Україна відсвяткувала 30 років з Дня незалежності. За цей час в нашому футзалі було чимало моментів, якими можна пишатись. До них доклали свої зусилля багато видатних майстрів і ми з вами у два етапи визначали тих, хто потрапить у символічну збірну цього 30-річчя. Нагадаємо, що на першому етапі свої списки запропонували знані вітчизняні футзальні авторитети, а на другому етапі вже ви самі обирали того єдиного кандидата, який посяде певну позицію на паркеті у цій символічній збірній. Ми спеціально продовжили терміни голосування, щоб усі охочі могли віддати свій голос і сподіваємося, що саме так і сталося. Тож тепер можна підбити підсумки.
 

Воротар: Владислав Лисенко (2004-2021: «Золотий Альтром», «Інтеркас», «Планета-Міст», «Тайм», «Енергія» (Львів), «ХІТ», «ХІТ-2», національна збірна України)

Дещо несподівано у цій номінації переміг теперішній тренер воротарів «ХІТа» (167 голосів). Все-таки найближчі переслідувачі у Лисенка були дуже серйозні – це і титулований та майстерний Владислав Корнєєв (96 голосів), і представник його ж покоління Євген Іваняк (96 голосів), який залишив значно більший слід в історії збірної України, а також найкращий вітчизняний воротар останніх років Кирило Ципун (81 голос). 
 

Проте не скажеш, що це незаслужено. Владислав – єдиний воротар, який виступав за збірні України з футзалу і пляжного футболу, по два рази вигравав чемпіонат і Суперкубок, а ще 5 разів Кубок України, у складі збірної став бронзовим призером турніру «Гран-прі» у Бразилії, не рахуючи численних індивідуальних нагород. Цілком ймовірно, що саме йому належить і найдовша «суха» серія в нашому чемпіонаті – 162 хвилини (4 повні матчі й ще 2 хвилини п’ятої гри) у складі «Інтеркасу» в сезоні 2006/07. Важко навіть порахувати скільки «сухарів» в його кар’єрі. А як не згадати підключення Лисенка в ролі п’ятого польового у все той же «інтеркасівський» період ще коли це не було мейнстримом? З останніх подвигів згадаємо шість «шутаутів» у сезоні 2016/17 у складі «ХІТа». Тоді навіть заговорили про можливість повернення ветерана у збірну. Саме зі збірною і пов’язана певна недомовленість у його кар’єрі, бо він встиг зіграти лише на двох великих турнірах – одному Кубку світу та одному чемпіонаті Європи.

Лисенко ще в грудні 2018 року провів прощальний матч, після чого обійняв посаду тренера воротарів «ХІТа». Проте його підопічні ніяк не дадуть своєму наставнику повісити футзалки на цвях. Тому досвідченому ветерану й досі доводиться сидіти на лаві запасних в ігровій формі й бути готовим до виходу на майданчик.
 

Захисник: Раміс Мансуров (1992-2015: «Надія», «Дніпроспецсталь», «Шахтар», «Ураган», «Араз» (Азербайджан), «Катран», «Імекс», «Приват», студентська і національна збірні України)

Найкращим захисником з суттєвим запасом перед конкурентами став вихованець запорізького футболу Раміс Мансуров (136 голосів). Його головними конкурентами стали володар Кубку УЄФА Дмитро Бондар (55 голосів) і один із найтитулованіших гравців українського футзалу Георгій Мельніков (42 голоси).

