- Ви взагалі сподівалися, що колись дочекаєтеся офіційних змагань у жіночому футзалі від УЄФА? 
- Чесно кажучи, надія була, адже стільки років свого життя віддати цьому виду спорту і не побувати на офіційних змаганнях... Це було б сумно. Але мрії збуваються (посміхається).

- Як оціните цей турнір загалом для команди і особисто для себе?
- Отримали колосальний досвід і незабутні емоції. Є куди рости і над чим працювати. Одна гра в цьому турнірі з такими командами як Португалія чи Іспанія прирівнюється до 10 матчів в нашому чемпіонаті (посміхається). Хотілося б побільше товариських матчів з такими суперниками для збірної, та і для клубів в тому числі.

Що ж до себе, то думаю, що могла зіграти набагато краще. Можливо, причина у хвилюванні. Свою гру можу оцінити на тверду 4, але судити не мені (посміхається).

- Чи реально було протистояти португалкам у півфіналі?
- Все реально. Вони такі самі гравці, як і ми, і теж переживали. Певно хвилювання і нестача ігрового досвіду на такому рівні трохи нас підкосили.

- У півфіналі Ви реалізували дабл-пенальті і післяматчевий пенальті. Це більше стресостійкість чи майстерність?
- Можу чесно сказати, що я дуже переживала і боялася підвести команду. Проте, напевно, коли відключила всі емоції і налаштувалася тільки на удар, це дало результат. Спасибі тренеру і дівчатам за віру в мене.

- Що найбільше запам'яталося на цьому чемпіонаті Європи?
- Все, адже кожен момент на цьому чемпіонаті залишився в нашій пам'яті і в наших серцях. Перебуваючи там ми жили кожною миттю.

- 4 команди - ідеальний варіант для жіночого Євро у сучасних реаліях чи треба змінювати формат?
- Це був перший офіційний чемпіонат Європи і думаю, що він пройшов на досить високому рівні. Все було зроблено професійно. А щодо числа команд, то, можливо, можна було б і збільшити кількість учасників у фінальній частині.

- Чи погоджуєтесь зі словами Сергія Бутенка: «Іспанки сильніше всіх на дві голови, грають практично в чоловічий футзал: і пресинг, і контроль м'яча, і єдиноборства, й ігрове нахабство»?
- Іспанська збірна показала гідну, красиву і видовищну гру. На сьогоднішній день вони найсильніші. І так, певною мірою вони показують силову боротьбу, чому навіть наші чоловіки можуть повчитися (посміхається). А з його словами я повністю згідна. Він все правильно і чітко описав.
 

- Рікардінью в своєму нещодавньому інтерв'ю скаржився на те, що футзалісти менш популярні, ніж футболісти. Така сама ситуація і у футзалі, але з чоловіками і жінками. Комплексуєте з цього приводу?
- Насправді я про це навіть не замислювалася. Справа не в популярності, а в тому, що ти робиш і на скільки віддаєшся своїй справі. Треба просто виходити на майданчик на будь-яку гру і насолоджуватися цим моментом, адже ти не знаєш, коли він може виявитися останнім.

- Збірну України завжди тренують чоловіки. Чи може жіночу команду тренувати жінка?
- Звісно, може (посміхається). І гідно, не гірше за чоловіків. Візьмемо, наприклад, збірні Іспанії чи Італії. Їх тренують жінки і вони показують результат. Моїм першим тренером теж була жінка - Ольга Іванівна Голоденко (СоцТех). Вона зробила з мене людину і хорошого гравця. Завдяки їй я багато чого досягнула і пишаюся, що саме вона була моїм наставником в перші роки моєї футзальної кар'єри.

- В Україні зараз є 4 амбіційні жіночі клуби. Чи згодні з тим, що зараз немає достатньої кількості класних гравців, щоб укомплектувати стільки клубів?
- Є дуже багато хороших молодих, перспективних і амбітних дівчат. У нас ще все попереду, тільки потрібно працювати над розвитком цього виду спорту.

- Свого часу Ви грали в київському «СоцТесі», а потім виступали закордоном. Як з того часу змінився вітчизняний жіночий футзал у плані організації змагань, рівня чемпіонату і т.д.?
- З того моменту, звичайно, розвиток покращився. Стали створювати багато клубів і є не тільки Вища, а й Перша ліга. І дійсно є чимало хороших перспективних дівчат. Звичайно, що попереду ще чимало роботи, але початок вже закладено.

Андрій Гулій, futsalua.org