 1995 року – Магера (нинішній президент «Мар’янівки». – Авт.) забрав мене у команду вищої ліги «Україна» (Львів). Він запропонував, а я погодився поїхати й подивитися, що ж то таке – футзал (сміється. – Авт.). Пізніше з «України» перейшов у «Случ» (Рівне). Згодом через фінансові труднощі ми змушені були грати не у вищій, а першій лізі країни. У 2001 році мене запросили у львівську «Енергію». Відіграв там до 2009-го. Згодом два роки захищав кольори колективу «Ураган» (Івано-Франківськ), а вже після цього мені запропонували підняти рівненський футзал.
Футзал почав грати ще 1995 року – Магера (нинішній президент «Мар’янівки». – Авт.) забрав мене у команду вищої ліги «Україна» (Львів). Він запропонував, а я погодився поїхати й подивитися, що ж то таке – футзал (сміється. – Авт.). Пізніше з «України» перейшов у «Случ» (Рівне). Згодом через фінансові труднощі ми змушені були грати не у вищій, а першій лізі країни. У 2001 році мене запросили у львівську «Енергію». Відіграв там до 2009-го. Згодом два роки захищав кольори колективу «Ураган» (Івано-Франківськ), а вже після цього мені запропонували підняти рівненський футзал.
– Тобто ви разом із «Кардиналом» переїжджали зі Львова до Рівного?
– Так, наші президент Володимир Валявка та віце-президент Михайло Кондратюк і я вирішили втілити цей проект у життя. Змінили прописку, бо у Львові були останньою за популярністю командою, на яку приходило, грубо кажучи, всього двадцять глядачів. Можливо, цього ніхто і не робив би, якби Володимир Ярославович не був великим фанатом футзалу. Президентові клубу було боляче дивитися на таку картину, і ми зважилися. У Рівному нам не доводилося ділити зал з іншими міні-футбольними колективами, а вболівальники в цьому місті – просто супер.
– Ви водночас і тренер, і гравець. Ким важче бути?
– Однозначно, що тренером бути важче. Коли ти граєш, то усі свої емоції, так би мовити, випльовуєш із душі, і тобі стає легше. А наставник змушений це все тримати у собі, тому психологічне навантаження ще те.
– «Кардинал» – стабільний середняк, який може обіграти будь-кого. Що не вистачає до медалей?
– По-перше, це підбір гравців. У нас завжди молодий колектив. Багато гравців недосвідчених. Нема рівного складу. Якщо одна четвірка може грати на високому рівні, то друга не витягує. По-друге, все впирається у фінанси. Ми не можемо взяти дороговартісного виконавця, проте компенсуємо це за рахунок командної гри. Коли хтось один випадає, то замінити нема ким. Ми не маємо таких можливостей, як «Локомотив», «Енергія» чи «Ураган», які можуть запросити збірників або іноземців. Часто, як тільки футзаліст у «Кардиналі» за сезон набирає хорошої ходи, ним починають цікавитися топ-клуби. Але це нормально – це означає тільки те, що ми правильно працюємо. Та й чого гріха таїти, інколи вдалий трансфер дозволяє команді покращити свій матеріальний рівень. Проте, переконаний, минулого сезону нам багато в чому не таланило, бо ми просто зобов’язані були брати медалі якогось ґатунку.
– Розкажіть про ваш феєричний виступ на турнірі в Кувейті.
– Так, перед початком сезону ми літали у Кувейт та їздили в Польщу. В Кувейті ми здобули срібні медалі. Там взагалі рівень учасників був серйозним, бо заявилося п’ятнадцять сильних команд світу. У фіналі ми програли не конкретному клубу, а збірній Єгипту. Щоб читачі мали уявлення про силу опонентів, скажу, що в групі здолали колектив з Колумбії, де три футзалісти нещодавно обіграли у складі своєї збірної нашу Україну на чемпіонаті світу. Такий результат вдався тому, що в Кувейті ми ще зіграли тим складом, який «обкатували» два роки. Це напевно був пік форми, тому, вважаю, ми мали цей турнір вигравати.
У Польщі вже грали з великими кадровими проблемами, бо лідер команди Олександр Бондар перейшов в «Енергію», Андрій Чернієнко зламав ногу, а Мар’ян Миронюк почав реабілітаційний період після операції на меніску. Однак там ми посіли третє місце, а іменитіші «Енергія» та «Ураган» – значно нижче.
І зараз, після двох цих змагань, замість того, щоб спокійно готуватися до чемпіонату України, ми змушені будувати нову команду. От, приміром, ми зараз приїхали виступати на «Луцьк Мастерс Кап», і з основного складу, який грав тут того року, не лишилося жодного футзаліста.
У Польщі вже грали з великими кадровими проблемами, бо лідер команди Олександр Бондар перейшов в «Енергію», Андрій Чернієнко зламав ногу, а Мар’ян Миронюк почав реабілітаційний період після операції на меніску. Однак там ми посіли третє місце, а іменитіші «Енергія» та «Ураган» – значно нижче.
І зараз, після двох цих змагань, замість того, щоб спокійно готуватися до чемпіонату України, ми змушені будувати нову команду. От, приміром, ми зараз приїхали виступати на «Луцьк Мастерс Кап», і з основного складу, який грав тут того року, не лишилося жодного футзаліста.
– Чи є, на вашу думку, на Волині гравці, які здатні підсилити команду екстраліги?
– Однозначно, що є. От три роки я знаю Володю Бобилєва, і всі ці три роки я кличу його в Рівне. Але він через різні причини не погоджується. Можливо, не хоче переїжджати з Ковеля? Але й тут ми готові йти на різні компроміси. Хтось каже про його зайву вагу, то я посперечався б із такими критиками. У нього така комплекція, він такий природний. Додам, що в мої схематичні напрацювання Бобилєв підходить якнайкраще. Саме такого гравця мені треба, тому Володимира готовий забрати хоч сьогодні.
Щодо команд Волині, то тут є чимало хороших перспективних молодих гравців. Але власникам клубів спочатку треба запросити суто футзального тренера, який прищепив би підопічним тактичні схеми. І ще проблемою є те, що футболісти чергують великий футбол із міні-футболом. А це два різні види спорту. Але, повторюся, перспективних на Волині вистачає, якщо вони зосередяться на футзалі, то ми про них ще почуємо.
Джерело - http://volynsport.in.ua
Щодо команд Волині, то тут є чимало хороших перспективних молодих гравців. Але власникам клубів спочатку треба запросити суто футзального тренера, який прищепив би підопічним тактичні схеми. І ще проблемою є те, що футболісти чергують великий футбол із міні-футболом. А це два різні види спорту. Але, повторюся, перспективних на Волині вистачає, якщо вони зосередяться на футзалі, то ми про них ще почуємо.
Джерело - http://volynsport.in.ua