 

Мансуров увійшов в історію українського футзалу не тільки як чіпкий захисник, а і як справжній бомбардир. На рахунку рудоволосого захисника майже 3 з половиною сотні голів у професійній кар’єрі. Саме він забив вирішальний м’яч в додатковий час фіналу студентського чемпіонату світу-1998 Росії. Крім того, Мансуров утримує рекорд результативності за забитими м’ячами в одному матчі Кубку України – 8 разів він відзначився у воротах УС «Кампусу» далекого 1997 року. Важко навіть уявити хто міг би побити цей рекорд. Не варто забувати, що в розквіті сил Мансуров почав тренувати «Дніпроспецсталь», виконуючи роль тренера-гравця. Пробитися із-за спин «Шахтаря» та «Інтеркасу» було майже нереально, але бронзові нагороди та Кубок України здобути вдалося – серйозні результати, як для людини, що одночасно була лідером на майданчику і головним на лаві запасних. 

Мабуть, Мансуров не повністю зумів розкритися в збірній, чому завадила травма перед чемпіонатом Європи 2003 року і знаменитий лист гравців «Шахтаря» з відмовою виступати за збірну після Кубку світу 2004 року. Попри це йому вдалося зібрати пристойну колекцію трофеїв і, як бачимо, надовго залишитися у пам’яті уболівальників.
 

Лівий вінгер: Федір Пилипів (1998-2021: «Дніпроспецсталь», «Університет», «Алустон-98», МФК «Шахтар», «Ураган», «ДЮСШ-5-Мегапром», «Імекс», «Чорне море», студентська і національна збірні України)

Багаторічний капітан збірної України й найвідоміший прикарпатський футзаліст, який встиг пограти в рідному краї лише на сході кар’єри. Федір Пилипів (128 голосів) сяяв яскраво, але, на жаль, не дуже довго – лише 6 років. А всьому виною злоповісна аварія 3 лютого 2006 року. Звісно, велике щастя, що після такого Пилипів взагалі зумів повернутися на майданчик і зумів гідно продовжити свою кар’єру. Втім, Федір зізнався, що після того він вже був не той. Проте й цього вистачило, щоб у нашому голосуванні уродженець Лисця випередив Михайла Зварича (56 голосів) і легендарного Олега Безуглого (53 голоси).
 

 
Праймовий Пилипів був здатен на подвиги. Особливо яскраво це проявилося, коли «Дніпроспецсталь» залишив Мансуров. Пилипів ледь не самотужки дотягнув запорожців до найвищого досягнення в їхній історії – «срібла» сезону 2003/04. Вінгер проводив на майданчику по 30+ хвилин і забивав практично в кожній грі. Зупинити цю машину зумів тільки «Шахтар», в якому Федір і опинився в наступному сезоні. Потім було багато турнірів і голів зі збірною, перегляд своєї ролі на майданчику та красива історія з чемпіонством в Івано-Франківську. А минулого сезону дворазовий віцечемпіон Європи час від часу демонстрував клас в одеській зоні другої ліги чемпіонату України.
 

Правий вінгер: Олександр Косенко (1993-2014: «Механізатор», «Локомотив» (Одеса), «Запоріжкокс», «Фінпромко-Альфа» (Росія), МФК «Шахтар», «Шахтар-2», «Будівел», «Планета-Міст», «Енергія-2», студентська і національна збірні України)

Один з найкращих українських гравців 2010-х Петро Шотурма (54 голоси) і легендарний Сергій Усаковський (46 голосів) не зуміли похитнути монументальну постать Олександра Косенка на правому фланзі (117 голосів). 

Нинішній тренер збірної є одним з лише 5 гравців, яким підкорилася позначка в 300 забитих м’ячів у вищому дивізіоні чемпіонату України. І це при тому, що в його біографія була відлука в Росію за Кубком кубків. Можна довго перераховувати досягнення уродженця тоді ще Дніпропетровська, але достатньо зупинитися на тому, що він був причетний до усіх головних тріумфів збірної України і 4 рази називався у списках претендентів на звання найкращого футзаліста світу. Це все приправлено десятками голів за студентську і національну збірні України, а також третім місцем у Клубі українських бомбардирів імені Олександра Яценка.

 

Нападник: Сергій Корідзе (1995-2012: «Локомотив» (Одеса), «Інтеркас», «Інтеркас-2», «Діна» (Росія), «Спартак-Щолково» (Росія), «ТТГ-ЮГРА» (Росія), «КПРФ» (Росія), «Арбітраж» (Росія), студентська і національна збірні України)

Хто міг подумати, що фланговий захисник у футболі стане супербомбардиром у футзалі? Але Валерій Водян щось таки запримітив у 19-річному ексгравцеві «Чорноморця-2» і «Анжі». І тепер можемо констатувати, що Сергій Корідзе став першим (140 голосів) у нашому голосуванні на позицію нападника. Його найближчими переслідувачами стали володар Кубка УЄФА Ільдар Макаєв (133 голоси) і найкращий бомбардир українського футзалу Ігор Москвичов (54 голоси).
 

Про титули та досягнення Сергія Корідзе можна писати довго – дворазовий віцечемпіон і найкращий бомбардир чемпіонату Європи (тільки Єременко і Рікардіньо теж можуть похвалитися цим досягненням), чотири рази потрапляв у списки претендентів на звання найкращого футзаліста світу, єдиний гравець, який одночасно є учасником Клубів бомбардирів Яценка і Єременка, найкращий бомбардир в історії студентської й національної збірних України. А скільки рекордів на його рахунку? Тут і рекорди результативності в одному матчі у вищих дивізіонах України (9 голів) і Росії (7 голів), складі збірної України (6 голів) і матчі чемпіонату Європи (5 голів), і «вічний рекорд» чемпіонату України (80 голів за сезон)…

Але, як і у багатьох учасників цієї символічної збірної, історія Корідзе у футболці «блакитно-жовтих» віє недомовленістю. Він перебуває на другому місці серед найкращих бомбардирів Євро за всю історію (фінальні частини+кваліфікація), а також на п’ятому місці, якщо брати тільки фінальні частини. У 29-річному віці Корідзе змінив громадянство і подальші бомбардирські вершини у складі збірної залишились непідкореними… 
 

Тренер: Станіслав Гончаренко (1996-2020: «Інтеркас», «Тайм», «Енергія» (Львів), «Політехнік», «Кардинал-Рівне», «Продексім»)

Очолює символічну збірну чи не найтитулованіший український тренер Станіслав Гончаренко (153 голоси). За титулами конкуренцію йому складають Геннадій Лисенчук (25 голосів) та Олег Солодовник (4 голоси), який поповнює свій музей трофеїв закордоном. А от у нашому голосуванні його найближчими переслідувачами стали Євген Ривкін (32 голоси) і Максим Павленко (29 голосів).

Станіслав Гончаренко – єдиний український тренер, який вигравав чемпіонство і Кубок України з трьома різними командами, а загалом робив це по шість разів, також виграв один Суперкубок, срібні нагороди чемпіонату Європи-2001 у складі збірної України й має за плечима 26 матчів у Кубку УЄФА. Як і у випадку з усіма іншими учасниками цієї збірної його біографія сповнена яскравих сторінок – тут і цілий мішок нагород різного ґатунку (14 штук тільки в чемпіонаті), і єдина нічия українських клубів з іспанцями, а якщо бути точним, то з чинним володарем Кубку УЄФА («ІнтерКрАЗ» - «Плайяс де Кастельйон» 5:5), і багато вихованців, яких він довів до статусу гравців національної збірної. Згадувати можна довго, але це все тільки підтверджуватиме вибір респондентів.
 

Якщо ж відкинути переможців голосування і зібрати другу четвірку, то вона виглядатиме так:  Владислав Корнєєв (Євген Іваняк) – Дмитро Бондар – Петро Шотурма – Михайло Зварич – Ільдар Макаєв.

Судячи з усього більшість уболівальників голосувала за тих кого бачила і вже не дуже добре пам’ятає тих, хто досягав найбільших успіхів в історії вітчизняного футзалу. Проте вибір вже зроблено і його треба поважати.